Розвинути обереги - Педагогіка любові

Розірвавши пуповину, мати ще довго перебуває з дитиною єдиним фізичним тілом: коли б поглянути на вінець невидимих енергій, які пеленають матір із дитям, то ми побачили б картину, що її натхненно зображають художники на іконах, - це були б ті святі лики, які мистецтвознавці називають Одигітрією. Недаремно Тарас Шевченко, котрий був великим провидцем у слові, з таким захопленням писав:

"У цьому раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим..."

Найбільшим оберегом людини є Любов - бо вона є самою суттю Бога, Його присутністю на землі. Тому коли мама любить своє дитя, Бог завжди підкаже їй, як чинити, щоб не нашкодити своїй дитині.

Перші прояви цієї великої любові записуються у словах, котрі мати ненастанно нашіптує, виспівує дитині, бо кожне слово материнське не в пісок падає, а в свідомість дитини. Воно виховує її ще до того, коли дитина почне проявляти своє усвідомлення того, що навколо неї відбувається.

І тихі хвилі маминого голосу є тим золотим океаном світла, в якому дитя вчиться веслувати. Адже голос людський - це справді така поліфонічна музика тонів, вібрацій, почуттів, - що кожна людина вміє "читати" його будь-якою мовою світу без перекладу.

Голос має дуже різну частоту і висоту коливань, і від цього залежить тонкість енергій, які він у собі доносить. Чим ніжніші, тонші почуття настроюють голос, тим він стає тихішим, вразливішим, - аж до шепоту. А шепіт - це вже саме почуття, що видихає себе ледь чутно.

Як котик муркоче біля дитини, так і мати своїм лагідним воркотанням голубить і пестить дитя, оберігає його від усіх тривог. І завжди тримає його біля серця, даючи затишок теплом власного тіла.

"Це він увібрав з материнським молоком" - дуже часто говорять про якісь стійкі риси людини. Материнське молоко - це далеко не просто пожива для дитини. Це - божественна емульсія, через яку мати передає космічну Прану - праенергію Всесвіту: енергію здоров'я, силу виживання, імунітет проти всіляких сторонніх сил. Недаремно в народних казках завжди згадується про кипляче молоко, що несе в собі омолоджувальну силу, - такий собі еліксир молодості і безсмертя.

Цю силу материнського молока підтвердив і Христос, кажучи: "Устами немовлят і тих, що ссуть, воздав Ти хвалу". Немовлятами називали новонароджених дітей, а молоком матері живились уже й такі діти, що уміли бігати і добре говорити. І все ж Христос наголосив, що виняткова духовна чистота дитини зберігається у ній завдяки очисній силі материнського молока.

До чистоти цієї божественної емульсії людина може доторкатися лише один раз - чистими невинними устами. Дітей, відлучених від грудей, вдруге до них допускати не дозволялось, - казали, що з таких дітей потім виростають люди, котрі мають недобру силу.

Дитину оберігали всією силою довколишнього світу: аби сон її був спокійним і погідним, у подушечку клали запашні трави, які до того ж мали цілющу і очисну силу: такі трави освячувались по великих святах, особливо цінувались трави, зібрані у травні на Юрія чи на Зилота, у дні Зелених свят, на Божого Тіла, на Спаса.

Найперші уроки виховання через гру давала дитині материнська лялька, яка виконувала роль опікунки, коли дитина сама засинала, а мати мусила йти до роботи. Це була звичайна полотняна лялька, в яку зашивали 12 трав: ромашку, любисток, барвінок, полин і м'яту, валер'яну та інші трави обереги. Цю ляльку - як найдорожчий материнський оберіг, замовлений, намовлений матір'ю, - клали дитині під подушку. В казці про сироту Василину розповідається, що ця материнська лялька виконує роль посередниці між дівчинкою і маминою душею, вона рятує її від злої волі відьми.

Лялька своєю німою присутністю дозволяла дитині вільно вправлятися у навиках мовлення. Бо мова у дитячій свідомості є від народження, а от мовленнєвий досвід вона набуває повільно. У своїй полотняній подрузі дитяча уява впізнає безліч знайомих і незнайомих образів, що їх вона бачить у своїх сновидіннях, і дитя аж захлинається від щастя, намагаючись розворушити ляльку.

Для дівчинки лялька - не просто забавка: коли вона починає осмислено "спілкуватися" з нею, то одразу входить у роль своєї матері. Бо в кожній дівчинці вже записана ця мамина програма материнства, і дитина, не гаючи часу, приступає до її реалізації.

Одяг дитини теж мав нести їй світло. Це була довга біла сорочечка - до семи років у неї одягали як хлопчиків, так і дівчаток, бо вони вважались ангелятками. У казці дитину до семи літ вважали носієм істинних знань, уже недоступних дорослій людині чи найхитрішим відьмам. Семиліточка, Семиліток чи Хлопчик-мізинчик - улюблені герої українських казок.

Дитину дуже ретельно оберігали від лихого ока. До року відвідини її були дуже обмеженими, бо до цього часу дитина не має жодного енергетичного захисту, окрім материнської любові. Не можна було дуже захоплюватися красою немовляти, задивлятись на нього. І завжди приказували, дивля-чись на дитину: "Тьху, яке погане!", - аби не наврочити.

Важко збагнути, здавалось би, чому слово подається наче в оберненому дзеркальному відображенні - у протилежному значенні. А це пов'язане, очевидно, з тим, що свідомість дитини ще перебуває в задзеркаллі - вона тільки починає проявлятись у цьому світі: дитина тілом вже тут, а душею ще повністю перебуває в райських садах.

Колись чітко усвідомлювали, що життя в природі при сонці і після заходу сонця відбувається зовсім по-різному: вночі навіть інші квіти цвітуть, інші комахи, птахи та звірі прокидаються до активного життя. А людський біологічний "годинник" чітко зорієнтований за сонцем. Тому після заходу сонця не дозволялось нічого з хати віддавати, бо темні сили могли через якусь річ "винести" з хати і життєву силу когось з господарів. Особливо оберігали дітей. Якщо увечері мати купала дитя, то воду з хати виносили тільки вранці.

Купелі дитини - це теж цілий святковий ритуал, пов'язаний з магією води.

Похожие статьи




Розвинути обереги - Педагогіка любові

Предыдущая | Следующая