Висновки - Своєрідність новелістики Едгара По

Едгар По був першим письменником, який вловив у нових тенденціях розвитку американського суспільства загрозу бездуховності, небезпеки, яка йшла поряд з комерціалізацією "серединних штатів", діловитим практицизмом ново-англійського пуританства і "новим аристократизмом" Південного Заходу.

Предметом уваги Едгара По стала людська душа, яка вжахнулася при зіткненні з світом, в якому для неї не залишалось місця. Звідси, біль і хвороба душі, звідси її страх і жах як об'єкти уважного художньо-психологічного дослідження.

Оповідання По зазвичай поділяють на чотири основні групи: "страшні" або "арабески" ( наприклад: "Падіння дому Ашерів", "Лігейя", "Барильце амонтільядо", "Вільям Вільсон", "Маска Червоної Смерті" та ін. ); сатиричні, або "гротески" (напр.:"Без дихання", "Ділок", "Чорт на дзвіниці" та ін.); фантастичні (напр.;"Рукопис, знайдений у пляшці", "Незвичайна пригода Ганса Пфааля" та ін.) та детективні (напр.:"Вбивство на вулиці Морг", "Таємниця Марі Роже" та ін.)

Для "страшних" оповідань характерні риси, які дозволяють констатувати загальність художнього світу, створеного цією новелістикою. У ній переважає ситуація жаху, викликаного напівсвідомими страхами героїв не в меншій степені, ніж внутрішніми обставинами, лише поступово - і не обов'язково до кінця - відкритих читачеві.

При насиченій щільності інтриги сюжет оповідання По найчастіше створюють не самі події, а причини, які роблять ці події необхідними і взаємопов'язаними. Виявлення цих причин вимагає немалих логічних зусиль, і вся оповідь, не дивлячись на екстраординарність фабульних ходів, являє собою жорстку логічну конструкцію, яка визначає стилістичне рішення: "Не повинно бути жодного слова, яке б прямо чи непрямо не було спрямоване на здійснення початкового задуму".

Для поетики цих новел характерними є ефект контрасту, замкненого простору, що створює враження відокремленої події, "ефект рами до картини", проста оповідь на відносно невеликій за обсягом кількості сторінок, її закінчення стрімкою і виразною розв'язкою, поетика "статичних контрастів", наприклад, карнавалу і катакомб, де буде замурований вбитий під час свята, радості і жаху, веселощів і чуми ("Король Чума"). Те ж саме сусідство Смерті зі сміхом можна віднайти і в оповіданнях, які не відносяться до арабесок, як "Береніка".

Взагалі, жахливе в Едгара По - це завжди щось внутрішнє, пов'язане з специфікою психіки персонажу, а можливо і викликане її розладом. Для Е. По - це жах одинокої душі, розлад гармонії розуму і почуттів, це внутрішнє спустошення і хаос.

Розповідна структура багатьох психологічних новел Едгара По опирається на традиційну в романтичній прозі пару: оповідач - герой. Оповідач уособлює морально-психологічну норму, герой - відхилення від неї.

Однак у більшості випадків оповідач і герой - одна особа. У ній втілені і норма, і відхилення, а розповідь набуває характеру самоспостереження. Звідси випливає роздвоєння свідомості героя, яке функціонує ніби на двох рівнях. Один належить людині, який здійснює вчинки, другий - людині, яка розповідає і пояснює їх.

Дія "страшних" оповідань По проходить в ірреальному, загадковому світі, де зміщені звичні координати часу і простору і не владні закони логіки і здорового глузду. Сюжет будується навколо якоїсь жахливої катастрофи, атмосфера оповідання сповнена безвиході, а доля героїв - похмурого трагізму.

Загальне ідейно-естетичне завдання, яке Едгар По вирішував в психологічних новелах, визначило їх художню структуру, сюжетну динаміку, образну систему, спосіб оповіді, емоційну установку. Особливо важливе місце в цьому ряді займають категорії часу та простору Отож, неважко помітити, що в художній структурі психологічних новел час і простір - категорії визначальні. Всі поетичні засоби і прийоми, використовувані письменником, функціонують у встановлених ними межах, залежать від них і виростають з них.

Похожие статьи




Висновки - Своєрідність новелістики Едгара По

Предыдущая | Следующая