Поема-симфонія "Сковорода" П. Тичини і бароко


Серед поем П. Тичини найфундаментальнішою можна вважати симфонію "Сковорода", видану посмертно, книга мала досить значний обсяг. Писалась вона протягом мало не всього творчого життя поета. (Перші розділи її опубліковані 1923 р. в журналі "Шляхи мистецтва", № 5, потім праця над поемою продовжувалась у 1923-1934 і 1939-1940 роках, а збирання матеріалів тривало до 50-х років). Істотно змінювалась протягом цих часів і авторська концепція поеми, трактування головного образу, стрімко розширювалось коло персонажів і сама географія твору - аж до перенесення, скажімо, дії в Лейпціг, де зустрічаються Гете і молодий Радіщев.

"Сковорода" - поема духовних пошуків і драм, розповідь про те, як чесна гуманістична думка прагне вибороти шляхи до з'єднання з суспільною дією, в даному разі - з визвольною боротьбою народної маси. Разом з тим - це велика поетико-драматична панорама, на широчезній площині якої автор прагнув показати цілу епоху, зображену в різноманітних художніх ключах: реалістичному, символічному, гостро гротескному, фантастичному. Психологічний реалізм і мальовнича зображувальність перших розділів дедалі частіше змінюються буянням умовних форм - алегорії, гротеску, прийомів театру масок, пародіюванням форм бароко і рококо, причому все це подано в примхливих переплетіннях з найвищим ступенем стилістичної напруженості. Поема створювалася в часи панування вульгарного соціологізму в історичній науці та літературознавстві, і це справило немалий вплив на концептуальну "партитуру" симфонії (переважно тих частин, що писалися після публікації 1923 року). Не кажучи вже про включення в загальну будову поеми таких розділів, як "Кінець феодала" або памфлету "Диспут", де основним об'єктом викриття виступає фашизм XX віку та його "прислужники" в галузі науки, філософії, мистецтва. В цьому можна бачити одну з причин, чому поет, зайшовши в глухий кут, не зміг вивершити поему.

Сковорода, будучи справжнім символом доброї старої України, останнім великим письменником доби бароко. Власне кажучи, українська культура ХІХ-ХХІ століть нерозривно пов'язана зі світом сковородинських ідей та образів: "сковородинцями" були і Котляревський, і Квітка-Основ'яненко, і Шевченко. А під добу українського Ренесансу 1920-х років Павло Тичина присвячує йому збірку "Замість сонетів і октав" та розпочинає роботу над поемою-симфонією "Сковорода", а Микола Хвильовий називає його "великим українським філософом". Одна із більших таємниць Тичини, поема "Сковорода", довгий час інтригувала дослідників. О. І. Білецький говорив, що над поемою поет працює уже кілька років, і коли-не-коли з'являлися "уривки" з поеми, здебільшого дуже гарні, і це підігрівало інтерес. Звичайно, рано говорити про те, що зробив Тичина із поемою в наступні десятиліття, але шлях, яким пішов автор "пра-Сковороди", великих набутків не обіцяв. Ось що писав з приводу видання поеми історик української літератури С. О. Єфремов: "Поет став на роздоріжжі, і либонь найкращим до того документом може бути один з останніх творів Тичини, поема-симфонія "Сковорода", читана в уривках на Сковородинському святі 1922 року". Поема-симфонія П. Тичини "Сковорода" завжди існуватиме в сукупності автентичних фрагментів, "автомістифікацій" частин та уривків, чернеток, підготовчих записів, але ніколи в якості художньої цілісності. Багатообіцяючий початок оприлюднення поеми в журналі "Шляхи мистецтва" (1923 р.) однаковою мірою викликав як надію на майбутню появу мистецького шедевру (О. Білецький), так і прогнози повного занепаду поетичної зірки П. Тичини, бо поема "докотилася" "до сліпого заулку, з якого немає ходу" (С. Єфремов). Далі відсутність завершеного тексту призвела до того, що збережений П. Тичиною архів поеми був використаний радянською системою для конструювання окосту класово й ідеологічно витриманого релікта, на тлі якого остаточно зникав натхненний модерніст, даючи місце істоті головного одописця влади. сковорода поема симфонія тичина

І все ж симфонія "Сковорода" в кращих своїх розділах - і ранніх і, частково, пізніших - твір, що переконливо засвідчив величезні можливості П. Тичини не тільки як лірика, а і як поета-епіка та філософа, можливості, розгорнутись яким на повну силу не дав його безмірно складний час.

Похожие статьи




Поема-симфонія "Сковорода" П. Тичини і бароко

Предыдущая | Следующая