Морфеміка як розділ словотвору - Словотвір української мови

План

    1. Вступ. Основні розділи словотвору 2. Морфеміка як мінімальна значуща одиниця мови 3. Морфема у співвідношенні з іншими одиницями мови 4. Морфема і морф 5. Тотожність і варіантність морфем

Література:

    1. Вакарюк Л., Панцьо С. Українська мова. Морфеміка і словотвір. -- Тернопіль, 1999. 2. Полюга Л. М. Варіанти морфем і морфемний розбір // УМЛШ -- 1963 -- №2. 1. Є два шляхи поповнення лексичного фонду мови -- словотворення і запозичення. Основний -- словотворення. У мовленні людини наявні дві групи слів -- утворювані і відтворювані (ті, що пам'ятає). Процес творення слів називається деривацією, а наука про неї -- дериватологією. Словотвірна дериватологія як наука вивчає, як утворилися і як треба утворювати слова. В словотвірному процесі беруть участь явища трьох рівнів: морфемний, морфо нологічний і словотвірний. Звідси й розрізняють розділи дериватології -- морфеміку, морфонологію і словотвір. В українському мовознавстві в галузі дериватології як в плані теоретичному, так і в плані прагматичному внесли вклад вчені І. Ковалик, В. Горпинич, Н. Клименко.

Морфеміка -- 1) сукупність морфем мови, 2) розділ граматики, який вивчає поділ слова на морфеми. Морфеміка аналізує морфемний склад слова, описує закони конструювання морфів, визначає правила поєднання морфем, їх класифікацію тощо.

Під морфемною будовою слова розуміється сукупність значущих частин, які виокремлюються у слові.

    2. Морфема -- мінімальна, неподільна, двостороння, значуща частина мови, що має план змісту і план вираження. Термін в українській мові вперше вжив Є. Тимченко. Морфеми мають здатність відтворюватися і повторюватися у мові: син-ій, син-яв-а, син-і-ти. За характером виявлення морфеми бувають матеріально виражені і нульові. Морфеми поділяються на регулярні з чітко окресленим змістом і нерегулярні. Морфеми -- значущі частини слова. Їх значущість виявляється у зіставленні ряду споріднених слів або граматичних форм: п'ят - п'ят-ак, доля - не-доля, слов-о - слов-ом. 3. Морфеми співвідносяться з фонемами, оскільки складаються з однієї, двох або кілько фонем (за-ход-и-ти). Зі словами, оскільки входять у слово (хліб, роз-вантаж-ува-ти). Проте морфеми відрізняються від слова: а) вони не членуються, б) не називають поняття, в) не утворюють речення, г) мають більш узагальнене значення, д) морфеми мають бінарний характер. 4. Морф -- конкретний представник морфеми, один із її різновидів: нес-ти, нос-и-ти, нош-а. У цих словах маємо морфи кореневі нес-, нос-, нош-. Можуть бути суфіксальні стіл-ець і стіл-ц-я, префіксальні (з-, зі-, зо-). Розрізняють аломорфи -- морфи, які виступають в конкретній граматичній позиції: перед - н - (друж-н-ій), перед - і (друзі). 5. В одну морфему об'єднуються два типів морфів -- аломорфи і варіанти морфем.

Аломорфи мають свої особливості: 1) тотожне значення, 2) формальні відмінності, 3) відмінності зумовлені граматичною позицією у слові (до чи після певного класу одиниць), 4) не замінюються в одній і тій самій позиції. Наприклад, префіксальними аломорфами є з-, зі-, із, - с - зі спільним значенням "рух з поверхні" в словах збігти, зіскочити, сплигнути. В словах українець - українця аломорфи - ець/-ц(я).

Варіанти морфем -- це: 1)тотожні за своїм значенням, 2)однакова граматична позиція, 3)різне фонетичне оформлення, 4)здатність взаємо - замінюватися чи змінюватися. За двома останніми ознаками відрізняються від аломорфів флективні варіанти (грош-има, гріш-ми), суфіксальні (здоров-іш-ий, здоров-ш-ий), кореневі (масл-о - мас-н-ий).

Похожие статьи




Морфеміка як розділ словотвору - Словотвір української мови

Предыдущая | Следующая