Поділ християнської церкви на православну (Східну) та католицьку (Західну) - Вселенські собори та поділ християнства на православ'я і католицизм

У 330 р. імператор Костянтин на місці селища Віза-нтій заснував місто Константинополь (сьогодні Стамбул), що, як виявилося пізніше, поклало перший камінь у фун-дамент роз'єднання Сходу і Заходу і відкрило шлях до церковного поділу 1054 р. Це місто продовжувало бути осередком, де зберігалася греко-римська культура, коли Захід занепав під ударами германських племен у V ст. Згодом до Константинополя перемістився центр полі-тичної влади на Сході. На Заході ж єпископ Римський після 476 р. (дати офіційної ліквідації інституту рим-ських імператорів) одержав, крім духовної, ще й полі-тичну владу.

У 395 р. імператор Феодосій увів роздільне управлін-ня східною і західною частинами імперії, яке з падінням Риму запрацювало на повну силу. Церква на Сході була фактично під владою імператора, а от папа римський пе-ребував надто далеко від столиці, щоб імператор міг і ним управляти. За відсутності ефективної політичної влади на Заході папа став як духовним, так і світським прави-телем в часи криз. Виходило, що імператори на Сході були, по суті, папами (патріархами), тоді як на Заході па-пи (патріархи) були фактично імператорами. Внаслідок цього у церкві сформувалося два протилежні погляди на світську владу.

На зламі І і II тис. виявилося, що церква на Сході таки не змогла стати повністю не залежною від влади. Вона, як і раніше, перебувала в лоні греко-римської культури. На Заході ж настали так звані Темні віки. Після падіння Ри-му церква тут не мала сильних політичних суперників у боротьбі за імператорський трон і зміцнювалась у міру того, як самотужки вирішувала проблеми культурного ха-осу, що супроводжував занепад імперії.

Теоретичні погляди Заходу також відрізнялися від східних. Латиномовний Захід був схильний враховувати практичні аспекти управління і не переймався форму-люванням догматів віри. Грекомовний Схід більше ці-кавився вирішенням богословських проблем у філософ-ському дусі.

Ще одна відмінність між двома частинами церкви по-лягала у ставленні до Целібату. На Сході дозволявся шлюб "білого" духовенства, яке не постригалось у чернецтво. На Заході заборонялося одружуватися всьому духовенст-ву. Суперечки виникали у деяких випадках навіть у зв'я-зку з дозволом носити бороду. Священики на Заході мог-ли голитися, на Сході -- зобов'язані були носити бороди. Захід підкреслював значення латинської мови, тоді як схі-дні церкви користувалися грецькою. Хоча ці й інші поді-бні моменти з позицій сьогодення здаються навіть тривіа-льними, у ті часи церковне керівництво надавало їм вели-кого значення.

Обидва крила церкви вели суперечки і з теологічних питань. На Толедському церковному (не Вселенському) соборі було сформовано 589 додатків до християнського Символу віри про сходження Святого Духа від Бога-Отця "і від Бога Сина". І хоча VII Вселенський собор (787) ухвалив формулу "Святий Дух сходить від Отця", навко-ло неї розгорнулася суперечка Риму і Константинополя. Аахенський (не Вселенський) собор 809 р. знову наполіг на філіокве, папи римські остаточно його визнали, а гре-ко-візантійські ієрархи рішуче відкинули. У 867 р. Ві-зантійський патріарх Фотій звинуватив папу римського Миколая І і західних християн у єресі, оскільки вони самочинно внесли до канонічного тексту Символу віри фразу філіокве. Східні християни були рішуче проти та-кої зміни.

Суперечки між Сходом та Заходом час від часу загос-трювалися через нові протиріччя -- і кожне з них ще більше збільшувало ворожнечу.

Приблизно із середини II ст. виникла проблема дати святкування Великодня. Відмінність у поглядах на це питання надалі стала бар'єром до розвитку дружніх від-носин.

Християни на Заході допускали і живопис, і скульпту-ру в культі, а на Сході відмовилися від статуй, але викори-стовують ікони.

Поділ 1054 р. підсумував попередні протиріччя, які за своїм значенням не були варті цієї трагічної дії. Події того року розгорталися так. Патріарх Константинопольський Ми-хайло Керулларій (1043--1059) засудив церкву на Заході за використання прісного хліба у євхаристії. Прісний хліб (опрі-сноки) було введено до церковної практики у IX ст. Папа римський Лев IX (1002--1054), у свою чергу, послав кардина-ла Гумберта, канцлера Римської церкви Фрідріха та архі-єпископа Петра з Амальфії як легатів (послів) до Візантії, щоб розв'язати суперечку. Протиріччя у поглядах все біль-ше загострювались у міру того, як тривало обговорення. 15 липня 1054 р. римські легати поклали на алтар кафед-рального собору Святої Софії у Константинополі буллу про відлучення від церкви патріарха і його послідовників. Пат-ріарх Михайло Керулларій не бажав залишатись у боргу і 20 липня скликав собор своєї партії, на якому наклав анафе-му на папу римського і його ієрархію (духовенство). Так поділ християнства порушив єдність церкви.

З того часу Римська католицька і православна церк-ви йдуть своїми шляхами. Обопільні відлучання трива-ли до 7 грудня 1965 p., коли їх було відмінено римським папою Павлом VI і Константинопольським патріархом Афінагором.

На початку XVI ст. в епоху Реформації зазнав розко-лу вже католицизм, і з'явився ще один напрям у христи-янстві -- Протестантизм (лат. Protestans -- той, що за-перечує, незгідний).

Похожие статьи




Поділ християнської церкви на православну (Східну) та католицьку (Західну) - Вселенські собори та поділ християнства на православ'я і католицизм

Предыдущая | Следующая