Управління інноваційною діяльністю


Інноваційна Діяльність -- вид діяльності, пов'язаний із трансформацією наукових досліджень і розробок, інших науково-технологічних досягнень у новий чи покращений продукт введений на ринок, в оновлений чи вдосконалений технологічний процес, що використовується у практичній діяльності, чи новий підхід до реалізації соціальних послуг, їх адаптацію до актуальних вимог суспільства.

Інноваційна Діяльність (від англ. Innovation -- нововведення) -- діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Інноваційна Діяльність -- діяльність, спрямована на комерціалізацію накопичених знань, технологій і обладнання.

Відповідно до Закону "Про інвестиційну діяльність" Інноваційна діяльність ? одна з форм інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу.

Підвищення інноваційного рівня виробництва є однією з найважливіших проблем розвитку промисловості на сучасному етапі, характерною рисою якого є підвищення ефективності й інтенсифікації виробництва, досягнення конкурентних переваг (як на рівні підприємств, так і на рівні національної економіки) за рахунок прискореного впровадження нововведень у всіх сферах господарської діяльності.

Політичні події в Україні, зумовлені постійним перерозподілом влади, спричинили ситуацію стримування інноваційного розвитку нашої держави, хоча потрібно активізувати інноваційну систему. Розглядаючи цю проблему, варто зазначити, що впродовж останніх років уряд ухвалив багато постанов, рішень та програм, спрямованих на підвищення результативності інноваційної діяльності підприємств, однак більшість з них не вдалося в повному обсязі реалізувати в реальній економіці. У цих умовах виникають

Завдання створення стійкої регіональної соціально-економічної системи, зорієнтованої на найповніше задоволення потреб населення, потрібно зважувати на основі нарощування ресурсного потенціалу шляхом впровадження інноваційної моделі розвитку регіонів, зокрема Вінниччини. У табл. 1 надано основні показники інноваційної діяльності у Вінницькій області у фактичних цінах відповідних періодів.

Таблиця 1

Основні показники інноваційної діяльності у Вінницькій області

Показники

Роки

2009

2010

2011

2012

2013

2014

Кількість інноваційно-активних підприємств, одиниць

11

18

39

75

50

39

У % до загальної кількості промислових підприємств

2,3

5,6

12,5

23,9

16,2

12,2

Обсяг інноваційних витрат у промисловості, млн грн

-

*

32

55

44

34

Впроваджено нових технологічних процесів, одиниць з них ресурсозберігаючих

    12 4
    14 7
    24 9
    79 32
    58 24
    69 21

Освоєно нових видів продукції, одиниць

-

30

37

124

91

82

З них нових видів техніки

-

17

17

33

23

21

Як видно із табл. 1, впродовж останніх років попередню тенденцію до зниження кількості підприємств, що запроваджують інновації, було порушено. З 2011 р. простежуємо зростання кількості інноваційно-активних підприємств. Але у IV кварталі 2013 р. ця кількість значно зменшилась, знизилась і в 2014 р. зійшла на рівень показника 2011 року. Досить

Залишалися потрібні засоби для запровадження інновацій з метою створення конкурентоспроможної продукції.

Серед основних показників, які характеризують інноваційну діяльність, важливе місце займають витрати на інновації. За статистичною формою №1-інновація "Обстеження технологічних інновацій промислового підприємства" можна відстежити витрати підприємства на придбання прав і ліцензії на використання винаходів, корисні моделі, промислові зразки; виплати ліцензіару; втрати на придбання об'єктів промислової та інтелектуальної власності, не захищених охоронними документами.

Структуру витрат на технологічні інновації у Вінницькій області за напрямками надано у табл. 2.

За даними табл. 2 очевидно, що основним напрямом інноваційних витрат підприємств залишається придбання і запровадження у виробництво машин, обладнання, устаткування та інших основних засобів. Негативним моментом вважаємо скорочення витрат на дослідження і розробки, від яких безпосередньо залежить подальший розвиток і запровадження результатів інноваційної діяльності. Така ситуація вказує на фінансування процесів впровадження нововведень, які у відносно короткий термін здатні забезпечити окупність вкладених коштів. Придбання нових технологій дає змогу підвищувати конкурентоспроможність продукції, що виготовляється на їх основі, дає змогу певною мірою задовольнити споживача вітчизняними виробами, замінивши імпорт. Проте, значне перевищення цих витрат над власними дослідженнями та підготовкою виробництва шкодить інноваційній діяльності регіону.

В українській статистиці щодо витрат за типами інновацій є інформація тільки про продуктові та процесові інновації, а щодо маркетингових і організаційних спостереження не ведеться, тому дані відсутні. Інформації, зібраної у формі 1-інновація, не досить аби оцінити рівень трансферту (передачі) інноваційних технологій в Україні. Ця форма звітності охоплює лише промислові підприємства і не враховує сектор послуг.

Таблиця 2

Обсяг інноваційних витрат за напрямами

Напрями використання інноваційних витрат

Роки

2009

2010

2011

2012

2013

2014

% до загального обсягу

Тис. грн

% до загального обсягу

Тис. грн.

% до загального обсягу

Всього

100,0

100,0

100,0

100,0

133751,2

100,0

336997,4

100,0

Зокрема, за напрямами

Дослідження і розроблення

-

1,3

0,6

2,4

18832,9

14,1

3080,5

0,9

Придбання нових технологій

6,8

21,8

16,3

0,1

326,7

0,2

2865,1

0,8

Придбання машин, обладнання, установок, інших основних засобів та капітальні витрати, пов'язані зі впровадженням інновацій2

71,7

63,0

79,6

96,0

111664,9

83,5

329188,0

97,7

Інші

-

13,9

3,5

1,5

2926,7

2,2

1863,8

0,6

Здійснення ефективної інноваційної діяльності потребує значних фінансових вкладень. Класичний підхід, прийнятий у країнах з розвиненою економікою, визначає такі фінансові джерела, які можливі для залучення до інноваційної діяльності: власні кошти та засоби підприємства; акціонерний капітал; середньо-термінові та довготермінові банківські кредити. В сучасних умовах формування джерел фінансування інвестицій в Україні головну роль відіграють кошти самого підприємства, які формуються за рахунок прибутку та амортизаційних відрахувань, тобто з чистого грошового потоку підприємства.

Особливості кількісних та якісних характеристик інноваційних витрат вітчизняної промисловості багато в чому визначаються умовами фінансування інновацій, які сформувалися в Україні. Структуру інноваційних витрат за джерелами фінансування у Вінницькій області наведено у табл. 3.

Як видно із табл. 3, головним джерелом протягом багатьох років залишаються власні кошти підприємств (336997,4 тис. грн.), питома вага яких становила торік 68,5% у загальному обсязі фінансування технологічних інновацій. Незважаючи на те, що у більшості країн світу основним джерелом інноваційної діяльності є бюджетні кошти, у Вінницькій області їхня частка впродовж багатьох років була мізерною. Винятком є 0,2% від загального обсягу у 2013 р., що були спрямовані за держпрограмою у виробництво медичної техніки. Частка кредитних коштів, використаних підприємствами, у загальному обсязі фінансування інновацій у 2013 р. зросла до 21576,5 тис. грн і становила 16,1%, а у 2014 році значно зросла до 106173,5 тис. грн (31,5%). Кредитами на пільгових умовах підприємства не користувались. Сьогодні серед українських економістів, наприклад А. Кузнєцова, А. Бондаренко та інших, панує думка, що на визначальній позиції у фінансовому забезпеченні інноваційного розвитку підприємств має виходити банківське кредитування. Однак, реальна ситуація є такою, що кредити, які мають бути основними підйомами стимулювання інноваційного розвитку підприємств, становлять малу частку в зальному обсязі кредитних вкладень в національну економіку. Переважно таке джерело недоступне через високу вартість послуг з надання чи обслуговування кредитів. Крім цього, наявна ситуація в сучасному банківському секторі свідчить про їхній суперечливий характер. Кошти місцевих бюджетів на здійснення інноваційної діяльності протягом двох останніх років не виділяли. Від вітчизняних інвесторів на розвиток інноваційної діяльності минулого року кошти надійшли лише у 2010 р., показник якого становив 0,5%, та у 2011 році надійшло 1,4% від обсягу фінансування інноваційних витрат. Кошти іноземних інвесторів залучались лише у 2012 р., їхня частка становила 22,2%, що свідчить про несприятливий інвестиційний клімат в області та й в Україні загалом.

Таблиця 3

Обсяг інноваційних витрат за джерелами фінансування

Джерела фінансування інноваційних витрат

Роки

2009

2010

2011

2012

2013

2014

% до загального обсягу

Тис. грн

% до загального обсягу

Тис. грн

% до загального обсягу

Всього

100,0

100,0

100,0

100,0

133751,2

100,0

336997,4

100,0

Зокрема за рахунок коштів

Власних

80,0

87,1

94,5

47,6

111862,7

83,7

230715,9

68,5

Державного бюджету

-

-

1,4

-

312

0,2

108

-

Місцевих бюджетів

0,3

4,1

2,0

-

-

-

-

-

Вітчизняних інвесторів

0,2

0,5

1,4

-

-

-

-

-

Іноземних інвесторів

-

-

-

22,2

-

-

-

-

Кредитів

-

8,4

0,7

25,2

21576,5

16,1

106173,5

31,5

Інших джерел

-

-

-

5,0

-

-

-

-

Інноваційний виробництво вінницька область

Висновки та перспективи подальших досліджень

Аналіз свідчить, що у Вінницькій області протягом останніх років інноваційна діяльність дещо активізувалась та все ж потребує подальшого вдосконалення інвестиційної політики. Зросла кількість інноваційно-активних підприємств та їхня частка у загальній кількості промислових підприємств. Зросли витрати на інноваційні заходи, збільшилась кількість запроваджених технологічних процесів. Існує тенденція до зростання обсягів залучення кредитних коштів. Поряд з тим, основним джерелом інновацій залишаються власні кошти підприємств. Незважаючи на деяку активізацію, інноваційна діяльність на Вінниччині залишається на низькому рівні. Інноваційний розвиток підприємств повинен бути пов'язаний, по-перше, з оновленням основних виробничих фондів, які мають стати головним джерелом збільшення обсягів виробництва, по-друге, зі створенням умов для виготовлення конкурентоспроможної продукції, а по-третє, зі збільшенням обсягів витрат на інновації. Інноваційна політика мусить орієнтуватись на створення такої економічної системи, яка б підтримувала розвиток радикальних інновацій, забезпечувала сприятливі умов для їхньої реалізації, на розподіл ресурсів таким чином, аби вони відповідали структурі потреб пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку держави.

У подальших дослідженнях потрібно вивчити досвід розвинених країн та запровадити його в національну економіку. Особливу увагу доцільно зосередити на витратах на інноваційні процеси, від обсягів та структури яких безпосередньо залежить активізація інноваційної діяльності. Оскільки витрати на інноваційні процеси багато вчених розглядають здебільшого фрагментарно, вони потребують системної класифікації.

Важливо організувати державне статистичне спостереження щодо запровадження інновації підприємствами сфери послуг, обсяг реалізації яких займає дедалі більшу частку в економіці розвинених країн і збільшується в Україні.

Похожие статьи




Управління інноваційною діяльністю

Предыдущая | Следующая