Роль краєзнавства у формувані духовності, Географічне краєзнавство - Комплексне краєзнавче дослідження Білопольського району

Географічне краєзнавство

Вивчає взаємозв'язки природних і соціальних явищ рідного краю з науковою, навчальною, виховною і практичною метою. Зародження географічного краєзнавства в Україні найтіснішим чином пов'язане з потребами господарського освоєння величезних просторів Російської імперії. За часом цей етап збігається з намаганням географії вибороти своє "місце під сонцем" з-поміж інших фундаментальних наук. Тоді географічне краєзнавство в сучасному розумінні його як науки ще не мало чітко означеного предмета і об'єкта дослідження. Відомо, що краєзнавчі пошуки проводилися ще за часів зародження нашої держави. Багато цінної інформації про свій край містять літописи, які складали служителі монастирів. Не випадково окремі вчені вважають всесвітньо відомий літопис "Повість минулих літ" першою географією нашої Батьківщини, а одного з її головних авторів - Нестора - першим вітчизняним географом. У літописі вперше вжито назву "країна" (1187 р.),подано багато інформації про орографію, рослинність і тваринний світ нашого краю, про його народ.

У Київській Русі знання та практичні вміння учнів розширювались у процесі організації деяких промислів. Підлітків рано залучали до ремесла та до різних видів домашньої роботи. Під час збору кори дерев, ягід, коріння рослин (лікарських рослин ї барвників) діти вивчали особливості географічного положення рідного краю та його окремих територій, видовий склад, фізіологічні й морфологічні особливості місцевої флори.

Оскільки знання про географічну оболонку формувались одночасно з історичними та іншими поняттями в процесі комплексної характеристики рідного краю, це певною мірою посилювало їх виховну значущість. З часів Київської Русі збереглися описи найважливіших подій - мандрівок руських землепрохідців і купців, фольклорні твори. Ці матеріали використовували під час навчання та виховання дітей, яких ознайомлювали із життям княгині Ольги, князя Володимира, що уособлювали рідну Батьківщину, були взірцями служіння своєму народові. Одночасно учні дізнавалися про географічні особливості найближчого довкілля та Русі в цілому.

Про те, що краєзнавчий принцип широко застосовувався в Київській Русі в процесі навчання, свідчить аналіз наочних посібників тих часів. Учителі, роль яких іноді виконували монахи, для навчання дітей нерідко використовували картини із зображенням сюжетів рідного краю. Їхніми авторами найчастіше були самі вчителі або найбільш здібні учні.

Уперше систему методів навчання, серед яких важливе місце відводилося краєзнавчому принципу, розробив відомий чеський педагог Ян Амос Коменський. Характеризуючи мудрість пізнання, він високо оцінював педагогічну спадщину Київської Русі, зокрема автора "Повісті минулих літ" Нестора. Я. А. Коменський зазначав, що навчити мудрості пізнання можна тільки через вивчення своєї місцевості. У "Великій дидактиці" він підкреслював, що дитині дошкільного віку потрібно дати перші уявлення про предмети і явища навколишньої природи. В перші шість років життя (материнська школа) в дитини мають сформуватися елементарні знання про довкілля. Вона мусить знати місце свого народження, навколишні села і міста. У школі рідної мови (6-12 років) учні дізнаються про міста своєї батьківщини, про її гори, річки та інші географічні об"єкти. В латинській школі (12-18 років) діти отримують відомості про обриси земної кулі, про моря, острови, річки, держави тощо. Отже, у роботі Я. А. Коменського рекомендується розпочинати з вивчення рідного краю, поступово поширюючи систему знань. Йдеться не просто про краєзнавство як таке, а про краєзнавчий принцип у навчанні. Поняття про гори, долини, поля, річки, міста формуються на конкретних прикладах своєї місцевоті, довкілля.

Механічному зазубрюванню, яке було характерне для тих часів, Коменський протиставив свідоме, послідовне навчання, нерозривно пов'язане з життям, навчальним дослідженням рідного краю. Цьому сприяють широке застосування наочності, організація систематичних спостережень у природі. Навчання починається не із словесного тлумачення про речі, а з безпосереднього їх розгляду. Там, де це можливо, об'єкти треба вивчати в натурі. В інших випадках необхідно використовувати карти, моделі, малюнки. Відповідно до "золотого правила Коменського", у процесі пізнання мають бути задіяні всі органи чуття: зір, слух, смак. Дидактичні основи, розроблені Коменським, передбачають широке унаочнення навчального процесу. Малюнки, схеми розглядаються як один із елементів у системі засобів реалізації краєзнавчого принципу. В книжці "Відомий світ у малюнках" подається методика застосування наочності. Йдеться про формування на краєзнавчій основі початкових знань про рослинність і тваринний світ, про явища природи та різні види діяльності людей.

Певного розвитку набуло краєзнавство в ХVІ - ХVII ст. у братських школах Південно-Західної Русі. Книжки і навчальні посібники були насичені краєзнавчим матеріалом, цікавими прикладами історико-географічного характеру. Вивчаючи, скажімо, військову справу, молодь училася орієнтуватися на місцевості, складати простий план.

На початку ХVIII ст.. на розвиток краєзнавства в нашій країні впливали ідеї вчених Росії, до складу якої входила Україна, зокрема Михайла Ломоносова. Він перший організував комплексне дослідження різних районів країни, залучивши до цієї справи не лише вчених, але й місцеве населення, учителів. Стали значні якісні зміни в методах краєзнавчих досліджень. Окрім чисто описових, які були характерними для попереднього етапу розвитку краєзнавства, тепер усе частіше стали застосовуватися анкетний, опитувальний, статистичний, експедиційний, картографічний та інші методи досліджень.

З ім'ям Ломоносова (1711-1765) пов'язується початок цілеспрямованого краєзнавчо-географічного вивчення України. Очолюючи у 1758 - 1765 рр. Географічний департамент Російської академії наук, учений готував кадри географів, геодезистів, топографів, картографів, розробляв програми експедицій для проведення астрономічних спостережень, картографування території й географічного вивчення території Російської імперії, а в її межах і території України.

М. В. Ломоносов певний час вчився в Києво-Могилянській академії, був добре ознайомлений з культурно-побутовими і мовними особливостями українців, що й знайшло відображення у його науковій діяльності.

Багато сил Ломоносов віддав підготовці комплексних академічних досліджень держави шляхом розробки і розсилки краєзнавчих анкет про природу та господарство окремих місцевостей і регіонів Російської імперії. У звязку з роботою над новим "Російським атласом" 26 травня 1759 р. канцелярія Академії наук прийняла підготовлений М. В. Ломоносовим проект рішення " Про витребування географічних відомостей для виправлення "Російського атласу", виданого в 1745 р. Згідно з цим рішенням передбачалося одержати з місць попередні дані у вигляді відповідей на запитання спеціального географічного "формуляру" ("реєстру"). Укладений "формуляр" географічних відомостей містив краєзнавчі запитання географічного, статистичного, економічного та історичного характеру, надсилався "в усі губернії і провінції Російської держави", зокрема в, країну - в Київську та Бєлгородську губернії.

Анкета Ломоносова відзначається глибиною і широтою змісту. Вичерпні відповіді з місць давали можливість скласти докладний опис Російської імперії: схарактеризувати міста, найбільші села, галузі промисловості, сільське господарство, транспортні шляхи, торгівлю; висвітлити природні умови, з'ясувати етнічний склад населення. За матеріалами анкети можна було точно встановити на карті географічне положення адміністративних одиниць - губерній і провінцій та схарактеризувати кожну з них.

Анкета охоплювала на стільки широке коло питань, що фактично перетворилась в комплексну краєзнавчу економіко-географічну програму вивчення країни. За почином Ломоносова краєзнавчі дослідження із застосуванням анкетного методу невдовзі стали практикувати у своїй діяльності ряд установ, організацій та товариств Російської імперії.

Особливу роль у розробці основ краєзнавства в країні в XIX ст. відіграла діяльність нашого вітчизняного педагога К. Ушинського. Прикладом втілення в життя краєзнавчого принципу є його навчальні книжки для дітей "Рідне слово" та "Дитячий світ". У статті про викладання географії К. Ушинський розкрив особливості викладання географії в школах Німеччини і Швейцарії. В школах цих країн навчальний процес починався з вивчення найближчих околиць де живуть і навчаються школярі. К. Ушинський наголошував на необхідності введення в початковій школі спеціального курсу - батьківщинознавство, який, на думку вченого, мав бути пристосованим до "горизонту кожної місцевості". Втілення цієї ідеї в життя певною мірою може бути курс "Рідний край", що вивчається в 5 класі сучасної школи. Розпочавши процес формування географічних знань із складання планів класу, будинку, подвір'я, на третьому році навчання діти складають план вулиці, села, міста, їх околиць і, нарешті, план річки.

Широкого розвитку набуло шкільне краєзнавство Україні в 20-30-ті роки. Цьому сприяла комплексна система навчання, яка домінувала в ті роки в школах. Виходив журнал "Краеведение". Діяло багато товариств, гуртків, які займалися вивченням довкілля.

Масового характеру набула туристсько - краєзнавча робота школярів у 1960 -1980-ті рр.. Шкільне краєзнавство стає все більш цілеспрямованим та організованим. З метою виконання конкретних завдань дослідницького характеру з кінця 50-тих років проводяться так звані екскурсії - експедиції. Скажімо, під час перших двох всесоюзних експедицій (1956-1957, 1958 -1960) юні туристи-краєзнавці комплексно вивчали свої райони та населені пункти. Завданням третьої експедиції (1961-1962) були в основному геологічні пошуки, четвертої (1963-1965) - надання допомоги в розв'язанні народногосподарських проблем. В 70-80-ті роки такі експедиції здійснювались за певними напрямами, як, наприклад: "В боях відстояли Вітчизну свою", "До таємниць природи" та ін.

Зрозуміло, навчально-виховна діяльність школярів у ті роки була надто заполітизованою. Але не зважаючи на те, що нинішня Українська школа працює в інших соціально-економічних умовах, має інше соціальне замовлення, досвід експедиційної роботи минулих часів має бути глибоко вивчений, критично осмислений і використаний під час розробки організаційно-методичних засад сучасного національного краєзнавства.

Краєзнавству належить провідна роль у формуванні духовності. З краєзнавства, починається вітчизнознавство. Краєзнавство як одна з ланок навчально-виховної роботи має географічний, історичний, літературний, етнографічний, фольклорний, природознавчий та інші напрями. Усі вони тісно пов"язані між собою як за змістом, так і за формами організації і методами використання. Беручи активну участь у краєзнавчій роботі, діти захоплюються героїкою попередніх епох, трудовими подвигами минулих поколінь, мистецькими традиціями дідів і прадідів.

З отриманням Україною незалежності серед громадськості й наукових кіл спостерігається значне пожвавлення інтересу до рідного краю.

Одним із напрямів вивчення геогріфії є позашкільна робота, до якої залучаютьcя діти, що виявляють зацікавленість до рідного краю. На уроці в школі вчитель не взмозі викласти весь цікавий матеріал, тому діти відвідують гуртки, секції, товариства позашкільних закладів.

При всій різноманітності методів, організаційних форм, напрімків, видів позашкільної роботи з географії вона починається з вивчення рідного краю, його природи, історії, народних звичаїв, обрядів тощо. В переважній більшості використовується краєзнавчий принцип навчання, який дає змогу поєднати вивчення теоретичного матеріалу з практичною пошуковою та науково-дослідницькою діяльністю дітей, що значно розширює їх світогляд, виховує громадську позицію, привчає до копіткої творчої роботи. Використання всіх методів позашкільної роботи в їх єдності є запорукою їх ефективності. Вміння тонко використовувати індивідуальні особливості дітей, їхні нахили та зацікавленість дозволяє керівнику географічно - краєзнавчого гуртка залучити до роботи максимально можливу кількість учнів. Треба пам'ятати, що учні, задіяні у позакласній роботі, ніколи не будуть поганими слухачами і на уроках географії.

Краєзнавство всебічно розвиває світогляд учнів, прищеплює їм навички дивитися на світ очима дослідника. Завдяки краєзнавчим спостереженням відбувається активне засвоєння учнями навчального матеріалу і набутя ними навичок, необхідних у житті. Таким чином, можливості географічного краєзнавства багатогранні. Воно допомагає конкретизувати найскладніші абстрактні поняття, зробити їх дохідливішими, більш життєвими. Розуміння суті явищ - найважливіша умова свідомого засвоєння учнями навчального матеріалу. Реальним життя є надійним засобом унаочнення. У процесі спостереження, дослідження місцевих природних і суспільних явищ учні легко засвоюють особливо будь яких об'єктів. У них розвивається спостережливість, уміння виявляти зв'язки і взаємозв'язки у природі і суспільстві.

Краєзнавчо - пошукові матеріали доповнюють і конкретизують шкільні програми з географії, допомагають міцному засвоєнню знань. На сучасному етапі розвитку географічного краєзнавства найважливішими проблемами є створення комплексних краєзнавчих характеристик, пропагування знань про рідний край.

До тих пір, доки існуватиме точка на землі, про яку можна сказати: це моя батьківщина - до тих пір буде існувати і краєзнавство, залучення до якого учнівської молоді буде основною проблемою у формуванні національної свідомості нинішніх і наступних поколінь. Перелік територій та об'єктів природно-заповідного фонду Сумської області (по районах) представлені в таблиці 1 (Додаток 1)

Краєзнавчий білопільський район природний

Похожие статьи




Роль краєзнавства у формувані духовності, Географічне краєзнавство - Комплексне краєзнавче дослідження Білопольського району

Предыдущая | Следующая