Методологія релігієзнавства - Предмет, методологія та категорії релігієзнавства

Методологія релігієзнавства грунтується на науковому дослідженні всіх складників, світоглядних насад і засобів впливу ранніх релігій. У процесі критичного аналізу релігії, обгрунтування наукового світогляду перед дослідниками постає ряд методологічних проблем. Наприклад, як досліджувати релігію і віру в Бога, якщо сам дослідник не вірить у Бога? Як розкрити сутність релігійних догм і доводити істинність тих чи інших висновків, положень наукового світогляду? Логіка міркувань, історичний досвід розвитку наукової думки свідчать, що для розгорнутого і результативного теоретичного аналізу релігії, утвердження наукового світогляду слід виконати низку обов'язкових вимог.. Для того, щоб дати іманентний аналіз релігії ("іманентний" -- внутрішньо властивий) необхідно зрозуміти релігію "зсередини", подивитися на неї очима віруючого і крізь призму релігійного бачення показати внутрішню суперечливість релігійної картини світу, поглядів на природу, людину, історію суспільства тощо. Такий підхід передбачає грунтовне знання предмета, суто релігії, її вчення, соціальної природи, особливостей впливу на віруючих. Серед прихильників церкви набула поширення думка, що осягнення релігії, її розуміння доступні лише віруючим. Люди невіруючі, зауважують прихильники релігії, позбавлені релігійного почуття і не можуть відчувати, бачити, розуміти релігійні догмати так само, як позбавлена музичного слуху людина не чує, не розуміє музики, а сліпий не сприймає живопису, кольорів, світла. Це надумані звинувачення, софістика. Релігійна віра, релігійні почуття -- це звичайна людська віра, людські почуття. Будь-яка людина спроможна проникнути думкою у ці почуття, розібратися в емоційному світі віруючого, його переживаннях і настроях. Дати вивірені, наукові, Переконливі відповіді на Питання, що порушуються релігійним світоглядом. Релігія пропонує віруючому свої відповіді на проблеми буття. Вірою в існуючого Бога людина вирішує для себе світоглядні питання: звідки пішов світ: що буде з нею після смерті; що таке добро і зло; у чому сенс земного життя людини тощо. Іманентний аналіз релігії приводить віруючого до сумніву щодо істинності тих чи інших релігійних положень. Проте критичний аналіз релігійних вірувань на грунті релігії, на її власному матеріалі може виявлятися недостатнім, адже віруючий залишається з тими ж невирішеними проблемами світогляду: в чому сенс життя людини, що таке добро і зло тощо.

Науковий погляд дає у кожному конкретному випадку вичерпну відповідь на запити світогляду віруючого. Спростовуючи релігійні тлумачення тих або інших проблем, наука має дати власні переконливі відповіді на запитання віруючого, завдяки поширенню серед віруючих наукових досягнень, безпосередньо наукових знань, освіти та культури.

Давні мислителі не мали змоги ретельно і глибоко розкрити джерела походження релігії. Серед них називали неуцтво, темноту і обман. Лише порівняно недавно, в XIX ст., філософська думка з'ясувала гносеологічні, психологічні й соціальні детермінанти релігії. Було визнано, що релігія є "енциклопедичним компендіумом", загальною теорією, крізь призму якої віруючий дивиться на світ й оцінює його, вона зумовлена соціальними причинами походження та існування. Без розуміння цього науковий аналіз релігії є незавершеним і непереконливим.

Без з'ясування глибинної сутності релігії, будь-якого її елемента може виявитися позбавленим змісту сам аналітичний підхід до неї. Чому ми критично аналізуємо релігію? Через те, що вона поширює міфи або її концепції позбавлені наукового значення? Звичайно, ні, У народних казках є міфи та недоречності, проте їх ніхто не розвінчує, навпаки, народна пам'ять зберігає і передає їх з покоління в покоління. Релігія містить безліч позитивних цінностей. Якби релігія була помилкою, самооманою, вона б не викликала такої підвищеної уваги людства до себе впродовж історичного періоду. Релігійні міфи про Прометея, наприклад, які були невід'ємною складовою частиною давньогрецької релігії, набули високого громадянського звучання, стали надбанням літератури і мистецтва, всієї цивілізації.

Центром релігійного світорозуміння є проблема людини, їі місця у навколишньому світі та сенсу її буття. Релігія виконує в суспільстві соціальні функції, через систему своїх цінностей впливає на світогляд і життєві орієнтири мільйонів людей, на державні й суспільні інститути, школу, виховання. У сутності релігії закладені прагнення впливати на інтелектуальний, духовний і моральний світ людини, ствердження незаперечності досконалості та вічності її істин. За своєю сутністю, вагомістю у житті суспільства релігія не може бути нейтральною до об'єктивної істини науки, людського розуму, суверенності особи. Вона не може не входити в суперечність із загальним прогресом думки, культури та освіти, перебуваючи у постійній неадекватності із загальними досягненнями цього прогресу.

Таким чином, релігієзнавство розвивалось у рамках різних філософських шкіл як органічна частина філософії. У межах філософії складалась і розвивалася методологія наукового дослідження. Маючи власні методологічні завдання, релігієзнавство зверталося для їх вирішення до філософії. Релігієзнавство будь-якої конкретно-історичної школи завжди користувалося методологією того філософського напряму, в лоні якого воно розвивалося. Іншими словами, методологія певної філософської школи завжди була власною методологією відповідної форми релігієзнавства. Оскільки методологія має вирішальний вплив на розвиток кожної науки, релігієзнавство не позбавлене як позитивних рис, так і недоліків різних філософських шкіл. Спираючись на філософську основу, сучасне релігієзнавство спромоглося здійснити об'єктивний і всебічний аналіз релігії як соціального явища, послідовно викласти свої світоглядні проблеми. Завдяки науковій методології релігієзнавство вперше в історії змогло вирішити свої завдання, без чого немає і не може бути теоретичного розуміння та критичного аналізу релігії.

Мета курсу релігієзнавства, Його завдання багатомірні та водночас цілком визначені. Засвоєння курсу релігієзнавства сприяє гуманізації освіти, оволодінню досягнень світової та вітчизняної культури, вільному самовизначенню студентської молоді у світоглядних позиціях, виборі духовних цінностей. Релігієзнавство вносить вагомий внесок у професійну і загальноосвітню підготовку студентів, розвиває вміння вести педагогічну і науково-дослідну роботу відповідно до вимог сучасної науки. При вивченні дисципліни постає мета оволодіти багатством змісту релігії та вільнодумства, його духовними цінностями, виробленими цивілізацією впродовж століть найвидатнішими мислителями; глибше усвідомити зростаюче значення і багатоманітність функцій вільнодумства в сучасних умовах. Для повноти цих знань істотне значення має розуміння таких положень.

І. Релігієзнавство -- вагомий світоглядний елемент духовної культури, що дає наукові знання про релігію. Без знання релігії та ідей вільнодумства не можна осягнути зміст минулої і сучасної культури, зрозуміти їхню актуальність нині.

II. Релігієзнавство -- один З Найважливіших способів наукового сприйняття культури минулого, збагачення духовного світу особи досягненнями всієї попередньої культури.

Остання створювалась, як відомо, в умовах неподільного панування релігійного світогляду, часто на його грунті. Нерідко історію минулого не можна зрозуміти поза зв'язком з релігією. Релігієзнавство запозичує свій матеріал з історії релігій, історії культури, етнографії, соціології тощо. Саме порівняння різних релігій в контексті культури дає можливість віднайти їх спільну основу, з'ясувати історію і тенденції розвитку, розкрити сутність і соціальні функції релігії. Релігієзнавство впливає на розвиток історичної пам'яті народу.

Таким чином, рЕлігієзнавство -- засіб виховання людини, її свідомого ставлення до релігії, вільного вибору світоглядної орієнтації між вірою і невір'ям, формування наукового світорозуміння. Релігієзнавство не лише розглядає історію релігії, а й аналізує суттєві світоглядні питання в контексті релігії та вільнодумства і пропонує відповідні варіанти відповідей. Зазначена дисципліна допомагає людині зробити власний світоглядний вибір, обрати той чи інший варіант орієнтації на духовні цінності. Вивчаючи релігієзнавство, студент оволодіває навиками ведення світоглядного діалогу, вмінням слухати та розуміти інших людей, світогляд і релігійна орієнтація яких відрізняються від його поглядів. Це навчає його діалектичне мислити. З одного боку, допомагає уникнути догматизму і авторитаризму, з іншого -- нігілізму й релятивізму. Релігієзнавство, Розкриваючи поняття свободи совісті, сутність правових державних конституційних і міжнародних правових норм, тлумачить водночас становлення громадянських прав особи, дає орієнтацію в тих соціально-політичних і релігійних процесах, виявляє загальне та особливе в політиці різних партій і громадських рухів щодо релігії, церкви. Наукове розуміння принципу свободи совісті, знання тих процесів, що відбуваються в ций час у релігійному середовищі, вміння їх аналізувати та оцінювати, сприяє зростанню політичної культури людей. Вагома роль курсу релігієзнавства в утвердженні гуманістичних загальнонародних духовних цінностей, забезпеченні громадянської і міжконфесійної злагоди та взаєморозуміння, гармонізації міжнаціональних і міжконфесійних відносин. Засвоєння теоретичних принципів і положень релігієзнавства вказує напрям до пошуку шляхів збереження цивілізації і виживання людства в ядерну епоху, формування нового ставлення до природи в умовах наростання екологічної кризи. Викладені в курсі релігієзнавства ідеї закликають до милосердя, участі у благодійницькій діяльності. Вони спрямовані проти бездушності, жорстокості і насильства, спонукають до спільних дій у соціальному оздоровленні суспільства, його моральному і духовному відродженні.

Трансформація українського суспільства на загально цивілізаційних засадах покликала до життя чимало плідних ідей, зокрема обгрунтований критичних суджень. Вони несуть у собі творче начало, є своєрідним імпульсом для поглиблення наукових пошуків, вільних від догматизму та спрощених підходів. Водночас суспільні дискусії не обійшлись без легковажних ставлень до фундаментальних оцінок релігії і вільнодумства, виявились і спроби утвердити однозначну інтерпретацію їх історії.

Релігієзнавство конкретизує суспільно-політичні і гуманітарні знання щодо аналізу релігії. Воно передбачає напружену працю над вивченням літературних джерел, набуття грунтовних знань, оволодіння мистецтвом аналізу вічноплинного життя у його діалектичних суперечностях.

Похожие статьи




Методологія релігієзнавства - Предмет, методологія та категорії релігієзнавства

Предыдущая | Следующая