Гомеостаз твердих тканин зуба після прорізування. Механізми регуляції, Гістологічна будова і хімічний склад твердих тканин зуба - Карієсогенна ситуація в порожнині рота

Гомеостаз тканин і органів порожнини рота забезпечує фізиологічне функціонування і опір до впливу негативних факторів навколишнього середовища.

Регуляторні механізми, які підтримують фізіологічний стан або властивості клітин, органів, систем і цілісності організму на оптимальному рівні називаються гомеостатичними.

На тканини і органи ротової порожнини постійно впливає велика кількість агресивних негативних факторів і тільки за умови гомеостазу вони здатні повноцінно протистояти їм і продовжувати функціонувати. Фактори, які формують і підтримують гомеостаз органів і тканин ротової порожнини, це - їх морфологія, хімічний склад і фізиологія.

Гістологічна будова і хімічний склад твердих тканин зуба

За онтогенетичним походженням емаль є похідною ектодермального епітелію. Багатошаровий плоский епітелій ясневих валиків ротової порожнини завдяки потовщенню шкіри вростає в підлягову мезенхіму, диференціюється і формує емалевий орган. Він продукує органічний матрикс для емалевих призм - функціонально-структурних одиниць емалі.

Кожна емалева призма є продуктом життєдіяльності однієї клітини - енамелобласта (амелобласта, адамантобласта) емалевого органу фолікулярного періоду розвитку зуба. Енамелобласти продукують білки - емалогенин і енамелин.

Органічні речовини емалі формують напрямок емалевих призм, контролюють їх зростання, визначають розмір і форму, сприяють їх мінеральному насиченню фосфорнокислими солями кальцію. За даними Є. В. Боровського (2006), найтвердіша тканину організму - це емаль зуба - на 97% складається з неорганічних, та на 1,2% - з органічних речовин (білки, ліпіди, вуглеводи). Здорова емаль містить 3,8% вільної і пов'язаної води.

Міцність емалі забезпечують фосфорнокислі солі у вигляді ізоморфних кристалів апатитів (95%), які є самими дрібними структурними одиницями емалі і формують найбільші утворення - емалеві призми. Емалеві призми мають S-подібну форму, стовщену в центрі. Щільне прилягання і організація емалевих призм обумовлюють міцність емалі.

Типові кристали емалевих призм мають палочковидну форму, розміщені впорядковано і компактно. Мікропростори між ними невеликі - 2-3нм в ширину. Кристали апатитів на 75% становлять гідроксиапатити, на 19% - карбонопатити, на 0,66% - фторопатити, на 4,4% хлоропатити та інші.

Основним компонентом емалі є гідроксиапатит - Ca10(PO4)6(OH)2 і восьмикальцевий фосфат - Ca8H2(PO4)6*5H2O. Відомо, що у складі емалі є приблизно 41 елемент таблиці Менделєєва і їх кількість залежить від характеру харчування і наявності в навколишньому середовищі.

Дентин - тверда тканини зуба, яка знаходиться в його коронковій частини під емаллю, а в кореневій частині під цементом. Дентин складається з основної речовини і дентинних трубочок, з мінералізованих колеганових волокон. В основній речовині міститься склеювальна речовина і зібрані в пучки колагенові фібрини. В склеєній речовині знаходиться велика кількість мінеральних солей.

Дентинні трубочки починаються від пульподентинного кордону і закінчуються поблизу емалево-дентинного з'єднання, займаючи 10 % всієї коронкової частини: в периферичних відділах 4 %, а в навколопульпарних - 80 % обсягу дентину. Діаметр дентинних трубочок досягає 2-5 мкм, звужуючись по напрямку від центру зуба до емалеводентинного з'єднання. У дентинних канальцях містяться відростки специфічних клітин-одонтобластів, тіла яких розташовані по периферії пульпи.

Основна речовина дентину представлена органічними структурами, просоченими кристалами гідроксиапатиту. Головний компонент - колагенові волокна - в навколопульпарній області спрямовані переважно горизонтально, а в плащевому дентині - вертикально.

Основним механізмом підтримки мінерального гомеостазу твердих тканин зуба є перенасичення ротової рідини іонами кальцію і фосфатів, що протидіє розчиненню емалі. З іншого боку це сприяє дифузії в емаль Са і фосфатів. Фтор знижує кислотоутворюючі властивості карієсогенних мікроорганізмів. Штучно збагачуючи слину Са і фтором, надаємо лікувально-профілактичну дію.

Дентинні трубочки розміщуються в радіальному напрямку від пульпи зуба до дентино-емалевого кордону. У коронковій частини вони мають S-подібний вигин, в кореневому - майже прямі.

Дентинні трубочки пронизані дентинными канальцями, в яких розміщені відростки одонтобластів і закінчення нервових волокон пульпи, але не всі дентинні канальці мають нервові закінчення. Кількість їх різноманітна, як у різних груп зубів, так і в різних ділянках зуба.

Найбільша кількість нервових закінчень міститься в дентині різців і в пришийкових ділянках зубів, що обумовлює їх підвищену чутливість. Дентинні трубочки мають розгалуження, діаметр яких становить 1/3-1/5 частини діаметра основної трубочки. У кожній трубочці розміщується 1-2 відростки одонтобластів, які повністю повторюють напрямки дентинних канальців і проникають в їх бічні відгалуження.

Кількість дентинних канальців на одиницю площі в різних ділянках неоднакова.

Дентин складає основну частину твердих тканин зуба. На поперековому зрізі дозрілого дентину гістологічно виділяють: тубулярный дентин, з якого побудовані трубочки, перетубулярный дентин (склеювальна речовина), що знаходиться навколо трубочок і интертубулярний дентин, який заповнює простір в середині трубочок.

Трофіка дентину здійснюється за допомогою відростків одонтобластів, які також виконують нейрорегуляторную, захисну і функцію дентиностворення. При наявності життєздатної пульпи, процес утворення дентину відбувається на протязі всього функціонування зуба. Унікальною здатністю одонтобластів є їх здатність до внутрішньоплазматичного формування та з'єднання з солями кальцію колагенової нитки. Цей процес здійснюється у складі пресекректорних бульбашок Гольджі. Через відростки одонтобластів здійснюється секреція компонентів предентина, при цьому тіла одонтобластів зміщуються вглиб зуба. Слідом за цим відбувається мінералізація.

Дентин складається з 28-30% органічних речовин, 70-72% з неорганічних і води. Органічний матрикс дентину утворений колагеновими волокнами (колаген 1 типу).

Неорганічними компонентами дентину, як і емалі, є фосфорнокислі солі кальцію і магнію у вигляді гідроксиапатиту, а також фтористий кальцій, карбонат кальцію, натрій.

Пульпа зуба - м'яка тканина зуба, що забезпечує живлення, іннервацію, захист і регенерацію тканин зуба. Побудована з пухкої сполучної тканини, що заповнює пульпарну камеру коронки зуба і кореневі канали.

Розрізняють три відмінності по будові і функціям зон пульпи: 1) периферична (предентинна) зона пульпи побудована з незрілих колагенових волокон і розміщених декількома шарами тіл дентинобластів. 2) проміжна зона пульпи зуба. У ній розташовані незрілі дентинобласти і преколлагенові волокна.

3) центральна зона пульпи містить судинно-нервові пучки, колагенові і ретикулярні волокна, клітинні елементи пухкої сполучної тканини: фібробласти, макрофаги, малодиференційовані адвентиціальні клітини.

Основними карієсогенними факторами є - "місцеві фактори"

1. Зубна бляшка і зубний наліт, багаті мікроорганізмами. 2. Порушення складу і властивостей ротової рідини, що є індикатором стану організму в цілому. 3. Вуглеводисті липкі харчові залишки в порожнині рота. 4. Резистентність зубних тканин, обумовлена повноцінною структурою і хімічним складом твердих тканин зуба. 5. Відхилення в біохімічному складі твердих тканин зуба і неповноцінна структура тканин зуба. 6. Стан пульпи зуба. 7. Стан зубощелепної системи в період закладки, розвитку і прорізування зубів.

Карієсогенні фактори можуть бути різної інтенсивності і характеру, різні варіанти їх взаємодії сприяють виникненню карієсу, однак провідним фактором є мікрофлора порожнини рота.

В даний час відомо, що каріозний процес може розвинутися при наявності мікроорганізмів в порожнині рота, надмірній кількості вуглеводів у їжі і контакті вуглеводів і мікроорганізмів з емаллю зуба. Згідно сучасним уявленням, причиною карієсу є тривалий вплив кислот на зубні тканини.

Утворення органічних кислот пов'язано з ферментативною діяльністю мікроорганізмів. Тривалий вплив органічних кислот на тканини спостерігається при поганій гігієні порожнини рота, коли на емалі формується зубна бляшка, саме під нею створюється кисле середовище як продукт ферментативної діяльності величезної кількості мікроорганізмів, здатних ідеально засвоювати вуглеводи, що затрималися в порожнині рота.

Слід зазначити, що дія загальних факторів здійснюється, як правило, через дію місцевих. Тобто дієта, стан органів і систем, екстремальні умови можуть змінювати склад і властивості ротової рідини, впливати на мікрофлору зубного нальоту і зубної бляшки.

Відомо, що в молодому віці інтенсивність ураження зубів карієсом більш висока, ніж в літньому. Пов'язано це з недостатньою мінералізацією емалі зуба відразу після його прорізування. Дозрівання емалі триває більше двох років, і тільки повноцінна мінералізація обумовлює більшу стійкість емалі зуба до впливу кислот, і навпаки, недостатня мінералізація створює умови для швидкої демінералізації і виникнення каріозної процесу. Після прорізування зубів спочатку дозріває емаль в області ріжучих країв і бугрів всіх зубів, тому каріозний процес виникає саме в незрілих фіссурах і біляшийковій ділянці, які відносяться до зон ризику.

Карієсогенна ситуація виникає тоді, коли будь-який каріесогенний чинник або група їх, діючи на зуб, роблять його сприйнятливим до впливу кислот. Звичайно, пусковим механізмом є мікрофлора порожнини рота при обов'язковій наявності вуглеводів і контакті цих двох факторів з тканинами зуба. В умовах зниженої резистентності зубних тканин карієсогенна ситуація розвивається легше і швидше.

Клінічно в порожнині рота карієсогенна ситуація виявляється наступними симптомами:

    А) поганий стан гігієни порожнини рота; Б) інтенсивний зубний наліт і зубний камінь; В) наявність множинних крейдовидних каріозних плям; Г) кровоточивість ясен.

Проте навіть в регіонах з високим рівнем поширення карієсу зустрічаються особи, у яких це захворювання відсутнє, що дозволяє виділити группу карієсрезистентних осіб (стійких до карієсу).

Встановлено багато екзогенних і ендогенних факторів, що впливають на виникнення карієсу зубів, проте надлишок вуглеводів при незбалансованому харчуванні - основна причина розвитку карієсу.

Роль легкоферментуємих цукрів у розвитку каріозної процесу: Під дією амілази слини полісахариди (крохмаль, що міститься в хлібобулочних виробах, каші, макарони і тд.) і дісахаріди (сахароза) розпадаються до моносахаридів (глюкоза, фруктоза), які у свою чергу можуть надходити з їжею (кондитерські вироби). Карієсогенні мікроорганізми порожнини рота (стрептококи) ферментують моносахариди з утворенням кислот (піровиноградної, молочної), в результаті чого знижується рН зубного нальоту.

При зниженні рН нижче 5,7- 5,5 різко зростає швидкість демінералізації емалі, яка починає переважати над ремінералізацією. Вогнищева демінералізація емалі є пусковим моментом у розвитку каріозної процесу. Крім того вуглеводи є найважливішими чинниками адгезії (прилипання) мікробів до поверхні зуба і сприяють зниженню рівня іонізованого кальцію в слині, зниженню буферної ємності слини, вносять дисбаланс в склад мікрофлори ротової порожнини, підвищуючи рівень самого карієсогенного мікроорганізму - Streptococcus mutans. Це пов'язано з тим, що в кислому середовищі різко сповільнюється проліферація нормальної мікрофлори.

Фактори карієсогенності легкоферментуємих вуглеводів: 1. Тривалість локального зниження рН показує графік залежності рН від часу - крива Стефана. 2. Ступінь локального зниження рН 3. Липкість (визначає тривалість затримки в порожнині рота)

Виділяють 3 групи цукрів за часом локального зниження рН: 1. Особливо небезпечна в плані карієсогенної дії - карамель, яка надовго затримуються на зубах і знижує рівень рН від 1.5 годин і більше 2. Тверді - (наприклад, шоколад) - 30-40 хвилин 3. Найбільш сприятливі розчини цукрів, знижують рН на 15-20 хвилин

Правила раціонального вживання легкоферментуємих вуглеводів:

    1. Зниження кратності вживання; 2. Не вживати солодке в проміжках між прийомами їжі або чистити зуби після кожного вживання; 3. Не вживати солодке останнім блюдом (закінчувати прийом їжі потрібно твердим сиром, жорсткими фруктами, овочами); 4. Не вживати солодке на ніч;

Після вживання легкоферментуємих вуглеводів необхідно прополоскати рот, а краще почистити зуби. Основну частину вуглеводів діти повинні отримувати у вигляді овочів, фруктів, натуральних соків. Відсоток простих цукрів від загальної кількості вуглеводів в харчуванні дорослого повинен становити 15%, в живленні-15-20%.

Похожие статьи




Гомеостаз твердих тканин зуба після прорізування. Механізми регуляції, Гістологічна будова і хімічний склад твердих тканин зуба - Карієсогенна ситуація в порожнині рота

Предыдущая | Следующая