Соціально -- економічна і політична кризи початку 20-х років - НЕП та її здійснення в Україні

Наприкінці 1920 р. радянська влада переживала гостру економічну кризу, яка була викликана великими втратами за роки першої світової і громадянської воєн. В цей час велика промисловість України і Росії випускала продукції майже в сім разів менше, ніж у 1913 р., товарооборот залізниць зменшився більше ніж в чотири рази. Роки війни і господарської розрухи зумовили значне скорочення чисельності промислових робітників, в містах з'явилась велика кількість безробітних.

До 1921 Радянська Росія лежала в руїнах. Під час військових дій особливо постраждали Донбас, Бакинський нафтовий район, Урал і Сибір, було зруйновано багато шахт і копальні. Через брак палива і сировини зупинялися заводи. Робітники були змушені покидати міста і виїжджати в село. Загальний обсяг промислового виробництва скоротився в 5 разів. Устаткування давно не оновлювалося. Металургія виробляла стільки металу, скільки його виплавляли при Петрі I.

Обсяг сільськогосподарського виробництва скоротився на 40% у зв'язку із знеціненням грошей і дефіцитом промислових товарів.

Суспільство деградувало, його інтелектуальний потенціал значно ослаб. Велика частина інтелігенції була знищена або покинула країну.

Таким чином, головне завдання внутрішньої політики РКП(б) і Радянської держави полягало у відновленні зруйнованого господарства, створенні матеріально-технічної і соціально-культурної основи для побудови соціалізму, обіцяного більшовиками народові.

Та зимою 1920 -- 1921 рр., коли радянській влад вже не протистояли регулярні війська противника, її становище погіршувалося. У республіці спалахували антирадянські повстання. Українські селяни протестували проти вилучення продовольства (продрозкладки) і пов'язаної з цим забороною торгівлі. Повстання охопили Тамбовщину, Україну, Дон, Кубань, Поволжжя і Сибір. Селяни вимагали зміни аграрної політики, ліквідації диктату РКП(б), скликання Установчих зборів на основі загального рівного виборчого права.

Протест нерідко набували форми партизанського руху, який розглядався властями як політичний або куркульський бандитизм.

У телеграмі до заступника голови Реввійськради РСФРР Є. Склянського від 6 лютого 1921 р. В Ленін обурювався тим що через опір "бандитів" з України не можна вивезти продовольство та інші ресурси "І хліб і дрова, все гине через банди, а ми маємо мільйонну армію". Реввійськрада РСФРР кинула проти бунтуючих селян найбільш боєздатні частини Червоної армії на чолі з уславленими воєначальниками -- В. Блюхером, П. Дибенком, Г. Котовським, О. Пархоменком та ін.

Згодом незадоволення перекинулося і на армію. 1 березня 1921 року моряки і червоноармійці Кронштадтського гарнізону під гаслом "За Ради без комуністів!" зажадали звільнення з в'язниць всіх представників соціалістичних партій, проведення перевиборів Рад і, як випливає з гасла, виключення з них всіх комуністів, надання свободи слова, зборів і союзів всім партіям, забезпечення свободи торгівлі, дозволу селянам вільно користуватися своєю землею і розпоряджатися продуктами свого господарства, тобто ліквідації продрозкладки. Переконавшись в неможливості домовитися з повсталими, власті здійснили штурм Кронштадта. Чергуючи артилерійський обстріл і дії піхоти, до 18 березня Кронштадт удалося узяти; частина повсталих загинула, останні пішли до Фінляндії або здалися.

З відозви Тимчасового революційного комітету м. Кронштадта:

"Товариші і громадяни! Наша країна переживає важкий момент. Голод, холод, господарська розруха тримають нас в залізних лещатах ось вже три роки. Комуністична партія, правляча країною, відірвалася від мас і виявилася не в змозі вивести її із стану загальної розрухи. З тими протестами, які останнім часом відбувалися в Петрограді і Москві і які досить яскраво вказали на те, що партія втратила довіру робочих мас, вона не рахувалась. Не рахувалась і з тими вимогами, які пред'являлися робітниками. Вона вважає їх учасниками контрреволюції. Вона глибоко помиляється. Ці протести, ці вимоги -- голос всього народу, всіх трудящих. Всі робітники, моряки і червоноармійці ясно зараз бачать, що лише загальними зусиллями, загальною волею трудящих можна дати країні хліб, дрова, вугілля, одягнути роззутих і роздягнених і вивести республіку з безвиході".

Повстання, що прокотилися країною, переконливо показували, що більшовики втрачають підтримку в суспільстві. Вже в 1920 році роздавалися заклики відмовитися від продрозкладки (зокрема, з боку Троцького).

Політика військового комунізму вичерпала себе, проте Ленін, не зважаючи ні на що, упирався.

Наполегливі спроби більшовиків у 1918 -- 1920 рр. побудувати, відповідно до вимог своєї програми, безтоварну централізовану економіку мали згубні наслідки, але вони маскувалися війною. Кризові явища в одержавленому народному господарстві можна було списати за рахунок війни, а не реформ. Більш того колосальна централізація управління виробництвом забезпечила тоталітарному політичному режиму майже безмежний контроль за ресурсами суспільства. Використовуючи його перш за все у воєнних цілях, державна партія створила армію, яка за чисельністю перевищила збройні сили усіх європейських країн, разом узятих. За її допомогою вона вийшла переможцем з війни [3, с. 262].

У радянській історіографії наявність кризи початку 20-х рр. визнавалася, але причини ії пов'язувалися переважно з господарською розрухою, викликаною семирічною війною, спочатку світовою, а потім -- громадянською. На території України, де воєнні дії тривали весь цей час майже безперервно, народне господарство справді істотно постраждало. Але параліч виробництва, який насувався невідворотно, був пов'язаний із спробами державної партії зруйнувати ринковий механізм. Через нестачу хліба різко впав видобуток корисних копалин, перш за все вугілля. Нестача хліба і вугілля призводила до зупинки залізниць. Продовольча, вугільна і транспортна кризи вкінець розхитали матеріально-технічне постачання всієї промисловості.

З фінансової кризи думали вийти найбільш радикальним шляхом -- скасуванням грошей. Комісія на чолі з С. Струмиліним готувала пропозиції щодо заміни грошей трудовими одиницями (тродами). Почала свою роботу й комісія для скасування грошових податків. У зауваженнях на проект відповідного декрету В. Ленін підтвердив думку про безспірність переходу до безгрошового обміну в найближчому майбутньому. В грудні 1920 р. він підписав декрети про безгрошовий відпуск продуктів по картках, про безплатність палива, житла, комунальних і поштово-телеграфних послуг.

Лише навесні 1921 року стало очевидно, що загальне незадоволення низів, їх озброєний тиск може привести до скинення більшовиків. Тому Ленін зважився піти на поступку заради збереження влади.

Похожие статьи




Соціально -- економічна і політична кризи початку 20-х років - НЕП та її здійснення в Україні

Предыдущая | Следующая