Подолання негативних міфів і стереотипів українсько-польських відносин у політичній діяльності Богдана Осадчука

Аналізується політична діяльність Богдана Осадчука, спрямована на подолання негативних міфів і стереотипів українсько-польських відносин. Предмет дослідження розглядається в контексті міжнаціонального примирення. Наукова робота торкається питань генези і еволюції формування етнічних образів в двосторонніх стосунках, ролі радянської пропаганди в творенні штучних міфологем, запропонованих Б. Осадчуком механізмів усунення цих негативних явищ.

Ключові слова: українсько-польське примирення, міф, стереотип, стереотипізація, деміфологізація.

Якісна трансформація системи відносин між народами в Центрально-Східній Європі в постсоціалістичний період вимагала, найперше, досягнення міжнаціонального примирення. Тому завданням інтелектуальної еліти в еміграції була розробка і пропагування відповідних ідей та концепцій закордоном для їх впровадження уже в умовах звільнення регіону від колоніальної залежності. Публіцистична та суспільно-політична діяльність середовища "Kultury", яка видавалася під егідою Єжи Гєдройця, спрямовувалась власне на реалізацію такої програми. Одним із найбільш активних публіцистів польського еміграційного часопису був Богдан Осадчук (псевдоніми BEO, Юрій Чорноморський, Alexander Korab, Berlinczyk) - український історик, політолог та журналіст, який послідовно відстоював ідею українсько-польського примирення.

Основними перешкодами на шляху примирення були геополітичний уклад в Центрально-Східній Європі після ІІ світової війни, проблема кордону, відбиття в історичній пам'яті українців і поляків негативного досвіду міжнаціональних стосунків в минулому, тощо. Тому, метою статті є аналіз діяльності Б. Осадчука щодо подолання негативних міфів і стереотипів українсько-польських відносин як однієї з важливих складових в структурі процесу примирення.

Проблему стереотипів і міфів в українсько-польських відносинах розглядали Л. Зашкільняк, Л. Стрільчук, М. Трухан, Й. Конєчна. Суспільно-політична діяльність Б. Осадчука стала предметом досліджень М. Геника, Б. Бердиховської, І. Гофман, М. Мруза, В. Мокрого, Т. Стриєка, Б. Керського. Аналіз історіографії проблеми дозволяє стверджувати про відсутність робіт, які би поєднували ці два проблемні напрямки в рамках цілісного дослідження.

Завданням статті є спроба представлення генези й історичної ретроспективи конструювання форм негативізації образу іншого в українсько-польських відносинах та запропонованих Б. Осадчуком методів протидії цим явищам, які перешкоджали міжнаціональному примиренню.

Згідно з українським вченим і діячем умови для негативної стереотипізації склалися ще на ранніх етапах обопільних контактів. Даний висновок можемо зробити на основі його твердження про те, що під час поділів у польських маєтках на українських землях поляки ставилися по відношенню до місцевого населення як "пан" до "хама". Ситуація ускладнилася внаслідок козацьких війн, які утвердили стереотип українця-заколотника, а згодом гайдамаки [4, с. 58].

Роман Г. Сенкевича "Вогнем і мечем" з його вираженою апологетикою польської шляхти та різкою негативізацією її противників служив світоглядним орієнтиром для оцінки поляками кризових процесів в Речі Посполитій. Б. Осадчук погоджувався з думкою, що польський автор в своєму творі зводив прорахунки з українською народною революцією 1648 р., представляючи її події "сліпим бунтом сліпої черні". На противагу цьому, українські історики М. Грушевський і В. Липинський намагались реконструювати події національно-визвольної боротьби під проводом Б. Хмельницького, відкидаючи будь-який регіоналізм, пов'язаний з творенням образу "брудного хохла" і апофеозом "польського рицаря" з "його ніби від Бога притаманною культурною місією на східних рубежах" [7, с. 34; 9, s. 127-128].

Ослаблена внутрішніми протиріччями Річ Посполита занепала, внаслідок чого обидва народи опинились в складі Російської та Австрійської (згодом Австро - Угорської) імперій. Тривалий період бездержавного існування тягнувся аж до початку ХХ ст.

Закінчення І світової війни ознаменувалось розпадом старих колоніальних систем в регіоні Центрально-Східної Європи та одночасними процесами національного і державного будівництва. Спроби реалізації національних проектів мали різні результати. Якщо Польщі вдалося відновити втрачену внаслідок поділів державність, то українці досягли лише часткових успіхів на короткий період часу.

Взаємний антагонізм під час цих процесів призвів до військових зіткнень між сторонами у боротьбі за Східну Галичину та Львів в 1918 р., що тільки підсилило існуючий образ ворога в національній свідомості. Як зазначав Б. Осадчук, в українському суспільстві довго була образа за нереалізовану вимогу автономії [25].

На противагу цим подіям, український публіцист намагався відшукати позитивні символи українсько-польської співпраці в минулому для урівноваження негативних аспектів спільної історії. Одним з таких прикладів в зазначений період був союз Петлюри - Пілсудського 1920 р., завдяки якому вдалося зупинити більшовицьку агресію. Цей договір продемонстрував можливість двостороннього співробітництва [12].

Як слушно зауважив Б. Осадчук, в умовах державотворення в Центрально-Східній і Південно-Східній Європі історія часто ставала засобом в етнічних і територіальних міжусобицях. Інструменталізація історії ускладнювалася появою в Європі першої держави, побудованій на ідеологічному фундаменті - Радянського Союзу [5, с. 11].

Обрана в подальшому стратегія політики ІІ Речі Посполитої у ставленні до національних меншин, що полягала в спробах їх асиміляції, на переконання Б. Осадчука, була концепцією "антипілсудчиковую" і помилковою [20, s. 120]. Вона сприяла подальшій ескалації міжнаціональної ворожнечі, апогеєм чого стали криваві події ІІ світової війни. На фоні глобального воєнного зіткнення нерідко справа доходила і до етнонаціональних протистоянь на теренах Центрально-Східної Європи, часто з масовими жертвами серед цивільного населення. Ускладнював ситуацію той факт, що історична наука у воєнні роки, на думку Б. Осадчука, переважно слугувала оперативним цілям пропаганди воюючих сторін, тобто фальсифікації фактів, очорнювання й демонізації противників, глорифікації головних осіб або колабораціоністів у воєнній грі - це впливало на проблему об'єктивності студій [5, с. 12].

Натомість, діалог між сторонами вимагав від дослідників незаангажованості в аналізі складних подій спільної історії. В цьому контексті Б. Осадчук зайняв чітку позицію в засудженні Волинської трагедії 1943 р., покладаючи безпосередню вину за неї на Службу безпеки ОУН (б) [4, с. 81]. З іншого боку, український фахівець вказував на приклад замовчування протягом тривалого періоду часу вбивств українців бійцями Армії Крайової в селі Павлокома в 1945 р. Причиною табуювання теми була невідповідність вчиненого злочину до образу "бездоганних лицарів", яким часто сприймалося польське підпілля суспільством Польщі [21].

Одна зі стійких міфологем щодо періоду ІІ світової війни полягала в хибному твердженні щодо участі українців в придушенні Варшавського повстання 1944 р. Вперше торкнувся цієї проблематики на сторінках "Кшіішгу" діяч ОУН Л. Ортинський. Продовжив його починання в справі розвінчування цього міфу Б. Левицький [16; 17]. Активне обговорення питання з редактором часопису Є. Гєдройцем свідчило про зацікавлення Б. Осадчука цією темою і значення, якого він їй надавав в процесі налагодження українсько-польського примирення [3, с. 110-112].

Внаслідок ІІ світової війни в державах Центрально - Східної Європи встановилися комуністичні режими. В умовах тотального контролю та ідеологічного догматизму тільки в еміграції можна було вибудувати інституції, здатні до творення новітніх концепцій розвитку і співробітництва в регіоні. Найбільш вагому роль в цьому плані і відіграло середовище часопису "КиНига". Водночас ще в 19471948 рр. українські і польські періодичні видання, що діяли в німецьких таборах для переміщених осіб, спробували ініціювати діалог задля нормалізації білатеральних відносин. Представники еміграції по-різному згодом оцінювали результати пресової дискусії. Б. Осадчук, для прикладу, був скептичним, вважаючи помилкою сторін намагання одразу розв'язати найскладніші проблеми. Натомість він пропонував шлях копіткого подолання упереджень і образ, з'ясування принципових питань, встановлення постійного контакту для обміну думками та поглядами [7, с. 48; 11, s. 89].

Як відзначав Б. Осадчук, в період Польської Народної Республіки оперування негативними стереотипами по відношенню до українців суттєво посилилося. Причиною цього був пошук нових об'єктів пропаганди для заміни ворожого прототипу німця, доцільність в якому відпала після утворення лояльної до СРСР Німецької Демократичної Республіки. Спотворенню історичного образу українця сприяли твори Я. Гергарда, Е. Пруса та ряд замовних пасквілів [4, с. 58, 72].

Прикладом активного втручання радянської сторони в процес українсько-польського примирення була резонансна "справа Оберлендера" на початку 1960-х рр. Інсинуації щодо участі в убивствах польських професорів у Львові в липні 1943 р. легіону (батальйону) "Нахтігаль", очолюваного Т. Оберлендерем (на момент висунення звинувачень - міністром в справах біженців в уряді К. Аденауера) свідчили, що метою дискредитації діяльності українських націоналістів було намагання не допустити зближення між українцями і поляками в післявоєнний період. Уже згадуваний Б. Левицький вкотре долучився до розвінчування нового міфу комуністичної пропаганди, акцентуючи увагу в розслідуванні на історичних аспектах проблеми [14; 15]. Б. Осадчуком був детально проаналізований сам процес, ініційований проти німецького політика [10]. На основі публікацій обох авторів в "КиНитсе" можемо зробити висновок про політизованість і спекулятивний характер справи, яка, як уже доводять сучасні дослідники, була інспірованою радянськими спецслужбами [1].

Український публіцист стверджував, що питання українсько-польських відносин буде все таки вирішуватися не в еміграції, а на рівні незалежних держав [8, с. 25]. Тому тільки в умовах самостійності обох народів і приходу до влади демократичних сил можна було сподіватися і на остаточне усунення негативних міфів і стереотипів. Спроби модернізації соціалістичної системи і самого СРСР в рамках горбачовської програми "перебудови" наприкінці 1980-х рр. сприяли формуванню легальних опозиційних рухів в комуністичних суспільствах.

Поява внаслідок перших частково вільних виборів демократичних представників в парламентах дозволила ініціювати українсько-польську зустріч політиків 4-5 травня 1990 р. у Яблонній під Варшавою. Учасники обговорювали важливі проблеми минулого і сьогодення, що стосувалися, зокрема, усунення існуючих стереотипів. Намагались дійти компромісу в питаннях визнання відповідальності за акцію "Вісла", остаточного встановлення істини щодо участі українців в придушенні Варшавського повстання, аналізі подій на Волині і Бещадах під час ІІ світової війни, оцінці політики ІІ Речі Посполитої щодо національних меншин, справі Цвинтаря Орлят у Львові [13, s. 189; 26]. Згодом Б. Осадчук з розчаруванням констатував гальмування процесу реалізації артикульованих заяв на практиці, а тому наполягав на створенні тимчасової інституції з врегулювання актуальних питань [18, s. 63].

Вважаємо за доцільне розглянути додаткові механізми, які пропонував Б. Осадчук для усунення негативних міфів і стереотипів. Він рекомендував розвивати дискусії щодо спірних питань минулого в двох площинах: серед компетентних істориків - яку можна окреслити як науково-фахову; та популяризаторській - що, очевидно, мала спрямовуватись на поширення опрацьованих ідей і концепцій в суспільствах. Вважаємо, що це була одна з ефективних моделей деконструкції негативних міфів і стереотипів українсько-польських відносин, оскільки передбачала логічний алгоритм розгортання процесу. Водночас, український діяч еміграції констатував розмитість меж між цими площинами, неефективність роботи інституцій, які мали в практичній діяльності відігравати ключову роль, таких як комісія з узгодження підручників історії чи академічні кола університетів, профанацію і некомпетентність багатьох учасників діалогу [19, s. 104].

Саме на експертне середовище покладались ключові завдання в розвінчуванні пропагандиського викривлювання фактів і інтерпретацій історії двосторонніх відносин. Тому Б. Осадчук великого значення надавав українсько-польській конференції в Гамілтоні 20-22 жовтня 1977 р., в якій дискусанти продемонстрували "критичний підхід не тільки до джерел та доступної їм інформації, але також суверенну й неемоційну та назагал об'єктивну дистанцію до всестороннього освітлення минулого і сучасного у наших взаємних стосунках" [6, с. 76].

Щодо необхідності ревізії підручників з історії українсько-польських відносин, то ця проблема розглядалась на згадуваній уже зустрічі парламентарів в Яблонній у 1990 р. [13, s. 189]. Б. Осадчук в своїх публікаціях звертав увагу на позитивний досвід діяльності польсько-німецького Інституту імені Г. Еккарта, який провів фахову роботу по усуненню ворожих стереотипів з навчальних матеріалів. В 1993 р. розпочала діяти аналогічна українсько-польська комісія на чолі з В. Сєрчиком і С. Кульчицьким [5, с. 13]. На необхідності організації відповідного процесу акцентували увагу як дипломати, так і учасники конференцій, присвячених темі українсько-польських стосунків, а Б. Осадчук називав це справою історичної ваги [19, s. 100; 23, s. 119; 24, s. 129].

Таким чином, публіцистична і суспільно-політична діяльність Б. Осадчука безпосередньо торкалася проблеми міфів і стереотипів українсько-польських відносин. Їх усунення було важливою складовою структури примирення між обома народами. На основі дослідження можемо зробити ряд висновків.

Історія взаємин українців і поляків характеризувалася великою кількістю конфліктів, що спряло обопільному нагромадженню і укоріненню образу ворога. Попри це, були і позитивні приклади співпраці, які могли служити орієнтиром для трансформації поглядів на сусіда, формування партнерського відношення між регіональними акторами. В цьому плані простежуються спроби Б. Осадчука відшукати такі символи для переоцінки системи образів.

У процесі деформації застарілих зразків ідентифікації іншого в українсько-польських відносинах необхідно було враховувати руйнівний вплив системи пропаганди, яка в радянський період активно вдавалася до міфотворчості. Діяльність Б. Осадчука та інших публіцистів часопису "Kultura" стосувалася, в першу чергу, оперативного розвінчування цих штучних стереотипів.

Складність процесу деміфологізації вимагала системного підходу: опрацювання єдиної стратегії на політичному рівні, детальної теоретичної розробки проблеми експертами через участь в двосторонніх конференціях та діяльності комісії з ревізії підручників історії.

Підсумовуючи, можемо стверджувати про перспективність подальших досліджень впливу імагологічних образів на процес міжнаціонального примирення.

Політичний міф співпраця

Список використаних джерел

Політичний міф співпраця

1. Вятрович В. Как создавалась легенда о Nachtigall [Електронний ресурс] / Владимир Вятрович // "Зеркало недели. Украина". - 2008. - №6. - 15 февраля. http://gazeta. zn. ua/SOCIETY/ kak_sozdavalas_legenda_o_nachtigall. html. 2. Геник М. Проти привидів минулого: започаткування методу народної дипломатії у процесі польсько-українського примирення / Микола Геник // Вісник ПНУ Серія: Політологія. - Івано - Франківськ: ПНУ ім. В. Стефаника, 2006. - Вип.1. - С.105-113. 3. Єжи Гедройць та українська еміграція. Листування 19501982 років [Упорядкування, переднє слово і коментарі Богуміли Бердиховської]. - К.: Критика, 2008. - 752 с. 4. Керський Б. Розмови з Богданом Осадчуком [Переклад з поль-ської] / Б. Керський, А. Ст. Ковальчик. - К.: Дух і літера, 2009. - 384 с. 5. Осадчук Б. На перехрестях часів / Богдан Осадчук // Українська історична дидактика: Міжнародний діалог (фахівці різних країн про сучасні українські підручники з історії). - К.: Генеза, 2000. - С.11-15. 6. Осадчук Б. Солом'яний вогонь чи початок великого діла? З приводу польсько-української наукової конференції в Гамілтоні / Богдан Осадчук // Сучасність. - 1978. - №1. - Лютий. - С.76-78. 7. Осадчук Б. Україна, Польща, світ: Вибрані репортажі та статті / Б. Осадчук. - К.: Смолоскип, 2001. - 356 с. 8. Чех М. Розкриймо карти, панове! - розмова з проф. Вільного університету в Берліні Богданом Осадчуком / Мирослав Чех // Зустрічі. - 1990. - №1-2. - С.24-32. 9. BEO. Kronika polsko-ukrainska / BEO // Kultura. - 1952. - №5/55. - S.125-133. 10. BEO. Oberlaender z perspektywy Berlina / BEO // Kultura. - 1960. - №3/149. - S.135-139. 11. BEO. Polonica w prasie ukrainskiej / BEO // Kultura. - 1952. - №6/56. - S.87-97. 12. BEO. Z historii stosunkow polsko-ukrainskich / BEO // Kultura. - 1952. - №9/59. - S.104-111. 13. Hofman I. Tematy polsko-ukrainskie Bohdana Osadczuka w paryskiej "Kulturze" / Iwona Hofman. - Streszcz. ang. // Przegl^d Politologiczny. - 2011. - R.16, nr 3. - S.185-194. 14. Lewyckyj B. Jeszcze o Oberlaenderze / Borys Lewyckyj // Kultura. - 1960. - 3/149. - S.132-135. 15. Lewyckyj B. Sprawa dr. Oberlaendera / Borys Lewyckyj // Kultura. - 1960. - 1/147 - 2/148. - S.171-185. 16. Lewyckyj B. Ukraincy a likwidacja Powstania Warszawskiego / Borys Lewyckyj // Kultura. - 1952. - №6/56. - S.74-87. 17. Ortynskyj L. Prawda o Ukrainskiej Dywyzji / Lubomyr Ortynskyj // Kultura. - 1952. - №6/61. - S.109-116. 18. Osadczuk B. Co dalej, Panowie Polacy? / Bohdan Osadczuk // Kultura. - 1990. - №9/516. - S.63-67. 19. Osadczuk B. Mi^dzy historic a terazniejszosci^ / Bohdan Osadczuk // Kultura. - 1996. - №3/582. - S.95-101. 20. Osadczuk B. O Ukrainie i Krymie... w Berlinie / Bohdan Osadczuk // Kultura. - 1995. - №5/572. - S.116-121. 21. Osadczuk B. Pawlokoma pojednania [Електронний ресурс] / Bohdan Osadczuk // Wprost. - Nr.19 (1222). - 14 maja 2006. - Режим доступу: http://www. wprost. pl/ar/90024/Pawlokoma-pojednania/. 22. Osadczuk B. Polska i Ukraina - jak wyjsc z impasu? / Bohdan Osadczuk // Kultura. - 1994. - №12/567. - S.104-109. 23. Osadczuk B. Prowokacyjne refleksje ze zjazdow i konferencji / Bohdan Osadczuk // Kultura. - 1995. - №11/578. - S.117-120. 24. Osadczuk B. Ukraina - bilans roku / Bohdan Osadczuk // Kultura. - 1996. - №1/580 - 2/581. - S.126-134. 25. Osadczuk B. Ukrainska lojalnosc [Електронний ресурс] / Bohdan Osadczuk // Tygodnik Powszechny. - 1999. - Nr.39. - Режим доступу: http://www. tygodnik. com. pl/apokryf/15/osadczuk. html. 26. Osadczuk B. Zblizenie polsko-ukrainskie / Bohdan Osadczuk // Kultura. - 1990. - №6/513. - S.37-38.

Подолання негативних міфів і стереотипів українсько-польських відносин у політичній діяльності Богдана Осадчука

Похожие статьи