Характеристика підстилів та напрямів еклектики - Еклектика в архітектурі України

Еклектика та історизм включає в себе певні направлення та стилі, для характеристики багатьох з них використовувалась приставка "нео" (наприклад неоготика, неоренесанс, необароко, неокласицизм). Також сюди відносяться неукраїнський та неросійський архітектурні стилі.

Неоренесанс і його стилізації - направлення, яке було широко расповсюджено в Європі і на Україні в кінці XIX ст. Про це архітектор А. Н. Бекетов писав: "У 80 - х роках XIX століть широко почав застосовуватися за кордоном італійський ренесанс, причому у Франції він трактувався в поєднанні з формами барокко і навіть рококо, від чого і отримав назву "французького ренесансу ", у Німеччині - "німецького ренесансу" де трактувався з модернізованим ухилом до грецької класики, в Англії - домішкою готики". На Україні найбільш широко неоренесансна еклектика проявилася у творчості архітекторів Одеси, де рано склалася місцева архітектурна школа в особі зодчих старшого покоління, таких як Ф. В. Гонсіоровський, А. І. Бернардацці, Н. К. Толвінський, Л. Л. Влодек, Г. М. Дмитренко та ін.

Поєднання неоренесансу з елементами готики, романського та інших стилів як своєрідний творчий метод еклектики, характерно для творчості найбільшого одесського архіт. А. І. Бернадацці ( 1831 - 1907). Син італійського архітектора, що побудував П'ятигорськ, він упродовж 28 років проектував і будував у Кишиневі та Одесі. Його вдумлива робота над планом, конструкціями і матеріалами, теоретичні виступи показують, що він правильно розглядав історизм як "маски і рум'яна", до яких "ми неупереджено чинно маємо вдаватися тепер, підробляючись під зразки, що виникли при зовсім інших умовах"[6].

Необароко як стилістичний напрям мав відносно невеликий термін існування. У порівнянні з іншими неостилями XIX ст. стиль необароко відбився в архітектурній практиці менш визначено і, як правило, поєднувався з елементами неорококо і неоренесансу. Це пояснюється насамперед тим, що оригінальний стиль бароко в мистецтві Італії склався наприкінці XVI-на початку XVII ст. на основі переробки елементів архітектури періоду Високого Відродження початку XVI ст. В інших країнах, наприклад у Німеччині XVIII ст., стиль бароко запозичив дещо від пізньої готики, власного варіанту маньєризму і з'єднувався з елементами рококо (див. німецьке бароко). Роз'єднані і потрощені князівства Німеччини в 17 ст. після Тридцятирічної війни важко відновлювали власну економіку і лише засвоювали стилістику, вже вироблену і поширену в Італії, у Франції, Швеції та в Речі Посполитій. З деяким запізненням отримало розвиток і бароко Австро-Угорщини, на зразки якого найбільше орієнтувались майстри німецьких князівств. Тому в XIX ст. необароко, орієнтоване на різні історичні прототипи, придбало еклектичний характер.

Необароко прийшло і в цивільну архітектуру міста Київ, де вибудовано декілька споруд, декорованих фасадами в стилі необароко, але з буржуазними інтер'єрами.

Необароковий декор отримав і Маріїнський палац в Києві( Рис.3.1.8.), котрий постраждав від пожежі ще 1819 р. ( в межах прагнення відновити палац архітектора Вартоломея Растреллі і пристосувати споруду до візитів царської родини ). У 1868-1870 роках архітектори К. Маєвський та А. Шиле лише фантазійно відновили палацові мури в формах і декорі, наближених до барокко В. Растреллі[4].

Цілком необароковим був і палац в садибі Стара Прилука, вибудований як копія Маріїнського палацу в Києві (нині Вінницька область, Липовецький район ). Ініціатором і володарем нового садибного палацу був буржуазний ділок і бізнесмен С. Ф. Мерінг, син скандально відомого в Києві лікаря і підприємця Ф. Ф. Мерінга. Мерінг - син придбав у колишніх володарів село Стара Прилука, відоме ще з 16 столітття. Не маючи оригінальних креслень Бартоломея Растреллі чи їх копій, С. Ф. Мерінг профінансував будівництво власного палацу на початку 20 ст. провінційними будівниками і отримав палац-копію.

Палац скопіював лише зовнішні форми Маріїнського палацу - без копіювання його плану та бічних корпусів, без відтворення необарокових інтер'єрів оригінальної споруди в Києві. Інтер'єри садибного палацу в Старій Прилуці виконані не в барокових, а в історичних стилях - "мавританському" та ін. За часів СРСР палац віддали під дитячий інтернат, що уберегло незвичну споруду від повного знищення як майно експлуататора. На території колишньої садиби С. Ф. Мерінга випадково збережені церква в стилі еклектики і пейзажний парк.

Головною рисою побудов стилю неокласицизм є новий спосіб стилизації форм.

Класицизм найшов себе и в багатьох виробах харківских архітекторів, наприклад, А. Н. Бекетова: Будівля медичного об'єднання(1911), анатомічний чентр медінститута (1910), жіночий іститут (1916), та інші[4].

Яскраві зразки неокласицизму з деякими рецидивами модерну у вирішенні багатоповерхових житлових будинків Харкова створив архітектор В. А. Естровіч (1876-1941). Будинок на вул. Сумській, 82 у Харкові (1912-1914) є найбільш типовим прикладом, в якому лише легкий вигин карниза. Пристосування ордерної системи до фасаду 6 - поверхового будинку було досить важким завданням, яку архітектор вирішив, поставивши портик на потужний рус - Това цоколь в два поверхи. Але в умовах вузької вулиці цей портик не сприймається; невиправдані також скульптури поверху, які не потрапляють в поле зору. Таким чином, неокласицизм приходить у суперечність з новими темами архітектури, зокрема багатоповерхових будівель.

Як не приваблива була ідея знову звернутися до класичних канонів, вона виявилась помилкою, і це розуміли ще сучасники. Так, архітектор О. Р. Мунц писав: "Важливо і страшно те, що такий класицизм, нарівні із звеличенням декоративних вільних форм, загрожує катастрофою[5] "

Похожие статьи




Характеристика підстилів та напрямів еклектики - Еклектика в архітектурі України

Предыдущая | Следующая