Особливості роботи зі спеціальною методичною та періодичною літературою

Наукові дослідження базуються на досягненнях науки, тому не випадково кожна стаття, брошура, книга включає в себе посилання на попередні дослідження.

Доповідь, реферат, курсова (дипломна) робота мають бути пов'язані з інформаційними матеріалами і містити огляд літератури за тематикою дослідження, а це вимагає від дослідника наполегливої праці з науковою літературою.

Уміти працювати з книгою - це означає швидко розбиратися в її структурі, правильно оцінювати і фіксувати в зручній формі все, що здається цікавим і потрібним, для виконання наукового дослідження.

Вважається, що вивчення літератури з обраної теми слід починати із загальних робіт, щоб мати уявлення щодо основних питань, близьких до теми дослідження, а потім вести пошук нових видань спеціальної літератури.

Причому на першому етапі слід охопити якомога більше джерел, а потім поступово "відсіювати" зайві видання. Однак продуктивнішою є методика, за якою від самого початку роботи свідомо обмежується коло джерел, а вивчення починається саме з тих, що мають безпосереднє відношення до теми наукового дослідження. Як показує досвід, надмірне коло джерел інформації на довгий час гальмує вирішення конкретної наукової проблеми.

Особливо важлива власна організація роботи, яка повинна відповідати головній ідеї наукової організації праці - максимальний ефект при мінімальний витраті часу. Це означає, що в будь-якій праці необхідно відпрацювати такі методи, які б дозволили виконати то й же обсяг робіт за більш короткий відрізок часу. Навчитись раціональному використанню свого бюджету часу однаково важливо і студенту і науковому досліднику.

Рекомендаційно можна зорієнтуватись на наступне: перед початком роботи потрібно зосередити увагу на предметі вивчення. Для цього пропонується відволікатись від усіх поточних турбот і переключитись на зміст і мету виконуваної роботи. Зосередженню уваги сприяє наведення порядку на своєму робочому місці.

Після цього потрібно зразу ж дати увазі інтенсивне навантаження, звичка до довгого розкачування на початку роботи є шкідливою.

В процесі заняття рекомендується рішуче відкидати всі побічні думки та асоціації, думати лише про роботу. При цьому поступово створюються сприятливі умови для зосередження уваги.

Інтенсивно працююча людина не реагує на сторонні подразники.

В педагогічній психології, педагогіці та методиці розроблені численні конкретно-наукові рекомендації, спрямовані на покращення організації розумової праці. В методичному плані мова йде перш за все про організацію сприйняття, опрацювання і засвоєння знань.

Процес засвоєння знань починається з їх сприйняття (читання, слухання, безпосереднього спостереження фактів).

Спочатку уточнюється мета роботи. Читати або слухати " просто так ", безцільно - означає марно витрачати час.

На початку роботи потрібно попередньо ознайомитись з відібраними джерелами. Методика читання наукової літератури дещо інша ніж художньої. Є "швидке" і "повільне" читання: побіжний огляд змісту книги або ретельне опрацювання. Побіжний перегляд змісту дає можливість ознайомитись з книгою в загальних рисах, коли досліднику стає зрозуміло, що в цій книзі міститься потрібна інформація і її потрібно ретельно опрацювати, або отримати лише загальну уяву. Тобто побіжний перегляд - це по суті " пошукове читання".

Текст має бути не лише прочитаним, а й опрацьованим з олівцем в руках, з певними нотатками. Якщо є власний примірник, або ксерокопія журналу, книги, можна робити позначки на полях.

Прискорити цілеспрямований відбір і вивчення літератури допоможе чітка орієнтація дослідника на тему проблеми та основні її питання (розділи і підрозділи). Звичайно ж, читання - це стимуляція ідей. Уважне ознайомлення з будь-яким текстом повинне викликати певні думки, гіпотези, які відповідають власному погляду на речі.

Етапи вивчення наукових джерел інформації можна поділити на:

- загальне ознайомлення з вирішенням наукової проблеми; - побіжний перегляд відібраної літератури і систематизація її відповідно до змісту роботи і черговості вивчення, опрацювання; - читання за послідовністю розміщення матеріалу; - вибіркове читання окремих частин; - виписування потрібного матеріалу для формування тексту науково-дослідної роботи;

Критичне оцінювання записаного, редагування і чистовий запис як фрагменту тексту наукової роботи (статті, монографії, курсової (дипломної) роботи, дисертації тощо).

Можлива дещо інша методика опрацювання літературних джерел. Аркуш паперу ділять пополам вертикальною рискою. З лівої сторони записують зміст прочитаного, а з правої - свої зауваження з виділенням особливо значущих визначень, формулювань. Слід указувати не лише бібліографічний опис джерел, а й шифри предметних рубрик, які відповідають розділу наукової роботи, не випадково завжди говориться про необхідність читання "з олівцем в руках". Ведення записів при читанні літератури є обов'язковим, воно сприяє кращому засвоєнню прочитаного. Головне - зафіксувати уявлення про дане джерело інформації і по можливості передбачити майбутню потребу в даних, які містяться в книзі і в межах розумного взяти із неї все, що може знадобитися в подальшій роботі.

Існують практичні прийоми, які спрямовані на те, щоб записи в процесі читання відбирали найменше часу і щоб потім ними можна було легко скористатися. Якщо книга особиста, то записи можна робити прямо на полях, маючи при цьому свою систему умовних позначок.

Зазвичай застосовують три групи знаків:

- знаки схвалення окремих висловів в текст (підкреслення, знаки оклику); - знаки нерозуміння, заперечення - хвилясте підкреслення, запитальні знаки, слова: для чого? як? звідки це? або посилання на іншу сторінку тексту? - знаки доповнення - для фіксування додаткової інформації, пропозицій читача (пунктирна лінія, записи типу: "див. також").

Якщо ж книга чужа чи бібліотечна безумовно робити в ній якісь позначки є ознакою відсутності культури. Тут потрібно використовувати записи в робочих зошитах, а краще на окремих аркушах, чи картках.

Зазвичай виписують лише найбільш суттєве для даної книги чи статті і те, що викликає певну професійну цікавість та особистий інтерес. Щоб уникнути повторень,

Записи треба проводити після ознайомлюючого "швидкого" читання.

При швидкому читанні книги можна робити паперові заставки в тих місцях, які здаються на перший погляд особливо цікавими.

Записи по ходу читання повинні бути зручними для використання і кваліфікованими. Вдумайтесь з цього приводу У висловлювання І. Павлова: "Навчіться робити чорнову роботу в науці. Вивчайте, співставляйте, накопичуйте факти. Яким би досконалим не було крило птаха, воно ніколи не змогло б підняти його вверх без опору на повітря. Факти - це повітря вченого. Без них ви не зможете злетіти. Без них ваші "теорії" пусті потуги".

В роботі з джерелами, накопиченні фактів з метою економії часу, потрібно прагнути до лаконізму, використовуючи різного виду скорочення. Система скорочення записів може бути індивідуальною, продуманою завчасно, виходячи з загальноприйнятих правил. Це може бути лише початок слова (аудиторія - ауд.), введення косої риски у скороченні словосполучень (с/ ариф - середнє арифметичне) та ін. Досвід свідчить, що при цьому темп записів може бути значно вищим - 40-70 слів за хвилину.

Велику економію часу дає також застосування умовних знаків - символів, <> більше, менше, = дорівнює, 8 - стандарт.

Розташування записів допомагає уточненню логічних зв'язків між окремими поняттями, їх ієрархію, виділення заголовків, ключових слів, розчленування тексту, підкреслювання, нумерація, різні кольори тощо.

Великі переваги має картотечна форма запису, коли кожен запис робиться на окремій картці з міцного паперу або картону. Кожна така картка використовується для записів з одного питання, розглядається, як одиниця, що має своє місце в науковій роботі. Картки легко можна систематизувати в будь-якому порядку, робити вставки в тексті рукопису.

Практичною рекомендацією є ведення записів лише на одній стороні аркушу. При цьому прискорюється пошук і систематизація, дає можливість робити будь-які вставки в тексті використовувати записи при підготовці доповідей, наукових статей, тощо.

Коли робити записи? Однозначної відповіді тут дати не можна, але краще робити записи при повторному читанні літератури.

В процесі опрацювання джерел слід відбирати лише наукові факти.

Науковий факт - це елемент, який лежить в основі наукового пізнання, відображає об'єктивні властивості процесів та явищ: новизну, точність та об'єктивність і достовірність. Слід відбирати найавторитетніші джерела, що містять останні дані, точно вказувати, звідки взято матеріал.

Особливою формою фактичного матеріалу є цитати - це дослівний уривок твору, чийсь вислів, що органічно вписуються в текст наукової роботи як підтвердження чи заперечення певної думки. Тут потрібна особлива старанність, бо будь-яка недбалість у виписках даних повертається втратою додаткового часу на уточнення думки автора. Часто буває так, що окремі думки передаються своїми словами без дослівного виписування цитат.

Виходячи з їх змісту, автор здійснює аналіз і синтез, будує систему обгрунтованих доказів.

Цитати використовуються і для підтвердження окремих суджень, які висловлює дослідник. При цитуванні джерел слід дотримуватись правил:

- текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз "так званий"; - цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручення думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається; - кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело, ставиться порядковий номер за переліком літературних джерел з виділенням у квадратних дужках;при непрямому цитуванні (переказі думки), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, конкретним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело; - цитати мають органічно "вписуватись" в контекст наукової роботи.

Досить складною роботою при виконанні наукового дослідження є огляд літератури з проблем. Щоб уникнути примітивності і помилок в аналізі літератури слід уважно систематизувати погляди вчених в такому порядку:

- сутність даного явища, процесу (позиція декількох авторів збігається в такому то аспекті); - що становить зміст даного процесу чи явища (його компоненти, ланцюги, стадії, етапи розвитку); - погляди вчених з приводу шляхів вирішення даної проблеми на практиці (хто і що пропонує); - які труднощі, виявлені в попередніх дослідженнях, трапляються в практиці; - які чинники, умови ефективного розвитку процесу чи явища в даній галузі виділені вченими.

Огляд джерел дає змогу визначити новий напрям наукового дослідження, його значення для розвитку науки і практики, актуальність теми.

Огляд літературних джерел дає можливість виявити професійну компетентність дослідника, його особистий внесок в розробку теми порівняно з уже відомими дослідженнями. Вивчення літератури здійснюється не для запозичення матеріалу, а для обдумування знайденої інформації і вироблення власної концепції, що може стати самостійною публікацією автора.

В кінці кожної роботи після висновків подається список використаних джерел.

Джерела можна розміщувати в списку одним із таких способів:

- у порядку назви посилань у тексті (найзручніший); - в алфавітному порядку перших літер прізвищ авторів або назв; - у хронологічному порядку.

Розумовий праця читання семінарський

Методичні рекомендації щодо підготовки до семінарських занять та написання рефератів

Семінар -- це загальновживана назва широко застосовуваного виду занять з різноманітних навчальних дисциплін, частіше -- з гуманітарних.

Семінарське заняття є однією з найважливіших форм навчального заняття у вищому навчальному закладі, яке проводиться у формі дискусії навколо попередньо визначеної теми, до якої студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаного завдання. Семінари проводяться з основних тем навчальної програми і є ефективною формою закріплення теоретичних знань, отриманих на лекціях і під час самостійної роботи з навчальною і науковою літературою.

Головна мета семінарських занять -- опанування студентами навчальної дисципліни, забезпечення глибокого і всебічного аналізу та колективного обговорення основних проблем курсу, навчання їх елементам творчого застосування отриманих знань на практиці.

Основними завданнями семінарських занять є:

Закріплення у студентів теоретичних знань;

Оволодіння ними науковим апаратом, навичками усного і письмового викладання навчального матеріалу;

Залучення їх до науки, наукових досліджень;

Прищеплення їм навичок творчого мислення, самостійного формулювання та висловлювання власних думок, а також захисту висунутих наукових положень та висновків;

Формування у них правового світогляду, здатності пов'язувати загальнотеоретичні положення з вимогами повсякденної практики державно-правового будівництва в країні.

Види проведення семінарських занять можуть бути різноманітними. Вони залежать від типу семінару, змісту і особливостей теми, складу студентів. Найбільш поширеними видами на семінарі є: розгорнута бесіда; виступи з рефератами, доповідями; диспут у формі діалогу; круглий стіл тощо.

Треба пам'ятати, що якість семінару перш за все залежить від підготовки студентів до нього, тому при підготовці до семінару кожен студент повинен уважно ознайомитися з планом, який відображає зміст чергової теми заняття; прочитати і продумати свої лекційні записи, які відносяться до теми семінару; вивчити чи законспектувати рекомендовану літературу; скористатися при потребі консультацією викладача; скласти розгорнутий план, тези чи конспект виступу з усіх питань теми заняття.

Студентам необхідно відвідувати кожне семінарське заняття. Пропуск семінару позбавляє студента можливості усвідомити, закріпити та отримати цілісне уявлення по тій чи іншій темі. Крім того, це створює значні труднощі при підготовці до підсумкового модульного контролю.

Деякі питання роботи на семінарі:

1) переважна більшість семінарських занять проводиться у формі інтерактивної дискусії, під час якої викладач здійснює поточний контроль якості знань студентів, перевіряє виконання їх завдань самостійної роботи; 2) семінарське заняття починається вступним словом викладача, в якому він розкриває значення теми і цілі заняття, форми і методи його проведення; 3) студент, розкриваючи зміст того чи іншого питання теми семінарського заняття повинен пов'язувати матеріал з актуальними проблемами сучасності, розглядати правові явища з позиції Конституції та чинного законодавства України, наводити приклади; 4) кожному студенту необхідно постійно вдосконалювати навички володіння державною мовою, правильного вживання юридичних понять і термінів. Систематичні виступи на семінарах сприяють поповненню словарного запасу, а також вмінню лаконічно і точно висловлювати свої думки; 5) студенти повинні уважно слухати виступи своїх однокурсників і оцінювати наскільки глибоко розкрите питання. Це дає можливість кожному присутньому на семінарі висловити свою точку зору та подолати прогалини, які мали місце у відповіді. Активна участь на семінарських заняттях прищеплює навички участі у дискусії, аналізі різних точок зору, вмінню відстоювати власну позицію; 6) після закінчення виступу студента відбувається обговорення проблеми. При цьому викладач не тільки направляє обговорення на розкриття вузлових питань, але і дає змогу виступити усім учасникам семінару. Якщо ж доповідач чи інший виступаючий на семінарі припускає явні помилки, то для виключення втрати часу викладач може його зупинити і надати слово іншому; 7) завершується семінарське заняття заключним словом_викладача, в якому підсумовується робота групи, аналізується ступінь розкриття теми, оцінюються всі форми участі студентів на семінарі (виступ з питання, реферат, повідомлення, доповнення, зауваження тощо) та нараховуються рейтингові бали, а також дається завдання на наступне заняття.

Обов'язковим компонентом семінарського заняття з навчальної дисципліни "Теорія держави і права" є підготовка рефератів з найбільш актуальних та складних тем курсу.

Реферат не є дослівним переказом тексту підручника або навчального посібника, а являє собою одну з форм наукового дослідження на певну тему, творчо перероблену на основі знайомства зі станом сучасних наукових досліджень (науковопроблемний реферат) або виклад основних положень певних видань чи їх частин (оглядовоінформаційний реферат).

Реферат має бути виконано самостійно. Мета написання реферату полягає у набутті студентом знань з теорії держави і права, вміння та навичок працювати з науковою літературою і нормативно-правовими актами, самостійно аналізувати та узагальнювати матеріал, робити і формулювати власні висновки та пропозиції.

За допомогою рефератів студент глибше вивчає найбільш складні проблеми навчальної дисципліни, вчиться правильно оформлювати роботу та докладати результати своєї праці.

Підготовка реферату включає в себе наступні етапи:

Вибір теми

Студент самостійно обирає тему реферату з запропонованого переліку. Допускається закріплення декількох студентів за однією і тією ж темою реферату. В такому разі на семінарських заняттях один з них доповідає, а інші виступають з доповненнями чи уточненнями. Студент може в обсязі навчальної програми дисципліни сам запропонувати тему реферату, узгодив її з викладачем.

При виборі теми студенту слід керуватися своїми інтересами до певної проблеми, можливостями підбору літератури та інше.

2. Підбір і вивчення спеціальної літератури та нормативно-правових актів

Роботу над рефератом потрібно починати з вивчення стосовно обраної теми відповідного розділу підручника, навчального посібника, конспекту лекції. Після того як загальне уявлення про обрану тему склалося, студенту слід приділити серйозну увагу підбору і вивченню нормативно-правових актів та літератури, орієнтовний список якої наведено після кожної теми. Однак запропонований перелік джерел не повинен зв'язувати ініціативу студента. Він може та мусить використовувати інші роботи, самостійно підібрані внаслідок вивчення бібліографії за обраною проблематикою.

Вивчаючи ту чи іншу наукову працю, студент повинен сприймати її крізь призму тих основних проблем, що їх вирішував автор. Без усвідомлення проблеми неможливо виділити головне й істотне, важко відокремити тезу від аргументів і практично неможливо перебороти формальне ставлення до змісту досліджуваної праці.

3. Складання плану реферату

Після ознайомлення з літературою та нормативно-правовими актами студент складає план реферату, в якому конкретизує питання обраної теми та який включає в себе:

Вступ;

Основну частину (виклад змісту теми);

Висновки;

Список використаної літератури.

Вступ є обов'язковою частиною реферату, в якому стисло обгрунтовується актуальність, наукова і практична значимість обраної теми, вказується на її місце у структурі курсу теорії держави і права, формулюються цілі дослідження.

Основна частина реферату складається з розділів та підрозділів, в яких мають бути послідовно розглянуті всі питання теми. При цьому слід мати на увазі, що кількість розділів та підрозділів не регламентується, але недоцільно їх робити невеликими за обсягом. Якщо матеріал важко розбити на декілька частин через його тісну змістовну і логічну послідовність, розділ можна не розбивати на підрозділи.

При визначенні назв розділів і підрозділів необхідно знати, що назва розділу не може повторювати назву теми роботи, а назва підрозділу повторювати назву розділу.

Заключна частина реферату має містити висновки, в яких формулюються результати дослідження, оцінки проаналізованого матеріалу, пропозиції чи рекомендації з досліджуваної проблематики.

Вступ і висновки реферату разом не повинні перевищувати одну чверть його обсягу.

4. Викладання змісту теми

Після підбору і вивчення літератури, визначення плану реферату слід приступити до узагальнення та систематизації зібраного матеріалу. Виклад матеріалу повинен бути чітким, логічним та послідовним. Викладати матеріал у рефераті рекомендується у безособовій формі висловлювання (наприклад, "вважаємо", "думаємо", "рахуємо" та інше). Необхідно вживати терміни, властиві даній науці, уникати незрозумілих понять та складних граматичних оборотів. Допускається змінювати терміни, окремі слова і словосполучення прийнятими текстовими скороченнями, значення яких зрозуміле з контексту реферату.

При використанні цитат з літературних та наукових джерел слід пам'ятати, що вони необхідні для підтвердження думки автора реферату, або ж для висловлювання своєї думки на противагу іншій. Занадто зловживати ними не слід.

Студенту доцільно звернути увагу на такі характерні недоліки, які трапляються при написанні реферату і які можуть привести до незадовільної оцінки:

Механічне, дослівне переписування використаної літератури;

Поверховий, не аргументований виклад основних теоретичних положень;

Невідповідність між змістом роботи та її планом;

Абстрактний виклад теми, відсутність посилань на Конституцію та чинне законодавство України;

Недбалість і неграмотність викладу.

Отже, основними вимогами до написання реферату є вміння виділяти головні теоретичні питання і роз'яснювати їх на конкретному матеріалі, логічно та послідовно розкривати зміст теми, використовуючи при цьому сучасну юридичну літературу.

5. Оформлення реферату

Студент повинен пам'ятати, що через оформлення реферату, його зовнішній вигляд, викладач формує першу думку про зміст матеріалу. Тому кожному студенту необхідно опанувати техніку й етику оформлення наукової праці та дотримуватись стандартних вимог, які висуваються щодо рефератів.

Починається робота з титульного листа, який оформлюється згідно зі зразком

Після титульного листа, на другій сторінці реферату подається план роботи

Кожна структурна частина роботи повинна починатися з нової сторінки та мати заголовок, який відповідає плану реферату. Заголовки слід розташовувати посередині рядка і друкувати великими літерами без крапок в кінці, не підкреслюючи. Якщо заголовок складається з двох і більше речень, тоді їх розділяють крапкою. Перенесення слів у заголовку не допускається.

Відстань між заголовком і подальшим чи попереднім текстом має бути не менше ніж три інтервали, якщо реферат виконаний рукописним або машинописним способом, та не менше ніж два інтервали, якщо робота виконана за допомогою комп'ютера.

Розділи слід нумерувати арабськими цифрами без крапок в кінці. Підрозділи повинні мати порядкову нумерацію у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номеру розділу і порядкового номеру підрозділу, відокремлених крапкою (наприклад -- 1.1, 1.2).

Усі сторінки, починаючи з третьої, послідовно нумеруються з проставленням арабських цифр за загальним правилом у нижньому правому куті, без крапки в кінці. Слід мати на увазі, що першою сторінкою реферату є титульний лист, на якому нумерація сторінки не ставиться, але враховується при нумерації наступних сторінок.

Реферат пишеться чітким, розбірливим почерком, або друкується на одному боці аркуша білого паперу формату А4 (розмір 210x297 мм) через дваміжстрокових інтервали для друкарської машинки і півтора -- для комп'ютера, з обов'язковим додержанням при цьому такої ширини полів: зверху і знизу -- 20 мм, зліва -- 2530 мм, справа -- 10 мм. На одній сторінці повинно бути не більше 3240 рядків.

Загальний обсяг реферату не повинен перебільшувати 24 друкованих сторінок тексту через 2 інтервали чи 16 -- через 1,5 інтервали.

Робота повинна бути зброшурована і підшита. На останній сторінці ставиться число, місяць та рік виконання роботи, а також підпис виконавця.

Оформлення списку використаної літератури є важливою складовою написання реферату. В список включаються тільки ті джерела, які використовувались при написанні реферату або на які зроблено посилання у самій роботі. Список літератури в загальний обсяг реферату не включається, але нумерація сторінок продовжується.

При оформленні списку використаної літератури його слід умовно розділити на дві частини: нормативноправові акти і спеціальна література (нумерація, при цьому залишається наскрізною).

Нормативноправові акти розміщуються за їх юридичною силою (Конституція, закони, підзаконні нормативні акти -- укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України і т. ін.). Нормативно-правові акти однакової юридичної сили розміщуються у хронологічному порядку. Наприклад:

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Голос України. -- 1996. -- 13 липня. 2. Декларація про державний суверенітет України: (16 липня 1990 р.). -- К.: 1991. 8 с. 3. Постанова Верховної Ради УРСР "Про оголошення незалежності України" від 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. -- 1991. -- № 38 -- Ст. 502. 4. Закон України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р. // ВВР України. -- 1991. -- № 53. -- Ст. 793.

До спеціальної літератури відносяться монографії, підручники, навчальні посібники, наукові статті та ін. Дані джерела розміщуються в алфавітному порядку назв або прізвищ перших авторів. Спочатку вказують прізвище автора, його ініціали. Потім -- назву праці, місто видання, видавництво, рік видання, кількість сторінок. Якщо праця автора розміщена у збірнику робіт, журналі чи газеті, то після назви ставиться дві косі лінії, а далі назва збірника чи журналу, місце, рік видання та його номер (або випуск), і на яких сторінках даний матеріал надрукований. Для газетної статті, крім назви і року видання, вказують так само дату. При цьому джерела треба писати мовою оригіналу.

Наприклад:

1. Опришко В. Державноправова реформа в Україні: основні напрямки // Право України. -- 1998. -- №1. -- с. 2732. 2. Прокопенко В. І. Трудове право України: Підручник. Вид. третє. -- X.: Консум, 2002. -- 528 с.

Важливе значення має правильне оформлення посилань на джерела та матеріали, які студент використовує при написанні реферату. Рекомендується наступний варіант оформлення посилань. Нумерація усіх посилань з визначенням номера джерела даного посилання у списку використаної літератури. У такому разі посилання оформлюється у квадратних дужках з указанням сторінки.

Наприклад:

Цитата в тексті: "В теорії держави і права загально прийнято, що..." [11, с. 145].

6. Усний виклад реферату

Після написання реферату студент повинен його зміст доповісти на семінарському занятті. Студент протягом десяти хвилин має викласти основні положення розділів та підрозділів свого дослідження, обгрунтувати наукову і практичну значимість обраної теми, сформулювати пропозиції чи рекомендації. Після виступу, при необхідності, відповісти на запитання викладача та інших учасників семінару.

За результатами обговорення написаного і докладеного реферату студенту виставляється відповідна кількість балів, які враховуються при виставленні підсумкової оцінки з навчальної дисципліни.

Методичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів та підготовки до підсумкового модульного контролю

Закон України "Про вищу освіту" від 17 січня 2002 року та державні стандарти вищої освіти передбачають виділення у навчальних планах у вищих навчальних закладах часу для самостійної (позааудиторної) роботи студентів. Навчальний час, відведений для цієї форми роботи згідно наказу Міністерства освіти і науки України від 2 червня 1993 р. №161 повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної навчальної дисципліни.

У Запорізькому національному технічному університеті на вивчення дисципліни "Теорія держави і права" відповідно до навчального плану відводиться 81 година (2 залікових кредита), у тому числі на самостійну роботу -- 45 годин.

Саме самостійна робота набуває все більшого значення й актуальності сьогодні, оскільки обсяг навчального матеріалу з теорії держави і права досить значний, і не все можна встигнути розглянути під час аудиторних занять. Отже, правильна організація власної самостійної роботи з боку студента є важливою запорукою успішного навчання і ефективного засвоєння ним знань.

Метою самостійної роботи є вироблення навичок опрацювання нормативно-правових актів, спеціальної літератури та інших матеріалів, необхідних для належного засвоєння предмета навчальної дисципліни, а також для розвитку сталих умінь до самостійного вивчення і викладання одержаної інформації.

Самостійна робота є основним засобом засвоєння студентом навчального матеріалу в час, вільний від обов'язкових навчальних занять, без участі викладача. Тільки під час самостійної роботи студент має можливість розвинути пізнавальні та виконавчі здібності, пам'ять, самостійне мислення, наполегливість і, головне, виробити вміння самостійного здобуття знань.

Під час самостійної роботи краще за все проявляються індивідуальні особливості студента, його здібності та нахили.

Самостійна робота студента забезпечується системою навчальнометодичних засобів, необхідних для вивчення навчальної дисципліни чи окремої теми: підручниками, навчальними та методичними посібниками, конспектами лекцій викладача тощо. Серед них значне місце посідає саме методичні матеріали, завдання та вказівки викладача, а також рекомендована спеціальна література та нормативно-правові акти.

Самостійна робота студента над засвоєнням навчального матеріалу може виконуватися у бібліотеці, навчальному кабінеті або комп'ютерному класі університету, а також у домашніх умовах.

Головне у правильній організації самостійної роботи -- її планування, яке, в принципі, вже задане робочою програмою навчальної дисципліни. Приступаючи до самостійного вивчення матеріалу насамперед треба уважно ознайомитися з джерелами, що рекомендуються до кожної теми, розподілити питання на більш та менш складні. Виконуючи самостійну роботу студент повинен законспектувати основний зміст теми, при цьому уникаючи механічного переписування джерел. Окрім слід виділяти основні теоретичні положення, ключові слова, спеціальні терміни і поняття.

Самостійна робота студента повинна розпочинатися ще до початку лекційних занять, тобто слід активно використовувати систему упереджу вального читання підручників та навчальних посібників. Це дозволяє закласти теоретичну базу для більш глибокого сприйняття інформації під час лекції.

Під час самостійної роботи студенту пропонуються наступні види завдань для опанування матеріалу з конкретної теми курсу:

Вивчити матеріал теми;

Скласти термінологічний словник;

Продумати відповіді на питання для самоконтролю;

Підготувати тези виступу на семінарські заняття;

Підготовити реферат з рекомендованих тем;

Виконати завдання, передбачені робочою програмою навчальної дисципліни.

Самостійна робота носить сугубо індивідуальний характер, однак можливе й колективне осмислення та вивчення навчального матеріалу. Однією з таких форм є проведення самостійної роботи студентів під керівництвом викладача, яке проводиться відповідно до розкладу навчальних занять, з метою підвищення рівня підготовки студентів, ознайомлення їх з нормативно-правовими актами та отримання необхідної допомоги з боку викладача щодо теоретичних положень теорії держави і права чи аспектів їх практичного застосування.

Перевірка виконання самостійної роботи проводиться викладачем на семінарських заняттях, а також виноситься на підсумковий модульний контроль поряд з навчальним матеріалом, який опрацьовувався при проведенні аудиторних навчальних занять.

Що семестрово проводиться два модульні контролі, підготовка до яких здійснюється за рахунок часу, відведеного на самостійну роботу студента. При підготовці до письмової комплексної контрольної роботи кожному студенту необхідно насамперед ознайомитися з переліком питань, що виносяться на модульний контроль. Потім переглянути конспект лекцій, звертаючись при цьому до Конституції України, повторити поняття та терміни, їх ознаки, функції, види, структуру тощо.

Вивчення навчальної дисципліни "Теорія держави і права" завершується складанням семестрового заліку, метою якого є перевірка ступеня засвоєння навчального матеріалу та його розуміння студентом. Залік обов'язково складають студенти, що набрали протягом семестру менше 50 балів, за умов виконання всіх самостійних завдань, передбачених робочою програмою навчальної дисципліни.

Для успішного складання заліку студентам необхідно переглянути увесь програмний матеріал, у тому числі і конспект лекцій та рекомендовану спеціальну літературу, повторити відповіді на контрольні запитання. Залік проводиться в аудиторії університету у формі індивідуальної співбесіди через постановку викладачем питань, які наведені у білеті, і відповідей на них студента. При цьому викладач, оцінюючи знання студента керується такими критеріями як: правильність відповіді на питання, повнота і конкретність, ступінь використання наукових і нормативних джерел, уміння пов'язувати теорію з практикою, логічно і аргументовано висловлювати свої думки, культура мови.

Результати складання семестрового заліку оцінюються за 100бальною шкалою ("зараховано", "незараховано") і вносяться до залікової відомості та залікової книжки студента.

Значення роботи із методичною, спеціальною та довідковою літературою

У умовах швидкого розвитку науки й техніки, коли стрімко зростає потік корисної та необхідної інформації, різко збільшується обсяг бібліографічного матеріалу, який потрібно опрацювати. Під впливом соціально-економічного прогресу відбувається посилена інформатизація суспільства; на зміну традиційним видам ресурсів держави приходять нові, зокрема, - інформація, Яка постійно збільшується із кожним фатальністю. За соціологічними даними, об'єм наукової інформації в 70-ті рокта подвоювався через кожні 5-7 років, у 80-ті - кожні 20 місяців, але в початку 90-х рр. подвоєння уже йшло щорічно. Це означає, що відбувається процес швидкого "морального зносу" знань, їхнього "старіння". Успішна навчально-методична та наукова діяльність педагога стані можливою лише за наявності уміння працювати із різноманітними літературними джерелами.

Особливо важливого значення набуває робота із бібліографією в процесі проведення дидактичних досліджень. Вчитель завжди винен спиратися на певну суму знань, одержаних на попередніх етапах розвитку науки.

Робота над літературними джерелами, виступаючи як окремий метод наукового пізнання, разом із тім є попереднім (пропедевтичним) етапом будь-якого виду дослідження: зокрема, спостереження, експерименту, певних соціологічних методів та ін.

Цілком закономірно, що на початковому етапі визначення та уточнення тими пошукової діяльності дослідник, опрацювавши різні бібліографічні джерела (рукописи та інші друковані матеріали), має чітко й конкретно уявити собі стан проблеми: її постановку, історію виникнення, ступінь розробка, наявні на сьогодні розв'язки тощо.

Робота із літературою конкретизує тематику дослідження, визначає шляхи його реалізації тощо. Різнобічне, повне та систематизоване вивчення книжок, рукописів та ін., - одна з обов'язкових умів наукової сумлінності.

Пізніше, в процесі самої пошукової діяльності власні фактичні теоретичні і експериментальні дані зіставляються з тими, що були раніше опубліковані. Тобто опрацювання необхідної бібліографії в ході дослідження продовжується уже на більш високому рівні.

До наукових джерел дослідники звертаються і на завершальному етапі творчого пошуку, коли потрібно зробити узагальнення всього матеріалу і отримати необхідні висновки.

Таким чином, робота над літературними джерелами пронизує усі етапи дослідження. Алі в ході наукового пошуку постійно змінюється її характер. Методика вивчення бібліографії зумовлена специфічними цілями і завданнями творчої діяльності на конкретній стадії формування та розв'язання проблеми.

Робота із книгою - це найскладніша, найважча за своїм напруженням праця, Яка вимагає від дослідника (студента чи вчителя) великої наполегливості і стійкості в досягненні певних результатів. разом із тім, вона сприяє виробленню вміння самостійно аналізувати предмет дослідження, що виявляється таким аспектах:

А й у чіткому та ясному усвідомленні науковцем основних зрозуміти й суджень, важливих умовиводів, котрі містяться в прочитаній книзі;

Б) в умінні розібратися у доведеннях автора, що підтверджують цінність висловлених положень; В) в умінні відділити від основних тверджень й доведень тих додаткові дані, котрі не відіграють важливої ролі в науці; Р) у достатньому розумінні дослідником доречності і доцільності наведених у книзі прикладів та ілюстрацій, котрі підкріплюють доказовість з висновками автора;

Буд) у вмінні критично підійти до змісту наукового джерела й правильно використати одержану інформацію для побудови розв'язків своєї проблеми.

Самостійно працюючи над книгою, дослідник, особливо початківець, вчиться аналізувати явища та процеси, правильно встановлювати зв'язки та взаємозалежності між ними, докопуватися до пізнання істотних ознак, до глибокого розкриття суті різноманітних подій, до власного розуміння найважливіших положень науки.

Алі найважливішим для науковця є формування звички до систематичної роботи. Він винен трудитися постійно. У майбутньому це дозволити кожну роботу виконувати без зайвих напружень, що адекватно сприятиме розвиткові інтересу до науки та пошукової діяльності.

Розумовий праця семінарський бібліографічний

Класифікація бібліографічних джерел із педагогічних наук

Усю педагогічну літературу, Яка має застосування в наукових дослідженнях, можна розділити за такими ознаками:

1. У залежності від цільового призначення - обліково-реєстраційна, рекомендаційна, критична (рецензії, оглянь, тощо). 2. За змістом й типом книжки - загально-педагогічна, галузева (із дидактики, методики, школознавства та ін.) і бібліографічна (персональна). 3. За годиною видання - поточна і ретроспективна (дає відомості про літературу минулих років). 4. За територіальними ознаками - краєзнавча. 5. Бібліографія бібліографії.

Зупинимося детальніше на класифікації за змістом й типом книжок. Сюди входити наукова, науково-популярна та навчальна література. Наукові джерела незалежно від їхні виду та форми, служать цілям дослідницької роботи. Вони містять точний й повний зміст висвітлення конкретних проблем. Подається також й науково-довідковий апарат (коментарі, примітки, покажчики тощо).

Видання науково-популярного типу адресуються широкому колові читачів, котрі цікавляться актуальними питаннями навчання та виховання підростаючого покоління.

До навчальних джерел належати хрестоматії, публікації різних освітніх документів у підручниках та посібниках тощо.

Здійснюючи дослідницьку діяльність, педагог винен широко працювати, в першу чергу, із науковою літературою, якої представляють монографії та з статтею. Монографією називають книжку, написану одним чи кількома авторами із конкретної наукової проблеми. Монографії - результат серйозної пошукової роботи. Вони детально, аргументовано розглядаються різні аспекти досліджуваної проблеми, подаються певні крапки над неї, формулюються нові концепції та висновки.

Монографії завжди мають науковий (науково-довідковий) апарат: анотацію, зміст (перелік розділів), посилання на літературу та інші джерела інформації, коментарі, бібліографічні покажчики, додатки, таблиці, графіки тощо.

Наукова стаття (одного чи кількох авторів) становить загальний виклад наслідків вивчення якогось запитання певної проблеми. У ній розглядаються окремі аспекти досліджуваної тими, висуваються нові положення, робляться висновки. Стаття як оперативна форма подання результатів наукового дослідження часто використовується для творчих дискусій, постановки нових проблем. Вона теж має необхідну аргументацію із відповідними посиланнями (висновками) на використану літературу, джерела інформації й таке інше.

На науково практичних конференціях для ознайомлення учасників із певними підходами до розв'язання загальних (глобальних) проблем, готують доповіді і повідомлення.

Доповідь - це усний виклад результатів дослідницької роботи. А Перші її наслідки чи інформація про хід розробки конкретної тими оформлюють у вигляді повідомлення. Уся попередня інформація про підготовлені до конференції доповіді і повідомлення часто публікується у вигляді тез. Тези - це стисло викладені основні положення, у які наводитися необхідна аргументація, фактичний матеріал доповіді, а також може матір місце наукова полеміка.

У пошуковій роботі дослідник (студент чи вчитель) часто використовує як першоджерело навчальні підручники та посібники із педагогіки, психології, фізіології, часткових дидактик (методик) та ін.

Зміст підручників будується відповідно до навчального плану. Вони послідовно висвітлюються усі тими і запитання, знання які вимагає програма. У підручниках не подаються дискусійні положення у науці. Тут висвітлюються на сучасному рівні загальновизнані теоретичні положення педагогіки, освітні концепції, опис подій та явищ у навчальному процесі, котрі надійно встановлені і перевірені.

Посібником називають навчальну книжку, котра має заподіяння доповнити підручник. При його написанні враховуються найновіші досягнення науки, що дозволяють докладно висвітлити найактуальніші запитання педагогіки, подаються деякі робочі гіпотези та зміст проблемних дискусій із окремих розділів предмета, певні уточнення інформації (таблиці, плани, схеми, графіки, діаграми), пропонується також інший дидактичний матеріал (наприклад, контрольні запитання для самоперевірки). Деякі посібники за змістом та структурою можуть не відрізнятися від підручників, інші - носити суто навчально-методичний характер чи виступати як конкретні рекомендації із реалізації окремих навчально-виховних завдань.

Важливу роль у пошуковій роботі відіграють науково-популярні видання і, зокрема, в трудовому навчанні. Викладені в белетристичній формі події, факти, коментарі із історії виникнення та розвитку техніки, подробиці із життя видатних людей, про котрі не можна довідатися із підручників та посібників, легко і міцно запам'ятовуються. Це сприяє засвоєнню матеріалу, допомагає створювати цілісну картину досліджуваного явища чи події. разом із тім, слід чітко відрізняти конкретні факти від художнього вимислу.

Досліджуючи складну педагогічну проблему, не завжди можна обмежитися використанням вказаних літературних джерел. Доцільно розширити коло пошуків. Деяку літературу із певної проблеми можна знайти в довідкових виданнях, котрі доступні нашим педагогам.

У словниках, енциклопедіях найважливіші з статтею забезпечені бібліографією. З них також можна отримати довідковий матеріал про поняття, визначення, різноманітну термінологію, що цікавить дослідника. У науковій роботі можна використати: Педагогічну енциклопедію, Педагогічний словник, словник для батьків - "Сімейне виховання", словники для вчителя, як, наприклад, "Трудове навчання" та ін.

Необхідні дані науковець може знайти при ознайомленні із відповідними статтями в Енциклопедії українознавства, Філософській енциклопедії, Енциклопедичному словнику та ін. Використання спеціальних словників дозволяє виявляти нові грані досліджуваної проблеми, інші шляхи її розв'язання тощо.

Разом із тім, слід зазначити, що робота із довідковими виданнями має свої недоліки, оскільки у яких подаються лише найкоротші відомості про предмети, явища, а їхні бібліографія містить незначну частину літератури. Часто подано інформація може бути застарілою для використання та ін.

Найбільш повні відомості про нову літературу (окремі видання) можна отримати з спеціальних каталогів Книжкової палати України: "Літописі книжок", "Літописі періодичних видань України", "Літописі журнальних статей", "Літописі газетних статей", "Літописі рецензій". Так, наприклад, "Літописи книжок" дають найоперативнішу інформацію про підручники, посібники, окремі відомчі видання різних галузей наукового знання, а також автореферати дисертацій.

Останнім годиною великого значення в дослідницькій роботі набувають оглядові та реферативні журнали. Останні ознайомлюють з змістом наукової літератури різними мовами світу. Тут подається інформація про дослідження і розробки, коротко викладається їхнього зміст, наводяться найважливіші дані та висновки авторів.

Доцільно зазначити і ті, у наш динамічний, мінливий із калейдоскопічною швидкістю годину бібліографічні посібники спізнюються із інформацією про літературні надходження. Крім того, складна економічна ситуація держави не дає можливості отримувати нові книжки, газета і журнали багатьом бібліотекам. Створився до певної міри інформаційний вакуум. Тому дослід ник за таких умів винен опрацювати всю літературу стосовно конкретної проблеми, Яка надійшла в книгосховища протягом попередніх років.

Важливо знаті, що в пошуковій роботі при вивченні різноманітних педагогічних явищ, й фактів недостатньо обмежуватися опрацюванням інформації, Яка міститься у відповідних бібліографічних розділах "Педагогіка", "Освіта", "Загальноосвітня школа" та ін. Необхідно також ознайомлюватися із даними споріднених чи близьких до педагогіки наук, таких, як психологія, фізіологія, соціологія.

Поняття про довідково-бібліографічний аппарат

На характер роботи із літературою впливає рівень культури читання, компонентом якої є бібліотечно-бібліографічна грамотність. Дослідник винен уміти користуватися довідково-бібліографічним апаратом.

До мінімуму бібліотечно-бібліографічних знань належати:

А) раціональні методи роботи із книгою; Б) вміння стежити за надходженням нової літератури; В) вміння самостійно відшукувати і добирати літературу за бібліографічними джерелами; Р) вміння, систематизувати літературу за певною проблематикою;

Г) знання основних інформаційно-бібліографічних центрів України та їхнього видань.

Довідково-бібліографічний апарат складається з каталогів, картотек та довідково-бібліографічного відділення.

Основою довідкового апарату бібліотеки є каталоги, котрі диференціюються за певними ознаками: за призначенням - службові та читацькі; за способом групування матеріалу - алфавітні, систематичні, предметні; за видами видань творів (ноти, карти, ГОСТи та ін.). Каталоги можуть формуватися на відповідних картках, а також видаватися окремою книгою (наприклад, описання одягу, предметів побутового призначення, верстатів, пристроїв, приладів, інструментів тощо).

Основна форма каталогів, котра діє під сучасну пору в бібліотеках, - карткова. У алфавітному каталозі картки розміщують за першою літерою прізвища автора книжки, чи її назви, коли книга підготовлена кількома авторами чи це збірник статей. Наприклад: Тхоржевський Д. О. Методика трудового й професійного навчання та викладання загально-технічних дисциплін: Навч. посібник.... Вказану книжку потрібно шукати під літерою "Т".

У систематичному каталозі усі книжки поділено за окремими відділами, котрі, на свій чергу, диференціюються на підвідділи, й кожний із них мав свій шифр. Тому раніше згадуваний посібник необхідно шукати у відділі систематичного каталогу під індексом 74.200.

Значну допомогу дослідникові в пошуку літератури може надати алфавітно-предметний показник (показник) до систематичного каталогу. Він формується у вигляді картотеки із переліком окремих питань та тим, що відповідають зібранню літератури у підвідділах.

Предметний каталог формує літературу за окремими темами і проблемами; тут ще за основу береться не галузь знань, а предмет дослідження.

Довідковий апарат бібліотеки має не лише каталоги, котрі доповнюють один одного, а і картотеки. Вони є різного спрямування: систематична картотека газетних й журнальних статей, картотека рецензій, цитат та ін.

Особливості роботи зі спеціальною методичною та періодичною літературою

Похожие статьи