Висновки - Соціально-економічний розвиток Західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини у ХІХ столітті

У другій половині XIX ст. в західноукраїнських землях відбувається поступовий перехід до капіталістичних форм господарювання. Зростає товарність сільського господарства, ширше використовується вільнонаймана праця, поліпшуються знаряддя праці, частіше застосовується техніка тощо. Проте водночас з позитивними зрушеннями зберігає свої панівні позиції поміщицьке зелеволодіння; завдяки перебуванню сервітутів - під поміщицьким контролем юридично вільні селяни фактично потрапляють в економічне кріпацтво; загострюється проблема аграрного перенаселення тощо. Через це в аграрній сфері західноукраїнських земель накопичується комплекс протиріч, які заважали поступальному розвиткові. Ці протиріччя значною мірою були зумовлені колоніальним характером економіки краю.

Наслідками колоніальних форм господарювання в промисловій сфері були: гальмування промислового розвитку західноукраїнських земель; консервація кустарно-ремісничого характеру західноукраїнської промисловості; орієнтація фабричного виробництва на добування та первинну переробку сировини, створення деформованої структури промислового потенціалу; залежність промислового розвитку від іноземного капіталу; хижацька експлуатація природних багатств західноукраїнських земель; фіксація низької енергоозброєності західноукраїнської промисловості; перетворення західноукраїнського краю на ринок збуту.

Промисловість західноукраїнських земель під владою Австро - Угорщини майже цілком перебувала в руках іноземних капіталістів (німецьких, австрійських, канадських). Протягом 70-80-х років XIX ст. тут також відбувався інтенсивний процес формування фабрично-заводської промисловості, головним чином нафтово-озокеритної (озокерит - гірський віск), лісопильної та борошно-мельної галузей. На цих підприємствах стали дуже широко застосовуватися парові двигуни.

У цілому ж західноукраїнські землі продовжували залишатися аграрно-сировинним придатком до промисловості розвинутих центральних і західних провінцій Австро-Угорщини. Як і раніш, основну масу населення становило селянство. При чому майже половина селянських господарств була бідняцькою. Значно зросло число куркульських господарств, де використовувалася наймана робоча сила. На кінець XIX ст. на західноукраїнських землях налічувалось понад 400 тисяч постійно зайнятих і періодично найманих робітників.

У другій половині XIX століття центром українського національного відродження стала Галичина, де у відносно сприятливих умовах австрійського конституційного ладу українська політична думка знайшла благодатний грунт для свого розвитку. Динаміку суспільного руху визначали українсько-польське протистояння та невщухаюча боротьба між москвофілами, народовцями та радикалами. Наприкінці XIX ст. суспільний рух у західноукраїнських землях вступає в політичний етап свого розвитку, який характеризується утворенням політичних партій, кристалізацією їхніх програм та активною боротьбою за вплив на маси.

Саме в цей період галицькими вченими за участю східноукраїнських політичних діячів було науково обгрунтовано окремішність українського народу з його власною неповторною мовою, письмом, звичаями, релігією від інших слов'янських народів та доведено етнічну цілісність українців Східної Галичини з українцями, які проживали на теренах південної Росії, західної Польщі та північної Угорщини. Ці ідеї стали науково-теоретичною основою формування національної свідомості та піднесення українського національно-визвольного руху.

Найважливішими факторами, що стимулювали національний рух за політичні, соціально-економічні права українців, стали соціально-економічні чинники, серед яких можна назвати скасування кріпосного права та закріплення у конституційних актах права власності всіх громадян на землю; виникнення та розвиток кооперативного руху та інших українських економічних інституцій; створення системи господарської (економічної) освіти для українського населення; розвиток промисловості та поява робітничого класу; розгортання боротьби селянства та робітничого класу за свої соціально-економічні права тощо.

Основними культурними чинниками відродження Західної України під владою Австро-Угорщини після "Весни народів" 1848 р. стали боротьба української галицької інтелігенції за формування національної свідомості всіх верств українського населення та пропагування ідеї українського державотворення; боротьба за розвиток української мови та культури і їх поширення у всіх сферах життя Західної України. Рух українців за свої культурні права набув політичного характеру, а також значення необхідного чинника розвитку ідеї українського державотворення, без якого неможливе було її поширення серед широких кіл української громадськості.

Починаючи з 1848 p., слід виокремити в українському національному русі чотири головні напрямки: українофільство (у розумінні самостійництва), полонофільство, австрофільство, москвофільство (русофільство), які незважаючи на різні державно-політичні ідеали і орієнтації були невід'ємними складовими українського національно-визвольного руху в Західній Україні.

Національний рух українців Західної України у другій половині XIX століття став важливою сторінкою історії політичного самовизначення українського народу, яскравим свідченням невмирущої волі українців мати свою державність, бути суверенним у сім'ї інших вільних народів світу. Цей рух був глибоко пов'язаний з суспільно-політичними процесами на Наддніпрянській Україні, а тому мав не лише локальне, а й всеукраїнське політичне значення.

Похожие статьи




Висновки - Соціально-економічний розвиток Західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини у ХІХ столітті

Предыдущая | Следующая