ВИСНОВКИ - Постать Валентина Костенка в українській музичній культурі першої половини ХХ століття: історіографічний, світоглядний, стилістичний аспекти

Узагальнюються результати дисертації, а також визначаються перспективи подальшого дослідження теми.

Результативність дослідження полягає в актуалізації проблеми вивчення творчої спадщини В. Костенка, створення повної та цілісної наукової біографії митця.

На основі одержаних результатів доведено, що В. Костенко був однією з яскравих постатей української музичної культури першої половини ХХ століття, без якої неможливо об'єктивно осягнути сутнісні характеристики художньо-мистецьких процесів цієї доби. Тому вся його творчість набуває значення історичного документу. Здійснена у дисертації спроба осмислення особистості В. Костенка як цілісного явища в усіх проявах його ціннісно-смислової самореалізації (композитора, музичного критика, філософа, громадського діяча і педагога) стала своєрідним ключем до розуміння феномену конкретно-історичної епохи і, водночас, передумовою поглиблення й перегляду усталеного погляду щодо місця і значення постаті В. Костенка в українській музичній культурі першої половини ХХ століття.

З'ясування світогляду митця як важливої складової його особистості стало можливим завдяки актуалізації досі невідомої філософської спадщини В. Костенка. Проаналізовані рукописи характеризують його як людину енциклопедичної освіченості, високо етичну у своєму духовному пошуку. У такому сенсі відкриття філософської спадщини В. Костенка дає підстави для аргументованого спростування властивої сучасному музикознавству недооцінки постаті талановитого митця і безпідставного сприйняття його як людини заангажованої, амбіційної та консервативної. Вивчені рукописи дають підстави констатувати, що усвідомлення В. Костенком ідеї цілісності, взаємопов'язаності процесів макро - і мікрокосму, категорій "людського", "національного" і "вселюдського" лежить в одному руслі з мистецько-естетичною концепцією М. Хвильового, "філософією театру" Л. Курбаса, теоретичними розробками Б. Яворського, "філософією літератури" С. Єфремова, творчістю П. Тичини, М. Зерова, О. Довженка та ін. Глибоке осмислення Ідеї Всеєдності, сприйнятої від романтичної кантіансько-шеллінгіанської традиції, філософії "цільного знання" В. Соловйова, моністичних наукових систем В. Вернадського і К. Ціолковського, кордоцентричної традиції української філософії Г. Сковороди, П. Юркевича стало корелятом творчих ідей, громадських вчинків, особистого життя музиканта. На основі аналізу філософської, автобіографічної, епістолярної спадщини В. Костенка у роботі показано, що саме моральний імператив Волі, Честі, внутрішня самодісципліна, виховані в ньому з дитинства та юнацьких років є визначальними рисами постаті В. Костенка в його творчо-інтелектуальному пошуку.

Унаслідок системного аналізу архівних документів та матеріалів музичної періодики 1920-1940-х років у дисертації реконструйовано панораму творчості композитора, встановлено й уточнено часову атрибуцію творів, складено найбільш повну нотографію як інформаційну базу аналізу індивідуально-стильової еволюції творчості В. Костенка та визначення її поетапності.

Проаналізовані матеріали свідчать, що найбільш показово динаміку індивідуально-стильових пошуків композитора виявляє камерна музика. У своїх найхарактерніших змістовних тенденціях камерні твори відображають процес драматизації образно-інтонаційного мислення композитора від своєрідного "вітаїзму" 20-х років із його орієнтацією на обрядовий фольклор та думні музичні джерела до усвідомлення трагічної сутності буття у творчості кінця 30-40-х років та етико-філософського узагальнення ідеї життя у творах останнього десятиліття. Чітко окреслена яскраво національна природа музики В. Костенка, зв'язок з вітчизняною класико-романтичною музичною традицією є одними визначальних індивідуальних рис мислення композитора. Опрацьовані матеріали свідчать про невпинний творчий пошук митця, що полягав в опануванні нових знаково-символічних глибин філософського осмислення ідеї життя, розширенні жанрово-стилістичних обріїв у площині ліричного вислову. Думки і почуття, що відлунюють у його творах останнього періоду, у листах до дружини свідчать про той високий рівень духовної свободи і самовираження, якого набуває В. Костенко в останні роки життя. Етапні у цьому сенсі композиції -- опери "Кармелюк", "Сава Чалий", П'Ятий квартет за поемою "Сон" Т. Шевченка, вокальний цикл "12 солоспівів на вірші Лесі Українки ", Восьмиий квартет, симфонічна картина "Тайга"-- можна віднести до кращих зразків української музики 1920-1950-х років.

На базі широкого залучення матеріалів музичної періодики 1926-1930-х років у дисертації показано, що музично-критична і публіцистична діяльність В. Костенка має велике значення у формуванні музично-критичної думки в Україні.

У процесі аналізу з'ясовано, що музично-критична спадщина митця є явищем неоднорідним і полемічним. Попри типову для часу ідеологічну риторику вона є інформативною щодо розуміння принциповості позицій В. Костенка у найбільш актуальних питаннях, навколо яких точилися дискусії у тогочасній музичній пресі.

З'ясовано, що В. Костенку належить одна з унікальних для того часу спроб аналізу стилетворчих засад тогочасного музичного мистецтва у Контексті експресіоністичної естетики. Цим фактом спростовується поширена у сучасному українському музикознавстві думка щодо консервативності позицій В. Костенка в осмисленні нових стильових пошуків українських композиторів. В. Костенко був одним з тих, хто бачив перспективність цих пошуків і, зокрема, обстоював об'єктивність дослідження творчості Б. Лятошинського, Ю. Мейтуса, Б. Яновського, І. Белзи.

Аналіз музично-критичної спадщини В. Костенка виявляє глибоке розуміння ним цілісності і наступності процесу національного стилеформування як поетапного розкриття національно-індивідуального у всесвітньо-універсальному (М. Грінченко, П. Козицький, С. Людкевич).

Проаналізовані матеріали засвідчують провідну роль В. Костенка в музичних дискусіях 1926-1930-х років, особливо під час обговорень питань творчої практики у 1929-1930-х роках. Його позиції визначаються принциповістю у розумінні національного фактору як концепту сучасної музичної практики та послідовністю обстоювання ідеї консолідації українських музичних сил.

У дисертації показано, що постать В. Костенка з її різнобічністю та суперечностями, змістовністю творчо-індивідуальної самореалізації є прикладом високої людської та професійної гідності, творчого служіння етико-філософським принципам та ідеям, які історично відобразили духовну ойкумену української культури у сукупності її типологічних та яскраво особистісних виявів.

Перспективність подальшого вивчення теми зумовлена необхідністю поглиблення й розширення знання про творчу особистість митця у різних аспектах (джерелознавчому, філософському, психологічному, виконавському тощо), а ширше -- дослідження історії української музики першої половини ХХ століття у контексті проблеми "митець у катаклізмах трагічної епохи".

Композитор музичний культура нотографія

Похожие статьи




ВИСНОВКИ - Постать Валентина Костенка в українській музичній культурі першої половини ХХ століття: історіографічний, світоглядний, стилістичний аспекти

Предыдущая | Следующая