Біблія на українських землях - Історія написання та склад релігії. Основні біблійні історії

А коли ж саме прийшла Біблія на українську землю?

Було це ще до Київської Русі. Відомо, що слов'янський просвітитель Кирило бачив у Криму в одного русина книгу, перекладену руською мовою. А в часи Київської Русі Біблія потрапила до нас як кирило-мефодіївський переклад. Незабаром ми матимемо нагоду ознайомитись із факсимільним виданням нашої Першокниги, прочитавши точну копію Пересопницького євангелія. Саме його вважають українці своєю Першокнигою: у 1561 році у місті Пересопниця (у літописах воно згадується з XII ст., а знаходилось поблизу міста Рівне) архімандрит місцевого монастиря Григорій переклав Євангеліє з мови церковнослов'янської на тодішню письмову староукраїнську мову, і українці, отже, здобули можливість читати і спілкуватися з біблійною книгою своєю рідною мовою. Ознайомте з нашою Першокнигою і своїх молодших братів та сестричок, прочитавши їм оповідання про неї О. Єфімова у збірнику "Дванадцять місяців. 1992" (К., 1991). Повне видання Біблії українською мовою здійснив видатний мовознавець, історик церкви, митрополит Іван Огієнко. Перекладена ним на українську мову Біблія вперше вийшла за межами України в 1962 р. і з того часу неодноразово перевидавалася.

Перший переклад повної Біблії власне українською мовою здійснили Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький та Іван Пулюй. Книга вийшла у 1903 р. у Відні. Український першодрукар Швайпольт Фіоль серед перших книг видав і Псалтир - у 1491 р. Багатою на українські елементи є копія від 1543 р. Псалтиря Ф. Скорини, поширеного не лише на білоруських землях, а й в Україні. Не можна не згадати і знаменитого заблудівського Псалтиря з Часословцем, які видав у Заблудові 1569 р. російський емігрант І. Федорович при сприянні Г. Хоткевича. А вже починаючи з XVII ст., Псалтир видається регулярно і аж до XIX ст. він залишається однією з найпотрібніших книг для школи та церкви. Сама назва Псалтир походить від слова псалма (або пісня) - Псалтир і складається із 150 (а в грецькій та слов'янській Біблії - із 151) пісень, або псалмів. Псалми співалися з музичним супроводом, і на це є вказівки в самому Псалтирі. Автором Псалтиря вважають біблійного царя Давида. До певних місць у Псалтирі є позначки, що це псалом Давидів. Переспіви псалмів знаходимо у М. Максимовича, С. Руданського, І. Франка, П. Куліша, Лесі Українки, П. Гулака-Артемовського, Т. Шевченка, Ліни Костенко. А перший віршований переспів 42 псалмів українською мовою зберігся ще від 1642 р. І знайдено його в книзі Житомирського міського суду, де він записаний латинськими літерами. А трохи згодом - 1680 р. - видав свою "Римотворну Псалтирю" Симеон Полоцький, праця якого стала дуже популярною і посіла особливе місце в історії української духовності. За наказом царів Івана та Петра "Римотворну Псалтирю" було покладено на ноти. А на церковнім співанні українців - і це визнано в світі - відбились народні українські пісні. "...Прислухайтесь до Лаврського співу, - писав І. Огієнко, - і ви там розпізнаєте мотиви і наших народних пісень, і наших старих козачих дум. От чому співи в наших церквах ще за давні віки завше тягли до себе чужинців"*. Той же С. Полоцький розповідав про те, як у Росії, в самому граді царському Москві полюбили наше "сладкое й согласное пъніе", тому й запозичили там наші співи, запросили до себе українців-співаків, які й навчали росіян цього "сладкого пънія". А згодом Самовидець у своєму літопису напише, що цар Федір Олексійович велику любов до народу нашого мав, тож і "нашим напъвом по церквах й по монастырахъ отправовати приказалъ"*. Тож українське церковне співання дуже швидко розповсюдилося по всій Росії. Українських співаків часто кличуть до царського та патріаршого хору, до придворних капел, та й просто значні люди московські запрошують до себе на службу українців-музикантів, щоб вони навчали їх музиці та співам. Співаком при дворі в Петрограді був і юний Григорій Сковорода. Пісні ж бо наші - це "тихий рай, це привабливі чари, ті чари, що всім світом признано за ними"*. Всьому світові відомі й українські "старі думи козачі", як називає їх І. Огієнко, вказуючи, що вони справили й справляють величезне враження на чужинців: "Не дурно ж ними зацікавилась навіть церква і спів старих дум перенесла й до свого співу". На жаль, ми небагато знаємо сьогодні про тих багатьох освічених українців, які щиро віддавали сусідам свої знання та вміння. На церковнім, науковім, літературнім грунті українці завжди були першими в Москві. Протягом XVII ст., яке позначене розквітом української культури, науки, мистецтва, книгодрукування, освіти, саме українці, як справедливо зауважує І. Огієнко, підготували грунт для реформ Петра І. У XVIII ст. українцями була закладена в Москві слов'яно-греко-латинська академія на зразок Київської. На всіх вищих духовних посадах - митрополитами, архієпископами, єпископами та ігуменами - були по всій Росії теж українці; в працях дослідника М. Петрова наводяться довгі їх списки. А 1747 р. цариця Лизавета запросила для роботи київських професорів Варлаама Лащевського та Гедеона Слонимського, бо лише вони налагодили справу видання нової Біблії, яку цариця - не без допомоги українських вчених - прагнула видати без помилок. Відомо, що в московських церковних книгах була сила-силенна помилок. Тож наші земляки звіряли ці тексти з українськими зразками і правили, - читаємо у Івана Огієнка. Білоруси Ф. Скорина та С. Будний послідовно відстоювали ідею, що Святе Письмо має бути доступним і зрозумілим простому народові. Для широкої пропаганди Біблії Ф. Скорина активно використовував передмови, якими супроводжував кожне своє видання, вважаючи, що цю універсальну книгу повинні знати навіть ті, хто "коханнє имаши" у військовій справі".

Похожие статьи




Біблія на українських землях - Історія написання та склад релігії. Основні біблійні історії

Предыдущая | Следующая