"Казка про дурила" В. Симоненко - Види феноменологічної інтерпретації в українських творах

Феноменологічний поезія тичина симоненко

Українська дослідниця Михайлина Коцюбинська, пригадуючи літературний процес 60-х років, підкреслювала, що тогочасний читач шукав у художніх текстах прихованої думки, достеменної правди, завуальованої під дозволеними радянською владою слововисловами. Сюди належить чимало творів В. Симоненка, а саме: "Цар Плаксій та Лоскотон", "Подорож у країну Навпаки" та "Казка про Дурила". Коли перші дві казки побачили світ ще у 1963-1964 рр; то остання була надрукована значно пізніше. "Казка..." з'явилася на сторінках газети "Молода гвардія" 12 грудня 1987 року. Публікатор "Казки про Дурила" В. Яременко зазначив, що в ній мовиться про "шукання Батьківщини у вигаданому ідеологічними дотепниками заміннику святого поняття - у Рідному краю і щастя втекти із Раю, в якому Батьківщина тільки для вибраних" [..].

В. Симоненко розкрив потворний світ перевернутих явищ, у якому панують фальшиві цінності, вірніше псевдоцінності, притягнені владними силами для повної підміни справжніх людських вартостей. Правда і брехня не просто помінялися місцями. Така тенденція стала панівною у соціалістичному суспільстві, в якому випало жити поетові.

3 вересня 1963 року сумно, з гіркою іронією В. Симоненко занотує: "Друзі мої принишкли, про них не чути й слова. Друковані органи стали ще бездарнішими і зухвалими "Літературна Україна" каструє мою статтю, "Україна" знущається над віршами. Кожен лакей робить, що йому заманеться. Як тут не світитися вдячністю, як не молитися щовечора й щоранку за тих, що подарували нам таку вольготність. До цього можна ще додати, що в квітні були зняті мої вірші у "Зміні", зарізані у "Жовтні", потім надійшли гарбузи з "Дніпра" і "Вітчизни".

Ця облога політичною недовірою та ідеологічною пересторогою особливо зміцніла за кілька місяців до смерті Василя Симоненка. Та він творить -- з'являється "Казка про Дурила", написана, як він сам визнає в щоденнику, "одним подихом, хоч дещо було заготовлено раніше. Сьогодні казка ще подобається мені, жаль, що нікому її почитати".

"Нікому почитати". Гірко, болісно за поета. Було кому почитати -- народ знав уже і любив чесного поета, та не було кому її опублікувати. Лише через 24 роки, 12 грудня 1987-го, газета "Молода гвардія" здійснить публікацію "Казки про Дурила". Чи не до отих безбатченків -- безтурботних, цинічних і наївних, щирих у своїй сліпоті і гнучкошиїх у пристосуванстві деяких земляків своїх -- звертався поет із пересторогою: легко загубити дорогу до рідного краю, але як важко буде згодом відшукати свою вітчизну, утвердитися у правоті своїй, у свободі вираження -- думок, надій, переживань. Заслухався Дурило речитативом старшин Раю, розвісив вуха, роззявив рота -- і повірив у їхню мудрість, всеможність, абсолютну правоту:

У щоденнику автор зазначає: "Сьогодні казка ще подобається мені, жаль, що нікому її прочитати..." [72, 38]. Це самоосвідчення того, як швидко поет переростав себе, як впевнено утверджувався в недожиті двадцять дев'ять років і доходив до поезії глибокого філософсько-політичного думання, підносив публіцистичність до рівня високої художності.

Публікація казки була відповіддю на запитання, що зробила українська література для здобуття державної незалежності. Перегляд завдань поета й поезії, повернення до істинного гуманізму, осуд сталінсько-беріївського терору, звеличення людини, викриття соціальних негараздів, утвердження національної справедливості, гордості, гідності й національного сорому, втраченого патентованими псевдоінтернаціоналістами, - про все це казав В. Симоненко.

"Казка про Дурила" підносить високу моральність і громадянську етику, бо такі цінності разом із патріотичними почуттями поет шанував у кожного народу.

"Казка про Дурила" - це твір, у якому кожен образ символізує певне явище з недавнього минулого або й нинішнього суспільного життя. Проникнути в світ Симоненкових алегорій і символів - не просте завдання для читача. "Казку...", як і будь-який алегоричний твір, розуміють і тлумачать різні люди по-різному.

Не треба дивуватися, що в "Казці про Дурила" і царська сільська старшина, і сталінські ріки крові, і хрущовська лисина. В. Симоненко тут, зумисне руйнує часові рамки, аби підкреслити спільні корені, спільні риси різних форм тиранії. Він доводить: це вже було не раз і може статися знову, якщо виявити малодушність.

Петро і Дурило уособлюють два покоління нашого народу. В образі дурного Петра вгадуються риси старшого покоління, в якому здатність до активного спротиву витруїли ще царське самодержавство і сталінський деспотизм. Проте народної мудрості, розважливості, доброти ніяка найжорстокіша сила знищити не змогла. Адже Петро виганяє сина головним чином не через погрози пузатої старшини, а щоб той не помер дома з голоду:

До речі, в такій замаскованій формі автор нагадує про штучний голод 1932 - 1933 років, що переполовинив українське село.

У "Казці про Дурила" В. Симоненко знаходить поетичне, образне вираження того міркування, яке висловив раніше в щоденникових записах: "Якщо марксизм не вистоїть перед шаленим наступом догматизму, він приречений стати релігією. Ніяке вчення не сміє монополізувати духовне життя людства". [ 50, 79]

Цікава Симоненкова інтерпретація образу засновника бюрократичного раю. У "Казці про Дурила" це - кам'яний ідол на постаменті. Що саме наштовхнуло поета на створення цього образу, може підказати запис у його щоденнику від 19.09.1962 р.: "Діти часом несвідомо говорять видатні речі. Пригадую: рік тому ми з Олесем гуляли біля Казбецького ринку.

Усталеною в літературознавстві є думка про те, що В. Симоненко - поет-традиціоналіст. Не заперечує цього і "Казка про Дурила". В ній пульсує кров українського фольклору (казки "Летючий корабель", "Іван - мужичий син", "Бух Копитович", "Іван-Вітер"...).

Химерністю образної системи, а головне - надзвичайно сміливим звинувачувальним пафосом поема перегукується з багатьма відомими творами світової літератури. Та найбільше вона закорінена в живлющий шар Шевченкової політичної сатири.

Казка про Дурила" - страшна фантасмагорія про духовне яничарство українців, про мільйони безбатченків - наївних сліпих, безтурботних, цинічних, одурених самозванцями від "земного раю", для яких щастя - повне корито бурди, тепла ковдра, затишна стріха та цукерка "вряди-годи". Це казка проти тих, хто відбирає батьківщину, відучує її любити, хто зводить мудрі паперові гори і розливає чорнильні моря облуди, хто заради міфічного раю навчив "хапати", убивати, "пускати в очі оману".

У "Казці про Дурила" відбито особисті роздуми та переживання В. Симоненка, і гіркий досвід багатьох поколінь українців. Вона була написана тоді, коли поет немовби опинився на "острові самотності", ізольованої від довкілля, позбавлений можливості друкуватися в республіканських виданнях. У цей час він отримав відмови від видавництв та журналів і газет.

"Казка про Дурила" - це надія на те, що людина спроможеться скинути з себе кайдани рабства і страху, зітре з очей серпанок блуду і знайде дорогу до Рідного краю, до батьківської хати, до закутого в печерах щастя.

Отож, як висновок, можна з впевненістю сказати, що "Казка..." В. Симоненка справді вартісний твір літератури і заслуговує на увагу як критиків, так і читачів. Адже завдяки безмежному таланту автор зміг переконати нас у важливості тих питань і проблем, що його турбували і, що є актуальними і в наш час. Публікація казки була відповіддю на запитання, що зробила українська література для здобуття державної незалежності. Перегляд завдань поета й поезії, повернення до істинного гуманізму, осуд сталінсько-беріївського терору, звеличення людини, викриття соціальних негараздів, утвердження національної справедливості, гордості, гідності й національного сорому, втраченого патентованими псевдоінтернаціоналістами, - про все це казав Василь Симоненко на повен голос. "Казка про Дурила" підносить високу моральність і громадянську етику, бо такі цінності разом із патріотичними почуттями поет шанував у кожного народу. Разом із своїм народом він прагнув побачити не речі в дзеркалі закону, а Закон у дзеркалі наслідків.

Похожие статьи




"Казка про дурила" В. Симоненко - Види феноменологічної інтерпретації в українських творах

Предыдущая | Следующая