Національний музей історії України - Історія Андріївської церкви

Музей розпочав свою діяльність археологічною виставкою у 1899 році як Музей старожитностей та мистецтв у недобудованому приміщенні на вул. Олександрівській (нині - вул. Грушевського, 6). Будівлю для музею спроектував видатний київський архітектор Владислав Городецький, а кошти на її спорудження зібрали кияни.

Перший музейний відділ археології очолив першовідкривач трипільської та черняхівської культур, видатний український археолог Вікентій Хвойка. Надзвичайно важливу роль у формуванні колекції музею відіграв його перший директор Микола Біляшівський. У 1904 р. музей освятили і урочисто відкрили під новою назвою - Київський художньо-промисловий і науковий музей імені государя імператора Миколи Олександровича. Значно поповнилися музейні колекції завдяки діяльності завідувача історичного та етнографічного відділів Данила Щербаківського. У 1910-1914 рр. він організував експедиції майже до всіх українських губерній тогочасної Російської Імперії.

Музей підтримували родини меценатів Терещенків та Ханенків. Вони фінансували археологічні експедиції, сприяюси формуванню історичних та етнографічних колекцій.

З початком Першої світової війни музей активно продовжував роботу - приймав відвідувачів, комплектував фондові колекції. У його структурі функціонували археологічний, художньо-промисловий, художній, нумізматичний, історичний, етнографічний відділи, відділ "Старий Київ" та бібліотека.

Ідеологічно-просвітницька роль установи значно зросла в часи українських національно-визвольних змагань і відродження української державності. Навесні 1917 р. Микола Біляшівський розробив проект Національного українського музею, що мав сформуватися на базі Київського художньо-промислового і наукового музею. Це питання неодноразово розглядалося у період правління Центральної Ради, гетьмана Павла Скоропадського та Директорії. Попри принципове схвалення цієї ідеї, її так і не було реалізовано через складну військово-політичну ситуацію в країні.

Після захоплення України більшовиками розпочався процес націоналізації культурних цінностей. Микола Біляшівський та Данило Щербаківський врятували величезну кількість цінних пам'яток, що надійшли до музейних фондів із приватних колекцій, церков, монастирів і розграбованих маєтків.

23 червня 1919 р. Раднарком УСРР спеціальним декретом оголосив Київський художньо-промисловий і науковий музей власністю держави й перейменував його уПерший державний музей. Наприкінці 1923 р. Миколу Біляшівського усунули з посади, а 21 квітня 1926 р. науковець, який перетворив музей з міського на загальнонаціональний, помер. Директором музею став колишній чекіст Андрій Вінницький, який розпочав свою діяльність з наміру звільнити музей від усього "зайвого". Через нестерпну атмосферу в музеї у червні 1927 р. наклав на себе руки Данило Щербаківський.

У 1934 р. Всеукраїнський історичний музей виселили з рідної будівлі, залишивши лише експонати художнього та частково художньо-промислового відділів, у 1936 р. на їхній основі було створено Державний український музей

Після початку німецько-радянської війни найбільш цінні й унікальні експонати евакуювали до м. Уфи (Башкортостан), а до Києва вони повернулися у 1947 р. Археологічні та етнографічні колекції, що залишились у Києві, було переміщено до Педагогічного музею (нині міський Будинок вчителя). Інші музейні колекції були передані до Українського музею на вул. Олександрівській. У 1942 р. археологічний музей очолив німецький археолог Пауль Грімм, його заступником був відомий український археолог Петро Курінний. У 1942-1943 рр. музей називався Крайовий музей до - і ранньої історії. Значна частина цінних музейних експонатів була вивезена до Німеччини у 1941 та 1943 рр.

Після вступу до Києва радянських військ музей відновив свою роботу в листопаді 1943 р. в приміщенні Будинку вчителя. З травня 1944 р. музей розмістили в приміщенні, де він знаходиться і дотепер - на вул. Володимирській, 2 - в приміщенні колишньої художньої школи. Музей було відкрито для відвідувачів лише у 1948 р. Будівля музею, що є пам'яткою архітектури, збудована у 1937-1939 роках за проектом архітектора Йосипа Каракіса.

Внаслідок війни музейна колекція зазнала серйозних змін - значна кількість унікальних пам'яток була втрачена. Згодом відбулося поповнення колекції за рахунок інших музеїв - Львівського історичного музею, Львівського музею українського мистецтва, Одеського археологічного музею, Музею українського мистецтва, Софії Київської, Києво-Печерської Лаври, Чернігівського історичного музею.

Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 22 листопада 1963 р. при музеї було створено спецвідділ "Золота комора", який від 1965 р. функціонує як філія музею - Музей історичних коштовностей України.

Фонди історичного музею стали основою для створення інших його філій - Музею визволення Києва від фашистських загарбників (нині Національний музей-заповідник "Битва за Київ у 1943 р."); музею "Косий капонір" (нині музей "Київська фортеця"). На базі фондів музею було створено Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. (нині Національний музей історії України у Другій світовій війні).

За доби "брєжнєвського застою" співробітники музею зосереджувалися на комплектуванні матеріалів, пов'язаних із т. зв. досягненнями радянської держави. Це були трудові рапорти колективів, соціалістичні зобов'язання, комплекси радянських героїв, вимпели, прапори, документи партійних з'їздів тощо. Музей був покликаний пропагувати досягнення соціалізму, розкриваючи керівну і спрямовуючу роль КПРС.

Після відновлення державної незалежності України й згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 1991 р. на базі Державного історичного музею УРСР було створено Національний музей історії України.

Сьогодні за кількістю і значенням колекцій Національний музей історії України є одним із провідних музеїв України. Його фондові зібрання нараховують понад 700 тис. експонатів. Це світового значення археологічні та нумізматичні колекції, етнографічні збірки, колекції зброї, пам'яток декоративно-ужиткового мистецтва, рукописів, стародруків, творів живопису та графіки, реліквії українського національно-визвольного руху ХХ ст. Вони відображають історію України від найдавніших часів до сьогодення.

Філією закладу є Музей історичних коштовностей України, де зібрані унікальні речі з дорогоцінних металів і коштовного каменю. Особливу цінність мають шедеври зі збірки скіфського часу, вироби давньоруських майстрів, твори українських ювелірів ХІV - ХХ ст. Відома в Україні та за її межами колекція єврейського культового срібла ХVІІІ - поч. ХХ століття.

Відділом музею є Музей Української революції 1917-1921 рр., що знаходиться у приміщенні колишнього Педагогічного музею, де працювала Українська Центральна Рада (нині Київський міський будинок вчителя).

Похожие статьи




Національний музей історії України - Історія Андріївської церкви

Предыдущая | Следующая