Влада і опозиція в парламенті - Здобуття незалежності Україною

15 травня 1990 р. Верховна Рада УРСР дванадцятого скликання вперше почала працювати, як парламент, - на постійній основі. Перша сесія тривала понад два місяці, а не два-три дні, як раніше. "Сформувалися два блоки депутатів - парламентська більшість, так звана "група 239" (офіційна назва - "За суверенну Радянську Україну ), й опозиційна Народна рада" [14,С.320].

Робота Верховної Ради постійно транслювалася в прямому ефірі по радіо й телебаченню. Полеміка між депутатами мала негативний вплив на громадян України. І навпаки, процеси, які відбувалися в українському суспільстві, негайно переносилися в стіни Верховної Ради. "У перші дні роботи парламенту в сесійній залі були дві категорії депутатів - відомі та невідомі. Останні становили більшість. До відомих належали : В. Івашко, С. Гуренко, В. Масол, Л. Кравчук, І. Драч, Д. Павличко, В. Яворівський" [7,С.47]. В. Івашко став народним депутатом України в конкурентній боротьбі з 11 кандидатами, обравши один із районів Києва, тоді як інші керівники республіки віддали перевагу сільським виборчим округам, зокрема С. Гуренко та Л. Кравчук. "Особливе місце посідали в парламенті Л. Горохівський, О. Шевченко, Л. Лук'яненко, І. Калинець, М. Горинь, С. Хмара, Б. Ребрик, Б. Горинь, В. Чорновіл, Г. Алтунян"[25,С.165]. Усі десятеро - колишні політв'язні. Вибори керівництва Верховної Ради наочно підтвердили те, що в українському політикумі на першому місці стоїть питання боротьби за владу.

Комуністи без зайвих ускладнень провели на посаду голови Верховної Ради В. Івашка, котрий згодом не без гордості заявляв: "Я не програвав жодних виборів у своєму житті"[5, С.209]. Неоднозначною ситуацією стали вибір заступників голови Верховної Ради. За згодою В. Івашка щодо передачі посади першого заступника голови академіку І. Юхновському, на що опозиція не мала супротив, навіть, вимагала цього, за пропорційною системою до складу в парламент був репрезентований "Демократичний блок".

"Відповіддю на дії Ради була заява Я. Зайка, в якій вперше було сказано та офіційно прийнято про перехід "Демократичного блоку" до парламентської опозиції, яка буде оформлена у вигляді Народної ради, яка вирішуватиме питання альтернативних законопроектів" [29,С.269].

Поділ верхівки на демократів та дисидентів призупинився, оскільки Рух перейшов в опозицію до існуючого ладу. "Опозиція в парламенті мала чіткі настрої - антикомуністичний, антиімперській і парламентській" [26,С.199]. У практичну площину було перенесено питання виходу України з СРСР, усунення Компартії від влади. Керівництво Руху остаточно стало на нову політичну лінію, яка дістала оформлення на його Других всеукраїнських зборах (25-28 жовтня 1990 р.). На них завершилася трансформація Народного руху України за перебудову в антикомуністичну організацію. З його програми та статуту усувалося все, що нагадувало про нещодавні "гріхи":

"Обіцянки співпрацювати з Компартією, розмови про соціалізм, про перебудову" [6,С.111]. На цьому етапі демократичний рух, згуртований національною ідеєю.

Другі всеукраїнські збори Руху показали, що політичну арену поступово завойовують "старі політики та нова Генерація, котра їх підтримує" [11,С.4]. "Маловідомий факт - завдяки наполегливості Д. Павличка на других зборах Народного Руху було обрано І. Драча"[27,С.118]. Один з делегатів відреагував на це реплікою: за такого тиску головою можна було б обрати й першого секретаря ЦК Компартії України. Відмежовується од Руху один із його ідейних фундаторів - М. Попович - через те, що в ньому "стала посилюватися виражена національна орієнтація" [29,С.65].

Висновком може стати підсумок складу нового українського парламенту. "Демократичний блок, очолюваний Рухом здобув ј мандатів в парламенті, в західних областях переміг у виборах до місцевих рад" [14,305]. Що, в свою чергу, похитнуло монополію КПУ на владу. Демократи утворили опозиційну силу в парламенті - Народну Раду (125 осіб) на чолі з Юхновським. А Народній Раді протистояла прокомуністична більшість на чолі з О. Морозом, у кількості 300 осіб.

Найбільше представників було від Львівщини - 24, Києва - 17, Івано-Франківщини - 11, Харківщини - 10. Головою НР обрано І. Юхновського, заступниками Л. Лук'яненка, Д. Павличка, О. Ємця, В. Філенка, секретарем - Л. Танюка. У прийняті політичних рішень протистояла консервативно-комуністичній парламентській більшості т. з. "групі 239" (група "За суверенну Радянську Україну"). Виступаючи за здобуття Україною економічної і політичної самостійності, НР значною мірою, сприяла ухваленню Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.) та Акту проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.).

Похожие статьи




Влада і опозиція в парламенті - Здобуття незалежності Україною

Предыдущая | Следующая