Класичні теорії елітаризму (В. Паретто, Г. Моска, Р. Міхельс). Поняття еліти, його генеза. Сучасні теорії еліти - Політичні еліти і лідерство

Термін "еліта" у перекладі з французької означає "кращий", "вибраний", "відібраний". Цим поняттям позначають окремі верстви суспільства, які здійснюють керівництво у певних галузях суспільного життя. Залежно від функцій, які виконує еліта вона поділяється на економічну, господарську, духовно-інтелектуальну, політичну, інформаційну, військову, адміністративну тощо.

Напоширенішими підходами до пояснення феномену політичних еліт у політології є ціннісний і функціональний.

Ціннісний підхід, започаткований Вільфредо Паретто, пояснює існування політичної еліти наявністю у належних до неї осіб особливо цінних для суспільства інтелектуальних, психологічних, моральних, організаторських та інших рис, які забезпечують їм переважання над іншими людьми. Еліта таким чином вважається за найціннішу частину суспільства, і її панівне становище відповідає його інтересам.

Як стверджують прихильники ціннісного підходу, формування еліт є не стільки результатом жорсткої боротьби за владу, скільки наслідком природнього відбору суспільством найцінніших представників. Елітарність випливає з рівності можливостей і не суперечить представницькій демократії. Але оскільки люди не рівні за фізичними та інтелектуальними даними, за своєю життєвою енергією та активністю, то саме суспільство зацікавлене в тому, щоб добирати для керівництва найкращих. Справжня еліта не владарює, а керує масами з їх добровільної згоди, яка виражається на вільних виборах.

Ціннісний підхід до пояснення феномену політичних еліт критикують за перебільшення значення психологічних чинників, аристократизм та антидемократизм, за переоцінку ролі керівників і недооцінку ролі мас. Опоненти такого підходу наголошують, що немає жодних підстав вважати політиків і вищих чиновників найкращою частиною суспільства; "дослідження політичної еліти показують, що це -- часто цинічні, користолюбні люди, які не цураються ніяких засобів..." Справді, якщо вважають, що політика -- брудна справа, то чи може заняття цією справою формувати кращих людей?

Інший підхід функціональний започаткований Гастано Москою і Роберто Міхельсом. Він пояснює існування політичної еліти важливістю функцій управління, що зумовлюють особливу роль людей, що їх виконують. Прихильники цього підходу вважають, що закон поділу праці стверджує, що управлінська праця може бути ефективною тільки тоді, коли її виконують професіонали. Широкі маси населення політично пасивні, їхні головні життєві інтерси звичайно лежать поза сферою політики.

Висока суспільна значущість управлінської праці зумовлює і особливий соціальний статус тих, хто її виконує. Характерним для цього статусу є високий рівень матеріального стимулювання, у тому числі пов'язаного з наданням управлінцям різних соціальних привілеїв.

Таке трактування еліт склало макіавелівський підхід.

Відповідно до цих двох підходів сформувалося два визначення політичної еліти.

Політична еліта -- самостійна, вища, відносно привілейована група людей, наділена особливими психологічними, соціальними і політичними якостями, яка бере безпосередню участь в здійсненні державної влади або впливає на неї.

Політична еліта -- соціальна група, яка займає провідне становище в системі політичного керівництва та управління суспільством.

На противагу макіавелівському підходу в ХХ ст. виявилися й інші теоретичні підходи.

Прихильники ціннісного підходу розвивають ідею про те, що еліту становлять люди, які володіють особливими якостями. Еліта трактується як прошарок суспільства, згуртований на основі турботи про спільне благо. В еліту входять видатні особистості, які довели своє уміння ставити "суспільне" вище за "особисте", і володіють особливим моральними та інтелектуальними якостями. Так, наприклад, Оретега-і-Гассет головною властивістю еліти вважав найвище відчуття відповідальності, а Конт -- раціональність. Еліта будується не за принципом "блакитної крові", а за принципом результативності, і висувається самим суспільством, яке зайняте постійним удосконаленням своїх керівників.

Але більшість сучасних політологів віддають перевагу структурно-функціональному підходу у поясненні феномену політичної еліти. З цієї точки зору еліта розташовується на вершині суспільної піраміди через важливість функцій управління. Цей підхід ставить питання про необхідність надати право вирішення економічних і соціальних проблем еліті експертів. Політична влада, таким чином, трансформується в експертократію.

Ліберальний підхід при розгляді зв'язку політичної еліти з пересічними громадянами виражений в різних теоріях демократичного елітизму. Є два найсуттєвіших підходи. політичний еліта плюралізм лідерство

Концепція плюралізму еліт містить такі положення:

    1. еліта неоднорідна, а складається з кількох елітарних груп. Вплив кожної з них чітко обмежується певною галуззю діяльності. Плюралізм еліт визначається різноманітністю соціальних груп: економічних, професійних, релігійних, демографічних. 2. суспільство представлене великою кількістю груп інтересів, кожна з яких виділяє свою власну еліту і контролює її. 3. поділ на еліту і масу носить умовний характер. Еліти "відкриті" для включення у свої ряди найбільш активних, здібних і результативних представників мас. 4. конкуренція між елітами утруднює монополізацію влади з боку однієї з них. 5. політична влада розосереджена між усіма конкуруючими групами.

Критична (ліволіберальна) концепція еліт (Чарльз Міллс). Опонуючи прибічникам плюралістичного підходу, він головною ідеєю висунув тезу про однорідність еліти. Еліта -- це прошарок людей, які займають стратегічні посади, складається з політиків, представників бізнесу і військових. Збіг основних інтерсів дозволяє їм приймати спільні рішення, що мають наслідки для народу. Гомогенність еліти визначається подібністю біографій, спільністю стилю життя, системою цінностей, які вони поділяють. Найважливіші рішення, на думку вченого приймаються в межах неофіційного спілкування. Крім того, він робить висновок про те, що відкритих типів політичних еліт не може бути: відбір в еліту здійснюється зі свого власного середовища.

Похожие статьи




Класичні теорії елітаризму (В. Паретто, Г. Моска, Р. Міхельс). Поняття еліти, його генеза. Сучасні теорії еліти - Політичні еліти і лідерство

Предыдущая | Следующая