Інші літературні напрямки ХІХ ст. - Літературний процес першої третини ХІХ століття: від Котляревського до Гоголя

Натуралізм (від франц. -- природа) склався в останній третині XIX ст. Він прагнув до об'єктивного, точного і безпосереднього зображення реальності, людського характеру. Особлива увага зверталася на навколишнє середовище, що в більшості випадків розумілось як безпосереднє побутове оточення людини.

Теорія натуралізму була розроблена видатним французьким письменником Емілем Золя (1840--1902) у працях "Експериментальний роман", "Романісти-натуралісти" та ін. Золя зробив талановиту спробу застосувати принципи цієї теорії у своїй літературній творчості. Всередині 70-х років навколо нього склалася ціла натуралістична школа -- Гіде Мопассан (1850--1893), Едмон Гонкур (1822--1896), Альфонс Доде (1840--1897), яка проіснувала до кінця 80-х років. У 90-ті роки натуралізм втрачає теоретичну чіткість і зберігається як загальна назва різних, проте єдиних за походженням культурних явищ. Натуралісти ставили перед собою завдання вивчати людину і суспільство подібно до природознавця. Предметом спостереження проголошувалася "вся людина", про яку натуралісти мали намір розповісти "всю правду". Художній твір розглядався як "людський документ", а основним естетичним критерієм вважалася повнота здійсненого в творі пізнавального акту. Переважний інтерес до побуту, до фізіологічних засад психіки, недовіра до будь-якого роду ідей, як наслідок, вели до обмеження можливостей натуралістичної літератури. Одночасно вторгнення на книжкові сторінки життєвої правди зумовило глибокий художній вплив кращих творів натуралізму. французький поет Ж. Мореас, який запровадив термін "символізм" у "Маніфесті символізму" (1886 р.), вказував, що символічна поезія висловлює передусім "споконвічні ідеї", вона -- ворог будь-якого об'єктивізму. "Символічний образ знаменує собою існування "царини таємного",-- вказував Малларме. За Метерлінком, він є втіленням "невидимих та фатальних сил". Велике значення символісти надавали музиці, адже музика краще від інших видів мистецтва передає відтінки й напівтони, безпосередньо свідчить про потойбічне, символічний образ завжди є музичним за своїм змістом. "Поезія передусім вимагає музики",-- вважав Верлен. Характерною рисою символізму було протиставлення мистецтва і реального життя. Багато хто із символістів обстоював ідею самоцінності мистецтва, його незалежності від соціальних завдань і проблем. Наприклад, Уайльд вважав, що мистецтво нічого не виражає, крім самого себе, мистецтво вище від життя. Як духовна сила мистецтво має невичерпний потенціал впливу на людину і, за думкою багатьох символістів (Г. Ібсен, Ф. Сологуб, А. Рембо та ін.), є магічною силою перетворення життя. Так, російські символісти (М. Мінський, Д. Мережковський, К. Бальмонт, Ф. Сологуб, 3. Гіппіус, В'яч. Іванов та ін.) мріяли про злиття мистецтва та релігії, яке повинне сприяти "оновленню соборного духу", подоланню розпаду суспільних зв'язків людей, утворенню нової духовної спільноти.

Символізм спричинив значний вплив на розвиток культури наступного, XX ст., зокрема на мистецтво сюрреалізму та експресіонізму.

Поява наприкінці XIX -- на початку XX ст. якісно нових культурних течій, що відрізнялися як від романтично-гуманістичної традиції, започаткованої ще за доби Ренесансу, так і від раціоналістичного та реалістичного підходу до проблем людської життєдіяльності, поширення у філософії ірраціоналістичних, а в мистецтві декадентських (від фр. сіесасіепсе -- занепад) настроїв були передвістям глибокої кризи, яка переслідує культуру протягом усього XX ст., розпочинаючи з першої світової війни і закінчуючи сьогоденням.

Похожие статьи




Інші літературні напрямки ХІХ ст. - Літературний процес першої третини ХІХ століття: від Котляревського до Гоголя

Предыдущая | Следующая