Аналіз існуючих задач і економіко - математичних моделей - АСУ підприємства підсистема фінансового аналізу ТОВ "Цегельний завод ім. М. Г. Миндру"

Існує досить багато різноманітних методик оцінки фінансового планування підприємства. Найчастіше застосовуються методики на основі фінансових коефіцієнтів. В свою чергу їх можна поділити на наступні групи:

    А) аналіз окремих фінансових коефіцієнтів; Б) порівняльні рейтингові оцінки; В) розрахунок певного інтегрального показника.

Детальніше зупинимось на першій групі, оскільки такі методики є найбільш розповсюдженими. В їх основі лежить розрахунок окремих фінансових коефіцієнтів для виявлення тенденцій їх зміни чи для їх порівняння з еталонними значеннями.

Аналіз окремих фінансових коефіцієнтів.

Залежно від мети та завдання аналізу в кожному конкретному випадку вибирають оптимальний саме для цього випадку комплекс показників та напрямків аналізу фінансового планування підприємства. Нижче приводиться коротка характеристика основних показників.

А. Показники оцінки майнового планування

Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства.

Питома вага активної частини основних засобів. Згідно з нормативними документами під активною частиною основних засобів розуміють машини, обладнання і транспортні засоби. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція.

Коефіцієнт зносу основних засобів. Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Використовується в аналізі для характеристики планування основних засобів. Доповненням цього показника є так званий коефіцієнт придатності.

Коефіцієнт оновлення основних засобів. Показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби.

Коефіцієнт вибуття основних засобів. Показує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причини зносу та з інших причин.

Одна з найважливіших характеристик фінансового планування підприємства - забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому. Вона пов'язана із загальною фінансовою структурою підприємства, його залежністю від кредиторів та інвесторів.

В. Показники оцінки фінансової стійкості

Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим вищий цей коефіцієнт, то більш фінансово стійким і незалежним від кредиторів є підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу). Сума обох коефіцієнтів дорівнює 1 (чи 100%).

Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника. Коли його значення наближається до 1 (чи 100%), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано.

Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів та інших позаоборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства.

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника - негативна тенденція, яка означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.

Порівняльні рейтингові оцінки

До цієї групи методик відносяться так звані якісні підходи. Вони заснованиі на вивченні окремих характеристик, властивих бізнесу, що розвивається в напрямку до банкрутства. Якщо для досліджуваного підприємства характерна наявність таких характеристик, можна дати експертний висновок про несприятливі тенденції розвитку. При цьому необхідно відзначити, що при аналізі розглядаються не тільки фінансові показники, але і показники, що характеризують рівень менеджменту на підприємстві. Розвиток якісних методик зв'язано з унікальністю підприємства. При такому підході статистичній імовірності місця немає. Дослідник переносить акцент із прогнозування банкрутства на розпізнавання сформованої ситуації з визначенням дистанції, що відокремлює підприємство від планування банкрутства.

На даний час цей тип методик досить розповсюджений в банківській сфері. До цих методик можна віднести наступні підходи:

    А) методика Ковальова; Б) підхід Агенті.

Основним недоліком цих методик є досить суб'єктивне визначення фінансового планування підприємства, яке в основному базується на суб'єктивних рішеннях експерта а не на розрахункових даних.

Розрахунок певного інтегрального показника

Ця група методик основана на обчисленні показника, котрий має еталонне значення. На мою думку методики цього типу дають досить суб'єктивне уявлення про поточний стан підприємства, та не відображають цей стан на всіх етапах виробничого циклу. Крім того серед недоліків цих методик слід відзначити наступне: майже для всіх методик що базуються на визначенні еталонного показника не зазначені певні правила по вибору вагових показників. В більшості випадків вибір цих показників покладений на експерта, помилка останнього може призвести до невірного визначення фінансового планування і як наслідок неправильних управлінських рішень.

Розглянемо більш детально деякі методики віднесені до даної групи.

Підхід Альтмана.

Постановка і рішення задачі прогнозування банкрутства підприємства були запропоновані американським економістом Е. Альтманом у 1968 році. Розроблений ним індекс кредитоспроможності побудований за допомогою апарату мультиплікативного дискримінантного аналізу (Multiple-discriminant analysis - MDA) і дозволяє в першому наближенні розділити суб'єкти, що функціонують, на потенційних банкрутів і небанкрутів.

При побудові індексу Альтман обстежував 66 підприємств, половина яких збанкрутувала в період між 1946 і 1965 р., а половина працювала успішно, і досліджував 22 аналітичних коефіцієнта, що могли бути корисні для прогнозування можливого банкрутства.

З цих показників були відібрані п'ять найбільш значимих і побудоване багатофакторне регресійне рівняння зображене формулою (1.1).

(1.1)

Де - власний оборотний капітал/сума активів;

- нерозподілений прибуток/сума активів;

- прибуток до сплати відсотків/сума активів;

- ринкова вартість власного капіталу/позиковий капітал;

- обсяг продажів/сума активів.

Інтервальна оцінка Альтмана: при Z<1,81 - імовірність банкрутства дуже висока; при 1,81<Z<2,765 - імовірність банкрутства середня; при 2,765<Z<2,99 - імовірність банкрутства невелика, при Z>2,99 - імовірність банкрутства незначна.

При застосуванні моделі Альтмана можливі два типи помилок прогнозу: 1) прогнозується збереження платоспроможності підприємства, а в дійсності відбувається банкрутство; 2) прогнозується банкрутство, а підприємство зберігає платоспроможність. На думку Альтмана, за допомогою пятифакторної моделі прогноз банкрутства на один рік можна установити з точністю до 95%. При цьому помилка першого типу можлива в 6%, а помилка другого типу - у 3% випадків. Спрогнозувати банкрутство на 2 роки вдається з точністю до 83%, при цьому помилка першого типу має місце в 28%, а другого - у 6% випадків. Модель Альтмана дозволяє спрогнозувати банкрутство на 5 років з точністю 70%.

Z-коефіцієнт Альтмана має загальний серйозний недолік: власне кажучи його можна використовувати лише у відношенні великих компаній, що котирують свої акції на біржах. Саме з цієї причини в 1983 році Альтман поширив свій підхід на компанії, чиї акції не котируються на ринку. Співвідношення в цьому випадку придбало вид:

(1.2)

Де - балансова вартість власного капіталу у відношенні до позикового капіталу.

При Z<1,23 Альтман діагностує високу імовірність банкрутства.

У зв'язку з відсутністю розвитого фондового ринку й інформації про ринкову вартість акцій в Україні для діагностики банкрутства частіше використовується цей варіант моделі, а також деякі інші її модифікації. Так, показник К4 іноді заміняють співвідношенням обсягу активів і позикових засобів або узагалі виключають з розрахунку. Однак, як відзначають експерти, спроби застосування даної й інших іноземних моделей прогнозування банкрутства у вітчизняних умовах не принесли досить точних результатів.

Коефіцієнт Альтмана відноситься до числа найбільш розповсюджених методів діагностики імовірності банкрутства. Однак до нього, як і до будь-якого іншого оціночного показника, потрібно підходити критично.

Відповідно до пропонованої формули, підприємства з рентабельністю вище деякої границі стають цілком стабільними. Разом з тим низьке значення Z варто сприймати як сигнал небезпеки. У цьому випадку необхідний глибокий аналіз причин, що викликали зниження цього показника. В українських умовах рентабельність окремого підприємства значною мірою піддається небезпекам зовнішніх коливань. Чистий прибуток підприємства, якщо він залишається після виплати всіх податків, як правило, іде на поточні витрати. Очевидно, що ця формула в українських умовах повинна мати менш високі параметри при різних показниках рентабельності.

На основі Z-коефіцієнта Альтмана його послідовниками була розроблена безліч методик стосовно до конкретних країн (чотирьох факторна модель Тоффлера і Тишоу для Великобританії, чотирьох факторна модель Ліса, шести факторна модель Чессера тощо.).

Зіставлення даних, отриманих для ряду країн, показує, що ваги при коефіцієнтах у формулах і граничних інтервалах сильно розрізняються не тільки від країни до країни, але і від року до року в рамках однієї країни (можна зіставити висновки Альтмана про положення підприємств США за 10 років аналізу). Тобто підхід Альтмана не має стійкості до варіацій у вихідних даних. Статистика, на яку спирається він і його послідовники, можливо, і репрезентативна, але вона не має важливої властивості статистичної однорідності вибірки подій. Тому, коли така формула застосовується до фірм із різною організаційно-технічною специфікою, зі своїми унікальними ринковими нішами, стратегіями і цілями, фазами життєвого циклу тощо, неможливо говорити про статистичну однорідність подій, і, отже, допустимість застосування ймовірністних методів, самого терміна "імовірність банкрутства" ставиться під сумнів.

Таким чином, підхід Альтмана має право на існування, коли в наявності (або обгрунтовуються за допомогою моделювання) однорідність і репрезентативність подій виживання/банкрутства. Але ключовим обмеженням цього методу є навіть не проблема якісної статистики. Класична імовірність - це характеристика не окремого об'єкта або події, а характеристика генеральної сукупності подій. І при розгляді конкретного підприємства або окремо узятої організації це обов'язково потрібно враховувати.

Кожен з розглянутих методів не являється ідеальним для оцінки фінансового планування підприємства і тому експерт сам повинен обирати методики оцінки для кожного підприємства індивідуально, також не виключається помилка чи навмисне викривлення дійсності в оцінці.

Похожие статьи




Аналіз існуючих задач і економіко - математичних моделей - АСУ підприємства підсистема фінансового аналізу ТОВ "Цегельний завод ім. М. Г. Миндру"

Предыдущая | Следующая