Вишивка, як вид художнього оформлення одягу, Із глибини віків - Cучасне моделювання одягу з народним оздобленням

Із глибини віків

Вишивка - це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.

Візерунки, які прикрашають одяг і речі побуту, - не тільки окраса, а й естетичний та історичний досвід народу, його уявлення про навколишній світ і гармонію буття. Декоративне оздоблення вишивкою одягу та предметів побуту тісно пов'язане з побутом і працею людей, природою, з історичними та культурними особливостями епохи і різних періодів розвитку країн і народів. У його основу покладено художні смаки й уявлення, національні мотиви та самобутність, колорит і майстерність, що властиві народній творчості.

Народжувались і гинули цивілізації, країни, народи, а мистецтво набувало все нових ознак та якостей, вбираючи кращі зразки минулого, створюючи й удосконалюючи нове, утверджуючи й продовжуючи місцеві традиції. З покоління в покоління передавалося тільки потрібне та зрозуміле, придатне для подальшого розвитку. Це і є традиції - спадкоємність, або передавання національного характеру народу, окремих видів і форм вияву й побутування мистецтва, характеру виробів, прийомів майстерності.

Виникнення вишивання - одного з найпопулярніших видів народного мистецтва - належить до епохи первісної культури і пов'язане з використанням першого стібка при виготовленні одягу зі шкіри тварин. Перехід від кам'яного до кістяного шила до кістяної, а потім бронзової та сталевої голки сприяв винаходу й удосконаленню нових способів шиття та вишивання, які доповнювали один одного.

Матеріалом для вишивання в різний час були жили тварин, нитки з кропиви, льону, конопель, бавовни, шовку, вовни - натуральні або фарбовані. Волосінь, срібло, золото. Перли та мідні бляшки, монети. На аплікації використовували хутро, шкіру, повсть, тканини.

Змінювалися матеріали і способи вишивання, створювалися нові орнаменти й композиції, але залишалося постійним прагнення краси.

Високого художнього рівня в мистецтві декоративної вишивки досягли стародавні майстри Вавилону, Індії, Греції. Риму, Ірану, Візантії, країн американського континенту. Їхні вишивки відомі з матеріалів археологічних розкопок, пам'ятників скульптури та живопису, записів літописців і мандрівників.

В Україні зберігаються давні традиції оздоблення одягу і предметів побуту національною вишивкою, в якій яскраво відтворено самобутність окремих історично складених регіонів. У свою чергу, в кожному регіоні - Полісся, Середня Наддніпрянщина, Слобожанщина, Поділля, Карпати і Прикарпаття, південь України - простежуються місцеві особливості, які властиві окремим областям, районам, селам.

Упродовж століть історичного й культурного розвитку України утворилися осередки народної творчості, де вишиванню належить провідне місце. Це - Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Полісся й Поділля, Львівщина, Буковина, Гуцульщина та інші райони. Далеко за їхніми межами були відомі окремі села й майстрині, вишивки яких славилися самобутністю узорів і кольоровою насиченістю, композиційною різноманітністю і техніками виконання.

В Українській народній вишивці широковідомі лічильні та вільні шви різної складності: занизування, настил(гладь), вирізування, виколювання, мережки, двобічна штапівка, хрестик тощо.

Стриманими візерунками білим по білому та яскравими рослинними орнаментами прикрашали одяг, рушники, хустки, настільники тощо. Вишивали святковий і буденний одяг, предмети внутрішнього убрання житла.

Забезпечувати сім'ю одягом і потрібними речами домашнього побуту з тканини зобов'язані були матері, дружини й дочки. Для цього в європейській частині сіяли й вирощували коноплю та льон. Для тканин, призначених на верхній одяг і побутові речі, готували вовну та сукно: стригли овець, вичісували кіз, кролів, верблюдів, собак, перебирали руно, пряли пряжу, ткали і валяли повсть. До дня свого повноліття дівчина мала приготувати посаг: буденний і святковий одяг на все життя, настільники та облямівки, рушники, рядна і десятки метрів полотна для майбутньої сім'ї.

Якщо раніше вишивали тільки сировими й білими нитками, які залишилися від ткання полотна, то з часом навчилися фарбувати їх рослинними барвниками - корінням і корою, квітами й листям дерев, чагарників і трав. Користувалися також дорогими привізними шовками, вовняними та бавовняними нитками, уміло доповнюючи ними орнаменти, які побутували раніше. Сорочки для похорону в багатьох районах України вишивали волоссям.

Яскраві кольори у вишивках з'явилися у другій половині ХХ ст., а потім їх застосовували в 30-ті та 50-ті роки минулого століття. Змінилися традиційні орнаменти, які доповнювали сучасною символікою та запозиченими мотивами, почали використовувати менш складні техніки вишивання.

У чудових витворах мистецтва, що зберігаються в багатьох музеях країни, виявилися самобутність і майстерність, вмілий добір матеріалу за кольором і фактурою, витонченість та неповторність візерунків і кольорів, розмаїття технік виконання. Нині у вишиванні чудово поєдналися традиційне й сучасне творче начало. Творчі колективи сучасних художніх промислів дбайливо зберігають і розвивають традиції народної вишивки, її місцеві особливості. Тому можна безпомилково відрізнити вишивки різних регіонів. Сучасні майстри запозичують із скарбниць народної спадщини крій та чудові візерунки, використовують як стародавні більш складні, так і нові - декоративні, простіші шви, створюючи нові зразки народної творчості.

Похожие статьи




Вишивка, як вид художнього оформлення одягу, Із глибини віків - Cучасне моделювання одягу з народним оздобленням

Предыдущая | Следующая