ВИСНОВКИ - Наукові і художні аспекти мистецької діяльності піаніста-концертмейстера

Гармонійно-узгоджувальна діяльність піаніста в інструментальній ансамблевій практиці усвідомлюється за допомогою психологічної настанови на генезу усіх інструментів та наявність в них, за різних історико-стилістичних умов, академічного потенціалу. Звідси -- розуміння клавірного розмаїття у палітрі піаніста-концертмейстера, особливо в ансамблі з академічними народними інструментами.

Усвідомлення художньої цілеспрямованості цього виду діяльності визначаємо як ансамблеву гру, з опорою на тонус-ідею виконавського рішення. Дане поняття складає розвиток асаф'євського поштовху, початку розгортання живого процесу музикування.

Розгляд проблеми концертмейстерської творчості як вищого художньо-артистичного рівня фортепіанно-ансамблевої гри, зумовлена рядом позицій:

    § інтелектуальна специфіка художньої діяльності в ансамблевій роботі, загострює увагу до складної взаємодії деталей та цілісності. В ансамблевому виконавстві вихідний тембрально-фактурний енергетичний поштовх, визначений нами як тонус-ідея, в подальшому реалізується артикуляційно-агогічними засобами, що і спрямовують розмаїтість пошуків всіх учасників ансамблю в єдине художнє річище; § тонус-ідея виконання формується в результаті складної попередньої роботи концертмейстера, скоординованої як власником інструментарію в цілому. Клавірне багатоголосся є проекцією множинного звуковиявлення мелодичних голосів-інструментів, а відтворена в ансамблевих множинах тонус-ідея демонструє багатство уявлень про клавірну сутність як еволюцію різних клавірів аж до оркестрального фортепіано класичної епохи; § творчість українських композиторів В. Івка, Б. Міхеєва, А. Білошицького, К. Мяскова, В. Підгорного, які пишуть для ансамблю домри (балалайки) і фортепіано та припускають звучання оркестрових перекладень для фортепіано із солістом, інспірує передумови клавірної винахідливості піаніста. Водночас їх напрацювання збагачують концертмейстерські знахідки у перекладах творів Н. Паганіні, Ф. Крейслера, П. Сарасате, Г. Венявського, А. Хачатуряна тощо, де зазначена ансамблева специфіка привносить до фортепіанної партії гітарно-чембальні ресурси - у єдності фортепіанно-органної Оркестральності та камерно-клавірної Клавікордності.

Дослідження різних проявів концертмейстерської майстерності виводить на наступне узагальнення:

    § виконання авторських творів у варіантах інтерпретації за різними образними моделями концертмейстерських рішень уможливлює узгодження із стилістично обумовленим типом звучання клавіру, що фіксується смисловим значенням тонус-ідеї; § термін тонус-ідея дозволяє зрозуміти феномен єдності творчо-практичних та науково-організаційних рішень концертмейстера. Зміст цього поняття визначає ідея задуму цілісного ансамблевого виступу, де функціонально і психологічно-настановчим виступає якість клавірно-тембрового звучання. За цих умов синтез художньо-естетичних та психологічних факторів закорінює методичні параметри концертмейстерської діяльності; § дані спостереження розширюють межі уявлення про художню фортепіанну техніку, що в ХХІ столітті продовжує збагачуватися новими тембральними можливостями використання сучасного фортепіано - по-новому осмисленні ефекти "дзвоновісті", "брязкання", "щипковості" тощо.

Фортепіано в ансамблевому звучанні сформоване в якості замінника оркестру, не менш об'ємно виявляє свої виражальні можливості на кожному історичному витку розвитку ансамблю.

Похожие статьи




ВИСНОВКИ - Наукові і художні аспекти мистецької діяльності піаніста-концертмейстера

Предыдущая | Следующая