Національна свідомість та її складові. Національна самосвідомість - Національна свідомість як чинник формування української державності

Національний свідомість український державність

Національна свідомість - це сукупність соціальних, економічних, політичних, моральних, етичних, філософських, релігійних поглядів, норм поведінки, звичаїв і традицій, ціннісних орієнтацій та ідеалів, в яких виявляються особливості життєдіяльності націй та етносів [2].

До національної свідомості належать цінності внутрішньонаціональних і міжнаціональних відносин.

Основними складовими національної свідомості виступають:

    - сприйняття оточуючого світу та ставлення до нього; - усвідомлення національно-етнічної належності; - ставлення до історії та культури своєї національно-етнічної спільноти; - ставлення до представників інших націй і національностей; - патріотичні почуття та патріотична самосвідомість; - усвідомлення національно-державної спільності.

Виокремлюють два рівні національної свідомості:

    1) буденна свідомість - багаторівневе, багатогранне, суперечливе і рухливе утворення, що є результатом синтезу природно-біологічного і соціального розвитку багатьох поколінь представників національно-етнічної спільноти. До структури буденної свідомості належать:
      - повсякденні потреби, інтереси, система цінностей, установок, почуттів і настроїв і т. ін., які виявляються у національному характері людей; - звичаї та традиції, в яких закодована соціальна пам'ять народу і які виступають нормативами його діяльності, передаючись із покоління в покоління;
    2) теоретична свідомість - узагальнена, науково обгрунтована, соціально-політично зорієнтована система поглядів про життєвий шлях, місце і цілі розвитку нації.

Структура теоретичної свідомості містить:

    - норми, цінності та зразки поведінки представників певної національно-етнічної спільноти; - ідеологію нації; - національну ідею.

За змістом національна свідомість виступає діалектичною єдністю загальнолюдського і національного, в якій загальнолюдське виявляється у неповторному бутті нації [2].

До найважливіших функцій національної свідомості належать: рефлексивна, пізнавальна, консолідуюча та комунікативна. Вони забезпечують самопізнання та самоосмислення особи і нації через систему духовного розвитку. Саме завдяки реалізації цих функцій визначаються тенденції етнонаціонального розвитку та спільні цілі. Отже, національна свідомість здатна інтегрувати національні, релігійні та етнічні інтереси [3].

Визнаючи важливу роль національної свідомості у процесі державотворення, вчені зауважують, що національне відродження -- це не просто усвідомлення народом своєї етнічної єдності, національної неповторності. Воно пов'язане з усім цілеспрямованим процесом життєдіяльності людей тієї чи тієї нації, формуванням особи як суб'єкта національної свідомості.

Основними характеристиками української національної свідомості сучасні вчені вважають її цілісність, універсалізм, системність, структурну сталість, сприйнятливість до інновацій, геополітичну врівноваженість, етнокультурний плюралізм, релятивізм (здобуття знань шляхом поєднання, порівняння й протиставлення різних позицій, тобто у такий спосіб досягається не одностайність думок, а об'єктивність та неупередженість), консерватизм та енергійність.

Основою національної свідомості виступає національна самосвідомість.

Різним аспектам національної самосвідомості присвячені дослідження як вітчизняних, так і зарубіжних учених - В. Андрущенка, Дж. Армстронга, А. Бичко, Ю. Бромлея, М. Боришевського, Е. Вільсона, М. Вівчарика, Б. Гаври-лишина, Е. Гелнера, М. Еоловатого, Р. Додонова, Л. Дробіжевої, В. Жмира, Г. Касьянова, І. Кресіної, В. Лісового, Д. Міллера, С. Мофи, І. Надольного, М. Пірен, Ю. Римаренка, Е. Сміта, П. Ситника, Л. Шкляра, Р. Шпорлюка, О. Шморгуна та ін. У більшості з цих робіт проведено соціально-філософський аналіз досліджуваного феномену, здійснено спробу визначити національну самосвідомість, простежити її історичний розвиток.

М. Й. Боришевський визначає національну самосвідомість як "усвідомлення особистістю себе часткою певної національної (етнічної) спільноти та оцінку себе як носія національних (етнічних) цінностей, що склалися в процесі тривалого історичного розвитку національної спільноти, її самореалізації як суб'єкта соціальної дійсності" [2].

Національна самосвідомість - це сукупність поглядів, знань, оцінок, ідеалів, що відображають специфічний зміст, рівень і особливості уявлень представників національної спільності про минуле, сучасне і майбутнє свого розвитку, про місце та призначення серед інших спільнот і характер взаємовідносин з ними [2].Національна самосвідомість відображає ступінь засвоєння елементів загальнонаціональної свідомості окремими представниками нації. Тобто, національна самосвідомість -- усвідомлення спільнотою або окремою людиною своєї національної належності. Вона пов'язана із самоідентифікацією нації, грунтується на державній, політичній, громадянській само ідентифікації [3].

Виокремлюють два рівні національної самосвідомості:

    1) низький (досить часто підсвідомий) - емоційно відчужене співпереживання власної єдності з іншими представниками етнічної спільноти (етнічна ідентичність); 2) високий - раціональне, глибоке усвідомлення національної належності (національна ідентичність).

Національна ідентичність - це усвідомлення людиною власної належності до певної національної групи, що має свою назву, власну історичну територію, спільні міфи, історичну пам'ять, спільну масову громадську культуру, свою мову, спільну економіку, однакові для всіх юридичні права та обов'язки.

До структури національної ідентичності як складової національної самосвідомості належать три компоненти:

    1) когнітивний (знання про національну спільноту та знання про себе як члена даної спільноти); 2) емоційно-оцінний (національна самоповага чи зневага, національна гордість чи сором та ін.); 3) поведінковий (відповідні дії та вчинки, що зумовлені двома попередньо згаданими компонентами).

Важливими психологічними механізмами формування національної самосвідомості виступають національна ідентифікація та рефлексія.

Розвиток національної самосвідомості передбачає появу таких національних почуттів: почуття любові до своєї Батьківщини, свого народу, національної культури і рідної мови; почуття причетності до долі свого народу, своєї країни; почуття національної гордості чи національного невдоволення; готовності й волі до здійснення національної мети.

Отже, національна самосвідомість - це самоусвідомлення та самооцінювання власного "Я" як представника певної національності, свідомого та активного виразника національних інтересів, невід'ємної частки свого народу, його національного духу і долі [2].

Нація - це колективний суб'єкт політики, що творить державу [4].

Національна самосвідомість може бути активним чинником державотворення. Її концептуальна сутність -- концентрація національного духу в площині саморозвитку та формуванні державницької волі народу. Адже тільки усвідомивши себе як націю, ми зможемо посісти належне місце серед країн Європи [3].

Складовою національної свідомості є національна ідея -- ідея нації як поліетнічної спільноти, що проживає на спільній території і має спільне громадянство. Така спільнота має власну мету, об'єднана спільною історичною долею, мовою, культурними традиціями.

Говорячи про національну ідею, ми маємо на увазі певний акумулятор прогресивних національних програм, політичних ідей, гасел і цінностей. Національна ідея визначає теоретичні засади національної свідомості.

Натомість національна меншовартість -- це забуття національної ідентичності, втрата гордості за свою націю, індиферентне ставлення до національних здобутків, глибока недовіра до держави, влади, партій, реформ.

Українська національна ідея, грунтуючись на національних і загальнолюдських гуманітарних цінностях, має стати концептуальним ядром стратегії гуманітарного розвитку як духовна і морально-етична квінтесенція національної самосвідомості українців та поєднаних з ними спільною історичною долею інших етносів України.

Сучасні дослідники національної ідеї вважають потрібним урахування таких чинників:

    - психологічних особливостей українського народу, його ментальності; - загальнолюдських потреб (фізіологічних, безпеки, соціальних зв'язків, самоповаги) і цінностей (істини, справедливості, любові, плюралізму, свободи думки, вибору та вчинку, свободи творчості); - вічного прагнення людини до вдосконалення, довершеності, засвоєння загальнолюдських цінностей; - об'єктивної потреби в консолідації народу.

В чому ж полягає специфіка сучасної української національної ідеї? Дуже стисло можна вирізнити такі основні її умови: духовність як основа життя етносу; незалежна держава; соборність [5].

Є яскраве висловлювання: "Патріотизм - це любов до своїх, націоналізм - це ненависть до чужих". Це яскраве, але не зовсім влучне висловлювання. На нашу думку, коли націоналізм наповнюється ідеєю переваги своєї нації над іншими, меншовартісними - тоді він перетворюється на фашизм, що і продемонструвала Друга Світова війна. Тому українська національна ідея повинна відображати цю "любов до своїх", і не повинна містити як ідеї своєї переваги над іншими націями, так і комплексу "меншовартісності".

Формування національної ідеї у великому ступені залежить від психологічних особливостей українського народу, його ментальності, тобто, національного характеру, який ми дослідимо у наступному розділі.

Похожие статьи




Національна свідомість та її складові. Національна самосвідомість - Національна свідомість як чинник формування української державності

Предыдущая | Следующая