Сприйняття та репрезентація модифікацій тілесності, Теорії репрезентації і сприйняття - Метафізика тілесності

Теорії репрезентації і сприйняття

Навіть короткий огляд поняття "репрезентація" дає зрозуміти, що поле його використання надзвичайно широке. Це право, політика, теорія пізнання, теорія мистецтва і філософія. Однак, незважаючи на цю обширність і різноманітність тлумачень терміна, у всіх них простежується загальна ідея: репрезентація завжди, так чи інакше, є вираженням ситуації заміщення.

Тому найбільш загальне визначення, яке застосовують до даного поняття, - це "представлення одного в іншому за допомогою іншого". При цьому все різноманіття трактувань даного феномена можна, на думку А. Р. Усманової, звести до двох аспектів розгляду: репрезентація як мова "замість" або "за когось", як це має місце в політиці, і репрезентація як "відтворення" (representation) - визначення, що використовується в мистецтві або філософії.

Починаючи з 1970-х років, поняття репрезентації зайняло особливо важливе місце у вивченні культури, що стало результатом так званого "культурного повороту" в соціальному і гуманітарному знанні, по-новому позначившого розуміння культури.

С. Холл, один із ключових представників цього повороту, говорить про два "традиційних" підходи до визначення культури. Перший визначає її як сукупність кращих досягнень людства. "Це сума великих ідей, представлених у класичних творах літератури, живопису, музики і філософії - "висока культура" тієї чи іншої епохи" [26, с.4]. Таке протиставлення високої та популярної культури, що несе в собі сильний оціночний аспект, на думку дослідника, багато років було визначальним у структуруванні дебата про культуру.

Другий підхід, характеризується Холлом як "антропологічний", розглядає культуру як специфічний спосіб життя людей, спільнот, націй і соціальних груп. [26, с.5]

"Культурний поворот" у соціальному та гуманітарному знанні висуває на перший план у міркуваннях про культуру проблему значень і їх виробництва. "Культура... є не стільки набором речей - романів і картин, телепрограм і коміксів - скільки процесом, набором практик. Насамперед, культура пов'язана з виробництвом і обміном значень - "додаванням і витягом сенсу" - між членами суспільства або групи.

Сказати, що дві людини належать до однієї культури, значить стверджувати, що вони інтерпретують світ приблизно однаковим чином і можуть висловити себе, свої думки і почуття про світ таким чином, що буде однаково зрозуміло для обох" [26, с.3]. Таке розуміння культури висуває на перший план проблему репрезентації, що розуміється як процес, за допомогою якого суб'єкти культури роблять світ осмисленим, надають речам значення тим, як їх репрезентують - які слова і сюжети обирають для їх опису, які візуальні образи використовують, які емоції асоціюють з ними, які цінності приписують, тобто яким чином і класифікують і концептуалізують речі.

Репрезентація пов'язує значення і мову з культурою. Холл вказує, що репрезентація означає використання мови для виробництва осмисленого висловлювання, це невід'ємна частина процесу виробництва і обміну значеннями між представниками культури. Вона включає використання мови, знаків і візуальних образів, які заміщають собою, або репрезентують, речі. Об'єкти репрезентації не несуть сенсу самі по собі, він народжується в процесі інтерпретації та комунікації, кодування і декодування текстів і залежить від культурного контексту. Холл виділяє дві системи репрезентації:

    1. "Ментальні репрезентації", тобто система понять про явища і різні способи їх групування, систематизації та зіставлення між собою. Вона становить своєрідну "концептуальну карту", що дозволяє людині інтерпретувати навколишній його світ. Причому в рамках однієї культури індивідуальні карти схожі, що дозволяє представникам даної культури вибудовувати схожі уявлення про світ. 2. Мова, тобто система знаків, за допомогою якої ментальні репрезентації можуть бути виражені і включені в процес обміну між людьми (при цьому Холл підкреслює, що "мова" - дуже широке поняття, не обмежується лінгвістичними феноменами і включає будь-яку систему знаків).

Таким чином, репрезентація - це процес виробництва значень в мові. Суть цього процесу полягає у взаємодії трьох складових: "речей", тобто об'єктів і процесів зовнішнього світу, понять, в яких зафіксовані уявлення про ці речі, і мову, тобто знаки, в яких ці уявлення виражаються.

З точки зору Холла, всі існуючі теорії репрезентації можна звести до трьох підходів:

    - відражаючому; - інтенціональному і конструктивістському. [26, с. 24-26]

З точки зору першого, значення вже міститися в об'єктах і явищах навколишнього світу, і завдання мови, подібно до дзеркала, полягає у відображенні цих "справжніх" значень, що вже містяться в світі. Другий підхід відстоює протилежну точку зору. Відповідно з ним, саме автор, який говорить, наділяє своїми значеннями навколишній світ. Слова означають те, що хоче сам автор, щоб вони означали. І третій підхід, якого дотримується і сам Холл, підкреслює соціальний характер мови. Відповідно до цього підходу, "ми не повинні плутати матеріальний світ, в якому існують люди і речі, з символічними практиками і процесами, за допомогою яких працює репрезентація, значення і мова. Конструктивісти не відкидають існування матеріального світу. Однак, не матеріальний світ передає значення, а система мови або будь-яка інша система, яку ми використовуємо, щоб представляти свої концепти" [26, с. 25].

Якщо репрезентація - це завжди певне сполучення між реальністю, сенсом, що вкладаються в реальність, і знаком, який його відображає, то тоді виникає питання про співвідношення цієї реальності та самої репрезентації. У вирішенні цього питання існує два підходи. Перший з них - традиційний - стверджує, що вищезгадані явища співвідносні. Репрезентація - це відображення реальності, вона виникає, коли ця реальність в силу якихось обставин є недоступною. Тому вона розглядається як дещо запізнене по відношенню до присутності, "тобто репрезентація виникає в силу відсутності (в момент репрезентування) об'єкта, який вона репрезентує" [ 26, с. 651]. Ця ідея співвіднесеності дає можливість перевірки репрезентації на істинність, коли ми можемо міркувати про те, наскільки точно репрезентація відображає реальність чи, навпаки, спотворює її.

Другий підхід - конструктивістський. В ньому виникає та утверджується ідея про те, що, репрезентація - це єдина реальність, з якою доводиться мати справу. Як зазначає А. Р. Усманова "... репрезентація - це ключова культурна практика, яка б не була її негативна сутність, практика перекладу з однієї мови на іншу, або включення до - та поза-семіотичних феноменів в культурний світ: поза-репрезентацією просто нічого не існує. Реальність репрезентації - це єдина реальність, яку ми маємо" [27, с. 53]. Відповідно репрезентація сама виступає конституруючим елементом. Вона створює подію, яка проявляється тільки в самому процесі репрезентації

Не варто думати, що конструктивістськая парадигма призводить до ідеї того, що весь світ являє нагромадження помилкових ілюзорних уявлень. Вона взагалі знімає проблему їх хибності, тому що з точки зору даного підходу, як зазначалося раніше, об'єктивна реальність існує, однак дається тільки в знакових формах, тільки в репрезентаціях. Сенс не міститься в цьому світі, а вноситься в нього в процесі репрезентації.

Конструктивістське розуміння природи і специфіки репрезентації є більш прийнятним. Так як, наприклад, при вивченні Інтернету воно є більш адекватним по відношенню до специфіки об'єкту, так як в віртуальному просторі доводиться зіткатися з полем конструювання. Конструктивістський підхід дозволяє зняти проблему істинності або хибності репрезентацій і сконцентрувати увагу на механізмах створення репрезентації і сенсах, вкладених в неї.

Соціокультурний підхід до аналізу соціального сприйняття передбачає інтегроване бачення соціальних і культурних аспектів цього феномену. Акцентуючи нерозривну єдність, взаємозв'язок і взаємозалежність соціального і культурного, соціокультурний підхід дозволяє "розібрати" цю цілісність в суто аналітичних цілях. Як і соціальні властивості сприйняття, так і його культурна природа спочатку досліджувалася в рамках психології. Теоретичні та методологічні підстави дослідження впливу культури на сприйняття розроблялися в рамках психологічної науки з початку минулого століття.

Введення поняття "соціальне сприйняття" американським психологом Джером Брунером в середині минулого століття, було викликане необхідністю на рівні наукового поняття зафіксувати явище залежності характеру сприйняття від минулого досвіду індивіда.

Передтечею концепту соціального сприйняття в його сучасному значенні є поняття апперцепції, введене Лейнбніцем і означає обумовленість свідомості, його окремих елементів попереднім знанням.

Ці ідеї були розвинені Кантом, який розумів апперцепцію як властивість самосвідомості мислячого суб'єкта, що забезпечує його апріорні синтетичні функції і, у кінцевому підсумку, визначає єдність чуттєвого досвіду.

Актуалізація соціологічного звучання категорії "соціальне сприйняття" відбувається в роботах П'єра Бурдьє у 70-80-их роках минулого століття в контексті задачі побудови інтегративної соціологічної концепції. "Категорії перцепції соціального світу, - пише він, - є в основному продуктом інкорпорації об'єктивних структур соціального простору", тобто залежать для агента від досвіду його соціальної позиції [28].

Досвід соціальної позиції набувається індивідом у взаємодії з конкретним соціокультурним співтовариством, яке, з одного боку, представлено для індивіда групою безпосереднього контакту, а з іншого - більш широким контекстом культури (соціально-територіальної, соціально-професійної, етнічної). За допомогою взаємодії з референтною групою індивід знаходить світ значущих об'єктів і засвоює набір перцептивних категорій. Іншими словами, становлення людини, здатної жити серед людей, відбувається в конкретному соціокультурному просторі, соціокультурної середовищі, за допомогою переживання (вірніше, проживання) живого реального життя спільноти. Саме тут, через освоєння практик і правил культури групового життя формується його (індивіда) здатність до практикам, поведінкові установки та емоційні реакції, знання ритуалів і символів, ціннісних пріоритетів та інтересів.

Характерні риси соціологічного соціального сприйняття Бурдьє представляє, характеризуючи відмінності практичного і теоретичного відношень. Центральним моментом наукового підходу до соціальної реальності є тоталізація, тобто подолання та ігнорування часу.

Досвід соціальної позиції набувається індивідом у взаємодії з конкретним соціокультурним співтовариством, яке, з одного боку, представлено для індивіда групою безпосереднього контакту, а з іншого - більш широким контекстом культури (соціально-територіальної, соціально-професійної, етнічної тощо). За допомогою взаємодії з референтною групою індивід знаходить світ значущих об'єктів і засвоює набір перцептивних категорій. Іншими словами, становлення людини, здатної жити серед людей, що відбувається в конкретному соціокультурному просторі, соціокультурному середовищі, за допомогою переживання (вірніше, проживання). Саме тут, через освоєння практик і правил культури групового життя формується його (індивіда) здатність до практик, поведінкові установки та емоційні реакції, знання ритуалів і символів, ціннісних пріоритетів та інтересів.

Ключем до цього світу індивіда для зовнішнього спостерігача і є процес соціального сприйняття в його об'єктиваціях - різноманітних культурних продуктах і артефактах: від приватної переписки до художньої прози або фільму. "Функція культурного зразка, - стверджує Шютц, - полягає в елімінації трудомісткого дослідження, надання готових керівництв, в заміщенні важко досяжної істини зручними трюїзмами".

Аналіз конфігурації світу повсякденного соціального сприйняття являє Альфред Шютц [29]. Індивід переживає соціальний світ передусім як поле дій, і лише в другу чергу як об'єкт мислення. Звідси повсякденне сприйняття зорганізується в термінах, релевантних його (індивіда) можливому або реальній дії.

Подальші міркування Шютца про знання в повсякденному житті можна розгорнути в характеристиці повсякденного соціального сприйняття. "Воно некогерентно, тільки частково ясно і зовсім не вільно від суперечностей" [30, с.194].

Набір перцептивних категорій та їх конфігурація, що характеризує "картину соціального світу" індивіда, не відповідає вимогам зв'язаності і логічної послідовності. Цей набір визначається набором відповідних об'єктів соціального світу. Практична ефективність перевершує в повсякденному житті над істиною відносин між елементами світу. Зміна ситуації і розвиток особистості, ведуть до зміни ієрархії цих планів і уточненню, деталізації самих перцептивних категорій. Розходження в ступені релевантності окремих об'єктів призводить до неузгодженостей у повсякденному знанні і наявності в ньому однаково значимих і несумісних тверджень.

Така картина світу (конфігурація перцептивних категорій) виявляється достатньою для того, щоб мати шанси розуміти і бути зрозумілим у групі. Вона, за твердженням Шютца, необхідна в якості "рецепту" для дії у типових ситуаціях і схеми інтерпретації.

Підсумовуючи все вище сказане, робимо висновок, що соціальне сприйняття є складним комплекс явищ і процесів, що забезпечують орієнтацію індивіда в зовнішньому соціальному середовищі і забезпечують для нього стан готовності до дії [31, с.308]. Цей комплекс включає як власне перцептивні процеси обробки інформації, що надходить від органів чуття, так і розумові, когнітивні процеси.

Сприйняття не є простим копіюванням навколишнього світу, як часто припускають у повсякденному житті. Сприйняття вибірково, кумулятивно і конструктивно, це "ряд процесів, в ході яких люди звертають увагу і реагують на те, до чого вони вже заздалегідь чутливі, формують гіпотези щодо властивостей об'єкта, з яким вони зіткнулися, і потім підкріплюють свої очікування, здійснюючи подальші спостереження"[32, с.95].

Похожие статьи




Сприйняття та репрезентація модифікацій тілесності, Теорії репрезентації і сприйняття - Метафізика тілесності

Предыдущая | Следующая