Люїзит - Агресивні і отруйні речовини та захист від них

Люїзит, синтезованний в 1917 році американським хіміком Льюісом та незалежно від нього німецьким хіміком Віландом, у війнах та воєнних конфліктах ніколи не застосовувався.

Технічний люїзит є маслянистою рідиною темно бурого кольору із запахом герані. Питома вага 1,83, температура кипіння 190°С, малорозчинний у воді, добре -- в органічних розчинниках. Люїзит добре всмоктується в гуму, лакофарбні покриття та пористі матеріали.

Люїзит здатний проникати через шкіру і слизові оболонки, дихальні шляхи, шлунково-кишковий тракт, раневі та опікові поверхні.

При попаданні на шкіру в кількості 0,05-0,1 мг/см2 отрута викликає ерітему, в дозі 0,15-0,2 мг/см2 -- дрібні, а при 0,4-0,5 мг/см2 -- крупні міхурі. В пароподібному стані при концентрації люїзиту 0,01-0,03 мг/л розвиваються ураження верхніх дихальних шляхів. При пероральному ураженні смертельна доза для людини складає 5-10 мг/кг.

Слизова оболонка очей особливо чутлива до люїзиту. При концентрації його в повітрі 0,002 мг/л дуже швидко розвивається кон'юнктивіт, а при 0,03 мг/л -- важкі ураження очей.

На місці контакту отрути з організмом виникає глибоке порушення обміну речовин в тканинах, що приводить до їх загибелі та відторгнення. Проявом локальної дії в місцях проникнення є виражена запальна реакція, яка супроводжується некрозом клітин протягом кількох хвилин. При цьому швидко розвивається захисна клітинна реакція у вигляді демаркаційного валу навкруги некрозу. Вона значно зменшує ймовірність інфікування ураженої ділянки.

Внаслідок люїзитної інтоксикації наступає виражене розширення судин, особливо капілярів, що призводить до підвищення в них гідростатичного тиску. Разом з підвищенням проникливості судинної стінки це викликає набряк тканин, накопичення рідини в порожнинах організму і крововиливи.

Похожие статьи




Люїзит - Агресивні і отруйні речовини та захист від них

Предыдущая | Следующая