Особливі риси політизації релігії та церкви - Релігія та церква в політичних процесах України

Релігія в Україні стає переважаючою формою суспільної свідомості, політизується і, відтак, посилює свій вплив на політичний процес ще й з огляду на неможливість в окремих випадках раціонального пояснення його проявів. З'являється своєрідна ірраціональна містифікація політико-соціальної нестабільності, особливого звучання набувають заклики зосередитися на вічних релігійних моральних вартостях. Соціально-економічні негаразди завжди есхатологізують суспільну ідеологію, надаючи тим самим релігії можливість більш ефективного впливу на суспільство загалом та політичні процеси зокрема. У цій ситуації релігія часто виступає як морально-психологічний компенсуючий фактор, а також як та моральна потуга, що покликана "облагородити", гуманізувати політичний процес, перевести його дію з площини абстрактно-соціальної у індивідуально-особистісну. Таким чином, релігія виконує щодо політичного процесу морально-коректуючу функцію, забезпечує створення у країні нового морального клімату, формує підвалини суспільної та трудової етики.

Політизації релігії, поширенню її впливу на процеси суспільного та політичного розвитку, трактуванню її в окремих випадках як альтернативи політичним силам сприяє і те, що сьогодні в Україні політичний процес починає існувати самодостатньо, стає самоціллю, остаточно втрачає гуманістичну орієнтованість [3, 48]. Відтак прерогатива у гуманізації суспільства залишається за релігією, яка більшою мірою є орієнтована на окремо взяту людину з її проблемами, ніж абстрактна держава, що маргіналізує особистісні інтереси індивіда, ставлячи над ними свої власні.

Всі вищенаведені чинники, впливаючи на політизацію релігії, її трансформацію в суспільну ідеологію, сприяють опосередкованому, а не прямому її впливу на політичні процеси. Таким чином, релігія та церква за останні роки набули в українському суспільстві нового статусу, суттєво посилили свою вагу в суспільній інфраструктурі. Рейтинг довіри народу до церкви залишається високим (хоча в 1998 р. порівняно із 1995 р. знизився на 5,4%) і в окремих випадках значно перевищує показники довіри владі та політикам загалом [6, 51 ].

Рівень довіри церкві, духовенству, безперечно, не є адекватним їхнім політичним можливостям. Він жодною мірою не означає, що релігія та церква в Україні володіють важелями ефективного впливу на політичну ситуацію і є машиною для мобілізації голосів виборців. Їхній вплив на політичний процес в ідеальному варіанті може бути оптимальним лише за умови дієвого пропагування системи моральних вартостей, постійного переведення їх в площину суспільного буття, розробки та реалізації положень церковної соціальної доктрини, наголошення на існуючих суспільних недосконалостях, політичних недоречностях, які йдуть у розріз із релігійно-моральною аксіологією.

Зазначимо, що той масив проблем соціального плану, який стоїть перед сучасним посткомуністичним українським суспільством є явно неспівмірним із релігійно-церковним потенціалом. А тому ефективність функціонування релігії та церкви як важливих чинників суспільного розвитку повинна забезпечуватися синхронним зустрічним рухом церковних організацій, політико-державних чинників, суспільства загалом. Тільки в такому випадку соціальне служіння церкви набуде якісно нового змісту і допоможе їй уникнути виразної гравітації у бік будь-якої політичної сили, відверто прагматичного ангажування у політичний процес.

Похожие статьи




Особливі риси політизації релігії та церкви - Релігія та церква в політичних процесах України

Предыдущая | Следующая