Методи навчання географії в школі, Методи навчання географії за джерелом знань - Методика викладання географії

Методи навчання географії за джерелом знань

Методи навчання географії - це впорядковані способи взаємозв'язаної діяльності вчителя й учнів з передачі й засвоєння компонентів змісту географічної освіти та різнобічного розвитку особистості.

Методи навчання визначаються дидактичною метою та складаються з роботи вчителя, навчально-пізнавальної діяльності учнів та засобів досягнення поставленої мети. Упорядкована діяльність учителя й учнів з оволодіння змістом географічної освіти виявляється у використанні різноманітних джерел знань, дидактичних прийомів, видів пізнавальної діяльності.

Правильний вибір та поєднання методів навчання залежить від:

Специфіки компонентів змісту географічної освіти;

Конкретного змісту навчального матеріалу (географічні уявлення, одиничні або загальні поняття, спеціальні предметні уміння та навички, досвід творчої діяльності, емоційно-ціннісне ставлення до об'єкта вивчення);

Наявності часу на вивчення теми (розділу) навчальної програми;

Планованого рівня засвоєння ЗУН;

Наявних засобів реалізації поставленої мети;

Рівня підготовленості учнів;

Ступеня ефективності методу;

Педагогічної майстерності вчителя;

Конкретної навчальної ситуації.

Кожен з методів навчання складається з дидактичних прийомів - певної послідовності дій, спрямованих на вирішення елементарних навчальних завдань. У рамках однієї й тієї ж мети вчитель може використовувати різноманітні поєднання дидактичних прийомів, які можуть варіюватися відповідно специфіки змісту, цілей окремих курсів, тем, розділів географії, особливостей пізнавальної діяльності школярів. У методиці географії актуальною проблемою є створення системи дидактичних прийомів відповідно до кожного з методів навчання, вирішення якої можливо за рахунок творчої ініціативи методистів та вчителів-географів.

У педагогічній літературі зустрічається багато різних підходів до класифікації сучасних методів навчання. Найбільш традиційним є їх розподіл за джерелами знань на словесні, наочні й практичні.

Словесні методи є основними в навчанні географії. Слово позначає об'єкти, явища, їх ознаки й властивості, дії, відносини. Географічні уявлення завжди усвідомлені й опосередковані словом. У співвідношенні уявлення й слова проявляються розвиток особистості, її індивідуальні особливості. Як пише французький психолог А. Валлон, завдяки мові світ уявлень міг організуватися й сконцентруватися в стабільні, зв'язні й логічні системи. Саме нею зазвичай починаються чи закінчуються наші враження чи наші дії.

За допомогою словесних методів навчання учень може мати справу з об'єктами або явищами, які безпосередньо не сприймаються й які раніше не входили до складу його власного досвіду. За допомогою мови усвідомлюються пізнавальні завдання, здійснюються розумові дії, необхідні для їх розв'язання, узагальнюється попередній досвід, фіксуються уявлення й поняття.

До словесних методів навчання відносяться:

1. Усне викладання:

Розповідь - усний виклад навчального матеріалу в описовій, пояснювальній чи оповідальній формі. Використовується переважно під час вивчення фактологічного матеріалу (опис географічних об'єктів чи явищ, природних та суспільних процесів, подій з історії пізнання Землі та ін.).

Пояснення - монологічна форма викладу навчального матеріалу з метою тлумачення сутності досліджуваного явища, розкриття істотних властивостей об'єкта, обгрунтування певного закону або принципу. Доцільним буде використання цього методу при розкритті причин і наслідків явищ природи та суспільного життя, аргументації й доказу основних географічних закономірностей, засвоєнні алгоритму рішення різних видів задач.

Лекція - усне системне й послідовне викладення великого за обсягом та складного для засвоєння навчального матеріалу з розкриттям й деталізацією певних наукових положень. До лекції найчастіше вдаються при вивченні значного блоку теоретичного матеріалу.

Практика навчання географії свідчить, що ефективність використання методів усного викладання залежить від:

Ретельної розробки основних положень навчального матеріалу та їх наукової обгрунтованості з урахуванням вікових та інтелектуальних можливостей учнів;

Докладного, чіткого, логічного та послідовного розкриття сутності аналізованої навчальної проблеми, питання;

Наявності яскравих прикладів, переконливих доказів теоретичних положень;

Реалізації можливостей висвітлення практичної, теоретичної або соціальної значущості навчального матеріалу, його зв'язку з інтересами учнів, їх особистим досвідом, професійним вибором;

Використання вчителем у процесі викладання навчального матеріалу порівнянь, зіставлень, аналогій;

Реалізації внутрішньопредметних та міжпредметних зв'язків;

Застосування вчителем прийомів активізації уваги учнів;

Доречного використання педагогом необхідних засобів наочності;

Емоційної забарвленості викладу матеріалу;

Дотримання вчителем високої культури мовлення.

Учителю-початківцю слід урахувати наступні методичні рекомендації щодо власних дій під час усного викладання. Учитель:

Спостерігає як його слухають і при необхідності змінює метод або прийом роботи;

Важливі визначення, висновки, закономірності повторює 2 - 3 рази;

Наприкінці викладання підводить узагальнений висновок;

Стежить за швидкістю викладання (5 - 8 класи - 100 (120) слів в хвилину, 9 - 11 - не вище 150);

Утримується від безперервного ходіння класом, сидіння за столом, надмірно активної жестикуляції.

Словесні методи є оптимальними методами навчання в умовах перевантаження програм навчальним матеріалом і обмеженому часі на його засвоєння. Недоліком даного методу є невисокий рівень розумової активності учнів.

З метою активізації навчально-пізнавальної діяльності школярів та підвищення ефективності дидактичного процесу під час усного викладання вчитель може використовувати наступні методичні прийоми:

Прийом ведення учнями коротких записів (план, тези, конспект);

Прийом виконання схематичних малюнків, побудови діаграм, схем, таблиць за темою;

Прийом поєднання усного викладання з роботою по карті (пошук географічних об'єктів, показ географічних об'єктів, нанесення географічних об'єктів на контурну карту);

Прийом поєднання усного викладання з іншими методами і прийомами навчання (з елементами бесіди, практичної роботи, з читанням уривків тексту підручника, ілюстрацією та демонстрацією основних ознак об'єктів, особливостей процесів та явищ);

Прийом ведення викладання від імені очевидця або учасника подій (для використання цього прийому необхідно вільно володіти фактичним і теоретичним матеріалом);

Прийом використання в процесі викладення матеріалу образних характеристик об'єктів, художнього переказу подій;

Прийом проблемного викладання (учитель чітко ставить перед учнями проблему і в процесі викладання матеріалу вирішує її, розкриваючи хід міркувань).

2. Бесіда - метод навчання, який є видом спілкування вчителя й учнів за допомогою питань і відповідей.

Залежно від кількості учасників виділяють індивідуальний, груповий, фронтальний види бесіди.

Відповідно до рівня навчально-пізнавальної діяльності учнів бесіду можно розподілити на:

Репродуктивну - питання орієнтовані на відтворення вивченого матеріалу при перевірці домашнього завдання, актуалізації опорних знань, закріпленні навчального матеріалу.-Наприклад: "Що таке погода?"

Евристичну - питання вимагають активізації основних інтелектуально-практичних операцій (аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування, узагальнення тощо) для формування висновків, обгрунтувань на основі наявних знань та власного практичного досвіду. Наприклад: "Чому погода буває такою різною? "

Дидактична мета обумовлює виділення таких різновидів бесіди, як:

Бесіда-актуалізація опорних знань - орієнтована на відтворення (при необхідності корекцію) матеріалу, який було вивчено раніше та який виступає фундаментом для засвоєння нових ЗУН.

Бесіда-обговорення проблеми - спрямована на ознайомлення, аналіз, спільне рішення навчальної проблеми.

Бесіда-закріплення навчального матеріалу - проводиться з метою застосування отриманих ЗУН.

Бесіда-узагальнення - питання орієнтовані на формулювання загальних висновків на основі виявлення загальних ознак, властивостей, відносин, тенденцій розвитку об'єктів та явищ навколишньої дійсності.

Контрольна бесіда - використовується для перевірки, аналізу й оцінки засвоєних ЗУН.

Дидактична цінність бесіди залежить від уміння педагога формулювати питання та керувати ходом бесіди Питання бесіди повинні бути короткими, точними, послідовними, вимагати повної, обгрунтованої відповіді. Учителю слід уникати питань, які передбачають відповіді "так" чи "ні". Відповідь учня потрібно уважно вислухати, не перебиваючи, у разі помилок або неточностей доцільним буде звернутися до класу з пропозицією її доповнити або скорегувати. Тільки після цього (у разі необхідності) педагог може вказати на помилки та виправити їх.

Основними складовими педагогічного спілкування під час бесіди на уроці повинні бути: уважне вислуховування відповідей учнів незалежно від рівня їх успішності; заохочення в дитині впевненості в собі при відповіді; звернення до учнів по імені; підтримка бесіди посмішкою; прояв розуміння до емоцій учня.

До методичних прийомів ведення бесіди відносяться:

Прийом постановки питань (основних, додаткових, навідних, проблемних тощо);

Прийом обговорення відповідей учнів;

Прийом аргументації власної думки;

Прийом коригування відповідей;

Прийом формулювання висновків.

3. Дискусія, як словесний метод навчання географії, спрямований на організацію спільної навчально-пізнавальної діяльності учнів з колективного (групового) вирішення означеної проблеми. Дискусія дозволяє в процесі безпосереднього спілкування здійснити обмін логічно обгрунтованими доводами щодо спірного питання, з'ясувати позиції й установки учасників дискусії, висвітлити проблему з різних сторін і виробити її рішення.

Дискусія використовується в процесі вивчення складної теми, теоретичної проблеми, розгляду спірних питань. Ефективність використання цього методу досягається лише у випадку наявності в учнів значного ступеню зрілості й самостійності мислення, оволодіння вміннями презентувати, аргументувати й доводити свою точку зору.

Дискусія є методом, що активізує процес навчання географії, підвищує зацікавленість і пізнавальну активність учнів, сприяє більш глибокому розумінню географічного матеріалу, надає можливість учням проявити свою обізнаність і тим самим задовольнити потребу у визнанні та повазі, учить відстоювати свою позицію й зважати на думку опонента.

4. Робота з книгою - сутність цього методу полягає в самостійній роботі з підручниками, навчальними посібниками, словниками, енциклопедіями, науково-популярною та художньою літературою тощо.

Використання методу роботи з книгою сприяє:

Забезпеченню зв'язку між класною та домашньою роботою;

Розвитку пам'яті, уваги, формуванню навичок свідомого, зосередженого читання, відтворення прочитаного та його осмислення;

Формуванню досвіду творчої діяльності, бо при відтворенні змісту підручника в процесі відповіді на питання, вирішенні конструктивних та проблемних завдань учні переосмислюють текст параграфу, змінюють логіку викладу матеріалу, використовують нові факти з додаткових джерел інформації та власного життєвого досвіду;

Розвитку умінь формувати своє ставлення до прочитаного, висловлювати свою думку щодо засвоєного змісту географічного матеріалу, ділитися враженнями, обгрунтовувати свої міркування щодо вирішення означених у тексті проблем та дискусійних питань;

Активізації пізнавального інтересу учнів до географії, бажання знайти більше цікавої інформації з досліджуваного питання, зіставити її з наявною і поділитися висновками.

Наочні методи навчання географії тісно пов'язані із словесними. За допомогою наочних методів в учнів формуються яскраві цілісні географічні уявлення, розвиваються спостережливість, увага, зорова пам'ять, забезпечується зв'язок між сприйняттям й абстрактним мисленням. До наочних методів навчання відносяться:

1. Ілюстрація - використання наочності в процесі викладу основних теоретичних положень шкільної географії з метою їх конкретизації натуральним або образним матеріалом. Метод ілюстрації може застосовуватися під час перевірки домашнього завдання, актуалізації й корекції опорних знань, у процесі вивчення нового матеріалу (джерело знань і основа для їх усвідомлення та осмислення), з метою закріплення, узагальнення та систематизації знань.

Основними методичними прийомами ілюстрації є:

Прийом постановки питань за ілюстративним матеріалом;

Прийом опису натурального об'єкта чи його зображення;

Прийом схематичного зображення ілюстрованого об'єкту з визначенням його структурних елементів;

Прийом виявлення властивостей та ознак ілюстрованих об'єктів чи явищ;

Прийом наведення прикладів використання в життєдіяльності людини ілюстрованого об'єкта чи явища;

Прийом аргументації власної думки щодо змін досліджуваного об'єкта чи явища в різних умовах;

Прийом формулювання висновків бесіди за ілюстрацією.

2. Демонстрація - використання наочності в процесі викладу основних теоретичних положень шкільної географії з метою показу зміни структури об'єктів, динаміки їх властивостей і ознак, особливостей природних процесів і явищ. Метод демонстрації вимагає використання реальних приладів або їх моделей, різних механізмів, технічних засобів, постановки дослідів, проведення експериментів. Прикладом служить використання телурію при вивченні зміни освітленості Землі під час її обертання навколо Сонця. Метод демонстрації відрізняється від методу ілюстрації тим, що забезпечує наочне сприйняття учнями умов, що породжують певні процеси чи явища, осмислення причин змін об'єктів, їх взаємозв'язків і відносин, розуміння глибинної сутності, географічних закономірностей.

Демонстрацію можна застосовувати:

З метою мотивації навчання, створення проблемної ситуації, постановки пізнавального завдання, накопичення в пам'яті учнів фактів, необхідних для засвоєння нового матеріалу, утворення конкретних уявлень, відтворення опорних знань;

Під час пояснення нового матеріалу як джерело знань, наочне підтвердження науково-теоретичних положень, опору для виявлення ознак і властивостей об'єктів чи явищ;

Для осмислення учнями внутрішніх зв'язків і відносин, перенесення засвоєних знань у нові ситуації, для узагальнення і систематизації знань.

Основними методичними прийомами демонстрації виступають:

Прийом змінення ходу процесу, структури об'єкту, параметрів роботи механізмів, дослідних умов тощо;

Прийом акцентування уваги учнів на основних ознаках (особливостях, властивостях, взаємозв'язках, відносинах, умовах змін тощо) досліджуваного об'єкта або явища;

Прийом фіксації результатів спостережень;

Прийом характеристики об'єкту, явища, процесу за результатами демонстрації;

Прийом схематичного зображення об'єкта чи явища з визначенням його структурних елементів;

Прийом розкриття змісту демонстрованого явища (процесу);

Прийом формулювання висновків за результатами демонстрації;

Прийом пошуку "прихованого", "нового" змісту в досліджуваних фактах, явищах, процесах;

Прийом висвітлення й аргументування своєї позиції, свого ставлення до побаченого.

При застосуванні наочних методів навчання вчитель: демонструє засоби наочності, організовує їх сприйняття учнями, керує розумовою діяльністю школярів, навчає прийомам роботи з тим або іншим наочним засобом, ставить завдання, спостерігає за ходом їх виконання, контролює результати засвоєння нового матеріалу.

Підкреслюючи значення наочних методів в забезпеченні багатоаспектного сприйняття навчального матеріалу, формуванні компонентів змісту географічної освіти, стимулюванні розвитку уваги, пізнавальної активності, наочно-образного та абстрактно-логічного мислення учнів, слід відзначити, що ефективність їх упровадження в навчально-виховний процес з географії безпосередньо залежить від дотримання певних методичних умов.

Методичні умови використання наочних методів навчання:

Узгодження ілюстративного матеріалу зі змістом теми уроку, визначення місця й часу його використання в структурі уроку.

Використання якісних наочних засобів та забезпечення необхідних умов для їх сприйняття (освітлення, оптимальна віддаленість, наявність підйомних столиків, підставок, екранів підсвічування тощо).

Відповідність ілюстративного та демонстраційного матеріалу готовності учнів до його засвоєння (володіння школярами узагальненими прийомами навчальної роботи з різними засобами наочності), урахування вікових та індивідуальних особливостей дітей.

Оптимальне поєднання засобів наочності й пояснень учителя, необхідних для актуалізації опорних знань, з'ясування сутності ілюстрованих об'єктів або демонстрованих явищ, узагальнення засвоєної навчальної інформації.

Забезпечення цілісності та емоційної забарвленості пояснень учителя.

Залучення учнів до знаходження навчальної інформації в ілюстративному матеріалі або демонстраційному пристрої.

Практичні методи навчання географії спрямовані на засвоєння та вдосконалення загальнонавчальних та спеціальних умінь учнів. Реалізація відбувається в процесі практичної діяльності учнів з різними засобами навчання, тому ефективність цієї групи методів забезпечується, у першу чергу, наявністю необхідного обладнання (робочих зошитів, атласів, приладів і інструментів, інструкцій, планів описів і характеристик, довідників тощо).

До практичних методів навчання географії відносяться :

    1. Метод спостереження об'єктів і явищ - це цілеспрямоване сприйняття об'єктів або явищ у природі, на виробництві або в невиробничій сфері з метою збору фактів щодо їх властивостей, характеристик, змін у часі й подальших аналізу й узагальнень отриманої інформації. У процесі засвоєння учнями змісту курсів фізичної географії вчитель може організувати наступні види спостережень у природі:
      * Метеорологічні спостереження: вимірювання температури повітря й грунту, кількості опадів, висоти снігового покриву й глибини промерзання грунту, визначення хмарності, напрямку й сили вітру, підведення підсумків місячних, річних і багаторічних спостережень. Учителю слід звернути увагу не лише на формування в учнів уміння користуватися метеорологічними приладами, фіксувати основні показники стану атмосфери, а й на необхідність створення умов для використання матеріалів спостережень на уроках географії з метою конкретизації теоретичного матеріалу й пояснення провідних географічних закономірностей. * Спостереження за Сонцем - фіксація змін полуденної висоти Сонця, орієнтування й визначення часу за Сонцем, спостереження за видимим рухом Сонця протягом дня, місяця, року. Особливу увагу слід надавати практичному використанню отриманих результатів спостережень: для визначення початку сезону сільськогосподарських робіт, для врахування світлового й теплового режиму сонячної енергії в дослідній роботі на географічному майданчику. * Гідрологічні спостереження можуть здійснюватися під час вивчення відповідних тем програми в різних курсах географії або на навчально-виробничій практиці влітку: спостереження за режимом гідрологічних об'єктів своєї місцевості протягом року, вимірювання температури води водоймищ, швидкості течії річки, визначення витрат води, площі поперечного перерізу річки, можливості практичного застосування в господарстві місцевих водних об'єктів. * Фенологічні спостереження за сезонним розвитком живої природи передбачають вивчення учнями закономірних змін розвитку рослинного й тваринного світу в різні пори року, підведення підсумків річних спостережень у зв'язку з метеорологічними спостереженнями, пояснення залежності життєдіяльності організмів від чинників середовища.

Готуючись до організації спостережень вчитель заздалегідь складає план (програму) спостережень, в якій відображає наступні елементи:

Повідомлення теми, мети й задач спостереження;

Мотивація навчальної діяльності;

Відтворення опорних знань, умінь і навичок і їх корекція;

Формування необхідних умінь і навичок;

Постановка навчальної задачі і пошук шляхів її рішення;

Додатковий інструктаж;

Спостереження за об'єктом або явищем, узагальнення отриманих фактів;

Встановлення зв'язків і відносин;

Формулювання висновків;

Інтерпретація фактів у світлі теоретичних положень навчальної програми.

Спостереження учні здійснюють як під керівництвом педагога, так і самостійно за програмою вчителя з веденням щоденників, самостійним узагальненням результатів спостережень.

У процесі спостереження за об'єктом важливим дидактичним прийомом буде зображення спостережуваного об'єкту. Активна участь розумової діяльності в процесі зображення обумовлює спостережливість, у процесі якої, перш за все, активізуються процеси порівняння, узагальнення, аналізу й синтезу. Під час спостереження дитина постійно порівнює різні об'єкти, їх частини, властивості, помічаючи те загальне, що їх об'єднує і те індивідуальне, властиве тільки даному об'єкту, і яке служить характерними ознаками кожного спостережуваного об'єкту; вчиться виділяти головне в сприйманому, що сприяє формуванню цілісного образу сприйманого об'єкту.

Часті вправляння в спостереженні зазвичай завершуються розвитком спостережливості, яка полягає у виділенні важливих, найбільш характерних, але малопомітних властивостей об'єктів і явищ, що здаються несуттєвими. Спостереження розширює круг знань учнів, змінює характер наявних географічних уявлень, насищаючи їх новими яскравими, емоційними подробицями.

Спостереження як метод навчання географії в умовах удосконалення навчально-виховного процесу має широке загальноосвітнє значення, оскільки виступає джерелом формування географічних знань і практичних умінь дослідження своєї місцевості, сприяє встановленню взаємозв'язку природних компонентів, розумінню закономірностей явищ і процесів, що відбуваються в природі й на виробництві.

2. Картографічний метод є одним з провідних методів навчання географії, бо карта виступає важливим засобом навчання, джерелом географічних знань, об'єктом вивчення. Картографічний метод передбачає застосування географічних карт для пізнання просторового розміщення об'єктів, динаміки явищ, з'ясування їх взаємозв'язків, аналізу прояву основних географічних закономірностей.

Формування образів територій, що вивчаються на уроці географії, відбувається в процесі застосування прийому читання карти, що складається з вивчення пояснювального апарату й аналізу змісту карти. Отримуючи за допомогою умовних знаків необхідну інформацію, учні виконують поставлені перед ними навчальні завдання. Окрім прийому читання карти важливими складовими картографічного методу є:

Прийом візуального аналізу карти (наприклад, з метою вивчення просторового розміщення об'єктів);

Прийом визначення кількісних характеристик об'єктів, зображених на карті (географічних координат, відстаней, довжин, висот, площ тощо)

Прийом побудови за картами графіків, діаграм, профілів, таблиць;

Прийом зіставлення карт різного змісту з метою визначення причинно-наслідкових зв'язків і залежностей;

Прийом складання репродуктивних, евристичних або проблемних питань за картами;

Прийом прогнозування розвитку процесів або явищ.

Удосконалення вмінь учнів працювати з географічними картами відбувається в процесі виконання завдань на контурних картах. Робота з контурною картою полегшує сприйняття й запам'ятовування картографічної інформації, сприяє формуванню вміння самостійно й творчо використовувати її для виконання практичних завдань, забезпечує розвиток просторового мислення школярів.

3. Метод роботи із статистичними матеріалами передбачає збір даних, їх узагальнення, аналіз та інтерпретацію. Шкільний курс географії містить численні кількісні дані, що характеризують географічні об'єкти, ілюструють природні та суспільні процеси та явища. Без аналізу статистичних показників утруднюється сприйняття і адекватна інтерпретація навчального матеріалу. Оволодіння прийомами роботи зі статистичними матеріалами є необхідною умовою успішного засвоєння шкільного курсу географії.

Прийоми роботи зі статистичними матеріалами:

Збір статистичних показників;

Статистичний аналіз конкретних даних;

Порівняння статистичних характеристик;

Визначення узагальнених статистичних показників;

Побудова графіків, діаграм, складання таблиць на основі аналізу статистичних показників;

Складання питань, завдань з використанням статистичних матеріалів;

Формулювання висновків і надання прогнозів на основі аналізу статистичних показників.

Використання різноманітних методичних прийомів роботи зі статистичними матеріалами на уроці географії сприяє засвоєнню школярами системи знань про особливості географічного простору, стимулює пізнавальну активність учнів, їх самостійність в оцінці географічних фактів і явищ, дає матеріал для обгрунтованих висновків, розвиває вміння правильно орієнтуватися в навколишньому середовищі, оцінювати його зміни й перетворення.

4. Вправи вимагають від учнів багаторазового та багатоваріантного застосування отриманих знань у різних зв'язках і умовах, повторення певних дій з метою засвоєння або вдосконалення учнями географічних умінь.

За своїм характером вправи з географії можна поділити на:

Усні - не вимагають витрат часу на ведення записів, сприяють розвитку мовлення, пам'яті, уваги й мислення учнів (наприклад, вправи на відпрацювання умінь учнів складати опис об'єкта по карті, на застосування загальних понять до конкретних об'єктів, на пояснення явищ на основі набутих знань та ін.);

Письмові - сприяють розвитку культури письмового мовлення, самостійності в роботі (вправи на переведення різних видів масштабу, на визначення географічних координат та ін.);

Графічні - вимагають створення узагальненої наочної моделі аналізованого об'єкта, явища чи процесу, полегшують сприйняття, осмислення й запам'ятовування навчального матеріалу, сприяють розвитку просторової уяви учнів (наприклад, вправи на складання схем і схематичних малюнків об'єктів і явищ з вивченого матеріалу, побудова картосхем, таблиць, графіків, профілів, технологічних карт та ін.).

Використання цього методу на уроках географії вимагає розробки системи завдань з поступовим зростанням рівня складності й ступеня самотійності учнів. Характер і рівень складності вправ залежить від особливостей навчального матеріалу, досліджуваного питання й віку учнів.

За дидактичною спрямованістю вправ виділяють:

Підготовчі вправи актуалізують необхідні для засвоєння нового матеріалу знання, уміння й навички;

Мотиваційні вправи забезпечують зв'язок нового матеріалу з уже засвоєним, готують учнів до вивчення певної теми;

Пояснювальні вправи виступають першими завданнями зі застосування засвоєнних знань на практиці;

Тренувальні вправи спрямовані на закріплення вмінь, характеризуються поступовим наростанням складності завдань;

Проблемно-пошукові вправи активізують пізнавальні й творчі здібності учнів, забезпечують самостійне з'ясування учнями сутності й причинно-наслідкових зв'язків досліджуваних географічних об'єктів і явищ;

Контрольні вправи застосовуються з метою контроля знань, умінь і навичок.

Вправи є ефективними тільки при дотриманні ряду вимог до них - це свідомий підхід учнів до виконання вправ й дотримання дидактичної послідовності іх використання за дидактичною спрямованістю та рівнем складності.

З метою виявлення типових помилок учнів при виконанні вправ учитель може використовувати методичний прийом коментування - учень вголос проговорює (коментує) операції з виконання вправи, що допомагає вчителю вносити корективи в дії учнів.

5. Задача - це практичний метод навчання, який передбачає визначення учнями шляху рішення й знаходження результату запропонованого завдання з використанням певних географічних знань і практичних умінь. Залежно від характеру пізнавальної діяльності учнів задачі ділять на:

Стандартні - вирішення легко піддається алгоритмізації, тобто складається з чіткої послідовності дій (наприклад, задачі на знаходження невідомого елементу);

Творчі - вимагають евристичного підходу до їх рішення (наприклад, задачі на доказ прояву основних географічних законів та закономірностей).

Важливе значення для успішного використання задач на уроці має вироблення в учнів загального підходу до їх вирішення:

Знайомство з формулюванням задачі.

Аналіз змісту задачі.

Визначення основних елементів задачі (у задачах "на знаходження невідомого" - це відомі дані та невідомі складові, що потрібно знайти; у задачах на "доказ прояву основних географічних законів та закономірностей" - це передумови й висновок).

Висування ідей щодо вирішення задачі.

Складання плану рішення задачі.

Рішення задачі.

Самоконтроль і корекція.

Використання методу рішення задач на уроках географії дозволяє здійснити усвідомлення і засвоєння досліджуваних процесів, явищ і закономірностей, удосконалити вміння учнів використовувати теоретичні знання на практиці, забезпечити зв'язок курсу географії з життям. Крім цього рішення задач виховує в учнів цілеспрямованість і самостійність, наполегливість і активність.

Похожие статьи




Методи навчання географії в школі, Методи навчання географії за джерелом знань - Методика викладання географії

Предыдущая | Следующая