Музична фольклористика і фольклор - Тенденції розвитку музичної культури Волині наприкінці XX

Зазначається, що перші записи пісенного фольклору Волині припадають на початок XIX століття. У передових колах діячів української, російської і польської культури зростає інтерес до вивчення історії, етнографії та фольклору України. Одними із перших до цієї справи долучились польські етнографи З. Доленга-Ходаковський (Адам Чарноцький) та О. Кольберг.

Значне місце у волинській фольклористиці належить працям М. Костомарова та народознавчим матеріалам етнографічно-статистичної експедиції російського Географічного Товариства, очолюваній П. Чубинським. Чимало пісень різних жанрів, записаних експедицією на території тодішньої Волинської губернії, збагатили "Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край" (1872-1878). Окремі публікації волинського фольклору і дослідження його знаходимо у періодичному виданні Краківської Академії наук "Zbiуr wiadomуsci do antropologii krajowej" (1877-1889).

Наприкінці XIX - початку XX століття досліджували пісенний фольклор Волині Олена Пчілка, В. Кравченко, П. Козицький. Важливим етапом у дослідженні та публікації пісенної творчості волинського краю були праці Лесі Українки. У селі Колодяжно Ковельського повіту Леся Українка почала записувати народні пісні й мелодії. Нині в архівах Волинського обласного історико-краєзнавчого музею зберігається рукопис "Записи колодяженських пісень" із 156 пісенних зразків, зібраних Лесею Українкою та її сестрою Ольгою Косач-Кривинюк від односельчан.

В 20-30-х роках ХХ ст. на Волині розгортається етнографічно-фольклористична діяльність Н. Диленича, уродженця Кременеччини. В радянський час серед збирачів пісенного фольклору - П. Мотуляк, О. Бренчук, Є. Ващук, І. Федько. Зібрані матеріали публікувалися в журналі "Народна творчість та етнографія", в місцевих художньо-поетичних альманахах і збірниках "Співає Радянська Волинь" (1954), "На оновленій Волині" (1956), "Народна творчість Волині" (1957); у багатотомному виданні "Українська народна творчість" (Київ), а також у збірнику "Пісні та вірші революційного підпілля Західної України (Київ, 1965). Праця О. Ошуркевича і М. Стефанишина "Пісні з Волині" (1970 р.) розпочала нову серію "Народні пісні України" (432 народні пісні, 24 інструментальні мелодії). Значним внеском у волинську фольклористику стала збирацька праця А. Голентюк. В 1984 році вийшла друком перша збірка її пісень "Фольклорна веселка. Українські народні пісні з голосу Антоніни Голентюк". Отже, розвиток волинської фольклористики від її зародження і до 90-х років ХХ століття підтверджує його зв'язок із загальноукраїнськими процесами і їх регіональною специфікою.

Аналізуються збірки фольклорних матеріалів місцевих краєзнавців та висвітлюється побутування музичного фольклору на сучасному етапі.

Із встановленням державної незалежності в Україні відкриваються нові перспективи у розвитку музичної культури, зокрема фольклористики. Стають доступнішими для вивчення обрядовий фольклор, стрілецькі та повстанські пісні, розширюється палітра музичної обрядовості. Втім ентузіазм перших років значною мірою вщух, позаяк фінансової систематичної підтримки з боку держави фольклористична справа практично не отримала, тому збирати народні пісні продовжує прогресивна інтелігенція з власної ініціативи і за власний кошт. Тут ведуть активну збирацьку діяльність О. Ошуркевич, Є. Гіщинський, О. Антонюк та О. Кондратович, яка в 1994 році у видавництві "Надстир'я" видала збірку "Калиновий квіт Полісся", до якої увійшло 160 народних пісень, записаних збирачкою в рідному селі Кримно Камінь-Каширського району. Збірка О. Ошуркевича "Пісні з Колодяжна", що видана в 1998 році в "Надстир'ї", репрезентує пісенний пласт з одного осередку - села Колодяжна Ковельського району. Помітною стала збірка "Старовинні обрядові пісні" (Алушта, 2004), яку опублікувала волинська виконавиця народних пісень із с. Обсніжи Турійського району О. Антонюк.

На початку 90-х років ХХ століття значного поширення й громадського визнання набув такий пласт української пісенності, раніше заборонений, як повстанська пісня І-ої половини ХХ століття. Багато зусиль до того доклав Є. Гіщинський - творець співаника "Пісні січових стрільців" (1990 р.). В 2002 році ним був надрукований збірник-антологія "За волю України", в якому репрезентовано повстанські чоловічі військові співи. Подано 238 текстів і нотний матеріал (в тому числі варіанти) молитов і гімнів (6), урочисто-патріотичних (83), похідних (18), лірико-побутових (55), жартівливих і сатиричних (12), тюремних і табірних (44). Збірник доповнений примітками, історичними довідками про авторів пісень (якщо відомо), а також біографічними нарисами.

Характерною ознакою новітньої історії української культури стало проведення міжнародних та загальноукраїнських мистецьких акцій, найчастіше не в столиці, а в окремих регіонах. Так, з червня 1991 року в Луцьку проводиться Міжнародний фестиваль українського фольклору "Берегиня" та фестиваль автентичного мистецтва світової спільноти "Поліське літо з фольклором".

Усе зазначене дозволяє констатувати, що в 90-х роках ХХ ст. і на початку ХХІ ст. фольклористична справа Волині продовжує традиції своїх видатних попередників. Саме у цей період збагачується народна музична творчість краю, повертається із забуття музичний епос боротьби УПА, набувають широкого побутування пісні, ще зберегли своє ритуальне призначення (весільні, купальські, колядки, щедрівки).

Похожие статьи




Музична фольклористика і фольклор - Тенденції розвитку музичної культури Волині наприкінці XX

Предыдущая | Следующая