Релігія та церква в ідеології та практичній діяльності християнських суспільників у Східній Галичині наприкінці ХІХ

Партії суспільно-християнського скерування вперше з'явилися у Бельгії та Німеччині наприкінці ХІХ ст. як нечисленні католицькі групи за інтересами. Незважаючи соціальну строкатість своїх прихильників, вони, зазвичай, здійснювали центристську соціально-економічну політику, скеровану на інтеграцію усіх верств населення в економічній сфері.

Суспільно-християнський рух формувався на противагу лібералізму, соціалізму і націоналізму. Його визначні представники переконували, що християнська традиція підтримує позицію, яка стоїть над лібералізмом своїм зацікавленням робітничим класом і збіднілими верствами, над соціалізмом - своїм акцентом на допоміжній ролі держави та сприянні проміжних груп, над націоналізмом - підтримкою міжнародних структур.

Цей рух спирався на студентство та інтелектуальну еліту як творчий відгук сучасності, який все ще підтримував зв'язки із західними релігійними та філософськими традиціями. Заперечуючи класовий підхід, християнські демократи прагнули представляти усі верстви населення, отримуючи голоси підтримки від усіх соціальних груп, хоча їхній електорат серед промислових робітників був малочисленим [1, с. 151].

Не стали виключенням і східногалицькі землі. Суспільно-християнський рух тут проявився у діяльності Католицького русько-народного союзу (далі КРНС), заснованого прихильниками О. Барвінського у 1896 р. Його друкованим органом був часопис "Руслан".

Метою цієї публікації є дослідження ролі Церкви та релігії у діяльності українських партій суспільно-християнського скерування в Галичині наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Певні аспекти досліджуваної проблеми проаналізовано науковцями. Зокрема, загальна характеристика суспільно-християнської течії досліджуваного періоду здійснена у публікаціях Т. Антошевського [2], О. Аркуші [3], А. Кліша [4-5], М. Мудрий [6]. Матеріальне становище греко - католицьких священиків, а також забезпечення їх вдів та сиріт в окреслений період проаналізувала Н. Колб [78].

Основу джерельної бази статті складають публікації часопису "Руслан" за 1897-1914 рр., матеріали Центрального державного історичного архіву України у м. Львові, відділів рукописів Національної наукової бібліотеки імені В. Стефаника та Інституту української літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

Християнські суспільники відстоювали думку про важливість ролі Церкви та релігії у житті суспільства та засуджували спроби секуляризації галицьких українців, вбачаючи у християнстві силу, що "від віків хоронила Русь". Вони неодноразово наголошували на неможливості применшення значення та ролі релігії, заперечуючи постулати лібералів та соціалістів, котрі трактували релігію як приватну справу [9].

Представники суспільно-християнського руху зазначали, що соціалістична та соціал-демократична ідеї руйнують усі моральні засади - сім'ю, державу, націю, натомість насаджуючи "химерні" поняття свободи, рівності, моралі.

Вони закликали відмовитися від соціал-демократичних ідей, а навпаки "двигнути вперед свою Церкву і народність на християнських основах" [10], не робили різниці між радикалами та соціал-демократами, називаючи їх інтернаціоналістами та атеїстами [11]. Їх ставлення до соціалістів відзеркалено у публікації часопису "Руслан": "Хоч вони обіцюють золоту волю, то в дійсності відбирають нам особисту, тілесну і душевну свободу.

Соціальна демокрация помагає ся не лише, щоб ми всі наші думки і погляди в політичних справах уложили відповідно до їх приказів, але щоб ми і наші релігійні переконання при норовили до їх бажань. Спитає хто, який зв'язок має релігія з політикою, з соціалізмом? Дуже тісну, бо як довго в серці чоловіка є іскра релігії, то він вистерігає ся всякого зла, а скоро вже позбувся релігії як чогось непотрібного, тоді можна з ним все робити. Тим то соціал-демократи бажали-б підірвати у людей всяку віру" [12]. Попри те, більшість громадян не звертали уваги на антиклерикальні заклики соціалістів, а частина духовенства підтримувала їх на виборах [13].

На шпальтах часопису "Руслан" гостро критикувалася популярна на той час думка про релігію як справу приватну [14]. Лідери КРНС вважали необхідним "християнізувати" шкільну освіту.

Зокрема, надати право представникам Церкви викладати низку світських дисциплін, аргументуючи це історичною традицією: "Церква виступає з правом до школи, покликуючи ся на переказане їй Ісусом Христом покликане учительське. Церква може також зовсім справедливо навести своє право, що вона є властиво цивілїзуючою силою; церква розбудила гадку засновування шкіл, вона є матерю школи, основателькою багатьох шкіл, вона збирала дутий і висилала учителів. Доперва коли показало ся, як важною річчю є не тільки відомості подавані в школі, але й вплив на доростаючи покоління, почала й держава дбати про школи і взяла їх в свої руки" [15].

Попри підтримку релігії та Церкви КРНС важко назвати виключно клерикальною партією. О.

Терлецький зазначав, що КРНС налічував у своїх лавах незначний відсоток духовенства [16, с. 59, 80]. К. Левицький зазначав, що керівництво КРНС сподівалось на підтримку з боку греко-католицького духовенства [46, с. 290]. Проте ідея клерикальної партії не підтримувалася ні священиками, які мали москвофільські погляди, ні духовенством, орієнтованим на національний табір. Останні не погоджувались з самою ідеєю існування клерикально-консервативної партії і були противниками тези про лояльне ставлення до Австрії і поляків. церква галичина католицький

В умовах секуляризації суспільної свідомості представники КРНС закликав духовенство активізувати пастирську діяльність, не допускати соціалістичної антицерковної агітації у сільській місцевості. Священик мав стати суспільним лідером, започатковувати читальні, позичкові каси, дбати про національні інтереси [17].

Представники суспільно-християнської течії вважали греко-католицьке духовенство рушієм національно-культурного та соціально-економічного поступу галицьких українців. Зокрема, єпископ Перемиський Костянтин Чехович, закликав священиків до активної праці над "економічними та просвітніми питаннями" [18]. Душ пастирі мали стати еталоном не лише моральності, але й прикладом ефективного господарювання [19].

Одним із основних завдань греко-католицького духовенства у контексті національного руху вважалася участь у формуванні майбутньої української інтелігенції. Священик мав виховати у християнському та національному дусі власних дітей [20-21].

У 1899 р. низка священиків заснувала в Олеську товариство "Сільський господар", діяльність якого широко висвітлювалася на шпальтах часопису "Руслан" [22]. Товариство мало популяризувати різні галузі господарства (рільництво, тваринництво, садівництво, городництво, пасічництво), розповсюджувати сільськогосподарську літературу, надавати посередницькі послуги під час закупівлі техніки і знарядь праці. Священики популяризували діяльність товариства через виступи у пресі й читаючи у селах лекції з господарської тематики [23].

Християнські суспільники намагалися покращити економічне становище греко-католицького духовенства. Депутати від КРНС неодноразово у Державній раді та Галицькому сеймі піднімали питання збільшення заробітної плати священикам, надання їм пільг, які мали австрійські чиновники [24-27].

У 1901 р. у часопису "Руслан" закликано українських священиків та чиновників об'єднуватися у кредитному товаристві з метою захисту своїх економічних інтересів. 6 червня 1901 р. за підтримки митрополита А. Шептицького відбулися установчі збори крайового кредитного товариства чиновників та священиків, до наглядової ради якого увійшли також представники суспільно-християнської течії Т. Ревакович та Заячківський [28].

Представники КРНС опікувалися українським духовенством в австрійській армії. Завдяки їх клопотанням була збільшена кількість українських військових капеланів та покращено їх матеріальне забезпечення, досягнуто офіційної автономії греко-католицьких військових священиків від римо-католицьких капеланів. Окрім того, О. Барвінський неодноразово звертався до військового міністра Австрії з метою вшанування українських релігійних свят під час навчань в армії [29-31].

Представники суспільно-християнської течії опікувалися над вдовами та сиротами сільських священиків [32-33].

Цікавими були взаємини між представниками суспільно-християнського табору та вищої ієрархії Греко-католицької церкви. Митрополит Сильвестр Сембратович підтримав та благословив заснування нової політичної організації [34].

Після його смерті КРНС відкрито підтримав кандидатуру на митрополичий престол перемиського єпископа Костянтина Чеховича [35]. Проте митрополитом став станиславівський єпископ Юліан Куїловський, у єпархії якого процвітало русофільство [36]. Назагал новопризначений митрополит не втручався у суспільно-політичні процеси в Галичини.

Після смерті Ю. Куїловського, наприкінці 1900 р. митрополитом обрано Андрія Шептицького, на якого представники КРНС, на відміну від інших українських політичних сил, покладали значні надії.

Зокрема, у часопису "Руслан" зазначалося: "Сіяє надія, що небавом вже стане на чолї Руско католицької Церкви муж, що скріпить і забезпечить її підвалини, які стараються підірвати з одного боку ті, що бажали би втрути Русь в темряву схизми, а другі, що бажають з серця нашого вирвати всяку віру. Серед темряви тої, яка нині залягає Галицку Русь, сходить сонце надії, що своїм світлом розжене темряву і теплотою огріє і покріпить серця руського народу..." [37].

Натомість митрополит Андрій нейтрально поставився до усіх українських партій, а у подальшому, на думку В. Расевича, він розпочав співпрацю з Українською національно-демократичною партією [38].

25 березня 1901 р. відбулися збори на котрих утворено політичне товариство "Руська громада". На цих зборах висловлено підтримку О. Барвінському та його соратникам у парламенті та сеймі. 18 червня 1901 р. Галицьке намісництво прийняло статут "Руської громади", який багато в чому повторював основні тези діяльності КРНС. Зокрема принцип національної самобутності українців та бажання працювати на релігійно-моральних засадах [4, с. 99].

Однією із причин, що спонукала до утворення нового політичного товариства стала енцикліка, видана папою Левом ХШ, присвячена християнській демократії*. Часопис "Руслан" - пресовий орган суспільно-християнської течії, схвально оцінив намагання папи, зазначивши, що християнська демократія передбачала дотримання законів та поваги до влади [39]. Власне "Руська громада" і мала втілювати у життя згадані норми в українському середовищі Східної Галичини.

Ще одним репрезентантом суспільно-християнської ідеї став Християнсько-суспільний союз (інша назва - Християнська суспільна партія), утворений 29 червня 1911 р. у Львові [40, арк. 872].

ХСС ставив за мету "практичну діяльність християнства в суспільнім напрямі з підмогою бережіння та пособлювання духових і матеріальних справ християнського горожаньтва" [6, с. 425].

Це планувалося досягнути виключно мирними методами: проведенням зборів, де обговорювалися б політичні, суспільні, та економічні питання; організацією наукових та популярних лекцій; підготовки різноманітних петицій та резолюцій; участі у виборах до представницьких органів влади різних рівнів; створенні та підтримці т. зв. "пожиточних підприємств", зокрема християнських часописів.

Політичним credo ХСС його провід вважав реферат О. Маковея "Про політичне положення" [41, арк. 1621], в якому зазначалося, що для Галичини національна ідея взаємопов'язана з греко-католицькою. Партія намагалась поширити принципи християнської етики і католицької соціальної доктрини на суспільно-політичне, економічне, культурно-освітнє життя галичан" [41, арк. 41].

Слід зазначити, що зразком для наслідування для лідерів новоутвореної партії стали німецький, чеський та словенський національні рухи. Зокрема, у одній із публікацій, зазначалося, що внаслідок несприятливих історичних обставин, в українського народу не сформувалося чіткого та усвідомленого почуття державності, яке мало б стати стрижнем національної політики. Об'єднавчим чинником, який мав забезпечити народну самостійність, вони вважали ГКЦ.

Лідери ХСС у боротьбі за національні права керувалися лише законними методами: "Треба однак тямити, що народна діяльність не повинна починати ся і кінчити ся лише боротьбою, котра стільки абсорбує наших сил але годить ся також звернути бачність на позитивну і реальну народну роботу для народно-господарского, просвітного і культурного розвитку широких верств нашої суспільності. І тут взірцем може послужити нам реальна робота на християньско-суспільних основах Німців, Чехів, а навіть нечисленного народу - Словінців" [42].

Як не дивно, на думку християнських суспільників, прикладом формування суспільної свідомості на основі релігії мали стати взаємини між євреями: "Жид, чи він великий богач, міліонер, чи бідний лапсердак, що трясе лахманами і торгує шматами, або сірниками, чи учений, або тільки письменний (бо у них неписьменних нема) держить один одного за брата, взаємно собі помагають, бо їм так наказує їх віра, а вони уміють шанувати приписи", - стверджували консерватори [43, арк. 2].

Представники ХС вбачали галичан частиною великого українського народу. Єдину різницю між галичанами та наддніпрянцями вони бачили у конфесійності. Оскільки Греко-католицька церква зберегла національну ідентичність, а православна церква у Росії виступала інструментом русифікації, СХС пропонував перехід усіх українців у греко-католицизм [2, с. 32].

Партія отримала підтримку представників греко-католицького кліру. А. Шептицький, Г. Хомишин "зволили уділити ХСС архієрейського благословення, а Митрополит зазначив, що організацію на християнсько-суспільній основі уважають найвідповідальнішою для руського народу" [41, арк. 61].

Заснування ХСС активно підтримав станіславівський єпископ Г. Хомишин. Зокрема у листі до О. Барвінського він зазначав: "Всіма силами пру до організації суспільно-християнської... на основах Христових двигнути народ руський... Хотяй сиплять великі погрози терору будь-то явними способами, будь-то укритими, однак при Божій помочі не трачу відваги. Найвищий вже час станути протав отчайдушних проводирів, котрі народ наш в пропасть тягнуть" [44, арк. 44].

На початку серпня 1911 р. за сприяння Г. Хомишина виник Русько-католицький комітет, метою якого була популяризація ідей ХСС у Східній Галичині. 8 серпня 1911 р. він розіслав "Поклик до русько-католицького духовенства" Станіславської єпархії, у якому священики запрошувалися на спільну нараду. Нарада-віче з участю близько 200 священиків відбулася 10 жовтня 1911 р. у Станіславові. Його учасники закликали духовенство і вірних вступати в дійсні члени ХСС [45, с. 28].

На думку О. Єгрешія, співпраця Г. Хомишина з християнськими суспільниками зумовлювалася трьома основними причинами: у статуті партія постановила боротися з ворожими католицькій Церкві впливами; християнські суспільники прагнули зменшити вплив москвофілів у Галичині; станіславівський владика підтримував галицьких клерикалів у розв'язанні національного питання - пропагувати ідею взаємовигідного співробітництва українців та поляків, домагатися рівноправ'я обох народів у Галичині [45, с. 29].

Слід зазначити, що у діяльності, депутатських виступах, публікаціях діячів КРНС, "Руської громади", ХСС не простежується зловживання, спекуляції термінами "християнський", "католицький" тощо.

Водночас їх діяльність базувалася на міцному християнському підгрунті та моральних цінностях. Тут відчувається близькість українських християнських суспільників з християнсько-соціальними та християнсько-демократичними рухами Західної Європи.

Таким чином, партії суспільно-християнського скерування наприкінці ХІХ ст. - початку ХХ ст. стали єдиними українськими політичними силами Східної Галичини, які підтримали ГКЦ та втілення християнських принципів у суспільно-політичне життя краю.

Не будучи виключно клерикальними партіями, вони підтримували греко-католицьких священиків, впроваджування християнських засад у шкільництві, боротьбу з соціал-демократами, які засуджували релігію та піддавали нищівній критиці Церкву. Окрім того, представники суспільно-християнського табору активно боролися із москвофільством, до якого належала частина греко-католицького духовенства.

Список використаних джерел

Анотація

Релігія та церква в ідеології та практичній діяльності християнських суспільників у Східній Галичині наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Кліш А. Б., кандидат історичних наук, доцент кафедри стародавньої та середньовічної історії, Тернопільський національний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка (Україна, Тернопіль)

Проаналізовано ідеологічні основи діяльності представників суспільно - християнського руху в Східній Галичині наприкінці ХЇХ -- на початку ХХ ст. Досліджено його діяльність у церковно--релігійній сфері. Простежено роль представників партій суспільно--християнського скерування у захисті та допомозі священикам. Висвітлено їх взаємини з вищим духовенством греко-- католицької церкви.

Ключові слова: Східна Галичина, суспільно-християнський рух, релігія, Церква.

Релігія та церква в ідеології та практичній діяльності християнських суспільників у Східній Галичині наприкінці ХІХ

Похожие статьи