Олександрія, Історія cтворення парку - Дендропарки України

Олександрімя -- дендрологічний парк Національної академії наук України. Розташований у північно-східній частині Правобережного лісостепу, за 80 км на південь від Києва на північно-західній околиці міста Біла Церква, на висоті 80 -- 106 м над рівнем моря.

Парк розташований на площі 297 гектарів на березі річки Рось. Площа декоративних водойм парку (ставки та р. Рось) становить 21 га. Загальна довжина алей і доріжок становить понад 20 км. Парк є зразком пейзажної паркової композиції, основу якої складають рослини, архітектурні споруди, скульптури, водна гладь річки Рось та ставків.

У композиції плану і стильової спрямованості архітектурних об'ємів та споруд Олександрія має спільні риси з іншими парками романтичного стилю. Стиль архітектури -- пізній класицизм.

Історія cтворення парку

В 1774 році польський король Август Станіслав Понятовський отримує у довічне володіння від Речі Посполитої тоді найбагатше в Україні Білоцерківське староство, яке 13 грудня того ж року передає разом з будівлями у Варшаві великому коронному гетьману Польщі Францішеку Ксаверію Браницькому, герба Корчак. Ці землі Ксаверій Браницький отримав у нагороду за придушення хвилі селянсько-козацьких повстань -- Коліївщини. До його нових володінь входили міста Біла Церква і Сквира, а також 134 села з населенням понад 40 тисяч чоловік. З цього часу Біла Церква стає приватним містом графів Браницьких.

В 1781 році у Санкт-Петербурзі гетьман узяв шлюб з улюбленою камер-фрейліною імператриці Катерини II Олександрі Василівні Енгельгардт. Зиму Браницькі проводили при дворі Катерини ІІ у Петербурзі, а влітку переїжджали у свої маєтки на Україні, найчастіше у Білу Церкву. Згодом, в 1784 році, О. В. Браницька отримала цей маєток в дарунок від свого чоловіка і почала наводити в ньому лад.

Парки європейських столиць, де вона неодноразово бувала, надихнули Олександру Браницьку на створення не менш вишуканого парку у своїй головній резиденції. Спочатку вона мала намір збудувати парк у Шкарівському лісі (за 10 км на південь від Білої Церкви), але згодом, детальніше ознайомившись з навколишньою місцевістю, зупинилася на ділянці віковічної діброви у західному напрямку, за 3 км від Білої Церкви, в урочищі Гайок. Назву парку дала на свою честь -- "Олександрія".

У 1791 році помирає князь Григорій Потьмкін. Після його смерті графиня, за підтримки Катерини ІІ отримує більшу частину спадщини князя. Зважаючи на ту роль, яку зіграв в її житті Г. Потьмкін, Браницька вирішує присвятити будівництво майбутнього парку його пам'яті, а також збудувати в парку його мавзолей. Проект мавзолею виконав у 1795 році відомий архітектор, автор Таврійського палацу Г. Потьомкіна у Петербурзі -- Іван Старов. Мавзолей мав стати домінантою всієї нової композиції парку "Олександрія". Він повинен був розповідати про життя та велич Г. О. Потьомкіна.

Після смерті Катерини ІІ, російський трон успадкував Павло І, який вкрай негативно ставився до всього, що пов'язано з ім'ям князя Таврійського. Браницьких перестали приймати при дворі, за ними був встановлений негласний нагляд. Через це графиня вимушена була відмовитись від будівництва мавзолею. Замість нього, спираючись на композиційні частини проекту І. Старова, було збудовано декілька інших споруд. Для будівництва парку із Європи були запрошені спеціалісти-паркобудівники.

Автором генерального плану забудови парку став французький архітектор Мюффо. Пізніше в парку працювали архітектори та садівники Ботані, Станге, Бартецький, Вітт, Єнс, які втілили в життя проект генплану та заклали основу паркових композицій, використовуючи існуючий лісостеповий ландшафт та природні дібровні насадження. Одночасно зі створенням паркових насаджень почалося будівництво резиденції та інших архітектурних влаштувань. Перші роботи розпочалися в 1793 році.

Багато рослин для парку завозили з Польщі, інших країн Європи і світу.

Паралельно розпочалась робота по будівництву літньої резиденції графів Браницьких. "Аустерія" спочатку була лише літньою резиденцією, а пізніше стала і зимовою. Поруч з нею було розташовано комплекс павільйонів, в тому числі Монарший павільон, Бальна Зала та інші. З північної, східної і західної сторін головний палац оточували адміністративно-господарські будівлі, які замикалися внутрішнім майданчиком (дідинцем) розмірами 92х74 м. Під час буремних подій ХХ століття ці будівлі були знищені і до наших часів не збереглися.

Решта території була призначена для художньої частини паркових облаштувань. До них належать Мала і Велика галявини з прилеглими архітектурними спорудами: Колонада "Луна", "Китайський місток", "Руїни", "Арочний місток", "Острів Марії", "Острів Троянд", різні види фонтанів, водоспадів та інші малі архітектурні форми. Разом з галявинами та дібровою, ставками та річкою Рось вони утворили єдиний парковий ансамбль. Алеї парку прикрашали бронзові і мармурові скульптури, вази.

На відстані біля 500 метрів від "Аустерії" розташовано економічний двір (з 1946 року адміністрація парку) -- правління економа, що керував парковим господарством. Тут містилися житла постійних працівників, майстерні, оранжерея та квіткове господарство, фруктовий сад, поруч -- рибні стави. Великий штат обслуги забеспечував побут Браницьких та їх гостей. В теплицях для їх потреб вирощувались екзотичні рослини: кактуси, орхідеї, ананаси, інжир, цитрусові, італійський виноград, китайські рози, які досягали небувалих розмірів.

Поряд з палацовим комплексом із західного боку розташовано сад "Мур" (його обгороджено мурованою цегляною стіною для захисту теплолюбних плодових дерев від холодних вітрів); зі східного боку -- "Клини", сад Катерини ІІ, Сад Потьомкіна, Російський сад, городи.

Західна частина парку -- третина всієї паркової території, відмежована дорогою від економічного двору до Сквирського шляху, була відведена під мисливські угіддя (звіринець) і служила як лісопарк. Нині вона розширена ще на 96 га.

У східній частині парку знаходився сад, який мав назву "Дружній". На залізних декоративних воротах було викарбовано французькою мовою: "Перед тим як ввійти, порадся зі своїм серцем: чи вмієш ти цінувати дружбу". В глибині саду була побудована Ротонда у вигляді мушлі, де стояло погруддя князя Григорія Потьомкіна.

В 1815 році О. Браницька привезла в Білу церкву з Берліна молодого садівника Августа Єнца. який протягом наступних 54 років працював у парку, створюючи все нові і нові композиції. Творінням його рук є ландшафтні композиції, які збереглися і до наших часів на Великій і Малій галявинах. В подяку за його багаторічну працю і на честь 50-річчя його служби, господарі встановили в парку пам'ятну металеву колону.

В середині ХІХ століття парк "Олександрія" набув неабиякої слави. Його відвідували відомі люди того часу: Г. П. Державін, О. С. Пушкін, Т. Г. Шевченко. Неодноразово тут бували декабристи (члени Південного товариства): Бестужев-Рюмін, Муравйов-Апостол, Пестель та ін., відомі польські поети та художники: Ян Ліппоман, котрий написав про "Олександрію" вірші, Ян Бровінський, який після відвідування парку видав поему "Олександрія".

Парк часто відвідували члени царської родини, з якими Браницькі підтримували дуже тісні стосунки. Тут було окреме місце, так званий Царський сад, де зростали одна модрина та 7 американських лип, які були посаджені імператорами Олександром Павловичем та Миколою Павловичем, княгинею Олександрою Федорівною. Кожне дерево було обнесене чавунною огорожею, на якій під кроною була мідна дощечка з написом: ким і коли посаджене дерево.

Реформа 1861 року, яка скасувала кріпатцтво, позбавила Браницьких безкоштовної робочої сили. З цього часу уповільнюється розвиток парку "Олександрія". Практично до 1917 року в ньому виконувались роботи, пов'язані тільки з доглядом вже існуючих об'єктів. По скасуванні панщини, коли за роботу потрібно було платити, художній образ парку щораз гіршає. Занепадає дорожня мережа, протоки островів замулюються, острови зливаються з суцільним берегом, павільйони, зокрема "Руїни", ушкоджуються й не відбудовуються. Деякі інші декоративні павільйони ("Люстгаус" тощо) перетворюються в сараї.

Три покоління графів Браницьких розбудовували парк. Після смерті Олександри Браницької в 1838 році парк та маєтки успадкував її син Владислав Ксаверійович (1783 -- 1843). Наступним володарем був Владислав Владиславович (1826 -- 1884). Останньою володаркою маєтків до 1917 року була дружина графа Владислава -- Марія Євстафіївна з роду Сапєг. Нащадки Браницьких й понині живуть у Франції, Польщі та інших країнах світу.

Під час громадянської війни 1918--1921 років парк зазнав величезних втрат. Більшість архітектурних споруд була повністю або частково зруйнована. З "Олександрії" вивезли велику кількість цінних мармурових та бронзових скульптур, значні збитки були завдані і парковим насадженням.

З 1921 року "Олександрія" стає основною базою його навчально-дослідного господарства. "Олександрія" отримує нову назву -- парк ім. Ч. Г. Раковського. Виходячи з потреб відбудови госпадарства перших років Радянської влади час від часу, поволі "на цеглу" розбиралися зруйновані, або напівзруйновані споруди, вирубовалися дерева.

Площа парку використовувалась не з декоративною метою, як це мало бути а задля добування деревинної маси. Ще більшої руйнації парк зазнав після рішення Білоцерківського окружного виконавчого комітету в лютому 1928 року про забудову на території парку водогону для міста.

У 1922 році рішенням Київського губернського комітету парк "Олександрія" був проголошений заповідником і до 1946 року входив до складу сільськогосподарського технікуму, а згодом інституту.

Велику руйнацію принесли парку роки Другої світової війни. Ще більше були зруйновані архітектурні споруди, пошкоджена або зовсім знищена значна частина дерев. Під час німецької окупації в 1943 році було зрізано понад 3 га вікових дерев сосни звичайної. Водночас на попередньому рідколіссі: зона Дідинця, Саду Катерини II та Потьомкіна -- все вкрилося густим самосівом, знівелювавши попередній художній образ цих ділянок парку.

Постановою від 10 квітня 1946 року Рада Міністрів СРСР передала парк "Олександрія" у віддання Національної академії наук України, якій він підпорядковується в даний час. З цього часу розпочинається роботи по відбудові парку. В 1955 році розроблений проект реставрації і розвитку парку. В 1957 році, під керівництвом і за активної участі Д. М. Криворучка в парку розпочалися реставраційні роботи. Були відновлені всі основні паркові споруди за винятком палацу і танцювального павільйону: головний вхід, Ротонда, Колона печалі, Великий водоспад, колонада Луна, Китайський і Арочний містки, фонтани. Одночасно були збудовані нові об'єкти -- джерело "Лев", "Кругла альтанка", закладені нові паркові насадження. В процесі реставрації і розвитку рослинного комплексу були визначені ландшафтні райони парку, проведена комплексна оцінка природних чинників території і ландшафтна таксація існуючих насаджень, організоване центральне планувальне ядро, знайдене рішення нових ділянок у поєднанні з композицією парку в цілому. Була впорядкована і розвинена мережа алей, забезпечені водо - і електропостачання, каналізація.

Мережа дев'яти алей, що відходять від колишнього композиційного центру -- палацу, збереглася і займає панівне становище в композиції парку. У зв'язку з цим було визнано логічним і необхідним відновлення пам'ятника архітектури -- палацу і танцювального павільйону на колишньому місці з розміщенням там адміністративної частини і паркового музею з картинною галереєю. У західній частині парку з'явилося декілька ландшафтних фрагментів, мало зв'язаних між собою: ялинова алея, півколо каштанів і куртина ялин.

Оновлена широка дубова алея, котра починається від Дідинця, проходить Дібровку, кам'яну дамбу, розкриває пейзажі горіхової поляни, Круглої альтанки і вливається в алею, що веде до Палієвої гори. У східній частині парку проектується Східна поляна, оточена рамкою із старих паркових насаджень

З рідкісними, цікавими рослинами, галявинами та дібровою, до паркового ансамблю було включено і досить багато архітектурних споруд різного цільового призначення, які гармонійно доповнювали парковий ансамбль. Серед них є чимало таких, що збереглися і до нашого часу.

Похожие статьи




Олександрія, Історія cтворення парку - Дендропарки України

Предыдущая | Следующая