Підпорядкування і внутрішня комунікація - Керівництво української греко-католицької церкви під радянським режимом, 1946-1989: сучасні підходи вивчення релігійного підпілля

Ще перед офіційною ліквідацією УГКЦ митрополити Андрій Шептицький і Йосиф Сліпий надзвичайно розширили повноваження духовенства, надавши священикам вільну юрисдикцію і велику свободу дій. Це рішення було зумовлене очікуваними (які невдовзі стали дійсними) арештами і ув'язненнями вищої греко-католицької ієрархії. Проте й у другій половині 50-х рр. після повернення із заслання частини єпископів ситуація майже не змінилася, оскільки Церква змушена була діяти нелегально. Умови підпілля суттєво обмежували можливості адміністративного впливу ієрархії.

Безпосередні контакти священиків з архієреєм здебільшого зводились до двох моментів: рукоположення та періодичної (хоч і дуже нерегулярної) звітності. Проте і в цьому випадку дехто не завжди дотримувався правил щодо того, кому підпорядковуватися. Так, старші священики (висвячені до 1946 р.) визнавали владу місцевих єпископів, а молодші здебільшого вважали себе підпорядкованими єпископові, який їх таємно висвятив. Наприклад, Павло Василик згадує, що він на початку свого душпастирства (кінець 1950-х рр.) номінально підпорядковувався станиславівському єпископу Іванові Слезюку, а реляції їздив здавати до владики Миколая Чарнецького у Львів.

Спеціальної і систематичної координації роботи священиків також не було. Це скоріше нагадувало "підказування" з боку єпископів, куди потрібно їхати і що необхідно робити. Здебільшого підпільні душпастирі діяли на власний розсуд, звертаючись до ахриєрея лише в разі нагальної потреби. Навіть ім'я ординарія "знали старші, молодим. не говорили" . До того ж можливість доступу до єпископа з огляду на вимоги конспірації мали далеко не всі священики.

Разом з тим, певна узгодженість у житті підпільної спільноти все таки існувала, про що свідчать навіть визнання представників офіційної РПЦ:

"Между униатами осуществлено территориальное распределение сфер их деятельности, где они исполняют богослужение и требы верующих. Причем, эти районы, как правило, находятся за пределами их места жительства, что в значительной степени затрудняет возможности местных органов власти по выявлению, кто конкретно из униатов занимается противозаконной деятельностью".

Важливе значення відігравали своєрідні священичі гуртки, в яких отці могли обговорити та прийняти спільне рішення з якихось душпастирських проблем, що в когось з них виникали. Невеличкі священичі конференції відбувалися у Львові в помешканні відомої художниці Олени Кульчицької. А за даними радянських спецслужб з половини 50-х рр. на Закарпатті до таких таємних об'єднань підпільних священиків залучалися навіть ті душпастирі, що офіційно вважалися православними.

Похожие статьи




Підпорядкування і внутрішня комунікація - Керівництво української греко-католицької церкви під радянським режимом, 1946-1989: сучасні підходи вивчення релігійного підпілля

Предыдущая | Следующая