Правове становище остарбайтерів - Українські остарбайтери

Прихід німецької армії на українські землі супроводжувався встановленням жорстокого окупаційного режиму. Мета окупації формулювалася у низці документів. Визначальним серед них був план "Ост", розроблений в 1941р. і представлений 28.05.1942р. У документі проголошувалася політика колонізації та розділення східних земель, заселених слов'янами, перетворення окупованих земель у віськові поселення для есесівців. Для України відводилася роль продовольчої бази Третього Рейху в Східній Європі.

Згодом до нього були внесені доповнення: збільшити кількість населення, що підлягало виселенню. Ці зміни зумовлені зривом "блискавичної" війни. Затяжні військові дії, змусило нацистів залучати до мобілізації армії трудове населення Німеччини. Звідси недостатня кількість робочої сили, що вплинула на прийняття рішення про використання трудового населення зі Сходу.

Остарбайтери (нім."Ostarbeiter" східні робітники) - особи, які були вивезені гітлерівцями зі східних окупованих територій протягом Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини [1, с. 320]. Спочатку оголошувалася добровільна трудова мобілізація з обіцянками гідного заробітку. Але недостатня кількість мобілізованих примушувала окупаційну владу переходити до примусового вивезення населення. Для цього влаштовували облави силами поліції та солдатами вермахту.

Загалом загарбники протягом окупаційного періоду вивезли 2,4 млн. молодих українців. Упродовж Другої світової війни на території нацистської Німеччини та на окупованих Рейхом землях працювало приблизно 13,5 млн. чоловіків, жінок та дітей із 26 країн Європи. З них понад 4,5 млн. були військовополонені, майже 8,5 млн. цивільні робітники та в'язні концтаборів.

Порівняємо: за період 1941-1944 рр. загальна кількість остарбайтерів становила 2,8 млн. чол., у тому числі 2,4 млн українців, з Чернігівської області протягом 1941-1943 рр. було відправлено в рабство 41 578 чол. з Менського району 1439 чол., з Мени до фашистського рабства потрапило 124 чол. [2, с.30].

Життя остарбайтерів регламенувалося наказами, виданими комісією РСХА та підписаними Генріхом Гіммлером 20.02.1942р. Правове становище робітника в Німеччині та Австрії залежало від раси, національності та політичних поглядів. Населення з Польщі та СРСР мало статус "нація слуг" використовувалося в інтересах окупантів та поступово підлягало скороченню або знищенню.

З 1942 р. німецькі концентраційні табори політичних в'язнів почали перетворюватися на трудові табори для потреб військової промисловості. Німецькі акціонери, використовуючи дешеву робочу силу та зв'язки з військовою владою, збільшували свої капітали за їх рахунок, а полонені зі сходу через кілька місяців важкої фізичної праці в нелюдських умовах життя (погане харчування, відсутність спокою, санітарно-гігієнічних умов) або помирали, або відправлялися в концентраційні табори для знищення Освенціум (Польща), Маутхаузен (Австрія), Равенсбрюк (Німеччина).

Відповідно до свідчень міністра юстиції Тирака в 1942 р. відбувається "передача асоціальних елементів" із місць відбуваня покарання в розпорядження рейхсфюрера СС Гімлера для знищення працею. За рішенням передаються євреї, цигани, українці зі строком заключення більше трьох років" [3; с.43].

Життя остарбайтерів регламентували законодавчі акти Німеччини 1942-1945 рр. Теоретично їх можна розділити на дві частини за такими періодами: 1) 1942-1943рр. - акти, що свідчили про посилений контроль та звуження прав остарбайтерів та 2) 1943-1945рр. - акти, що покращували становище остарбайтерів, послаблювали контроль та розширювали їх права.

Розглянемо спочатку правове становище в першому періоді. 20 квітня 1942 р. Г. Гейдріх підписав законопроект, що встановлював загальні положення становища остарбайтерів, механізм утримання та нагляду. Зокрема, в загальних положеннях передбачалося проводження обов'язкового медичного огляду та перевезення працівників у закритих вагонах; ізоляція остарбайтерів від німецьких та інших національностей; працівників; утримання під суворою охороною; обов'язкове носіння розпізнавального знака "ost"; заборона задовольняти духовні потреби тощо.

Контроль за нормами покладався на поліцейських, які мали право за трудові та політичні провини відправляти порушників на декілька тижнів до виправно-трудового табору (AEL); за серйозні порушення, як крадіжки, утечі, саботаж-відправляти в концтабір або карати смертною карою, за незначні провини - застосовувати фізичні покарання, за статеві стосунки з німцями східні працівники каралися повішанням, а з іншими працівниками - відправленням у концтабір.

Продуктивність остарбайтерів була досить високою і становила серед чоловіків 60-80% у порівнянні з продуктивністю німецьких робітників, а серед жінок - 90-100%. А от винагорода за роботу східних працівників була дуже малою, платили "кишенькові" гроші. За законодавством "Про податок на остарбайтерів" визначався розмір їх заробітку, що становив не більше, ніж 50 рейхсмарок (за місяць). Із нього вираховувався податок та знімалася плата за проживання та харчування. Із збільшенням заробітку - збільшувався і розмір податку. Наприклад: середній заробіток за 6 днів складав - 35 RM, із нього 20 RM відраховувався податок та 10,50 RM - знімалася плата за житло та харчування. Отож на руки остарбайтери отримували 4,50 RM на тиждень [4, c.99].

Обмеження стосувалися й соціальних прав: остарбайтери не мали права на відпустку, страхування від нещасного випадку та по інвалідності. Медичне обслуговування здійснювалося через лікарняні каси. Членський внесок складав 4 RM. Гарантувалося надання мінімуму лікарняних послуг та огляд: першої допомоги та допомоги зубного лікаря. Але визначення розміру допомоги залежав від керівника табору.

До законодавства протягом війни вносили зміни. Якщо в грудні 1941р. норма харчової цінності продуктів складала 2 540 калорій на день, що прирікало працівників на голодування, то в квітні 1942р. було "збільшено" норму: зменшено м'яса та збільшено норму хліба. Але зміни так і не впроваджені, адже були зменшені норми для самого німецького населення [4; c.101].

Починаючи з літа 1942 р. зарплата остарбайтера почала зростати і могла досягнути розміру 84 RM / на місяць. Часткові зрушення стосувалися особистих прав. Навесні 1942р. було пом'якшено режим утримання остарбайтерів: відмінено колючу загороджувальну проволоку, дозволено прогулянки за межами табору, вихід на роботу навіть індивідуально, відмінено заборону на трудову взаємодію з населенням, що сприяло використанню праці остарбайтерів у сільському господарстві. З липня 1942р. дозволено листування з рідними. Кожному робітникові можна було надсилати по дві кореспонденції на місяць виключно на поштових картках, а отримувати листи без обмежень.

Покращення особистих прав працівників супроводжувалося водночас посиленням покарання аж до смертної кари за незначні провини. Це було зумовлено необхідністю збільшення виробництва та неухильного дотримання трудового режиму. Проте продовжували існувати числені дискримінаційні заборони: користуватися громадським транспортом, мати велосипед, фотоапарат, виходити за межі табору, відвідувати спільно з німцями чи іншими церкву.

Для виконання норм необхідно було створити розгалужену систему контролю. Відповідно до наказу від 17 січня 1942р. щодо введення охоронної служби в кожному населеному пункті було призначено офіційного спотерігача. Це призвело до зростання кількості скарг щодо правопорушень остарбайтерів.

Сталінградська битва зумовила зміну підходу до окупації східних територій. Відомство Г. Геббельса замість концепції "боротьби за життєвий простір" ввела концепцію "Європа бореться проти більшовизму". До цієї боротьби необхідно було долучати всіх європейців у тому числі й росіян. Тому "росіянин" та "більшовик" було не одне й теж. До працівників, які не були більшовиками, послаблено трудовий режим, ліквідовано різницю між західними та східними робітниками. Але зміни переважно скасувалися поляків.

Зростання потреби Німеччини у військовій продукції, підвищенні праці острабайтерів вплинула на становище останніх. У листопаді 1943 р. працівники отримали право з дозволу керівництва виходити за межі табору. В березні 1944р. їх заробітна плата була урівняла з зарплатою поляків і лише в кінці 1944р. з іншими працівниками; зрівняно оподаткування, забезпечення одягом; надавалося право на премії, сплату соцподатку, членські взноси тощо. Заборонялися тілесні покарання, спрощено порядок реєстрації шлюбу, покращені умови харчування, відмінено носіння ознаки "ost", дозволялося організовувати представництва інтересів остарбайтерів [5, c.61]. Але зміни відбувалися переважно на папері.

Отже, остарбайтери перебували під посиленим наглядом влади. До них застосовували дискримінаційні норми, що стосувалися особистих, трудових, соціальних прав. Норми харчування, оплати праці, режиму не забезпечували робітників мінімум для проживання та виконання трудових обов'язків. За порушення норм вони підлягали жорстокому покаранню - направленню в концтабір, застосуванню фізичної сили чи смертної кари. У таких умовах остарбайтерам необхідно було навчитися виживати та захистити себе від принизливого ставлення їхніх "господарів".

Похожие статьи




Правове становище остарбайтерів - Українські остарбайтери

Предыдущая | Следующая