Джерела та передумови розвитку жанру концерту для труби в ХVІІ-ХІХ століттях. - Концерт для труби з оркестром в аспекті жанрово-стильової еволюції

В другому розділі дисертації розглядається процес формування трубних виконавських шкіл, а також взірці барокового та ранньокласичного концерту як першооснови розвитку репертуару для солюючої труби в наступні епохи.

Мистецтво гри на духових інструментах в ХІХ столітті зробило величезний крок вперед. Починає розвиватися музична педагогіка, з"являються нові навчальні посібники та школи. Головну роль у пожвавленні цього процесу відіграло відкриття консерваторій у великих містах Європи, зокрема в Парижі (1795). Професор Ж. Б. Арбан систематизує найпрогресивніші досягнення в сфері виконавства на трубі у своій "Повній школі для корнета-а-пістона і саксгорна", що було затверджено як оптимальний метод навчання військових музикантів грі на корнеті, флюгельгорні та саксгорні.

В другій половині ХІХ століття відбувається формування німецької, чеської та російської трубних шкіл. Значний вплив на розвиток духового виконавства здійснює вокальне мистецтво, зокрема в сенсі постановки дихального апарату. Перехід на змішаний тип дихання дозволив зробити якісний стрибок у мистецтві гри на духових інструментах, покращив темброві характеристики інструментів, виконавську витримку тощо.

Прогресування виконавських шкіл, розвиток та впровадження новітніх методик підготовки музикантів спричинили значний ріст виконавської майстерності трубачів в ХХ столітті. Наявність висококваліфікованих інструменталістів інспірувала композиторську зацікавленість жанром трубного концерту.

Першим етапом формування сольного репертуару для труби став Бароковий концерт. В дисертації з'ясовується естетичний зміст терміну "концерт", його трактування провідними музикознавцями, простежується взаємовплив цього жанру і скрипкової барокової сонати.

В барокових концертах переважає відкрита форма циклу з парною кількістю контрастних частин, а ближче до середини XVIII cтоліття встановлюється тричастинний цикл як найбільш вживаний. В дисертації подається детальний теоретичний аналіз декількох взірців та робиться висновок, що трубний бароковий концерт розвивався в руслі типологічних ознак скрипкового концерту.

Одним з перших барокових концертів для труби кларіно є Концерт D - dur для труби і струнних представника болонської школи Джузеппе Тореллі, а розквіт цього жанру припав на творчість Томазо Альбіноні та Антоніо Вівальді. Перу Вівальді належать 9 концертів для 5ти труб зі струнним оркестром, 3 концерти для скрипки, труби та струнного оркестру, 2 концерти для 2х труб, струнного оркестру та органу, концерт для труби з оркестром. Саме у творчості Вівальді сольний інструментальний концерт отримав такий рівень розвитку форми, котра характеризується цілісністю, змістовністю та насиченістю внутрішніми контрастами. Композитор остаточно утверджує тричастинний тип циклу.

Серед пізніх взірців жанру барокового концерту для натуральної труби згадуються концерти Г. Ф. Телемана, І. Ф. Фаша (з надзвичайними регістровими труднощами, багатою, різноманітною технікою, яскравою мелодикою), Леопольда Моцарта. Ранньокласичні ознаки очевидні у нещодавно опублікованому Концерті для труби з оркестром Es - dur Й. Неруди, особливу складність в якому становлять каденції в першій та третій частинах.

Наступним еволюційним етапом становлення сольного трубного концерту є Ранньокласичний концерт. У дисертації пропонується теоретичний та виконавський аналіз Концертів для труби з оркестром Й. Гайдна та Й. Н. Гуммеля, зосереджується увага на історичних передумовах написання цих творів та методичних рекомендаціях визначних виконавців.

Зокрема, художня концепція Концерту для труби з оркестром Es - dur (1796) Йозефа Гайдна віддзеркалює основні риси класичного сонатно - симфонічного циклу. Ще одним з небагатьох взірців трубного репертуару початку ХІХ століття є Концерт для труби з оркестром E-dur (1803) Йоганна Непомука Гуммеля. Першим твором цього композитора для клапанної труби стало Тріо для фортепіано, скрипки та труби, котре було виконане за участю А. Вейдінгера в січні 1803 року. Концерт Й. Н. Гуммеля безпосередньо кореспондує з творами віденських класиків в аспекті форми та музичної мови: наприклад, з концертом Гайдна в сенсі використання мелодичних та віртуозних можливостей інструменту. Концерти для труби з оркестром Й. Гайдна та Й. Н. Гуммеля стали еволюційними віхами процесу формування репертуару для труби. І по нинішній час не припиняються дискусії в сенсі вибору темпів, виконання мелізмів, штрихів, динамічних та агогічних відтінків. Ці твори стали невід"ємною і вельми популярною часткою репертуару трубачів.

Похожие статьи




Джерела та передумови розвитку жанру концерту для труби в ХVІІ-ХІХ століттях. - Концерт для труби з оркестром в аспекті жанрово-стильової еволюції

Предыдущая | Следующая