Загальна характеристика монархічної форми правління - Монархічна форма правління

"Монархія" ("монос" - один, "архе" - влада) у перекладі з грецької "єдиновладдя" - це форма правління, за якої верховна влада в державі повністю або частково зосереджена в руках одноосібного, найчастіше наслідного, глави держави - монарха. Хоча бувають винятки. Так, у Спарті існувало два царі, Полібій називає владу двох консулів у Стародавньому Римі монархією, у Візантії у другій половині Х ст. правили одночасно два імператори - Василь і Костянтин, в Росії в другій половині ХVІІ ст. на престолі сиділи два царі: 10-річний царевич Петро і царевич Іван.

Відомості про перші політичні об'єднання в Стародавньому Єгипті датуються ще IV - III тисячоліттями до н. е., коли там утворилося "40 номів" (областей). На чолі кожного нома став "цар", він же верховний жрець місцевого культу і володар титулу "начальника каналу ". Об'єднання цих 40 областей відбувалося не одразу. Спочатку виникли два окремі царства - Верхній Єгипет і Нижній Єгипет, які, ймовірно, в свою чергу об'єдналися насильно фараоном Нармером у період Раннього царства (ХХХ - ХХVIII ст. до н. е.) [3,c.187].

В стародавні часи монархія набувала переважно форми необмеженої деспотії, що особливо було характерним для країн Стародавнього Сходу. Формою монархії, до певної міри аналогічною деспотії, був також домінат у пізній Римській імперії. Проте досить часто в стародавньому світі монархія виступала у формі теократії, за якої політична влада в державі зосереджувалась у руках духівництва, а глава держави виступав водночас і главою церкви. Так, можна констатувати, що незважаючи, на велику увагу в стародавні часи до форми правління, останні залишалися ще багато в чому до кінця нерозробленими і невизначеними. Дійсно, реальні монархії на перших порах були досить обмежені народними зборами або зборами старійшин (сенатом і зборами курій у Римі) [1,c.136].

Монархію зв'язували лише з виконанням воєнних функцій, релігійних, судових. Спадковість у той час ще не стала вагомим атрибутом монархії, більш важливими були особисті якості монарха. В період же феодалізму ситуація змінюється, й інститут монархії сформувався остаточно з усіма притаманними йому ознаками, бо цього вимагала наявність великого феодального землеволодіння, впливи процесів роздробленості і станово-представницьких зборів, що намагалися обмежити монархічну владу і доволі в жорстких формах. Періодом розквіту монархії можна вважати межу Нового часу. Саме тоді з усією чіткістю проявилася відмінність монархії від республіканської форми правління, з'явилися найважливіші її різновиди: монархія абсолютна, необмежена і монархія конституційна, обмежена вже загальнонародним представництвом (парламентом) [2,c.159].

У добу феодалізму монархія, будучи найбільш поширеною формою правління, пройшла в своєму розвитку декілька стадій: ранньофеодальна монархія (наприклад, Київська Русь кінця IX - початку XI ст.), монархія періоду роздробленості, коли за формального збереження верховної влади одного монарха держава фактично розпадалася на окремі напівсамостійні монархії (Київська Русь XI - XII ст.), станова монархія (або феодальна монархія зі становим представництвом), абсолютна монархія (абсолютизм).

Марксистські вчені вважали, що монархія найбільш характерна для рабовласницької та феодальної суспільно-економічних формацій, хоча й у ті часи існували в окремих країнах республіки (античні рабовласницькі міста-держави з республіканською формою правління, Новгородська республіка, Псковська республіка з XI ст., Венеція, Генуя тощо). До того ж, у добу розвиненого феодалізму з'являються, окрім абсолютних, і конституційні монархії (Велике князівство Литовське з 1566 р., коли II Литовським Статутом було затверджено існування Великого Вального сейму, Річ Посполита з 1569 р. та ін.).

Перехід до капіталістичного способу виробництва, що здійснювався завдяки буржуазній революції, нерідко супроводжувався ліквідацією монархії й установленням республіканської форми правління. Проте монархія зберігалася й за капіталістичного ладу, зрозуміло, з деякими суттєвими змінами і найчастіше за таких умов набувала форми конституційної монархії. При цьому влада монарха визначалася конституцією і у відповідності з останньою обмежувалася представницьким органом - парламентом.

Слід зауважити, що інколи монархія відновлювалася після того, як її скасували. Так сталося в Англії, коли Актом парламенту від 17 березня 1649 року після страти короля Карла I Стюарта 30 січня 1649 року королівська влада як "непотрібна, обтяжлива і небезпечна" була знищена, а 19 травня того ж року була проголошена Республіка. Проте вже 12 грудня 1653 р. "актом про зречення" парламент передав владу генералу Кромвелю, констатуючи кінець республіканської форми правління. А ще через сім років, 26 травня 1660 р., Карл II Стюарт на запрошення нового парламенту - Конвенту - урочисто в'їхав в Уайтхолл і став королем, а Англія - монархією. Історики та правознавці вважають, що це вже була не колишня монархія, де влада короля надавалася "милістю божою", а нова монархія - "милістю парламенту". Подібний приклад є й у ХХ ст.: в Іспанії впала монархія в 1931 р., а в 1947 р. диктатор Франко оголосив про її відновлення, проте реально король Хуан Карлос I зайняв свій престол тільки по смерті диктатора в 1975 р.

Як свідчить досвід останнього часу, монархічну форму правління не слід вважати безнадійним архаїзмом. Після розпаду СРСР деякі політичні сили в країнах СНД висували ідею про введення монархічного ладу. За обставин кризи, національно-етнічних конфліктів переваги монархії, на думку деяких політичних діячів, очевидні: монарх - "батько нації", стоїть над всіма політичними пристрастями, не належить до жодної з політичних партій, непідкупний арбітр у різного роду спірних ситуаціях, а головне - за умов сепаратизму і центр обіжних тенденцій, і що особливо приваблює, монарх - це символ єдності нації і стабільного правового порядку [7,c.160].

Про роль монархії в збереженні національної єдності свідчить досвід Афганістану. Там монархія традиційно об'єднувала доволі розмаїту за своїм етнічним складом країну, сприяючи формуванню єдності афганської нації, символом якої виступав монарх. З падінням монархії у 1973 р. почався період політичних потрясінь. Тому в даному контексті закономірний вигляд має відновлення монархії в Камбоджі після тяжких років терору і громадянської війни.

В наш час у деяких колишніх соціалістичних країнах (Румунії, Болгарії, Югославії) лунають заклики до введення монархічної форми правління. Головний аргумент полягає в тому, що лише монарх здатний піднятися над окремими політичними інтересами й амбіціями в умовах загострення соціальних і економічних протиріч, характерних для постсоціалістичного суспільства, а також не допустити можливої реставрації комунізму в державі. I все ж монархію не можна вводити свавільно, оголошуючи монархом непідготовлену особу, бо ця форма правління вимагає релігійних основ, особливої суспільно-психологічної атмосфери в державі.

В сучасному розумінні монархія - це не просто влада одного, але влада, що передається по спадковості. Тобто влада главі держави - монарху - належить по праву народження. Він її наслідує і займає довічно [4,c.87].

А. А. Мішин, відомий російський правознавець, відзначає, що правове становище монарха має дві основні особливості. По-перше, влада монарха юридично вважається такою, що не походить від якої-небудь іншої влади, органу чи виборного корпусу. Монарх володарює (обмежено чи абсолютно) за власним правом і вважається джерелом всієї державної влади. I, по-друге, як уже відзначалося, влада монарха спадкова і переходить від одного представника правлячого дому (династії) до іншого в установленому законом порядку. Цей порядок престолонаслідування встановлюється або конституціями, або конституційними законами, які в значній мірі доповнюється звичаями.

Вище згадуваний правознавець А. А. Мішин називає три системи престолонаслідування:

    1) салічна система, яка зводиться до того, що наслідування престолу здійснюється тільки по чоловічій лінії. Жінки з кола спадкоємців престолу виключаються повністю (Японія, Бельгія, Норвегія); 2) кастильська система не виключає жінок, але дає перевагу чоловікам - молодший брат виключає старшу сестру (Великобританія, Іспанія, Нідерланди); 3) австрійська система не виключає жінок, але дає чоловікам і чоловічим лініям перевагу: жінки успадковують престол тільки тоді, коли немає нащадків по чоловічій лінії (таку систему ввели в Росії за царя Павла I у 1797 р., після чого, як відомо, жінок на російському престолі не було). 4) мусульманська, коли трон успадковує по суті не визначена особа, а "шляхетна" правляча сім'я (частина династії), котра вже сама вирішує, хто саме з найближчих родичів покійного короля (не обов'язково син) сяде на звільнений трон (Катар, Кувейт, Саудівська Аравія та ін.). Ця ж сім'я за участю вищих священнослужителів і мусульманських учених (улемів) може усунути короля і поставити на його місце іншого члена сім'ї (так було, наприклад, у Саудівській Аравії внаслідок звинувачення короля в недостатній доброчинності); 5) племінна, коли король розглядається як головний вождь племені, а його спадкоємця визначає племінна рада, що складається із багаточисленних синів покійного. В Свазіленді це робить племінна рада лікоко на чолі з королевою-матір'ю, що свідчить про архаїзм матріархату. Останній раз у цій державі обирали короля у 1982 р. із числа більш ніж 150 синів покійного від його 70 дружин [6,.154].

У парламентарних монархіях правове становище монарха значно обмежене, парламент має право втручатися навіть в особисте життя монарха. Та це не означає, що його фігура є декоративною. Не зважаючи на відсутність у глави держави в парламентарній монархії реальних владних повноважень, цей інститут в силу престижу здатний впливати на політичний процес у державі як арбітр, що стоїть над усіма владними структурами. Роль монарха стає досить вагомою і за тих умов, коли ситуація виходить за конституційні рамки. Так, політологи і правознавці вважають, що невдачі державних переворотів у 1981 р. і в Іспанії, і в Таїланді обумовлені відмовою монархів обох держав підтримати змовників [5,c.105].

Похожие статьи




Загальна характеристика монархічної форми правління - Монархічна форма правління

Предыдущая | Следующая