Сармати. Їх внесок в розвиток культури та повсякденного життя - Культури кіммерійців, скіфів, сарматів

Ми не знаємо, як називали себе кочовики, що у III ст. до н. е. прийшли з-за Дону в українські степи на зміну скіфам. Греки та римляни називали їх сірматами, або сарматами, що з давньоіранської перекладається як "оперезаний мечем". За Геродотом, їхні пращури савромати проживали на схід від скіфів за річкою Танаїс (Дон). Батько історії переповідає легенду, за якою вони є нащадками дітей скіфських юнаків та войовничих жінок -- амазонок. Їм не вдалося добре опанувати мову чоловіків, "тому савромати розмовляють скіфською мовою, але здавна зіпсованою", -- писав Геродот.

Кочове скотарство сарматів багато в чому нагадувало скіфське, відрізняючись від нього дещо більшою рухливістю. Це пояснюється господарюванням у посушливіших регіонах. Ось як описує скотарський побут роксоланів Страбон: "Кибитки номадів зроблені із повсті і поставлені на вози, на яких вони живуть. Навколо кібіток пасеться худоба, м'ясом, сиром, молоком якої вони кормляться. Вони пересуваються за своїми стадами, вибираючи місцевості з гарними пасовиськами: взимку в болотах біля Меотиди (Азовське море), а влітку на рівнинах" .

Отже, так само, як і скіфи, сармати здійснювали сезонні міграції за гуртами овець і табунами коней у меридіальному напрямку. Влітку худоба паслася на північних, лісостепових пасовиськах, де трава менше вигорала від сонця. Зимували на низинах біля Азовського моря, на Нижньому Дону, Прикубанні, на степових пасовиськах з тонким сніговим покривом. Саме тут археологи дослідили зимівники сарматських скотарів. Кочовим скотарством займалися заможні родини, які мали численні гурти овець та кінські табуни. Бідні общинники проживали осіло у Надазов'ї, вирощуючи пшеницю, просо та займаючись осілим скотарством.

Продукти землеробства (зерно, вино), ремісничі товари (зброю, ювелірні вироби, предмети розкоші тощо) сарматські номади отримували обмінюючи, а нерідко й грабуючи осілих сусідів -- землеробів лісостепової України, Передкавказзя та античних торгово-ремісничих центрів Надчорномор'я. Особливо велику роль у житті суспільства відігравав Танаїс -- антична колонія у гирлі Дону. Нижній Дон був економічним, культурним, політичним центром Сарматії з II ст. до н. е.

Сарматський одяг багато в чому нагадував скіфський. Однак на відміну від скіфів сарматські чоловіки носили грецькі плащі із застібкою -- фібулою на правому плечі. Довгий жіночий одяг обшивався по подолу та коміру бісером та намистом. У цей час поширилася мода на різноманітне намисто з напівкоштовного каміння та скла, амулети.

В історії військової справи сарматів виділяються два головних періоди. На ранньому військо складалося з народного ополчення на чолі з родовими вождями. Його основою була легка кіннота, озброєна луками та мечами.

Піхота комплектувалася з найбідніших общинників.

Після невдалих зіткнень з римськими легіонами в Подунавї у І ст. до н. е. сарматське військо реорганізувалося. Його ударним кулаком стала важкоозброєна кіннота -- катафрактарії, що з метою прориву бойових порядків піших римських легіонерів атакувала тісним строєм з довгими (до 4,5 м) списами. Такий кіннотник (нерідко разом з конем) був захищений важким обладунком -- катафрактою: довгим кафтаном з грубої шкіри, лускоподібно обшитим залізними пластинами. В цей час набувають поширення великі, потужні луки і масивні залізні наконечники стріл для боротьби з важко озброєною кіннотою, довгі залізні мечі для кінного бою.

Римський історик початку нашої ери Тацит писав про сарматів: "Коли вони з'являються кінними загонами, ніякий інший стрій не може їм протистояти". Саме поразки від сарматських катафрактаріїв змусили римлян реформувати своє піше військо, посиливши його важко озброєною кіннотою. Сарматські найманці -- кіннотники брали участь у війнах на північних кордонах римських володінь у Подунавї та в інших збройних конфліктах перших століть нашої ери.

Савроматська зброя та кінська упряж VII--II ст. до н. е. мало чим відрізнялися від скіфських. Однак у зв'язку з вищезгаданими змінами у військовій тактиці сарматів з І ст. до н. е. їхнє озброєння набуває яскравої своєрідності. Поширилися довгі залізні мечі спочатку із серповидним, а потім кільцевим навершям. На зміну невеликому скіфському луку зі стрілами з дрібними бронзовими наконечниками прийшов потужний "гунський" лук з масивними залізними трилопасними вістрями з черешком. Римлянин Овідій називає їх "стрілами, вологими від зміїної отрути", "літаючим залізом, просякнутим отрутою", "синюватими від зміїної отрути". Захисний панцир та кінську упряж пізні сармати прикрашали великими, круглими, багато орнаментованими срібними чи мідними бляхами -- фаларами.

Прикладне мистецтво сарматів було своєрідною модифікацією скіфсько-сибірського звіриного стилю. У савроматські часи особливого поширення набувають зображення вовків та ведмедів. Поступово зображення тварин втрачають реалістичність і схематизуються. На початку нашої ери сарматські племена аорсів та аланів, які вели караванну торгівлю зі спорідненими іраномовними племенами саків та масагетів Закаспію, занесли на Кубань, Нижній Дон, Приазов'я елементи середньоазійського поліхромного стилю. На досить схематичних металевих зображеннях звірів з'являються різнокольорові вставки із сердоліку, бірюзи, кольорової скляної пасти. Східна за походженням поліхромія остаточно перемагав у Надчорномор'ї з приходом гунів у IV ст., мистецтво яких характеризується геометричними поліхромними композиціями.

Сарматський поліхромний звіриний стиль був занесений сарматами, готами та гунами в Європу. Тут він домінує у прикладному мистецтві від Середземного моря до Скандинавії протягом І тис. н. е. Саме в цій мистецькій традиції корені звіриної орнаментики, якою скандинавські вікінги вкривали борти своїх дракарів, а давньоруські монахи -- літописці прикрашали рукописи XII--XIII ст.

Мал.5. Сарматські предмети побуту: амфора, тарілка.

Похожие статьи




Сармати. Їх внесок в розвиток культури та повсякденного життя - Культури кіммерійців, скіфів, сарматів

Предыдущая | Следующая