Сутність і метод державного та регулювання господарської діяльності - Місце і роль державного регулювання у сфері господарювання

Економічні функції державного регулювання економіки і господарської діяльності виражаються в процесі державного регулювання, що здійснюється у певних правових формах і за допомогою певних методів державного регулювання господарського життя, а, відтак, і участі в цьому регулюванні органів державної влади і органів місцевого самоврядування, є:

    А) виконання державою соціальних функцій -- забезпечення умов для нормальної життєдіяльності суспільства, в тому числі -- у сфері економіки (відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує соціальну спрямованість економіки); Б) забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України (ст. 16 Конституції України); В) забезпечення економічної безпеки України (ч.1 ст. 17 Конституції України); Г) забезпечення захисту конкуренції у підприємницькій діяльності; захист прав споживачів, здійснення контролю за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт (ст. 42 Конституції України).

Таким чином держава виконує функцію організації господарського життя суспільства.

Відповідно до зазначених та інших положень Конституції та законів України суть державного регулювання можна визначити наступним чином.

Державне регулювання -- комплекс форм і засобів централізованого впливу на розвиток економічних об'єктів і процесів з метою стабілізації та пристосування існуючої економічної системи до умов, що змінюються, зокрема пристосування економічних відносин і господарського механізму до законів та потреб розвитку продуктивних сил.

Основними об'єктами державного регулювання є: 1) всі елементи економічної системи (продуктивні сили, техніко-економічні, організаційно - економічні та виробничі відносини і господарський механізм); 2) навколишнє середовище; 3) сфери, регіони та галузі народного господарства; 4) національний доход; 5) суб'єкти господарства; 6) економічний цикл; 7) інфраструктура; б) законодавство; 9) зайнятість; 10) грошовий обіг; 11) сукупний попит і сукупна пропозиція; 12) платіжний баланс; 13) ціни; 14) зовнішньоекономічні зв'язки. Форми регулювання. Основними формами державного регулювання економіки є пряме і опосередковане.

Пряме регулювання здійснюється шляхом поширення державної власності (на засоби виробництва, частину національного доходу, фінансово - кредитні інститути та ін.), управління державними підприємствами, а також за допомогою законотворчої та Адміністративної діяльності. Поширення державної власності на засоби виробництва відбувається шляхом будівництва нових державних об'єктів, націоналізації збиткових підприємств, купівлі акцій колективних капіталістичних підприємств та ін.

Опосередковане регулювання здійснюється шляхом планування, прогнозування, фінансування, бюджетного регулювання, системи оподаткування, кредитування, грошової політики, політики прискореної амортизації, цінової, промислової, інвестиційної політики, обліку і контролю та ін.

Розрізняють також короткотермінове та довготермінове державне регулювання. Короткотермінове регулювання передбачає комплекс антициклічних та антикризових заходів держави, зокрема зміни відсоткової ставки, надання державних субсидій та ін.

Довготермінове регулювання здійснюється у формі економічного програмування або прогнозування розвитку народного господарства загалом чи окремих сфер, регіонів, галузей. З цією метою формують конкретні цілі, визначають порядок їх досягнення, встановлюють відповідальність певних органів за їх виконання, виділяють необхідні кошти та визначають порядок фінансування, здійснюють поточний контроль за їх виконанням.

При використанні такого способу державного регулювання економіки, як планування, його формами виступають індикативне (рекомендаційне, необов'язкове для виконання) і директивне (обов'язкове для виконання) планування. Аналіз чинного законодавства та узагальнення результатів-проведених досліджень дають підстави виділити такі правові форми здійснення державного регулювання економіки:

1. Державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України. Прогнозування та планування економічного і соціального розвитку є одним із основних напрямів економічної політики Української держави і однією з правових форм державного управління економікою. Зважаючи на не, у своїй діяльності суб'єкти господарювання враховують показники прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку.

Як встановлено ч. 2 ст. 11 ГКУ, принципи державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України, система прогнозних і програмних документів, вимоги до їх змісту, а також загальний порядок розроблення, затвердження та виконання прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку, повноваження та відповідальність органів державної влади і органів місцевого самоврядування у цих питаннях визначаються законом.

Згідно з ст. 1 Закону України від 23 березня 2000 р. "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" державне прогнозування економічного і соціального розвитку -- це науково обгрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, окремих галу - зей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтернативній шляхів і строків досягнення параметрів економічного і соціального розвитку. Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обгрунтування тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів.

Відповідно до ГКУ (ч.3 ст.11) основними формами державного планування господарської діяльності є Державна програма економічного та соціального розвитку України, Державний бюджет України, а також інші державні програми з питань економічного і соціального розвитку, порядок розробки, завдання та реалізація яких визначаються законом про державні програми.

Програма економічного і соціального розвитку України -- це документ, в якому визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, формується взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне розв'язання проблем економічного і соціального розвитку, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки та соціальної сфери.

Система прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку складається з:

­прогнозів економічного і соціального розвитку України на середньо - та короткостроковий періоди;

­Державної програми економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період;

­прогнозів економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст на середньостроковий період;

­програм економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст на короткостроковий період;

­прогнозів розвитку окремих галузей економіки на середньостроковий період.

Державні цільові програми поділяються на:

    - загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля -- це програми, які охоплюють всю територію держави або значну кількість її регіонів, мають довгостроковий період виконання і здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади; - інші програми, метою яких є розв'язання окремих проблем розвитку економіки і суспільства, а також проблем розвитку окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць, що потребують державної підтримки.№

Суб'єктам господарювання, які не враховують суспільні інтереси, відображені в програмних документах економічного і соціального розвитку, не можуть надаватися передбачені законом пільги та переваги у здійсненні господарської діяльності (ч. 5 ст. 11 ГК);

2. Управління -- як правова форма державного регулювання господарської діяльності -- означає прийняття компетентним органом юридично значущих рішень для суб'єктів господарювання З оперативних питань господарського життя. Такі рішення головним чином пов'язані із застосуванням встановлених законом засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання: державного замовлення, ліцензування певних видів господарської діяльності і видачі документів дозвільного характеру, технічного регулювання, регулювання цін і тарифів, встановлення лімітів використання природних ресурсів, ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій тощо.

Відповідно до законів уповноважені органи державної влади здійснюють управління у певних сферах (на певних ринках) господарювання (трансфер технологій, імпорт сільськогосподарської продукції, обіг дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, ринок цінних паперів, ринки фінансових послуг тощо);

3. Державний нагляд (контроль) -- це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів у межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 19 ГКУ держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах;

­збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин -- за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

­фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин -- за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

­цін і ціноутворення -- з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;

­монополізму та конкуренції -- з питань додержання антимонопольно - конкурентного законодавства;

­земельних відносин -- за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства -- за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

­виробництва і праці -- за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і праві-и, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

­споживання -- за якістю і безпечністю продукції та послуг;

­зовнішньоекономічної діяльності -- з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

Крім ГК, правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені також Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.

Суб'єкт господарювання має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності не пізніш як через тридцять днів після їх закінчення, якщо інше не передбачено законом. Дії та рішення державних органів контролю та нагляду, а також їх посадових осіб, які проводили інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку.

Усі суб'єкти господарювання зобов'язані здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом;

4. Нормативне регулювання -- як правова форма державного регулювання економіки -- означає встановлення компетентними державними органами правил здійснення господарської діяльності. Воно здійснюється шляхом визначення правового статусу суб'єктів господарювання; правового режиму їхнього майна; правових засад і гарантій підприємництва; правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання; порядку укладання та виконання господарських договорів, заходів майнової відповідальності за порушення у здійсненні господарської діяльності; засад зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Такий напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, називається державною регуляторною політикою у сфері господарської діяльності.

Сукупність передбачених законодавством, способів, прийомів та засобів впливу на поведінку суб'єктів господарювання називаються методом державного регулювання.

Традиційно в економічній і правовій науках вони є адміністративними та економічними.

Адміністративні або прямі методи - це способи впливу за допомогою яких держава безпосередньо, шляхом обов'язкових приписів, які підлягають виконанню суб'єктами господарювання, досягає необхідного суспільства результату. Вони використовуються для довгострокового регулювання національної економіки. До прямих методів регулювання економіки відносяться:

    1. Прийняття законів та контроль за їх виконанням. 2. Державний контроль над монопольними ринками. В галузях, де державна монополія визнана природною, здійснюється директивне планування виробництва, витрат і цін, прямий контроль за якістю товарів і послуг, гарантоване матеріально-технічне постачання (оборона, енергетика, залізничний транспорт тощо). 3. Державні замовлення, дотації, трансферні платежі, що фінансуються з державного бюджету. 4. Пряме державне регулювання цін (встановлення фіксованих цін на найважливіші товари, максимального та мінімального їх рівня, заморожування цін на певний строк). 5. Державна підтримка експорту. 6. Захист від зовнішньої конкуренції. 7. Індикативне планування. 8. Прямі адміністративні заходи державної влади (заборони, дозволи, ліцензії, патенти, державні стандарти тощо).

Застосування прямих методів в сучасних умовах вважається економічно виправданим і в цілому не суперечить принципам, що лежать в основі ринкових відносин.

Економічні або непрямі методи спрямовані на створення державою певного економічного фінансових чи матеріальних стимулів, що впливає на поведінку суб'єктів господарювання й обумовлено їх поведінку. До цих методів відносяться:

­інструменти податкової політики (податкові ставки і види податків, податкові пільги);

­інструменти грошово-кредитної політики (операції на відкритому ринку, дисконтні ставки, норми обов'язкових резервів, регулювання грошової маси, кредитні пільги);

­інструменти фіскальної політики (регулювання доходів бюджету, структура та обсяг державних витрат);

­інструменти амортизаційної політики (норми амортизації та напрями використання амортизаційного фонду).

Прямі і непрямі методи взаємозв'язані між собою, їх використання залежить від конкретних соціально-економічних умов країни і цілей, яких заплановано досягти.

Деякі автори, зокрема, член-кореспондент АПН України Г. Л. Знаменський вважає, що господарська діяльність регулюється з допомогою одного комплексного методу, що інтегрує всі інші. Це - метод рівного впорядкування всіх учасників господарських відносин суспільному господарському порядку, що забезпечує оптимальне поєднання приватних публічних інтересів і створює партнерські та добропорядні відносини у сфері господарювання.№

Адміністративні і економічні методи застосовуються відповідно до ГКУ та господарського законодавства залежно від конкретних економічних умов і господарських ситуацій, виходячи з мети і завдань, що стоять перед державою і господарюючими суб'єктами.

Система засобів, методів і стимулів, за допомогою яких держава регулює економічні процеси, забезпечує реалізацію соціально-економічних і правових функцій складають механізм державного регулювання. Інакше кажучи, державний механізм включає політико-правові, організаційно-управлінські форми і засоби управління (регулювання) господарською діяльність суб'єктів ринкової економіки.

Похожие статьи




Сутність і метод державного та регулювання господарської діяльності - Місце і роль державного регулювання у сфері господарювання

Предыдущая | Следующая