"Відлюдник" - Новоаттична комедія Менандра

Яскравим утіленням майстерності Менандра є його рання комедія "Відлюдник". Комедію знайдено в Єгипті у 1956 і опубліковано у 1958 році. Це єдиний твір Менандра, який дійшов до нас повністю. Починається вона монологом бога Пана, що виконує роль експозиції.

Дія відбувається у бідній кам'янистій місцевості на півночі Аттіки, де живе і тяжко працює селянин Кнемон. Життєві обставини озлостили його настільки, що він став людоненависником. Покинутий за нестерпний характер дружиною, Кнемон залишився з дочкою і старою служницею. Для підкреслення провідної риси характеру Кнемона Менандр не шкодує художніх засобів, використовуючи зокрема й еллінський міф про погляд Медузи Горгони, який перетворював людей на камені. У нападі мізантропії Відлюдник заявляє:" Коли б цей дивний дар хтось дав тепер мені - виднілися би скрізь лиш статуї одні". (Пер. А. Содомори, 158-159).

Багатий юнак Сострат пристрасно покохав дочку цього відлюдника. Він намагається з допомогою своїх невільників налагодити стосунки з Кнемоном, та йому не щастить. Відлюдник нікого до себе близько не підпускає. Зокрема він ненавидить чепурунів-неробів.

Состратові допомагає випадок. Кнемон упав у криницю, і юнак разом з пасербом старого Горгієм витягують його. Зворушений Кнемон погоджується видати за Сострата дочку, виділивши їй половину своєї землі. Визнавши своє навідліг негативне ставлення до людей помилковим, оскільки виявилось, що серед них є і здібні на благородні вчинки, він, проте, залишається відлюдкуватим.

З свого боку, батько Сострата, багатій Калліпід, дає згоду на одруження його З дочкою Кнемона без приданого за неї, а також на одруження своєї дочки з новим другом Сострата - благородним Горгієм. Щойно наведений приклад закручування комедійної інтриги навколо однієї-єдиної, але гіпертрофованої риси головного героя (такий відлюдькуватий, що аж смішно; такий скупий, що аж смішно і т. п.), та ще й називання цією провідною рисою ("Відлюдник" - "Скупий" - "Мізантроп"...) була підхоплена спочатку римською комедією (Плавт, Теренцій) а згодом і новочасною європейською драмою, передовсім класицистами і особливо Мольєром. Не є винятком і українська драматургія ("Глитай, або ж Павук" І. Карпенка-Карого).

Комедія Менандра спрямована ня примирення різких протиріч між людьми різного майнового стану. Проте не можна заперечувати гуманності поета, якою пройнята вся його п'єса. Відлюдність Тїнемона має, власне, глибоке соціальне коріння, хоча і продовжує певну літературну традицію; що йде від мізантропа Тімона в Арістофана, Фрініха, Антіфана та інших представників "середньої" комедії. Це своєрідний "учуднений" вираз обурення паразитарною верхівкою. Констатуючи безумовну художню довершеність "Відлюдника", слід водночас зазначити, що в контексті нової аттичної комедії ця комедія стоїть дещо осібно. Найяскравіше ж її репрезентують, як мовилося, інші сюжетні ходи: покинуті немовлята, розпізнавальні предмети, за якими їх несподівано віднаходять щасливі й розкаяні батьки, збезчещена своїм майбутнім чоловіком дівчина тощо. Усі ці прийоми розроблені вже класичною аттичною трагедією (власне, Софоклів Едіп - теж викинута, а потім упізнана дитина), найповніше ж - пізнім Еврипідом.

Похожие статьи




"Відлюдник" - Новоаттична комедія Менандра

Предыдущая | Следующая