Розвиток поглядів на релігію в теорії психоаналізу З. Фройда (за книгою "Майбутнє однієї ілюзії"), Від тотемізму до теїзму - Релігієзнавча концепція Зигмунда Фройда

Від тотемізму до теїзму

Особливий розвиток погляди З. Фройда на релігію, що виходить з його теорії психоаналізу, отримали у відомій праці цього вченого - "Майбутнє однієї ілюзії" [3], де релігія розглядається у контексті всього культурного життя людства. Фройд виступає за спробу нерелігійного виховання людства, вважаючи, що, переставши чекати чогось від загробного існування і зосередивши всі сили на земного життя, людина зможе зробити життя стерпним для всіх. Хоча раніше в цій книзі він писав про те, що доводи розуму безсилі проти людських пристрастей, Фройд все ж вважав, що "в кінцевому рахунку, ніщо не може протистояти розуму і досвіду, а релігія занадто явно суперечить їм обом". [22]

Людська культура - це сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством впродовж всієї історії існування суспільства. У суперечці між природою і культурою виникає дилема, нерозв'язна в контексті протиріч людського життя. Якщо, з одного боку, були б задоволені всі сексуальні і агресивні потреби, як того вимагає природа, то тоді ми жили б, як тварини, і відмовилися б від усіх плодів культури, цивілізації і прогресу. Якщо ж, з іншого боку, ми підкоримося всім вимогам культури, будемо суворо дотримуватися норм моралі та етики і дотримуватися всі заборони судових інстанцій і державного контролю, тоді, слідуючи неминучою логікою, ми всі захворіємо, оскільки в цьому випадку природня сутність у нас буде цілком і повністю придушена. [17]

Зигмунд Фройд трактує поняття релігії як те, в чому людське життя піднеслося над своїми біологічними обставинами і чим воно відрізняється від життя тварин. [3] Відомо, нагадує вчений, що ще навіть у первісні часи існувала заборона на вбивство і поїдання тварин і разом з тим - святковий звичай раз на рік спільно вбивати і поїдати їх. Саме це має місце в тотемізмі. І перші етичні обмеження - заборона вбивства та інцесту - виникають також на грунті тотемізму. Тобто - це все те, що мало свій початок ще в первісні часи, а саме у тотемізмі, який є далекий нашому сучасному релігійному відчуттю, проте в дійсності давно був залишений і замінений новими формами, але таки залишив незначні сліди в релігії, моралі і звичаях життя сучасних народів. З часом первісна суспільна думка, що грунтувалась на тотемізмі, пройшовши через всі етапи свого розвитку переросла у так званий теїзм, який визнає буття Бога як батька, який величався до небес, це туга за батьком, яка постала центром релігійних потреб людства. [3]

У своїй праці "Майбутнє однієї ілюзії"[3] Фройд пише, що задоволення яке отримують від культури представники того чи іншого культурного регіону - це мистецтво, яке, як правило, недоступне масам, що зайняті виснажливою працею і не отримали індивідуального виховання. Мистецтво дає ерзац задоволення, компенсуючий найдавніші, досі найглибшим чином пережиті культурні заборони, і тим самим як ніщо інше примирює з принесеними їм жертвами. Крім того, художні твори, даючи привід до спільного переживання відчуттів, викликають почуття ідентифікації, якого так гостро потребує кожне культурне коло. Вони служать також і нарцистичному задоволенню, коли зображують досягнення даної культури, вражаючим чином нагадують про її ідеали. [3]

Важлива частина психічного надбання культури - це її, в найширшому сенсі, релігійні уявлення, або іншими словами, як каже у своїй праці Фройд, - її ілюзії. [3] У чому ж полягає особлива цінність релігійних уявлень? Фройд говорить про ворожість до культури, яка гнітила людину, через те, що вона була змушена відмовлятись від своїх природніх потягів. Якби зняти з певної особи заборони, і щоб відтепер вона мала право обирати своїм сексуальним об'єктом будь-яку жінку, яка йому подобається, була б вправі вбити будь-кого, то посуті, тоді створиться тільки людина, яка може стати безмежно щасливою за рахунок зняття всіх культурних обмежень - тиран, диктатор, який би захопив у свої руки всі засоби влади. Проте навіть він має всі підстави бажати, щоб усі інші дотримувались принаймні одні культурні заповіді: не вбивай. [3]

І коли ми знімемо всі природні обмеження, наголошує З. Фройд, тоді нашою єдиною долею виявиться природний стан, а його перенести набагато важче. Щоправда, природа не вимагала б від нас ніякого обмеження потягів, вона дала б нам свободу дій, однак у неї є свій особливо дієвий спосіб нас обмежити, вона нас губить, холодно, жорстоко і, як нам здається, бездумно, причому, мабуть, як раз з нагоди задоволення нами своїх потягів. Саме через небезпеки, якими нам загрожує природа, ми й об'єдналися і створили культуру, яка, серед іншого, покликана зробити можливе наше громадське життя. Зрештою, головне завдання культури, її справжнє обгрунтування - захист нас від природи.[3]

Вказуючи на значення культури для людини, З. Фройд зауважує, що у процесі її розвитку з часом робляться перші спостереження щодо упорядкованості і закономірності природних явищ. Сили природи втрачають тому свої людські риси. Але безпорадність людини залишається, а з нею - туга по батьку й боги. Боги зберігають своє трояке завдання: нейтралізують жах перед природою, примиряють з грізним фатумом, що виступає передусім в образі смерті, і винагороджують за страждання і позбавлення, що випадають на долю людини в культурному співтоваристві.[3]

Але поступово акцент всередині цих функцій богів зміщується. Люди помічають, що природні явища, слідуючи внутрішній необхідності, відбуваються самі по собі. Боги, зрозуміло, панують над природою, вони її влаштували і можуть тепер зайнятися самими собою. Лише від випадку до випадку за допомогою так званих чудес вони втручаються в її хід, так як би для того, щоб запевнити, що вони нічого не поступилися з своєї первісної сфери панування. Що стосується повелінь долі, то незнання і безпорадність так і залишаються в силі. Боги тут відмовляють у всьому, бо якщо вони самі господарі, то їх рішення доводиться назвати незбагненними. У розумінні давніх народів існувала думка, що Мойра (богиня долі в грецькій міфології) стоїть над богами і що боги самі мають свої долі. І чим більш самостійною виявляється природа, чим далі відстороняються від неї боги, тим напруженіше всі очікування зосереджуються на третій відведеній їм функції, тим в більшій мірі моральність стає їх справжньою сферою. Завдання бога тепер полягає в тому, щоб компенсувати дефекти культури та заподієну нею шкоду, вести рахунок страждань, які люди завдають один одному в спільному житті, стежити за виконанням приписів культури, яким люди так погано підкоряються. Самим розпорядженням культури приписується божественне походження, вони піднімаються над людським суспільством, поширюються на природу і історію світу.[3]

Так, підкреслює З. Фройд, створюється арсенал уявлень, породжених потребою зробити людську безпорадність терпеливою, вибудовану з матеріалу спогадів про безпорадність власного дитинства і дитинства людського роду. Ясно видно, що таке придбання захищає людину з двох сторін - проти небезпек природи і долі та проти душевних травм, заподіяних самим людським суспільством. Загальний сенс цього всього такий: життя у нашому світі служить якійсь вищій меті, яка, щоправда, нелегко піддається розгадці, але, безсумнівно, має на увазі вдосконалення людської істоти. Як бачимо, об'єктом цього облагородження і піднесення повинно бути духовне начало в людині - душа, яка з плином часу так повільно і важко відокремилася від тіла. Все що відбувається в земному світі - це виконання намірів якогось незбагненного для нас розуму, який нехай важкими для розуміння шляхами і маневрами, але в кінці кінців спрямує все до блага, тобто до радісного для нас результату. За кожним з нас доглядає щось таке, яке не дозволить нам стали гральним м'ячем надпотужних і нещадних сил природи.[3]

Навіть смерть, як вважає Фройд, є зовсім не знищення, не повернення до неорганічної безжиттєвості, але початок нового виду існування, ведучого по шляху вищого розвитку. І, з іншого боку, ті ж моральні закони, які встановлені нашими культурами, панують над всіма подіями в світі, хіба що Всевишня інстанція вершить суд, стежить за їх виконанням з незрівнянно більшою владністю і послідовністю, ніж земні влади. Все добро в кінцевому рахунку по заслугах винагороджується, все зло - карається, якщо не в цій формі життя, то в наступних існування, - що починаються після смерті. [3]

Таким чином, підсумовує Фройд, всі жахи, страждання і труднощі життя призначені до спокути. Тобто життя після смерті, яка продовжує наше земне життя, принесе виконання всього, чого ми тут, не дочекалися. Недоступна мудрість, яка управляє цим процесом та чинить справедливість - це риси божественних істот, що створили нас і світ в цілому. Або скоріше єдина божественна істота, яка в нашій культурі зосередила в собі образи всіх богів архаїчних епох. Народ, якому вперше вдалося таке з'єднання всіх божественних властивостей в одній особі, чимало пишався цим кроком вперед. Він відокремив батьківське ядро, яке з самого початку приховувалося за всяким виглядом Бога. По суті це було повернення до історичних початків ідеї Бога. Тепер, коли Бог став єдиним, ставлення до нього знову змогло знайти інтимність і напруженість дитячого ставлення до батька. Відтак, оскільки для божественного батька люди зробили так багато, їм хотілося б отримати взамін і винагороду, принаймні стати його єдиною улюбленою дитиною, обраним народом. [3]

Відтак, для Фройда релігійні вчення, за своєю психологічною природою являють собою ілюзії. Ось чому він, визнаючи, що релігія надала людській культурі велику послугу, зробивши багато для упокорення асоціальних потягів, визначаючи дійсну цінність релігії, вказує на дві обставини: по-перше, на те що релігія зробила багато, але все ж недостатньо, якщо мати на увазі моральний вигляд суспільства. Більш того, Фройд вважає, що у всі часи аморальність знаходила в релігії не меншу опору, ніж моральність, по-друге, перспективу він бачить в заміщенні релігійних мотивів культурної поведінки мирськими. Фройд вважає, що краще припинити маніпулювання символічними масками істини. Його ідеал - "людство, яке відреклося від всіх ілюзій і завдяки цьому зуміло стерпно влаштуватися на землі!". [13]

Як бачимо, З. Фройд цілком логічно приходить до висновку, що всі вище розглянуті ним релігійні уявлення, природно, мали довгу історію свого розвитку, й були зафіксовані різними культурами на їх різних фазах. Фройд особливо виокремив таку фазу, яка приблизно відповідає остаточній формі релігії в нашій сучасній християнській культурі. Це в широкому сенсі релігійні уявлення, які вважаються найбільшим надбанням культури, вищою цінністю, набагато більшою, ніж всі мистецтва і уміння, що дозволяють відкривати земні надра, постачати людство їжею або запобігати його хворобам. Тому людям й видається, що життя стане нестерпним, якщо релігійні уявлення втратять для них ту цінність, яку вони їм приписують.

Похожие статьи




Розвиток поглядів на релігію в теорії психоаналізу З. Фройда (за книгою "Майбутнє однієї ілюзії"), Від тотемізму до теїзму - Релігієзнавча концепція Зигмунда Фройда

Предыдущая | Следующая