ПОНЯТТЯ ВІРИ В НАДПРИРОДНЕ І РЕЛІГІЙНОЇ СВІДОМОСТІ. РІВНІ РЕЛІГІЙНОЇ СВІДОМОСТІ - Релігійна свідомість. Віра в надприродне

Стрижнем релігійної свідомості є віра у надприродне, точніше кажучи - надприродні істоти, якості, зв'язки та стосунки, які не підвладні закономірностям матеріального світу, а навпаки, перебувають в їх основі, панують над ними. У цьому розумінні надприродне відрізняється від усього незвичайного у художньому вимислі, численні приклади якого демонструють нам міфи, легенди й казки. Віра надає впевненості у реальності існування надприродного (на думку переважної більшості неупереджених дослідників-релігієзнавців, предмет віри існує лише у свідомості самого віруючого), тоді як художній образ тільки виглядає правдоподібним -- таким, що може бути, але може й не бути. Через це вона потребує певної конкретизації в релігійних образах, настроях і почуттях, й подальшої систематизації у догматах релігійного віровчення. Віра в надприродне є визначальним чинником релігійної свідомості більшості розвинутих релігій. Більшості, але не всіх, оскільки, наприклад, у буддизмі відсутня "віра у надприродне".

Інтегративною рисою й невід'ємною ознакою релігійної свідомості є релігійна віра, що бездоказово свідчить про істинність релігійного вчення. Релігійна віра надає життєдайної сили всьому релігійному комплексу. Вона зумовлює також своєрідність шляху до Бога, що властивий певному віровченню.

Віра в надприродне має такі особливості:

    - вона передбачає не просто наявність у свідомості уявлень про надприродне, а й віру в реальне існування надприродного; - релігійна віра обов'язково передбачає емоційне відношення до надприродного; - віра в надприродне включає переконаність в існуванні особливих двобічних відносин між надприродними речами і людиною [1, 29].

Сукупність емоційно-чуттєвих і раціональних побудов складає те, що може бути назване релігійною свідомістю.

Релігійна свідомість -- система (сукупність) релігійних ідей, понять, принципів, міркувань, аргументів, концепцій, сенсом яких є здебільшого віра у надприродне [5, 33].

Релігійна свідомість існує на двох рівнях: теоретичному і побутово-життєвому (можна зустріти й інші назви: релігійна ідеологія та релігійна психологія, концептуальний і буденний рівні тощо).

Теоретичний рівень релігійної свідомості складається з:

Системи релігійних вірувань, центральне місце серед яких, безумовно, займає ідея надприродного. У світових релігіях, наприклад християнстві, ця ідея персоніфікується в образі могутньої істоти, що створила світ і людство, відтепер керує їхнім подальшим існуванням. Розробкою цього боку віровчення займається у християнстві теологія (богослов'я).

Богослов'я сформувало ортодоксальні доктрини, відхилення від яких суворо засуджується. В богослов'ї виділяється:

    - догматика (основи віровчення); - моральне богослов'я (моральні доктрини церков); - екзегетика (тлумачення священних книг); - літургіка (теорія богослужіння); - каноніка (теорія церковного права) та ін. [4, 17]

Релігійних концепцій економіки, політики, права, суспільства, моралі, мистецтва тощо.

Релігійної філософії, яка переймається передусім проблемою буття світу, місця й ролі у цьому світі людини, її вищого призначення, безсмертя душі.

Визначальним чинником на першому рівні є систематизоване й кодифіковане віровчення (релігійні тексти), або Святе Письмо, наприклад Трипітака у буддистів, Авеста в зороастризмі, Тора в іудеїв, Біблія у християн, Коран у мусульман тощо. Названі книги мають ранг сакральних і створені (передані) або мислителями-мудрецями, або сакральними особами -- Гаутамою, Зоро-астром, Мойсеєм, Ісусом Христом, Мухаммедом. Святе Письмо є основою теоретичного рівня релігійної свідомості. Воно визначає зміст і сутність церковно-богословських доктрин, є невід'ємним компонентом свідомості віруючого.

Розробкою та поширенням конструкцій теоретичного рівня релігійної свідомості займається особлива група професіоналів -- теологи та релігійні філософи, викладачі духовних навчальних закладів, релігійні письменники й журналісти, видавці релігійної літератури, священнослужителі тощо. Взагалі, зберігання й одночасно поширення віровчення на теоретичному рівні релігійної свідомості є головним завданням релігійної організації, перш за все такої централізованої, як Церква.

Побутово-життєвий рівень Релігійної свідомості охоплює сукупність понять, уявлень, стереотипів, настроїв, почуттів, звичок і традицій, пов'язаних із вірою в надприродне. Їх зміст безпосередньо відображає умови життя людей. Така свідомість не є чимось цільним, систематизованим. Вона має фрагментарний вигляд: є набором розрізнених елементів, що сформувалися не внаслідок проникнення в сутність об'єктів вірування, а як результат зовнішнього, поверхового, некритичного сприйняття дійсності. Попри наявність раціональних та вольових елементів, тут домінують усе ж емоції -- почуття, настрої, афекти тощо. Така свідомість здебільшого потребує наочно-образних форм [2, 24].

Релігійна свідомість не може існувати поза релігійними емоціями. Адже вже сама віра людини глибоко ірраціональна. Віруючий любить і радіє, благоговіє і сподівається, має надію і переживає страх, відчай, скорботу, заспокоєння, розлучення тощо. Найсильнішими серед релігійних почуттів є любов, милосердна любов, що не заздрить, не возвеличується, не прагне до гніву, не думає про лихе, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе переносить, сподівається всього, усе терпить. Переживання любові є ставленням не лише людини до Бога, а й Бога до людини, "бо від Бога любов... і хто перебуває в любові, перебуває той у Бозі, і в нім Бог перебуває" (Ів. 4:7, 16) [5, 34].

Припустимо, у християнстві переважна більшість віруючих уявляє собі Бога із зовнішністю та рисами характеру людини. Інші уявляють його одночасно і як особистість, і як абстрактний дух, і лише відносно невелика кількість має близьке до теологічного абстрактне уявлення про Бога як про безособовий дух. Наведений приклад, заснований на реальних наукових дослідженнях, засвідчує, що побутово-життєвому рівню релігійної свідомості притаманні не тільки емоційні та вольові, але також і раціональні компоненти. Хоча перші переважають, у свідомості кожного конкретного віруючого це співвідношення залежить від ступеня його впевненості у предметі його віри, який, у свою чергу, базується на його обізнаності з основними засадами релігійного віровчення завдяки читанню релігійної літератури, спілкуванню із священнослужителями та іншими віруючими [2, 25].

Жвавість побутово-життєвого рівня релігійної свідомості залежить від жвавості релігійних почуттів віруючих, на які помітно впливає ступінь регулярності відвідування ними культових споруд і виконання культових дій. Особливо сильно релігійні почуття віруючих підтримуються під час їхнього контакту (навіть опосередкованого) з різноманітними священними предметами (мощами, рештками святих людей у християнстві; Чорним Каменем, вмурованим у стіну головного святилища мусульман - Кааби у Мецці; Зуба Будди в одному з буддійських храмів о. Шрі-Ланка), оскільки, на їх переконання, саме таким чином божественне проявляє себе найвідкритіше. Через те, що релігійні почуття зазвичай супроводжуються ейфорійними відчуттями, поцейбічне щастя розцінюється віруючими як передування потойбічного "блаженства". Крім того, на думку християнських богословів, релігійне переживання навколишнього світу на побутово-життєвому рівні релігійної свідомості завжди наводить на думку про першопричину і Творця усього, що доповнює почуття віруючих острахом і благоговінням.

Похожие статьи




ПОНЯТТЯ ВІРИ В НАДПРИРОДНЕ І РЕЛІГІЙНОЇ СВІДОМОСТІ. РІВНІ РЕЛІГІЙНОЇ СВІДОМОСТІ - Релігійна свідомість. Віра в надприродне

Предыдущая | Следующая