Охарактеризуйте основні періоди розвитку французького романтизму - Основні риси романтизму як художнього напряму

Романтизм у Франції початково сприймався як іноземне явище, чому немало сприяли самі романтики, які посилалися на Шекспіра і Шіллера, Кальдерона і Ман-дзоні. Але романтизм мав сильне коріння у французькій історії та культурі, тому він справив величезний вплив на долю національного мистецтва, висунувши великих творців: Гюго - в літературі, Делакруа - в живописі, Берліоза - в музиці. Французький романтизм розвивався нерівномірно в різних видах мистецтва. Початок літературного романтизму датувався кінцем XVIII ст. Прийнято вважати, що романтизм виник як реакція на Просвітництво, хоча існували прямі підтвердження того, що повного розриву між просвітниками і романтиками у Франції не було. Періодизація романтизму у французькій літературі визначалася як історичними передумовами, так і хронологією естетичного розвитку, еволюцією літературного процесу.

    1795-1815 рр. - період вступу в літературу перших романтиків, виникнення романтичного руху, засновниками якого були Жермена де Сталь і Франсуа Рене де Шатобріан. Так виникло 2 школи в ранньому французькому романтизмі - школа де Сталь і школа Шатобріана. 1815-1827 рр. - час виникнення широкого романтичного руху, в якому формувалися течії, школи, угрупування, гуртки; поява романтичної поезія (Ламартін, де Віньї, В. Гюго), історичного романтичного роману (В. Гюго, де Віньї), перших романтичних драм ("драми для читання" П. Меріме, Віте, Гюго). 1827-1835 рр. - у цей час романтизм повністю набуває рис напряму (тобто романтики об'єдналися єдиним художнім методом), і цей напрям став провідним у французькій літературі. Початок цього етапу ознаменований появою головного естетичного маніфесту французьких романтиків - "Передмови до "Кромвеля" В. Гюго. Видатний поет став на чолі найбільш впливового літературного об'єднання романтиків - "Сенакль". У літературу прийшли Мюссе і Ж. Санд, а з ними - утвердилася психологічна течія. Романтизм отримав перемогу над класицизмом у галузі драми. 1835-1843 рр. - у цей час від романтизму виокремилася течія реалістичної орієнтації на чолі зі Стендалем, тому цей період ще називали "періодом міжцарювання", коли в літературі панувало 2 напрями. Але вони ще не протистояли один одному, навіть недостатньо були диференційовані. Розходження романтизму і реалізму виявилося перш за все у вирішенні питання про вплив обставин і суспільства на формування людини, що відстоювали реалісти і заперечували романтики. Відбувався взаємовплив романтизму і критичного реалізму, що було позитивним (посилення соціальних мотивів у творчості Ж. Санд на початку 40-х рр.). Обравши близькі естетичні позиції, Стендаль, Бальзак, Меріме, Беранже стали першими представниками критичного реалізму. 1843-1848 рр. - криза романтизму. Маніфестом пізнього романтизму став трактат В. Гюго "В. Шекспір". Успішно розвивалася лише романтична течія, пов'язана з утопічним соціалізмом (Ж. Санд, Сент-Бев, Гюго та ін.), особливою популярністю користувалися також романи - фельєтони О. Дюма-батька, Е. Сю.

Поразка революції 1848 року знаменувала кінець історії романтизму як літературного напрямку. Протилежність поглядів романтиків і реалістів стала очевидною. У цей період з новою силою прозвучали романтичні ідеї, висунуті на початку століття про значення в літературі авторського початку, активної письменницької позиції.

До 1870 року романтична течія остаточно занепала, на її основі виникли символізм і неоромантизм. Віктор Гюго - єдиний у Європі, хто залишився вірним романтичному напряму до кінця життя, тоді, як загалом романтичний рух у французькій літературі вичерпався уже в 40-50 роках 19 ст., а в німецькій літературі в 20-ті роки. Він один з багатьох, хто не прокляв Французьку революцію, ідеї революції взагалі, хто зберіг віру та оптимізм у можливість розумного поступу і творчого потенціалу людини і людства. Саме завдяки Віктору Гюго французький романтизм сприймався як найбільш соціально орієнтований, наснажений соціальними ідеями: співчуття до бідних та знедолених, вимога соціальної справедливості, тоді як англійський романтизм, принаймні у творчості Байрона і Шеллі, своїм головним пафосом зробив велич людського духу і творчу силу боротьби бачив швидше в особистому пориві людини, ніж у суспільному упорядкуванні.

Похожие статьи




Охарактеризуйте основні періоди розвитку французького романтизму - Основні риси романтизму як художнього напряму

Предыдущая | Следующая