Українські політики в Інтернеті та закономірності їх приходу до мережі - Українській політичний Інтернет

Будь яка людина звичайно піклується про те, як його оцінюють інші. Тим більше, якщо він - публічний політик. Усілякі рейтинги популярності за останні роки вже порядком набридли. Тим більше ті, котрі зроблені мало - професійно і часто виглядають ангажованими й упередженими. На початку червня відбулася презентація нових підходів у дослідженні українських політиків, організована київським Агентством Гуманітарних Технологій. Як акцентували організатори, Агентство спробувало зробити принципово інше, чим просте визначення рейтингу. Головною задачею їхнього дослідження було проаналізувати образ політика через ряд обраних характеристик і оцінити образи сьогоднішніх політиків по цих характеристиках шляхом опитування більш п'ятдесятьох головних редакторів і журналістів ведучих київських видань.

Сайти політиків, партійні сайти, блоги

Уже за доброю традицією, кожна поважаюча себе партія повинна мати власний веб-ресурс. Україна тут не є винятком.

На сайтах партій можна знайти різну інформацію: від статуту й програми партії до банківських рахунків для благодійних внесків у парткасу. Відомі українські політики також мають персональні сайти, які виступають своєрідним майданчиком для існуючих та потенційних прихильників того чи іншого лідера.

Функція партійних сайтів загалом повинна бути ідеологічною, тобто формулювати основні напрямки діяльності партії. Персональні ж сторінки політиків несуть суто іміджеве навантаження.

Як данина моді, політики заводять власний блог: будь-то на спеціалізованому ресурсі, чи, наприклад, на сайтах популярних мережевих видань.

Рівень довіри користувачів до блогів, справді, досить високий. Окремі політики є досить активними блогерами, як от Анатолій Гриценко й Михайло Бродський, про що вони зізнаються в численних інтерв'ю. Однак, враховуючи зайнятість та інші фактори, не кожен політик має час/бажання/можливість вести власний блог самостійно. Тому природно, що блоги можуть бути колективним командним продуктом.

Блоги мають ряд переваг: можливість легко публікувати інформацію, відсутність будь-яких просторово-часових обмежень для виходу на реципієнта інформації. Головна їхня функція - оперативно донести до користувача позицію політика з певного питання. Зрештою, це ще один спосіб злити на когось компромат. Адже відомі випадки, коли пости в блогах ставали приводом для судових позовів.

Сторінки в соціальних мережах

Facebook, Вконтакті, Twitter вже давно використовуються як елемент корпоративного бренда у світі політики. Окремі українські діячі недооцінюють ролі цих ресурсів у формуванні громадської думки загалом, та власного іміджу зокрема.

А даремно. Соціальні мережі сьогодні виконують потужну інформаційну та мобілізаційну функції.

Останні події в Тунісі та Єгипті навряд стали б можливими без Facebook і Twitter, які в умілих руках стали своєрідними органайзерами масових протестних акцій.

Сьогодні в російському інтернеті навіть поширений своєрідний жарт про те, що про події в аеропорту Домодєдово Медведєв дізнався з Twitter. Завдяки свідченням очевидців, які викладають інформацію у власному мікроблозі, у Twitter новини, справді, з'являються швидше, ніж в інформагенціях.

Враховуючи постійне зростання української інтернет-аудиторії, якщо політик не є активним суб'єктом у світі соціальних мереж, блогосфері, електронній публіцистиці - це серйозне недопрацювання його команди.

Воно загрожує не лише втратою каналу комунікації з уже існуючими симпатиками. Існує загроза недорахуватися прихильників потенційних.

Сьогодні загальновизнаним є те, що українське суспільство стоїть на порозі процесів глобалізації, що охопили весь світ. Глобалізація зачіпає не лише економічну, культурну, військову тощо сфери, але насамперед сфери інформаційні та політичні. Більше того, саме перехрещення цих двох останніх є чи не найприкметнішим явищем сучасного світу. Недаремно завжди підкреслюють - "Хто володіє інформацією, той володіє світом". Тому вивчення тих процесів, що пов'язані з інформаційною сферою політичного життя в Україні, є вкрай актуальним. В наших роздумах ми зупинимось на тому, яку роль відіграє глобальна мережа Інтернет у формуванні інформаційного сектора політичного життя в Україні. Частка користувачів Інтернету в Україні значно менша за подібну у країнах із високим рівнем економіки, і приблизно така сама, як у країнах Латинської Америки та Росії. Рівень інформатизації країни у цілому вкрай незначний порівняно з більшістю країн світу. Основну кількість комп'ютерних користувачів сконцентровано у великих центральних і західних українських містах. У квітневому звіті компанії Sputnikmedia. net (портал bigmir. net) йдеться про те, що аудиторія Uanet за пер - ший тиждень квітня склала 1 млн. 949,535 тис. осіб, за другий - 2 млн. 5,84 тис., за третій - 2 млн. 20,645 тис., за четвертий - 2 млн. 55,61 тис. осіб. Географічно лідером за кількістю користувачів є Київ: 54,14 % відвідувачів (у березні - 53,63 %). Кількість користувачів з інших великих міст (Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Львів, Одеса, Харків) склала 32,03 % (у березні - 32,16 %), а з інших регіонів - 13,83 % аудиторії (у березні - 14,21 %).

Використовуючи критерії, що найповніше описують образ типового українського користувача Інтернету, можна виділити наступні притаманні йому риси:

1. Він живе у великому населеному пункті, найчастіше в місті - "мільйоннику" (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Львів, Одеса etc.). 2. Його вік - нижчий від середнього. 3. Він має стабільний, відносно високий прибуток. 4. Він має вищу освіту (близько 82 % особисто опитаних респондентів). 5. Він має нефізичну, інтелектуальну роботу, прямо пов'язану з використанням комп'ютерної техніки. Спираючись на наведені вище критерії, стає можливим докладніше розглянути й описати типового представника сучасної української веб-аудиторії. Сприймаючи дані критерії комплексно, у вигляді системи, що формує людину як особистість і постійно впливає на його життєдіяльність, ми змальовуємо до - сить чіткий образ живої людини, зрозумілий набагато більше, ніж соціологічні дані, що суперечать одне одному занадто часто для того, щоб у дослідженні можна було спиратися винятково на них.

Це людина 23-25 років, інтелектуальний рівень якої вищий від середнього, стан емоційно-вольової сфери якої відповідає її віку. Ціннісні орієнтації: обізнаний з мистецтвом молодий перспективний фахівець, із до - сить високим рівнем амбіційних домагань. Здатний до відносно тверезої самооцінки. Він подобається собі, він засвоїв багато чого з того, що було створено до нього, і розмірковує про це із поблажливою посмішкою, він не сумнівається, що багато чого може зробити краще, він незрівнянний, він знає, що розумніший і талановитіший від усіх.

Тут варто звернути увагу на те, що представників старшої вікової категорії, що розуміють, про що йдеться, коли вимовляють слово "Інтернет", набагато менше, ніж тих, хто не розуміє, про що йдеться. У таких людей поняття Всесвітньої мережі примітивне до курйозності. Найчастіше вони уявляють собі Інтернет як якийсь єдиний інформаційний канал, що дозволяє побачити на моніторі абсолютно будь-яку цікаву інформацію як у магічній скляній кулі. Молода людина, описана нами для того, щоб послужити збірним образом українського користувача, хоча б один раз чула питання приблизно наступного характеру: "Подивися, що там в Інтернеті пишуть про посуху у Бразилії?", або "Сходи в Інтернет, довідайся, що зараз показують у кінотеатрах". Або про - сто, людина ділиться новинами: "А вчора в Інтернеті було написано, що Лазаренко повернувся". Дуже часто така людина сприймає інформацію, що потрапила до неї з поверхні монітора, за чисту монету, за істину в останній інстанції. Або навпаки, міра довіри до мережних джерел інформації буде нульовою з тієї причини, що Інтернет для цієї людини - технологія майбутнього, непідвладна розумінню. Це саме ті люди, які у вільну хвилинку гратимуть у пасьянс-косинку на комп'ютері, що перманентно підключений до всесвітньої мережі, і обов'язково покликають адміністратора на допомогу, якщо "чомусь усе друкується одними заголовними літерами...". Елементарна комп'ютерна безграмотність.

Отже, українське суспільство стоїть на порозі процесів глобалізації, що охопили весь світ. Глобалізація зачіпає не лише економічну, культурну, військову тощо сфери, але насамперед сфери інформаційні та політичні.

Похожие статьи




Українські політики в Інтернеті та закономірності їх приходу до мережі - Українській політичний Інтернет

Предыдущая | Следующая