Суспільно-політичні настрої української молоді у 60-ті роки ХХ ст


Суспільно-політичні настрої української молоді у 60-ті роки ХХ ст.

На прикладі двох знакових для радянського суспільства подій (смерті Й. Сталіна 1953 р. та "розвінчання" його культу 1956 р.) проаналізовано суспільно-політичні настрої молоді, реакції, поведінка, її морально-психологічний стан. На їх формування безпосередньо впливала дихотомія, притаманна радянському періоду, -- нав'язування реальності, сформованої ідеологічною пропагандою, та сприйняття реальності на основі власного життєвого досвіду. Ці дві паралелі тривалий час здатні були не тільки співіснувати в одній системі координат, але й взаємодоповнювати одна одну, проте у відносно монолітного радянського суспільства, під впливом згаданих вище резонансних політичних подій, все частіше виникали запитання, зокрема, чому те, про що інформує влада через пресу, агітаторів, пропагандистів, разюче відрізняється від того, що відбувається насправді? Відтак, це сприяло формуванню плюралізму думок (від лояльних до критичних), що, як правило, не висловлювалися публічно. Такі процеси були притаманні і молодіжному середовищу.

Донині тривають дискусії вчених щодо значення доповіді М. Хрущова на ХХ з'їзді 25 лютого 1956 р. "Про культ особи та його наслідки", в якій було засуджено репресивну політику Й. Сталіна та окремі прояви тоталітаризму. Ця доповідь була тактичним кроком на шляху здобуття влади М. Хрущовим, однак його подальша активна реформаційна діяльність, незважаючи на її суперечливість, поверховість і незавершеність, таки досить позитивно позначилася на суспільно-політичному житті країни: послабився ідеологічний тиск, були створені умови для критичнішого сприйняття населенням офіційної інформації, дещо послабилася зовнішньополітична і культурна ізоляція СРСР, покращилося матеріально - побутове становище жителів країни тощо. Ці зміни започаткували процеси трансформації суспільної свідомості і позитивно вплинули на морально-психологічний стан та світогляд більшості радянських громадян.

Дослідження проблем ХХ з'їзду, хоча і фрагментарно, однак розглядається здебільшого в узагальнюючих працях з історії України другої половини ХХ століття (В. Даниленко, В. Баран) Баран В. Україна 1950-1960-х рр.: еволюція тоталітарної системи. -- Л., 1996; Баран В. Україна після Сталіна. Нарис історії 1953-1985 рр. -- Л., 1992; Баран В., Даниленко В. Україна в умовах системної кризи (1946-1980-і рр.). -- К., 1999. -- С. 67-133; Кульчицький С. Україна в добу Леніна, Сталіна і Хрущова: порівняльний аналіз // М. С. Хрущов і Україна. Матеріали наукового семінару 14 квітня 1994 р., присвяченого 100-річчя від дня народення М. С. Хрущова. -- К., 1995. -- С. 6-11., філософських роботах, зокрема, М. Колєсова Колесов М. "Советская атлантида". Философские очерки. -- Севастополь, 2010.. Кількість наукових публікацій, безпосередньо присвячених цій проблемі, як правило, зростає у річниці відзначення дат з життя М. Хрущова та проведення ХХ з'їзду М. С. Хрущов і Україна. Матеріали наукового семінару 14 квітня 1994 р., при-свяченого 100-річчю від дня народження М. С. Хрущова. -- К., 1995; Україна ХХ ст.:

Культура, ідеологія, політика. -- Вип. 10: Хрущовська "відлига": передумови, реалії, наслідки. Матеріали "круглого столу". -- К., 2006.. В них аналізуються передумови, причини, наслідки, значення ХХ з'їзду, його вплив на наступні суспільно-політичні процеси в країні. Окремі роботи висвітлюють реакцію на доповідь М. Хрущова різних соціальних груп України (О. Бажан та Д. Омельчук) Бажан О. ХХ з'їзд КПРС: сприйняття та реакція населення України // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. -- Вип. 10: Хрущовська "відлига": передумови, реалії, наслідки. Матеріали "круглого столу". -- К., 2006. -- С. 112-117; Омельчук Д. Реакція населення Криму на доповідь та постанову ЦК КПРС "Про подолання культу особи та його наслідки" // Там само. -- С. 118-122; Брегеда М. Оцінка населенням Наддніпрянщини доповіді М. Хрущова "Про культ особи та його наслідки" на ХХ з'їзді КПРС // Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. -- Вип. 10. -- Рівне, 2006. -- С. 40-44., однак настрої студентів, найбільш активної групи соціуму, залишаються поза увагою вчених.

Окремих аспектів цієї проблеми торкалися російські дослідники, зокрема, Є. Зубкова, Ю. Аксютін, О. Пижиков Аксютин Ю. Хрущовская оттепель и общественные настроения в СССР в 1953-1964 гг. -- М., 2004; Пыжиков А. Проблема культа личности в годы хрущевской оттепели // Вопросы истории. -- 2003. -- № 4. -- С. 47-57. Пыжиков А. Проблема культа личности в годы хрущевской оттепели. -- 2003. -- № 4. -- С. 47-57. Первая реакция на критику "культа личности" И. В. Сталина. По итогам вы-ступления А. М. Панкратовой в Ленинграде в марте 1956 года // Вопросы истории. -- 2006. -- № 8. -- С. 3-21; Первая реакция на критику "культа личности" И. В. Ста-лина"... // Там само. -- № 9. -- С. 3-21; Первая реакция на критику "культа личности" И. В. Сталина". // Там само. -- №10. -- С. 3-24.. Доповідь М. Хрущова на ХХ з'їзді сприяла переосмисленню суспільством не тільки ставлення до особи Сталіна, але й до всього пережитого країною в роки, коли він очолював партію та державу. Актуальність цієї теми засвідчує і поява окремих джерелознавчих розвідок російських вчених. Так, наприклад, на сторінках часопису "Вопросы истории" (2006, №№ 8-10) було вміщено матеріали доповідних записок, адресованих Ленінградському обкому та міськкому КПРС, ЦК КПРС, Президії КПРС від Г. Панкратової, історика, головного редактора згаданого видання. У березні 1956 р. її було відряджено до Ленінграду для пояснень інтелігенції міста рішень ХХ з'їзду. Матеріали свідчать, що поряд з повною підтримкою доповіді М. Хрущова та засудженням діяльності Й. Сталіна, у жителів міста виникали досить гострі питання щодо певних реалій радянської дійсності. Частина населення відчувала розпач та розчарування не лише в особистості вождя, а й в поведінці його оточення. Іноді порушені ними на зборах теми не завжди співпадали із загальною концепцією ні старої, ні нової партійної політики.

Російські дослідники життя студентської молоді радянського періоду, зокрема, О. Герасимова, Л. Сіліна, здебільшого зосереджувалися на вивченні загальних політичних настроїв цієї соціальної групи. Реакція студентства на розвінчання "культу особи" спеціально ними не розглядалася, їх увагу здебільшого привертали форми і характер виступів молоді, викликаних даною політичною подією Герасимова О. Общественно-политическая жизнь студенчества в эпоху "отте-пели": МГУ им. М. В. Ломоносова // Проблемы отечественной истории: источники, историография, исследования. Сборник научных статей. -- СПб., 2008. -- С. 457-472; Силина Л. Настроения советского студенчества. 1945-1964 гг. -- М., 2004.. У монографії Л. Сіліної згадується участь у цих процесах і українського студентства, проте в її роботі мають місце деякі фактологічні помилки, що в жодному разі не можна ставити в докір дослідниці, адже інформація, яка надходила з республіки до центру, часто не перевірялася, а тому містила чимало перебільшень і перекручень Силина Л. Настроения советского студенчества. -- С. 151. Зубкова Е. Послевоенное советское общество: политика и повседневность. 1945-1954 гг. -- М., 1999. -- С. 138.. Таким чином, реакція українських студентів на "культ особи" залишається недослідженою як в українській, так і російській історіографії.

У нашому параграфі показано реакцію студентської молоді на закриту доповідь М. Хрущова, проголошену на ХХ з'їзді КПРС 25 лютого 1956 р. Ця проблема надзвичайно широка, тому ми не претендуємо на вичерпність її розробки. Зважаючи на це спробуємо розв'язати такі завдання: вивчити особливості сприйняття молоддю інформації про культ особи Сталіна; з'ясувати, які питання виникали у студентів під час ознайомлення із доповіддю М. Хрущова; виявити, які фактори стали визначальними у характері оцінок студентством діяльності Й. Сталіна; встановити, як доповідь відобразилася на їхньому морально-психологічному стані; проаналізувати особливості сприйняття "культу особи" студентами Західної України.

Перш ніж перейти до розгляду безпосереднього предмету нашого дослідження, слід відзначити, що студентська молодь 1950-х рр. належала приблизно до однієї вікової групи, народженої 1932-1941 рр., її дитинство припало на воєнний та повоєнний період, і тому саме вона була вихована у класичних традиціях сталінізму. Це покоління входило у життя (в школу, вищий навчальний заклад, виробництво) із словами: "Дякуємо товаришу Сталіну за наше щасливе дитинство!", всі заклади та інститути працювали на закріплення засвоєного з раннього дитинства почуття вдячності -- до Сталіна, до партії. Цей ракурс дитинства радянського повсякдення пригадувала Н. Світлична. Її улюблена вчителька української мови майже кожен урок закінчувала "здравницею мудрому вчителеві та вождеві" Світлична Н. Моє навчання в університеті. // Сучасність. -- 1983. -- ЧЧ. 1-2 (261-262). -- С. 287.. Радянська ідеологія була невід'ємною частиною свідомості цього покоління. Й. Сталіна ототожнювали ледве не з Богом -- принаймні, таким же недосяжним, наймудрішим і найріднішим.

Щоб краще уявити цей феномен, слід звернутися до спогадів та усних свідчень, які описують саме реакцію на його смерть 5 березня 1953 р. М. Котляр, студент 1950-х рр. Київського державного університету, згадував, що смерть Сталіна для нього стала особистим горем: ".. .Мені було дуже боляче. Всі вийшли у двір, були увімкнуті гучномовці, ми слухали, стоячи у снігу, Без шапок, багато хлопців плакало, причому плакали ті, хто воювали" Записано Н. Хоменко 25.10.2007 р. від М. Ф. Котляра (1932 р. н.). Навчався у

1951- 1954 рр. на факультеті міжнародних відносин, з 1954-1956 рр. на історичному факультеті Київського державного університету. Розмова тривала 1 годину 20 хв. Андрушко В. Я звинувачую більшовизм... // З аудиторії за колючі дроти. Спогади студентів чернівецьких вузів, репресованих тоталітарною системою. -- Чернівці, 1995. -- С. 21.. В. Андрушко, який навчався тоді на третьому курсі Чернівецького університету, про згадану подію писав: "Повідомлення про смерть тирана зустріли таким плачем, що я аж не повірив своїм очам та вухам. Якась дівчина істерично вигукнула: "Краще б я померла, чим до цього дожила!"" . "Моє навчання в університеті почалося в <...> -- рік смерти Сталіна. Цю подію я сприйняла як особисту та всенародну трагедію. Я була тоді довірливим підлітком.", -- писала майбутня шестидесятниця Н. Світлична (у 1953-1958 рр. вона навчалася на філологічному факультеті Харківського університету) Світлична Н. Моє навчання в університеті. -- С. 287.. Така реакція була характерною та типовою для переважної більшості студентської молоді того часу.

Смерть вождя для більшості молоді стала емоційним потрясінням. Їм, як і практично всьому населенню СРСР, було важко уявити подальше життя без Й. Сталіна, який був для них гарантом стабільності та миру. На питання анкети, Яку ми розробили, "Як ви відреагували на доповідь М. Хрущова про розвінчання культу особи на ХХ з'їзді КПРС 1956 р.?", респонденти, які 1953 р. ще навчалися в школі, насамперед звертаються до спогадів про його смерть і лише потім дають відповідь на конкретно поставлене питання Записано Н. Хоменко 7.12.2007 р. від Г. П. Герасимової (1935 р. н.). Навчалася у

    1952- 1957 рр. на германо-романському відділенні Київського державного університету. Розмова тривала 1 год. 10 хв; Записано Н. Хоменко 06.2010 р. від С. О. Лізунова 1935 р. н. Навчався у 1953-1958 рр. на металургійному факультеті КПІ; Розмова тривала 4 год. 30 хв; Записано Н. Хоменко 25.10.2007 р. від М. Ф. Котляра (1932 р. н.); Записано Н. Хоменко 4.12.2007 р. від М. Ф. Дмитрієнко (1935 р. н.). Навчалася у 1953-1958 рр. на історико-філософському факультеті Київського державного університету. Розмова три-вала 1 год. 30 хв; Записано Н. Хоменко 23.10.2007 р. від В. О. Горбика (1936 р. н.). Навчався у 1954-1959 рр. на історико-філософському факультеті Київського державного університету. Розмова тривала 40 хвилин.. Так, наприклад, В. Горбик, голова учнівського комітету 1953 р., спочатку пригадав події, пов'язані зі смертю генсека, зокрема, як на шкільних зборах він сказав присутнім: "...Якщо раніше двійка була просто погано, то зараз -- злочин". "Для нас то була трагедія", -- а згодом продовжив оповідь про розвінчання Й. Сталіна (1954 р. він став студентом історико-філософського факультету КДУ); -- "Я пам'ятаю ті збори у великому залі, нас зібрали, поінформували про особистість Сталіна. ХХ з'їзд на мене мав колосальний вплив і перевернув світогляд" Записано Н. Хоменко 23.10.2007 р. від В. О. Горбика (1936 р. н.). Дзюба І. Спогади і роздуми на фінішній прямій // Рукопис: Укр. альм. спогадів, щоденників, листів, док., світлин: У 2 т. -- Т. 1. -- К., 2004. -- С. 78.. Образ Й. Сталіна був невід'ємною частиною повсяк - дення більшості, і тому не дивно, що його смерть прирівнялася практично до особистої трагедії.

Поряд з обожнюванням Й. Сталіна в студентському середовищі ще за життя вождя побутувало і скептичне ставлення до його діяльності.

Прикладом може слугувати поведінка активного на той час комсомольця, секретаря комітету комсомолу Сталінського (Донецького) державного педагогічного інституту, студента 1950-х рр. І. Дзюби. Атмосфера страху не так укорінилася у свідомості населення Східного регіону (здебільшого росіян), адже там на думку вищого партійного керівництва "український буржуазний націоналізм", з яким в центрі велася боротьба, не мав грунту для розвитку та поширення, і це дещо "приспало" пильність радянського режиму; тому деякі студенти дозволяли собі різні "крамольні" для того часу висловлювання. Наприклад, І. Дзюба та його друзі ще за життя Сталіна розповідали про нього анекдоти, кепкували з газетних штампів про нього тощо. Наприклад, вислів з "Соціалістичного Донбасу": "Йосиф Віссаріонович повідомив радянському народу. " вони перефразовували: "Йосиф Віссаріонович втімяшив радянському народу"; "Йосиф Віссаріонович цикнув радянському народу" тощо.

За словами І. Дзюби, сумніви щодо відповідності реального життя до теоретичних положень соціалізму в нього з'явилися вже 1952 р. В день відкриття ХІХ з'їзду КПРС на комсомольській конференції інституту І. Дзюба зробив звітну доповідь, в якій засудив "за безладдя і неподобство" діяльність парторганізації, парторгів, директора інституту, яка не відповідала радянському способу життя. Більшість студентів підтри-

Мала його оплесками, а шоковане начальство оголосило перерву. Після тривалого розбору цього інциденту на рівні комсомольських та партійних комітетів хлопцеві все ж дали можливість завершити навчання у виші. На думку І. Дзюби, ця історія для нього могла б закінчитися погано, якби не помер Сталін. Проте автор спогадів додавав: "...Коли він помер (Й. Сталін. -- Авт), це було велике горе. Пригадую: 6-година ранку, коли повідомили по радіо, -- і в один момент увесь гуртожиток здригнувся від плачу. Такий всенародний рев разом піднявся, що задрижали стіни гуртожитку. Всі плакали, і я плакав."

Отож, у першій половині 1950-х рр., коли більшість студентської молоді сприймала життя таким, яким його зображала ідеологічна пропаганда, серед окремих радянських студентів спостерігався скепсис щодо діяльності партії та комсомолу, що знаменувало неоднозначність у оцінках ними майбутньої закритої доповіді М. Хрущова.

З її текстом 1956 р. спочатку було ознайомлено всі партійні осередки трудових колективів, а згодом і все населення, в тому числі і студентів вищих навчальних закладів. Типовою виявилася атмосфера, в якій зачитувався лист у виші. Сучасники пригадують, що в актових залах, заповнених вщент, серед присутніх студентів панувала "мертва" тиша. Студентська аудиторія була "паралізована" шоком від отриманої інформації, особливо ж молодь, яка не так давно ідеалізувала Й. Сталіна. Наприклад, П. Тригуб, студент-історик Харківського університету, згадував: "Враження величезні, ми були присутні на поваленні кумира. Однак не всі студенти схвалювали доповідь, старші говорили: "Навіщо ворушити минуле?"" Там само. -- С. 79-80. Тригуб П. Стежками власної долі. -- Миколаїв, 2005. -- С. 25.. Подібні судження у пам'яті про цю подію залишилися і в іншого студента історичного факультету цього ж університету В. Кравцова: "...Я приступив до занять, будучи повністю впевнений, що все, що нам було повідомлено із історії та основ марксистсько-ленінської теорії, -- істина. Всі знали про наближення ХХ з'їзду КПРС... Чогось чекали. Але те, що трапилося, шокувало всіх. Сталіна, якого разом із Леніним стільки років вважали, -- ні, не святим, -- Богом, Хрущов розвінчав. ...Мені здається, що ХХ з'їзд КПРС...надав можливість вперше думати. Ми перестали боятися говорити" Кравцов В. Из ответов на анкету // Харківський історіографічний збірник. -- Х., 2006. -- Вип. 8. -- С. 208-210..

Збентежило це і молодь, сім'ї яких постраждали від репресій в 1930-ті рр. Ще до знакової події про окремі фрагменти діяльність вождя ці студенти знали від батьків. Наприклад, батько М. Котляра ледь уник арешту в 1937 р. "Так, ХХ з'їзд вплинув дуже на мій світогляд, я повірив, тим паче я знав від батька, який мало розповідав, але розповідав... Я сприйняв це з якимось почуттям задоволення, що все таки все стає на місце" Записано Н. Хоменко 25.10.2007 р. від М. Ф. Котляра (1932 р. н.). Записано Н. Хоменко 3.11.2010 р. від 1.1. Майко (1937 р. н.). Навчалася у 1954-1959 рр. на біологічному факультеті Київського державного університету. Розмова тривала 3 год. 20 хв..

За спогадами студентки 1954-1959 рр. біологічного факультету КДУ І. Майко, її сім'я постраждала від репресії 1930-х рр., тому новина для неї не була несподіваною, і особисто вона сприйняла її дуже позитивно. В той же час респондентка була переконана, що частину присутніх це повідомлення також не здивувало: "Багато хто знав про ці події, однак ніхто про це не говорив -- почуття страху за десятиліття укорінилися на генетичному рівні"

Закриту доповідь М. Хрущова на ХХ з'їзді КПРС частина сприйняла як чергову пропаганду партії. Наприклад, Г. Герасимова, студентка романо-германського відділення Київського університету пригадує, що особисто для неї повідомлення про репресії Сталіна не набуло особливої гостроти: спочатку вона взагалі не повірила, адже ще 1953 р. всі (і вона в тому числі) оплакували смерть Й. Сталіна, "людини-зірки", "людини - Бога", і це повідомлення для неї було рівносильне дикості Записано Н. Хоменко 7.12.2007 р. від Г. П. Герасимової (1935 р. н.).. Однак численні повторення та тлумачення цієї інформації на партійних та комсомольських зборах радянською пропагандою примусили студентство замислитися про сказане на ХХ з'їзді.

Окремі студенти сприйняли цю доповідь достатньо пасивно, як щось закономірне. "Особисто я не радів і не був розчарованим, -- пригадував В. Лізунов, який 1956 р. був третьокурсником металургійного факультету Київського політехнічного інституту, -- ми політикою не цікавилися, бо політика була абсолютно статична. Те що сказала партія і уряд сприймалося як істина" Записано Н. Хоменко 06.2010 р. від С. О. Лізунова 1935 р. н. Навчався у 1953-1958 рр. на металургійному факультеті Київського політехнічного інституту. Розмова тривала 4 год. 30 хв.. Таку реакцію на "культ особи" можна пояснити тим, що, починаючи з університетських років, респондент професійно займався туристичним альпінізмом. Регулярне перебування у тривалих спортивних експедиціях, де існувала своєрідна культура, наповнювали їх життя іншим сенсом. Він і його оточення, в силу обставин, були відсторонені від політики. Після ознайомлення із закритим листом він не помітив якоїсь жвавості у обговоренні цієї події одногрупниками, за його спостереженнями, все пройшло досить спокійно. За цією байдужістю можна розгледіти розгубленість, потрясіння від почутого та страх будь-що коментувати і обговорювати цю подію.

Під час розвінчання культу особи Сталіна з С. Лізуновим трапився курйозний випадок, який дозволяє чітко розгледіти особливості сприйняття цієї події молодшим і старшим поколінням: "...Матеріали ХХ з'їзду нам -- студентам -- прочитали, ми взяли це до відому і поїхали на практику на Урал. Стали жити в кімнаті втрьох. Якось. почали дуріти, кидатися подушками. На той час портрети Сталіна ще висіли. І так трапилося, що Сашко, товариш, запустив подушку і -- портрет Сталіна упав. Наступного дня адміністрація гуртожитку, де ми жили, між собою перешіптувалася: "Слухай, студенти так розсердилися на Сталіна, що збили його з стіни. Правда повісили його знову, але ж збили. А це ж Сталін". Далі гуртожитку це не пішло. але все могло бути" Записано Н. Хоменко 06.2010 р. від С. О. Лізунова 1935 р. н.. На відміну від аполітичної молоді, яка в основному з легкістю сприйняла нові реалії життя, авторитетність Й. Сталіна для комуністів старшого покоління залишалася беззаперечною тривалі роки.

За спогадами С. Кульчицького інформація про "культ особи", повідомлена на партзборах, від "нього відскакувала", він її не сприйняв. Сумніви почали зароджуватися згодом, коли юнак звернувся до інфор - мативнішого джерела -- польської газети "Трибуна люду". Усвідомленню того, що відбулося у недавньому минулому, послугувала також й інформація про повстання проти радянської системи в Польщі (жовтень 1956 р.). Про його причини С. Кульчицький дізнався від однокурсників - поляків Записано Н. Хоменко 06.2010 р. від С. В. Кульчицького 1937 р. н. Навчався у 1954-1959 рр. на історичному факультеті Одеського державного університету. Розмова тривала 1 год. 40 хв.. Отож, інформація, що надходила з нових джерел, також надала можливість робити молоді власні висновки.

Однак, С. Кульчицький зазначав, що особисто для нього кардинальні зрушення спочатку відбулися на рівні особи: "Значення мало, чому він став над законом, чому відбувалися всі ці речі 1937 р., -- зміни на рівні свідомості проходили впродовж 1956-1958 рр., зокрема, інформація про недавнє минуле сприймалася набагато критичніше" Там само..

Радянське життя ділилося на дві частини -- ту, що прийнято було демонструвати публічно, й іншу -- для себе і близьких людей Зубкова Е. Послевоенное советское общество: политика и повседневность. --. Така поведінка не була виключенням і для середовища студентів. Значну частину його контингенту становила молодь, у свідомості якої глибоко уко - рінилися створені тоталітарною системою стандарти "подвійної моралі".

Прикладом може слугувати життя студента-історика 1956-1959 рр. Ужгородського університету В. Кушніра, який під час навчання завжди демонстрував політичну активність, був комсоргом групи і в той же час вів щоденник, в якому фіксував дійсні свої переконання, які в основному засуджували радянську систему: "На кожному кроці зустрічав гніт і убогість, тяжку працю матері, яку часто заміняв у домашній роботі. Почала зростати ненависть до сільської адміністрації, а потім і вище" ЦДАГО України. -- Ф. 1. -- Оп. 24. -- Спр.5141. -- Арк. 11, 13-14.. Під впливом тяжких умов життя та власного досвіду, ілюзії відносно радянської дійсності у хлопця розвіялися ще задовго до промови М. Хрущова: "Чомусь у моїй шкірі живе дві людини, одна хоче жити тільки для своєї шкіри, друга, живучи в цій шкірі, прагне чогось іншого і знаю чого. ...Тільки що я поділився своїми думками із сусідом по койці О. Синєоком. Він почав повторювати Сталіна. Я його переконав... Він погодився з моєю позицією, але, показуючи на біле покривало, зауважив: "Воно біле. Коли тобі скажуть, що воно чорне, ти почеши чоло і скажи, що воно чорне. По - іншому ти жити не будеш. Тебе навіть можуть виключити із університету". А я шукаю наукового пояснення нашого способу життя. Його досить просто мені пояснив Синєок" Там само. -- Арк. 17.

195 Удод О. Історія повсякденності як методологічна проблема. За людинознавчу історію України (про актуальність історії повсякденності) -- Режим доступу до журн.: //http:// www. novadoba. org. ua/data/ metod/udod. ttml..

Після оприлюднення доповіді М. Хрущова на ХХ з'їзді на той час першокурсник В. Кушнір записав у своєму щоденнику: "Останнім часом іде обговорення "діяльності" Сталіна. Смішний все таки народ! Нещодавно хвалили або лицемірили, не зупиняючись перед будь-яким паскудством. Зараз виявляється всі проти нього. <...> Все більше злоби виникає до Сталіна у моїх товаришів, а особливо у цих двох комуністів із моєї кімнати (Антонюка та Сідея), а у мене до них. Хіба раніше цього не було видно? Сволота. Кожен співає в ту дудку, яку видає наш уряд та пани Хрущови. Одна собака зганьбила честь 1/6 світу, пролила море сліз і крові людей, принесла людям муки, які і я переніс. Ганьба нашому Уряду" ЦДАГО України. -- Ф. 1. -- Оп. 24. -- Спр. 5141. -- Арк. 21..

Батька В. Кушніра було репресовано, його сім'я зазнала поневірянь, осуду, зневаги. Зрозуміло, що з такими біографічними даними отримати освіту в себе на Київщині було практично неможливо, тому юнак, ймовірно, приховавши деякі факти свого життя, вступив до вищого навчального закладу Закарпаття. Хлопець знав про тяжке життя матері, тому розумів недоліки комуністичної системи. Досить рано він усвідомив правила подвійної моралі. Ніхто з оточення не підозрював його у нелояльності до влади. 1959 р. став для хлопця фатальним. Під час обшуку материнської хати органи КДБ, сподіваючись знайти компрометуючий матеріал на батька, знайшли щоденник сина. В. Кушніра було виключено із комсомолу та інституту.

Стандартами "подвійної моралі" керувалися здебільшого молоді люди, сім'ї яких зазнали репресій, тому ніяких ілюзій щодо "святості вождя" не мали, розвінчання "культ особи" лише поглибило їх розчарування у дійсності.

Отож, у сприйнятті студентством розвінчання "культу особи" не було однозначності. У відносно монолітному студентському середовищі виявилася різна реакція на одну й ту ж подію, яка безпосередньо залежала від соціального походження, сімейного, державно-ідеологічного виховання, особистого досвіду, рівня інформованості про ті чи інші речі. З одного боку, серед частини молоді, яка сприймала життя таким, яким його подавала офіційна пропаганда, ця подія викликала насамперед шок та сумніви у правдивості повідомленого, їм було досить складно позбутися сформованих ідеологічною пропагандою 1940-1950-х рр. стереотипів про "святість вождя", адже правда перекреслювала практично все, про що розповідалося в школі, у вишах, писалося у періодиці, тобто автоматично змінювалася більшість усталених уявлень про радянську дійсність. З іншого боку, частина цієї самої категорії молоді одразу ж сприйняла повідомлене М. Хрущовим на віру, адже вона звикла вірити у все, сказане партією.

Поряд з тим одиниці, які ще на початку 1950-х рр. адекватно оцінювали недоліки суспільно-політичного життя, та студенти, сім'ї яких зазнали репресій від радянської влади і які володіли деякою інформацією про події минулих років, доповідь М. Хрущова сприйняли досить схвально. Однак поведінка і висловлювання останніх не відрізнялися зовні від реакції та дій інших, вони не дозволяли собі активно або відкрито показувати своє справжнє ставлення до діяльності у минулому "вождя всіх народів". Спрацював психологічний комплекс радянського соціуму -- страх за своє життя і життя родичів, який спонукав дотримуватися стандартів "подвійної моралі".

Під час вивчення та обговорення закритої доповіді у молоді виникало багато питань, які торкалися широкого спектру проблем і стосувалися як минулих подій, так і подій їх сучасності. Зокрема, молодь КПІ цікавилася:

"Чому про це не говорили раніше?", "Де було політбюро?" Там само. -- Ф. 7. -- Оп. 17. -- Спр. 561. -- Арк. 11, 12; Оп. 13. -- Спр. 1398. -- Арк. 41. Там само. -- Ф. 1. -- Оп. 13. -- Спр. 1398. -- Арк. 27. РДАНІ. -- Ф. 5. -- Оп. 30. -- Спр. 179. -- Арк. 28, 29, 137.. Студенти - філософи Київського університету запитували: "Чому цитують постійно В. І. Леніна, якщо у нас немає культу особистості?", "Чому постійно зараз цитують М. С. Хрущова та М. О. Булганіна?", "Якщо існує колегіальність, то чому звільнили від обов'язків Голову Ради Міністрів Г. М. Малєнкова? Адже могли його виправити і колегіально вирішити питання, в т. ч. питання розвитку сільського господарства?" .

Для кращого ознайомлення із настроями та реакцією молоді на події XX з'їзду група працівників ЦК ВЛКСМ у березні 1956 р. відвідала низку промислових підприємств та вишів Москви. Молодь столиці РРСФР цікавилася тими самими моментами, що й українці: "Чому питання про культ особи не ставилося так гостро раніше?"; "Чому до останнього часу художня самодіяльність вважалась поганою, якщо у ній не було пісень, які б славили Й. Сталіна?"; "Чому вчителі занижують оцінки, коли відповідаючи за підручником, кажеш "Сталінська п'ятирічка", "Сталінська конституція"?"; "Як довго ми ще будемо йти до комунізму?"; "Чому про все це розповідають зараз, а не розповіли на XIX з'їзді?"; "Зараз немає охоти читати газети, у них зазвичай все так добре написано, а в житті насправді, на жаль, так багато негараздів". Студенти Московського історико-археогра - фічного інституту запитували: "Чому так мало стали писати про Й. Сталіна?"; "Які помилки містяться у "Короткому курсі" історії партії"; "Яку шкоду приносить культ особи?". Як у київських, так і в московських вишах велика кількість питань обговорювалася в кулуарних розмовах, а пропагандисти уникали відповідати на гострі питання суспільно-політичного характеру.

Після ХХ з'їзду держава одразу почала реалізовувати його рішення Державний архів м. Києва (далі -- ДАК м. Києва). -- Ф. Р.1246. -- Оп. 221. -- Арк. 2-7.. У вишах країни було змінено плани з політико-виховної, наукової роботи та учбово-методичні плани суспільно-політичних кафедр ДАК м. Києва. -- Ф. Р.1246. -- Оп. 209. -- Арк. 1-3.. Викладачам було поставлено завдання "переконливо, глибоко та наполегливо пояснювати зміст" матеріалів ХХ з'їзду ЦДАГО України. -- Ф. 7. -- Оп. 13. -- Спр. 1398. -- Арк. 26.. Настрахані досвідом попередніх років, деякі з них перебували у напруженому, часом розгубленому стані. Наприклад, на окремі запитання студентства КПІ з цієї тематики педагоги безпорадно знизували плечима, посилаючись на те, що їм відомо про це рівно стільки, скільки й молоді, під різними приводами уникали коментувати цю подію3 Там само. -- Оп. 17. -- Спр. 561. -- Арк. 11, 12; Оп. 13. -- Спр. 1398. -- Арк. 41. Записано Н. Хоменко 4.12.2007 р. від М. Ф. Дмитрієнко (1935 р. н.).. Така обережність підігрівала інтерес студентської молоді до цієї тематики. Зокрема, четвертокурсники історико-філософського факультету Київського університету запитаннями з цього приводу довели викладачку до сліз.

Поряд з тим окремі педагоги одразу відчули віяння нових перемін і після ХХ з'їзду партії переконували студентів, наприклад, Львівського університету, що завжди сумнівалися у "теоретичних здібностях" Сталіна і ніколи не тримали у себе його праць, а вже після ХХІ з'їзду заявляли, що вони завжди були переконані у ""теоретичному таланті" Сталіна, тому ніколи не викидали зі своєї бібліотеки його робіт" Крушельницька Л. Спогади із студентського життя // Археологічні дослідження Львівського університету. -- 2005. -- Вип. 8. -- С. 403..

Під час вивчення матеріалів ХХ з' їзду на практичних заняттях суспільствознавці здебільшого намагалися акцентувати увагу студентів на питаннях перспектив розвитку економіки в новій п'ятирічці. Однак і зацікавленість молоді соціально-економічним розвитком країни не раз спантеличувала, іноді і заганяла у "глухий кут" педагогів. Наприклад, третьокурсника факультету журналістики Київського університету цікавило: "Чим можна пояснити, що у нас, в СРСР автомашина "Москвич" коштує 9 тис. руб., до того ж за нею велика черга, а в Чехословаччині машина подібного типу коштує, як перевести на наші гроші 3 тис. руб.? Може доречно було б організувати зовнішню політику так, щоб у нас продавалися Чехословацькі автомашини?". Викладач Бондарєв розгублено відповів: "Хто вам сказав, що автомашина типу "Москвич" коштує в Чехословаччині 3 тис. руб.? Звідки Ви взяли? Від кого чули? Наслухалися Бі-бі-сі і базікаєте?" ЦДАГО України. -- Ф. 7. -- Оп. 13. -- Спр. 1398. -- Арк. 26.. Інтерес студента вивів викладача із рівноваги.

У довідці заступника заввідділу пропаганди та агітації ЦК ЛКСМ України М. Пєтухова йшлося про те, що студентство Київського університету в кінці лекцій з цієї тематики запитань лектору взагалі не ставило, таку обставину він пояснював побоюванням молоді, "аби її ні в чому не звинуватили". За його спостереженнями, обговорення тез ХХ з' їзду активно відбувалося у коридорах університету Там само. -- Арк. 27.. Здебільшого студенти вели розмови про нормалізацію відносин з Югославією, встановлення дипломатичних зв'язків із ФРН, зарубіжні візити М. Хрущова та М. Бул - ганіна, утворення організації Варшавського договору, скорочення армії, питання освіти і становища у сільському господарстві, однак критикувати політику КПРС або уряду вони не наважувалися Тригуб П. Стежками власної долі. -- С. 28..

Жваве обговорення в суспільстві питань політичного характеру, пов'язаних з "культом особи", не позбавило молодь інтересу до буденних проблем економічного життя. Архівні матеріали свідчать, що розвінчання культу для них не було проблемою номер один: їх більше турбували соціально-економічні негаразди, адже фінансово-побутове становище більшості бажало кращого. В середовищі студентства точилися розмови про дефіцит деяких продуктів харчування та промислових товарів, про гостроту житлової проблеми РДАНІ. -- Ф. 5. -- Оп. 30. -- Спр. 128. -- Арк. 27-29., виникали питання: "Чому піднялися ціни на м'ясо та вовну?"; "Чому вже два роки не було зниження цін?" Там само. -- Оп. 35. -- Спр. 58. -- Арк. 124. (зниження цін на окремі продукти харчування припинилося практично одразу після смерті Й. Сталіна).

Окремі студенти доповідь М. Хрущова сприйняли не як декларацію, а як заклик до реальних дій. Всі комсомольські збори відрізнялися від минулих років небувалою активністю молоді. Зокрема, у доповідній записці ЦК ВЛКСМ "Про покращення виховної роботи серед студентської молоді" відзначалося, що на звітно-виборчих зборах 1956 р., відверто критикувалися комсомольські, партійні, профспілкові організації, керівництво та викладацький склад вишу Там само..

Активісти направляли свій скепсис насамперед проти комсомольської організації, яку добре знали з середини (зокрема, формалізм, бюрократія у вирішенні різноманітних питань, зокрема, побутових). Вони висловлювали недовіру комсомольській організації та її структурі, порядкам вишу, діям парткому. У поодиноких випадках студенти вдавалися до спроб створити альтернативні, ідеологічні молодіжні центри. Наприклад, в КПІ була організована група студентів на чолі з членом комітету, відповідальним за політмасовий сектор, Руденком. На своїх зборах група вивчала різноманітні питання з медицини, сільського господарства, основ марксизму-ленінізму. Від пропозиції керівництва займатися вивченням основ з цієї дисципліни у гуртку при відповідній кафедрі, Руденко відмовився, мотивуючи це тим, що така робота там ведеться формально і задовольнити їх вимог не може. Група Руденка намагалася власними силами знайти вихід з "катастрофічного" стану комсомолу, перетворити комсомол на авангард молоді. У березні 1956 р. на міжінститутському активі, де на порядку денному розглядалося питання: "Про результати роботи ХХ з' їзду і завдання комсомольської організації Київського політехнічного інституту", актив Руденка різко розкритикував дирекцію інституту та комітет комсомолу. На зборах був присутній і представник ЦК ЛКСМУ Бойченко, який непереконливими тлумаченнями значення ХХ з'їзду ще більше збурив студентську аудиторію. Це стало приводом для появи різноманітних чуток серед молоді і підтримки ідей Руденка та його однодумців. В кінці зборів згаданий студент резюмував, що "комсомол це не передовий загін молоді, а пасивна маса несвідомої молоді". Для того часу подібна заява була рівнозначна антидержавній, проте вона засвідчила певне морально-психологічне розкріпачення молоді.

Згодом студенти КПІ написали лист до ЦК ВЛКСМ, в якому виклали свої критичні зауваження щодо діяльності комсомолу. Нам не вдалося з'ясувати, яка відповідь надійшла з Москви, однак в архівному документі зафіксовано інформацію про спеціальне засідання, організоване бюро міськкомітету ЛКСМУ для розгляду цього листа. Учасники зборів спробували переконати авторів у неправильності їх висновків, однак їх старання виявилися даремними. Засідання відвідав і студент Руденко, про нього і про групу його однодумців всім присутнім було відомо, однак аби не нагнітати і без того напружену атмосферу, організатори засідання не насмілилися підняти питання про обговорення їх поведінки. Секретар комітету комсомолу Дерев' янко обмежився лише поясненнями студенту неправильності його суджень, проте хлопець не змінив своїх переконань.

За критичні висловлювання на адресу комсомолу, керівництва вишів та ін. уже наступного року проти деяких студентів держава застосовувала репресії. Так, наприклад, відчувши певні послаблення ідеологічного тиску, студенти-фізики Львівського державного університету у 1957 р. на зборах парторганізації почали прямо критикувати радянську дійсність, зачіпали подібні питання і на семінарських заняттях. Активністю вирізнявся студент Волощук, який неодноразово публічно критикував комсомол; його позицію підтримали інші студенти інституту, юнака одразу було обрано членом факультетського комсомольського бюро, де він очолив ідеологічну ділянку роботи. Згодом партійне керівництво, зрозумівши небезпечність популярності юнака серед іншої молоді, домоглося виключення Волощука спочатку з комсомолу, а потім з університету, проте загальний настрій молоді змін не зазнав.

На радіотехнічному факультеті Київського університету другокурсник Зуєв запропонував провести анкетування з політичних питань, але комсомольське бюро заборонило подібні дії. Цю ідею підтримав лише ЦДАГО України. -- Ф. 7. -- Оп. 13. -- Спр. 1398. -- Арк. 42-44. Там само. -- Ф. 1. -- Оп. 24. -- Спр. 4482. -- Арк. 62, 63. студент Соломко, який і склав анкету з питаннями, що, на його думку, найбільше цікавили молодь: як ставиться студентство до політики СРСР в Югославії, до принципу висунення на виборах у Польщі більшої кількості кандидатів, ніж потрібно; до сучасного стану комсомолу; до багатопартійності у Китаї та Польщі, до глушіння іноземних радіостанцій, до співіснування двох систем, до вільного відвідування лекцій тощо. У результаті студента Соломка теж було виключено з навчального закладу Там само. -- Спр. 4492. -- Арк. 6-9..

ХХ з'їзд дозволив молоді озвучити різноманітні наболілі проблеми, функції глашатая спробувала виконувати студентська стінгазета, однак така демократія закінчувалась ледве розпочавшись. Зокрема, у грудні 1956 р. гумористичний додаток до газети "Лінотип" (ініціатором та співавтором якої був студент Б. Мар'ян, про якого мова піде нижче) факультету журналістики Київського університету закликав звільнити стінгазету від адміністрування, боротися із деканатом за зміни навчальних планів тощо Там само.. Його було заборонено.

Завідуючий відділом науки та культури ЦК КПУ С. Комаренко повідомляв секретаря ЦК КПУ О. Кириченка, що в січні 1957 р. студенти ІІ-го курсу механічного факультету КПІ (В. Михайленко та ін.) вивісили стінгазету "Кувалда". "Тепер, після ХХ з'їзду, ми знаємо, як глибоко неправильно можуть вести себе керівні органи як ВЛКСМ, так і КПРС, і ми піддаємося на грубий, але явно неправильний натиск з боку членів партії <...> До речі, про нашу парторганізацію. Ні, про неї нема чого сказати, адже в нашій країні не прийнято погано говорити про нашу партію. <...> Ну, що ж товариші-парторганізація, ...не називайте нас контрою за те, що хочемо виконувати рішення вашого ж партійного з'їзду" Там само. -- Ф. 1. -- Оп. 24. -- Спр. 4537. -- Арк. 22, 23. Там само. -- Арк. 14-17, 19.. Автори газети стали на захист студента 5-го курсу гірничого факультету, якого за критичні зауваження на адресу ЛКСМУ було виключено із комсомолу та йшлося про відрахування його з інституту. Цей факт розслідували органи КДБ. Під час розмови із керівництвом комсомолу студент Михайленко не зрікся своїх переконань, свої вчинки виправдовував, посилаючись на висновки рішень ХХ з' їзду.

Подібні факти, однак, не настільки радикальні, спостерігалися і в середовищі студентів-фізиків Дніпропетровського університету. У стінгазеті "Супутник" 1957 р. замість стандартного заклику до всіх пролетарів об'єднуватися, студенти вмістили лозунг "Хай квітнуть всі квіти". Основний зміст газети зводився до думки, що кожен має право на власні погляди. Через день газету зняли. Молодь почала вимагати пояснення, проте вагомих аргументів щодо зняття газети не знайшлося, їм лише пояснили, що у газеті "віяло песимізмом у наш щасливий час" .

Стінгазети тимчасово стали органами студентського вільнодумства. Іноді їх зміст виходив за межі задекларованого владою "правильного розуміння" значення закритого листа ЦК. Таких активістів одразу було "профілактовано" та "знешкоджено". Поодинокі приклади такої рефлексії свідчили, що зерно, хоч і "скупої, здебільшого перекрученої правди" знайшло благодатний грунт у свідомості мислячого студентства і змусило критичніше оцінювати дійсність та інформацію, яка надходила з офіційних джерел, а також, хоч і на рівні інституту, відстоювати власні інтереси.

Під впливом "вітру перемін", навіяних ХХ з'їздом, у кінці 1957 р. студент-журналіст 4-го курсу Б. Мар'ян на факультетських комсомольських зборах почав виступати з критикою комсомольського бюро, висував пропозиції стосовно свободи друку стінної газети, закликав боротися з деканатом, домагатися вільного відвідування лекцій. Така активність студента насторожила партійну та комсомольську організацію навчального закладу, тому його було викликано на "профілактичну" бесіду до секретаря Парткому інституту І. М. Карнаухова. Щоб пояснити свою поведінку, Б. Мар'ян на зустріч з представником парторганізації приніс так звану "Програму-мінімум", до якої увійшли 27 цілком демократичних позицій; після певного редагування її планувалося надіслати до ЦК КПРС. Пункти програми загалом відповідали Конституції УРСР 1937 р., проте окремі з них суперечили самій природі тоталітарної системи: зміцнити суверенітет республік; ввести право на свободу слова для преси; ліквідувати привілеї членів КПРС; дозволити вільний в'їзд та виїзд із країни; реорганізувати комсомол; відмінити цензуру; оприлюднити секретні матеріали і документи незрозумілих судових процесів; забезпечити студентів стипендією у розмірі середнього прожиткового рівня, житлом; надати право вільного відвідування лекцій та ін..

Ці положення знайшли підтримку у трьох його найближчих друзів. Програма стала приводом для обговорення персональної справи Б. Мар'яна на комсомольських зборах 4 Курсу факультету журналістики. Хлопця було названо "класовим ворогом", "гнилою людиною" тощо, а створену ним програму -- "маренням божевільного" тощо. На пропозицію виключити Мар'яна з комсомолу його товариш-однодумець В. Дамаскін заявив, що якщо відраховувати Мар'яна, то потрібно відрахувати й 90% Вєрєнєв В. "В ноябре 1957 г. появился первый номер физтеховской стенгазеты "Спутник"..." // Физтех-60. Люди и судьбы. -- Днепропетровск, 2000. -- С. 35-36. ГДА СБ України. -- Ф. 57638. Ф. П. 607755. -- Арк. 281-282. Там само. -- Арк. 312. інших студентів факультету. Така репліка була не випадковою, очевидно думки "опального студента" поділяла значна частина молоді цього факультету. У даному випадку спрацьовував звичайний механізм "подвійної моралі": студентство побоялося підтримати Б. Мар'яна -- страх за своє майбутнє виявився сильнішим. Всі присутні без винятків проголосували за виключення Б. Мар'яна з комсомолу, згодом наказом ректора його було відраховано з інституту, а справу направлено на розгляд КДБ.

У процесі досудового слідства комітетом держбезпеки було з'ясовано, що Б. Мар'ян у своєму щоденнику занотовував критичні міркування щодо радянської дійсності. Вивчення щоденника дає підстави вважати, що студент загалом не був проти комуністичної системи як такої, він виступав лише за реанімацію окремих ідей Леніна, однак його роздуми випередили час, тому не дивно, що вони налякали владу та були розцінені нею як антирадянська пропаганда. Б. Мар'яна було засуджено на 5 років перебування у виправно-трудовій колонії Там само. -- Арк. 371-373. Гайовий Г. "Захалявне минуле" // Українське слово. -- 2002. -- 24-30 січня. -- С. 13. ГДА СБ України. -- Ф. 57638. Ф. П. 607755. -- Арк. 387., а його однодумців виключено із комсомолу та університету. культ політичний сталін соціалізм

Критичне ставлення до системи у Б. Мар'яна, як і в студента Ужгородського університету В. Кушніра (а їх долі були типові), сформувалася під впливом власної сімейної драми, складних матеріально - побутових умов, постійної несправедливості з боку інститутської бюрократії. У кінці 1930-х рр. батька Б. Мар'яна було заарештовано за протидію колективізації у Молдові, згодом на 10 років за співпрацю під час війни з окупаційними румунськими властями (очевидно тому хлопець приїхав на навчання до України). Студент постійно відчував гострі матеріально-побутові негаразди, зокрема, не мав фінансової можливості знімати "куток", спав на підлозі у різних кімнатах; 1955 р. хлопцеві вдалося влаштуватися до гуртожитку завдяки клопотанням ЦК комсомолу Молдавії, 1956 р. він знову не отримав житло.

Викликані доповіддю М. Хрущова дії Б. Мар'ян вичерпно пояснив у скарзі, відправленій до ЦК КПРС: "Хто я такий? Не злочинець, звичайно, а продукт ліберальних віянь 1956-го року. ХХ з'їзд розтопив лід страху і мовчання, викликаних культом особистості: заговорили всі одразу -- друзі і вороги, озлоблені та байдужі. Заговорили вільно про все, ніхто не думав, що за це покарають. Послаблення зверху призвело до трагедії в Угорщині. Тут багато хто почав тверезіти. Вони зрозуміли, що навіть у базіканні можна далеко зайти, що на ній наживаються справжні вороги соціалізму. Я належав до тих, хто це зрозумів".

Досить цікаво, але у свідомість частини населення радянської України радянська пропаганда зуміла міцно вкорінити стереотип, що антидержавні погляди притаманні вихідцям із Західної України. Наприклад, інструктор ЦК ЛКСМУ Кирьятський був переконаний, що однодумці Б. Мар'яна приїхали на навчання із Західної України, про що він у доповідній записці поінформував секретаря ЦК ЛКСМУ М. Кириченка ЦДАГО України. -- Ф. 7. -- Оп. 13. -- Спр. 1397. -- Арк. 48.. Насправді, студенти В. Дамаскін та В. Губанов були родом з м. Харкова ГДА СБ України -- Ф. 57638. Ф. П. 607755. -- Арк. 127, 200., а І. Пашков -- з Курської області Там само. -- Арк. 251.. Слід відзначити, що ряди шістдесятників та дисидентів поповнювалися і за рахунок випускників 1950-х рр. Східного регіону. Так, І. Дзюба був родом і Донеччини Дзюба І. Спогади і роздуми на фінішній прямій. -- С. 15., а Н. Світлична та її брат І. Світличний -- з Луганщини Світлична Надія: 1953-1958 // Сучасність. -- 1983. -- ЧЧ. 1-2 (261-262). -- С. 287..

Приблизно в той самий часовий проміжок, в першій половині 1957 р., за таким ж сценарієм розглядалася справа студента 4 курсу, іншого "ідеологічного" факультету, історико-філософського, цього ж університету, Б. Шипенка. У рукописному журналі "Буза" він та його друзі вміщували сатиричні замітки, в яких також критикувалися викладачі вишу, висміювався бюрократизм, який, на їх думку, панував в університеті. За таку самодіяльність Б. Шипенка відрахували з лав КПРС, а двох інших співавторів -- з комсомолу та інституту, згодом справу розглядали органи прокуратури. Б. Шипенко, не витримавши морального тиску, покінчив життя самогубством, інших учасників поновили у виші ЦДАГО України. -- Ф. 1. -- Оп. 24. -- Спр. 4587. -- Арк. 66, 66 зв., 67 зв., 70 зв. Там само. -- Арк. 52, 53 ..

Справжнє ставлення до радянської системи Б. Шипенко відважився висловити у передсмертному листі: "...Я вірю у майбутнє, і це майбутнє настане... Там люди будуть відчувати себе людьми, а не безхребетними нікчемами. Вони будуть ходити гордо, а не плазувати. Людина це горда, прекрасна, велична і багата істота. Її не можна принижувати і ображати, дивитися на неї як на безмозгу машину, адже вона відчуває і думає, потрібно дивитися на людину як на людину. У нас так на людину не дивляться. Свої істинні почуття можна висловлювати хіба що тільки перед смертю <...> Справа "Бузи" лише показала особисто мені яка порочна наша політична система, показала як ставляться у нас до людини".

Активнішими у критичних виявах відносно комсомолу, керівництва вишів у процесі розвінчання "культу особи" були студенти технічних спеціальностей, очевидно, що молодь, зокрема, "ідеологічних" факультетів -- історичних, філософських, журналістських, розуміла, що знаходиться під пильним контролем з боку керівництва вишів, парткомів, комсомолу інститутів, РК ЛКСМУ і ЦК КПРС тощо, тому в основному не висловлювали відкрито свої думки. Безперечно, частина молоді цих профілів уважно спостерігала за процесами, які відбувалися у країні, і реально оцінювала їх значення. Однак зрозумілим для них залишилося й те, що "мовчання -- золото", а також запорука спокійного завершення навчання і початку успішної кар'єри. Були, втім, і вийнятки з правил. Окремі студенти, не зважаючи на тотальний ідеологічний контроль, у своїх міркуваннях спромоглися піти далі свого часу, однак їх подальша доля, як правило, складалася трагічно.

Студентство загалом підтримало курс М. Хрущова, засудило "культ особи". Для більшості Й. Сталін втратив ореол "святості". З одного боку, розвінчання "культу особи" дозволило політично-активній частині студентства вільніше висловлюватися не тільки про проблеми політичного характеру, які їх хвилювали, зокрема, занепад комсомольської організації, а й про питання, які виникали у них у процесі навчання: їх почали турбувати перевантаженість навчальних планів та необхідність їх перегляду, рівень професійної та ідейної підготовки як викладачів, так і молодих спеціалістів, складні матеріально-побутові умови. Зазвичай ініціаторами критики були студенти-старшокурсники. З іншого боку, процес розвінчання "культу особи" допоміг владі викрити інакодумців.

Сплески політичної активності після ознайомленням з доповіддю М. Хрущова спостерігалися в другій половині 1956 -- в першій половині 1957 рр. переважно серед комсомольців, однак вони мали характер епізодичний. Якщо на початковому етапі влада намагалася переконати молодь у хибності її критичних висновків, то в кінці 1956 -- в першій половині 1957 рр. до нелояльних студентів застосовувалися перевірені методи боротьби, репресії.

По суті, відбувалися полярні процеси: з одного боку, проходила активна реабілітація репресованих в сталінські часи, з іншого, з'являлися нові репресовані "хрущовського періоду", до лав яких потрапило і мисляче студентство.

Зовсім іншою була атмосфера сприйняття "культу особи" в середовищі студентства Західної України. Більшість молоді краю відносно недавно отримала свій "життєвий досвід" у цій системі, адже була безпосереднім свідком встановлення радянської влади у цьому регіоні (численні, іноді безпідставні, звинувачення у приналежності до ОУН-УПА, в "українському буржуазному націоналізмі", репресії проти національно свідомого студентства вишів Львова, Ужгорода, Чернівців тощо). Крім того, деяка інформація надходила від студентів -- вихідців із Східної України, які навчалися у вишах Західної України, про це, зокрема, наголошувала О. Ко - маринець, студентка-філолог 1940-1950-х рр. Львівського університету..

Закарпатці слухали угорське радіо, а на Львівщину різноманітна інформація в основному надходила з радіопередач "Голосу Америки", "Бі - бі-сі" , "Вільної Європи", "Свободи" , а також з польської преси, яка вільно розповсюджувалася у Львові Культурне життя в Україні. Західні землі. Документи та матеріали. -- Т. ІІ. 1953-- 1965. -- К., 1996. -- С. 213. Богуславський О. "Свобода" як окраєць хліба, або внесок одного радіо в неза-лежність України // Вісник Запорізького осередку вивчення української діаспори. -- Запоріжжя, 2007. -- Вип. 5. -- С. 103. Воловець Л. Спогади зі студентських літ // Україна: культурна спадщина, націо-нальна свідомість, державність. -- 2004. -- Вип. 12.- С. 711; Ковалюк Р. Український студентський рух на західних землях, ХІХ-ХХ століття. -- Л., 2001. -- С. 324. (щоденно продавалося близько 1000 екземплярів різних польських газет) Україна: Хроніка ХХ століття. 1946-1960 рр. -- Ч. 2. 1953 -- 1960. -- К., 2005. -- С. 432.. Таким чином, студентство цього регіону про табуйовані теми було краще поінформоване і тому робило здебільшого критичні, набагато глибші висновки щодо "культу особи".

Наприклад, у грудні 1956 р., майже через рік після "розвінчання" Й. Сталіна, комітетом комсомолу Львівського університету було проведено такий собі вечір запитань та відповідей (своєрідний моніторинг владою суспільно-політичних настроїв серед молоді). Організаторам вечору було передано більше ніж 400 анонімних запитань на різні теми. 13% з них були антирадянського змісту. Один із студентів слушно висловив свої міркування з цього приводу: "Хрущов на ХХ з'їзді критикував Сталіна за репресії і т. д. (мається культ особистості). Всім відомо, що сам Хрущов був головою Ради Міністрів УРСР і секретарем ЦК КП України і особисто здійснював репресії, тобто 100 тисяч" ЦДАГО України. -- Ф. 7. -- Оп. 13. -- Спр. 1397. -- Арк. 45.. Отож, частина західноукраїнського студентства хоча достеменно і не знала правди, однак розуміла, що до репресій має відношення не тільки деспотичний Сталін та НКВС, а і його викривальник, новий лідер КПРС М. Хрущов. Сучасні дослідники твердять про активне сприяння репресіям 1937-1938 рр. М. Хрущова, який з 1938 р. очолював парторганізацію України. За даними В. Сурніна, за 1938-1940 рр. на Україні було заарештовано 167.565 осіб. Отож, така "правда" спонукала нового керманича до численних перекручень того, що відбувалося насправді, і до фальсифікації зачитаної ним у вигляді доповіді 25 лютого 1956 р. Сурнін В. За кулісами "секретної" доповіді М. С. Хрущова // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія "Історія". -- 2010. -- Вип. 24.- С. 156, 157. Те, що так старанно намагався приховати у своїй доповіді Хрущов, не залишилося поза увагою мислячої молоді Західної України.

Обговорення "культу особи" Сталіна переключило увагу молоді цього регіону на політичні проблеми, серед деяких виникали такі питання: "Чому у нас не можливо, щоб існувало 2 або 3 партії, які б у своєму статуті та програмі були згідні зі ст. 1-12 Конституції СРСР? Так могла б у нас існувати КПРС -- програма і статут якої відомий. Друга партія могла б називатися соціалістичною, яка б критично підходила до всіх питань, покращила б умови робітників та селян, надала ширше демократичне виборче право тощо. Третя могла б називатися соціал-демократичною партією з подібною програмою і статутом до другої, лише з окремими змінами. Тоді б уже не існувало культу особи Сталіна, Хрущова тепер, а існувала би в повному розумінні соціальна демократія. Чи можливе існування 2 або 3 партій? Особиста думка -- можливо" ЦДАГО України. -- Ф. 7. -- Оп. 13. -- Спр. 1397. -- Арк. 44-45..

Після смерті Й. Сталіна та його "розвінчання" в окремих вишах Львова послабилася навчально-виховна дисципліна. Наприклад, різноманітні перевірки виявили, що значна частина студентства сільськогосподарського інституту була погано поінформована про матеріали закритого листа ЦК про "культ особи", хоча у доповідній записці відділу науки і культури ЦК КП України "Про стан ідейно-виховної роботи у Львівському сільськогосподарському інституті" зазначалося, що студенти неодноразово просили організувати для них виступ делегата ХХ з'їзду КПРС, зробити доповідь про "культ особи" тощо. Впродовж березня - травня 1956 р. в інституті не було прочитано жодної лекції на теми суспільно-політичного життя. Водночас переважна частина 5-х курсів ігнорувала лекції та семінари з суспільно-політичних дисциплін, темами яких були матеріали ХХ з'їзду КПРС, спостерігалися зриви занять. Наступного 1957 р. інструктор відділу науки та культури Львівського обкому КПУ під час бесіди із молоддю львівських вишів з' ясував, що деякі студенти "показали вкрай слабкі знання із питань сучасності". Наприклад, студент-економіст 2-го курсу сільськогосподарського інституту нічого не знав про тези доповіді М. Хрущова. Студент 4-го курсу факультету електрифікації зізнавався, що останнім часом не слухав ніяких суспільно-політичних лекцій, взагалі не читав газет та журналів. Бесіди із молоддю механічного та агрономічного факультетів також виявили, що більшість студентів не цікавилася періодикою, не відвідувала політінформацій та не була знайома з тезами М. Хрущова тощо Там само. -- Ф. 1. -- Оп. 24. -- Спр. 4507. -- Арк. 37, 51..

Результати багаторічної ідеологічної пропаганди спостерігалися в період активної "лібералізації": окремі студенти продовжували вважати Й. Сталіна великим вождем. Жодні аргументи про його репресивну діяльність проти окремих народів СРСР (чеченців, інгушів, кримських татар) не похитнули впевненості студентів-сталіністів у величі їх кумира. Під час обговорення молоддю Львова подій 1956 р. у Польщі та Угорщині студент торгово-економічного інституту (родом із Західної Білорусі) у бесіді з працівником міському партії міркував: "Радянський Союз дійсно багато допомагає країнам демократії, а вони нам за це відповідають невдячністю... Коли був живий Сталін, то він тримав усіх міцно в руках і таких подій, які зараз відбуваються в Польці та Угорщині не було". Студент сільськогосподарського інституту, родом з Вінницької області, був такої думки: "Якби батько Сталін був живий, він би половину виселив в Сибір і порядок швидко навів би в Угорщині" Культурне життя в Україні. Західні землі. Документи та матеріали. -- Т. ІІ. -- С. 213.. У 1957 р. студентка Миколаївського технікуму Кравченко безапеляційно заявляла: "Сталін був нашим батьком і буде" ЦДАГО України. -- Ф. 1. -- Оп. 24. -- Спр. 4373. -- Арк. 28.. Міркування згаданих студентів не схожі на загравання перед партійними посадовцями, які проводили бесіди для вивчення настроїв студентської молоді відносно вказаних подій. Подекуди стереотипи зламати було досить складно: у частини молоді, зокрема, Центрально-Східної України, міцно укорінилася асоціація порядку з особистістю Й. Сталіна, репресії та насилля вони виправдовували як засіб збереження могутності та цілісності держави. Така молодь була продуктом виховання радянської системи. Н. Матвієнко, студентка 1958-- 1963 рр., розповіді безпосереднього свідка тих подій -- дядька, реабілітованого 1958 р., -- про пережите в таборах категорично не сприймала, заявляючи, що у Радянському Союзі бути такого жахіття не може Записано Н. Хоменко 4.11.2010 р. від Н. І. Матвієнко (1940 р. н.). Навчалася у 1958-1936 рр. на факультеті Київського політехнічного інституту. Розмова тривала 1 год. 20 хв..

Таким чином, реакція студентства, активного сегмента суспільства, на закриту доповідь М. Хрущова на ХХ з'їзді КПРС для влади здебільшого виявилася несподіваною. Молодь не залишилася осторонь внутрішньополітичних пертурбацій країни і зреагувала на згадану подію не зовсім так, як очікувала влада: крім засудження культу Й. Сталіна, критики від молоді зазнали окремі структури КПРС, тобто ореол "святості" для більшості втратила також і комуністична партія. У доповіді міністра вищої освіти СРСР В. Єлютіна від 7 вересня 1957 р. в ЦК КПРС про настрої студентської молоді констатувалося: "Розвінчання культу особи Й. Сталіна зруйнувало звичні для багатьох юнаків та дівчат погляди та переконання. У деяких молодих людей з'явилися песимістичні та аполітичні настрої, вони почали сумніватися у правильності політики партії, допускати неправильні висловлювання" РДАНІ. -- Ф. 5. -- Оп. 30. -- Спр. 130. -- Арк. 124.. Таким чином, "культ особи" примусив більшість замислитися над тим, що насправді відбувалося у минулі роки в житті країни, посприяв їх поступовому морально-психологічному розкріпаченню і започаткував процеси трансформації свідомості.

Оцінки студентством "культу особи" залежали від рівня та характеру інформації, якою вони володіли до подій 1956 р., сімейного та шкільного виховання, особистого життєвого досвіду. Для більшості, життя якої проходило під тотальним контролем ідеологічної пропаганди, процес "розвінчання культу" виявився болісним, однак та ж сама ідеологія за відносно короткий проміжок часу переконала молодь у протилежному, зокрема, зрушення у свідомості відбулися спочатку на рівні особистості, вони позбавилися міфу про його "святість". Парадоксально, однак у 1960-ті рр. з'ясувалося, що окремі випускники радянських вишів, майбутня опора радянської тоталітарної системи, стали шістдесятниками та дисидентами.

Для аполітично налаштованої молоді розвінчання "культу особи" був лише черговим пропагандистським заходом партії. Мисляча молодь доповідь М. Хрущова розцінила як сигнал до змін у суспільному житті, початок оновлення ідей соціалізму. Комсомольці-активісти промову М. Хрущова зрозуміли як заклик до реальних дій. Навколо них почала гуртуватися й інша молодь, яка переконалася, що комсомол є утворенням формальним і догматичним; вона висловилася за реформування комсомольської організації.

Розвінчання "культу особи" породило сумніви, сум'яття в умах молоді, невпевненість, апатію, розчарування, серед окремих осіб -- навпаки, активність, надію на можливість покращення соціалістичного устрою.

Іншою виявилася реакція на цю подію в частини західноукраїнських студентів. Переважна більшість місцевої молоді була далека від ідеалізації образу Й. Сталіна, бо Західна Україна набагато пізніше приєдналася до СРСР і за десятиліття "радянізації" краю система виховала у свідомості більшості почуття страху, проте не позбавила здатності об' єктивно та критично аналізувати інформацію, що надходила від влади.

Загалом, студентство цього регіону стримано сприйняло нову політичну кон'юнктуру, однак воно глибше осягнуло суть доповіді. Хоча доповідь М. Хрущова більшістю була сприйнята як сигнал про послаблення ідеологічного тиску, публічно висловлювати свої справжні думки стосовно того, що відбувалося в країні, студенти не наважувалися.

Доповідь про розвінчання культу особи 1956 р. стала відправною точкою трансформації суспільної свідомості. Вона сколихнула студентську громаду і значно змінила соціально-політичний світогляд більшості. Зміна політичного клімату створила сприятливі умови для вільнішого висловлювання своїх думок, переосмислення студентами історичних подій минулого та їх сучасності.

Похожие статьи




Суспільно-політичні настрої української молоді у 60-ті роки ХХ ст

Предыдущая | Следующая