Еклектика як фундамент до розвитку модерну - Еклектика в архітектурі України

З початку XX ст. в архітектурі України найбільшого поширення набуває стиль модерн, що виник як реакція на еклектику. Якщо раніше архітектори "одягали " будівлі в "одяг" історичних стилів, то тепер вони шукають відповідність художньої форми типам і конструкціям споруд і нові засоби художньої виразності. Велику увагу приділяють розробці функціональних питань, по використанню нового будівельного матеріалу - залізобетону, а також металу, скла, кераміки. У результаті цих пошуків створюється нова художня система типологічних, конструктивних і художніх ознак, що дозволяє говорити про новий архітектурно - будівельний стиль.

На зміну еклектизму приходять пошуки цілісного стилю, що грунтується на застосуванні нових конструкцій і матеріалів (криця, цемент, залізобетон, каркасна система, покриття склепінно-купольної системи, козирки, що висять тощо).

Провісником нового етапу в розвитку архітектури стала Ейфелева вежа, що її було зведено зі складних сталевих частин до Всесвітньої паризької виставки 1889 року за проектом інженера Густава Ейфеля на ознаку вступу в нову еру машинного сторіччя. Ажурна вежа, позбавлена утилітарного значення, легко та плавно здіймається у повітря, втілюючи міць техніки.

Перший житловий будинок, в якому було застосовано новий будівельний матеріал -- залізобетон -- був зведений у Парижі в 1903 році архітектором О. Перре. Конструкція будови, що визначає його легку логічну композицію, добре виявлена на фасаді. Однак спочатку нові матеріали і нові конструкції не обмірковувалися естетично, а поєднувалися з елементами старих стилів.

Які ж головні постулати формотворення в стилі модерн? Основний принцип архітектури, як сформулював його ще римський архітектор Вітрувій: корисність, міцність, краса, в модерні реалізувався так, що на перше місце виходила краса, спираючись на зручність ("корисність"). В минулому люди не надавали особливого значення зручності. Коли сидиш на старовинному стільці з випуклим сидінням та прямою спинкою, що не відповідає лініям спини, але вкритий розкішним рельєфним різьбленням, що встромляється в тіло, чи коли намагаєшся перемістити цей пудовий стілець або стерти пил в його численних завитках, -- наочно відчуваєш, як мало думали наші пращури про зручність.

Архітектори модерну висунули функціональність, корисність як етичну основу нового стилю. Нефункціонально проектувати -- значить діяти аморально. Не можна вирішувати художні завдання, відволікаючись від задоволення практичних потреб. Комфорт та зручність в організації простору -- перш за все. Тому в модерні з'являється новий принцип зведення будинків, "зсередини назовні". Спочатку планується внутрішній простір, що формує зовнішній вигляд будівлі.

Стиль модерн конструктивний: за фасадом будинку можна читати його внутрішню структуру. Оскільки основним в стилі модерн стала організація інтер'єру, то у зовнішньому вигляді це неминуче призвело до асиметрії планів та фасадів, до вільної багатооб'ємної композиції, що принципово відрізняється від нормативних класичних будівель. Вікна в будинках модерну, як правило, різні за конфігурацією і розміром, можуть бути розташовані на різних рівнях, виходячи зі структури внутрішнього простору. Будівля стилю модерн вирізняється вільним складанням плану, живописною рівновагою замість суворої симетрії.

Модерн більшою мірою реалізувався в жанрах особняка та доходного будинку. Вихідним центром розвитку простору особняка є хол, доходного будинку -- сходи, навколо вертикальної осі яких на декількох рівнях компонується решта кімнат та допоміжних приміщень.

Для модерну характерна стилізація. Модерн зробив принципово можливим включення до своєї художньої системи будь-яких ретроспективних форм. Звертаючись до форм минулого, модерн застосовує їх в новому контексті, підкреслюючи одні та обминаючи інші деталі, абсолютно не піклуючись про історичну вірогідність. Його цікавить загальне, а не вірогідність деталі, як це було в еклектиці XIX століття. Зберігаючи загальні особливості образу інших епох, модерн трансформує їх згідно зі своїми художніми смаками, виявляє шляхом перебільшення, гротеску близькі собі риси.

Модерн запропонував нові принципи ансамблевості в архітектурі. Якщо раніше ансамблевість розумілася як використання споріднених стильових форм, то для архітектора модерну головним засобом включення будинків до міського середовища стає узгодженість масштабів, ритміки, подібність об'ємів та силуетів існуючої та нової забудови, тобто принцип просторових взаємозв'язків, принцип живописно-ритмічної композиції.

Тривале захоплення подальшим етапом розвитку архітектури - епохою "близько 1900 - го", і насамперед стилем "модерн", відкриття якого пройшло під кінець 1950 - х років у світовому мистецтвознавстві, зумовивши спрямованість дуже багатьох досліджень наступних років. На відміну від більш ранніх праць середини 1950 - х років, і насамперед вперше вводять в науковий ужиток об'ємний фактичний матеріал робіт Н. Ф. Хомутецького, де такі явлення, як еклектика і модерн ще не були диференційовані за головними ознаками і обидва однаково підходили під визначення художнього занепаду, в роботах 1960 - початку 1970 - х років намічалась інша тенденція. У дослідженнях, спеціально присвячених стилю "модерн" як естетично повноцінного, хоча і противоречивого стилістичному напрямку, еклектика виступала лише як підготовчий до модерну, "нижчий" етап, який не має самостійної цінності, в кращому випадку як його стильової " антипод", подолання негативних якостей якого утвердився в останні роки в науці тенденція при комплексному вивчення явищ художнього життя і все більша проникнення в сутність художніх процесів другої половини XIX ст. показали, що архітектура цього часу не може бути виключена не тільки із загального процесу розвитку вітчизняного зодчества, а й з контексту всього мистецького життя[1].

Появі модерну в Україні передували пошуки у межах історизму - еклектизму нових форм у мистецтві, зокрема - в архітектурі.. Провідним осередком мистецького життя Правобережної України протягом багатьох століть залишається Київ, а Західної - Львів, значні культурні та художні центри формувалися також в Одесі та Харкові. На тогочасне мистецтво і архітектуру західної частини України значно вплинула віденська архітектурна школа, яку очолив Отто Вагнер, хоча безумовно львівська національна школа мала власну широку художню базу для формування нового стилю[5]. Більше того, творче надбання митців західного регіону України було настільки індивідуальним і виразним, що згодом виник самостійний напрямок львівської сецесії. Народженню сецесії допомагало велике пожвавлення художнього життя Львова на межі століть, яке відзначилось помітним підвищенням інтересу до проблем мистецтва, створенням нової, своєрідної художньо-інтелектуальної атмосфери[2].

У Львові існували товариство "Для розвою руської штуки" (1898 р) та архітектурна фірма І. Левинського (1880 рр.), яка об'єднала багатьох архітекторів-новаторів. Одним з центрів сецесії стала львівська художньо-промислова школа. Після проведеної в 1898 реформи викладання художніх ремесел стали обов'язковими вправи у стилізації різноманітних природних взірців. Це сприяло утвердженню сецесії в архітектурному проектуванні, монументальних і прикладних формах художньої творчості.

Еклектика була самостійним стилем, та стала важливим етапом у розвитку модерну, так як і класицизм був вважливим етапом розвитку і зародження еклектики.

Похожие статьи




Еклектика як фундамент до розвитку модерну - Еклектика в архітектурі України

Предыдущая | Следующая