Матеріали з яких виготовляють народний одяг, Хутро - Український національний одяг

Хутро

Клімат України, як відомо, досить суворий і теплий одяг нашому населенню завжди був потрібний не менше як на шість, а то й на сім місяців у році. Ось чому в Україні хутро завжди було найулюбленішим матеріалом для виготовлення верхнього теплого одягу, як для чоловіків, так і для жінок. Колись наші предки вживали для одягу хутро з диких, і свійських тварин. З свійських найбільше використовувались вівці, а з диких -- ведмеді, лисиці та вовки, а на узгір'ї карпатських гір олені. Тепер здебільшого кожухи шиють з овечих шкір і тільки вельми заможні люди мають кожухи з лисиці. Вовки, ведмеді та олені вже рідко зустрічаються в українських лісах, а тому й не диво, що кожухи з хутра цих тварин стали великою рідкістю. На оздобу теплого верхнього одягу завжди використовувались хутра дрібних диких тварин, як ось куниць, соболів, горностаїв, бобрів та білок.

З старих літературних пам'яток відомо, що вже в ІХ-ХІІ століттях слов'янські племена платили данину своїм і чужим князям куничим і білячим хутром. Так, з Лаврентіївського літопису довідуємося, що хозари брали з полян, сіверян та в'ятичів по білячій хутрині з двору, а варяги брали з дерев'ян по одній чорній куниці. Наша княгиня Ольга теж наказала дерев'янам платити їй данину хутром. У тому ж літописі говориться, що Ігор, Ольга і Святополк, коли сідали на княжий стіл, то роздавали хутряний одяг і шкіри куниць своїм дружинникам. Автор "Слова о полку Ігоревім", що жив у XII-му столітті, нарікаючи на руських князів, писав:

"А князі самі собі крамолу кували,

А погание самі з побідами рискаючи по руській землі,

Данину взимали: зо всякого двора, білку".

У тій же старокняжій поемі, Ярославна, плачучи на путивлівській стіні, примовляє:

"Полечу я зузулею по Дунаю,

Омочу рукав бобровий у Каял-ріку..."

З стародавньої народної творчості довідуємось, що в стародавній Україні кількістю хутра та хутряного одягу визначалося багатство господаря. В одній колядці співається:

В тебе шуби соболеві,

Горностаї королеві...

А в галицькій щедрівці говориться про те, як багата газдиня, відправляючи свою челядь на лови, наказує їй:

Тур-оленя вбийте,

Роги зшибите, шубу здійміте,

Ой, принесіте та повісте,

Та повісьте в новій світлиці,

В новій світлиці та на стіночці,

Все ж то-то буде, гей, газдиночці.

І це, як видко із змісту щедрівки, є найбагатший подарунок газдині від її челяді.

У Лаврентіївському літописі під роком 1068-м читаємо таке: "Дворь жь княжь розграбиша, безчисленое множьство злата й сребра, кунами й бтЬлью..." Як бачимо, в стародавній Україні-Русі хутро розцінювалось на рівні з сріблом і золотом.

Про стародавніх чинбарів та кожем'яків маємо багато згадок у народних казках та переказах. Найстарша та, мабуть, і найцікавіша з цих казок е казка про Кирила Кожем'яку; тут Кожем'яка змальований як народній багатир-силач, бо ж "він шкіри м'яв, а тому й багато сили мав... а сили мав так багато, що й лютого змія поборов таки того, що жив під Києвом та людей хапав". Саме тому, що такому важливому героєві народної казки приписується ремесло кожем'яки, ми можемо бачити, яке велике значення в стародавньому побуті мав одяг з вичинених шкір.

Похожие статьи




Матеріали з яких виготовляють народний одяг, Хутро - Український національний одяг

Предыдущая | Следующая