Органи самоврядування в Галичині, на Буковині та Закарпатті (крайові сейми, повітові, міські і сільські ради) - Організація управління західноукраїнськими землями в складі Австро-Угорської імперії
Ще одним заходом щодо збереження Австрійської імперії стало надання деяким національним краям незначних прав по управлінню місцевими справами. Поряд з органами державної адміністрації в Галичині та Буковині в другій половині XIX ст. виникли також органи крайового і місцевого самоврядування.
У 1861 р. австрійський імператор Франц-Йосип І, з метою зміцнення своєї влади у Галичині та Буковині, створив тут Галицький та Буковинський крайові сейми. Вибори до цих установ проходили за законом, який забезпечував інтереси панівних верств, і були нерівними для окремих соціальних груп населення. До складу сейму за посадою входили так звані вірилісти (митрополити, єпископи, ректори університетів). Виборче право також не було загальним і рівним. Усі виборці поділялися на чотири курії: курія великої власності; торгово-промислових палат; міської буржуазії та сільська курія. Кожна з них окремо обирала строком на шість років депутатів до сейму.
Якщо перші три курії обирали своїх депутатів безпосередньо, то вибори в четвертій, сільській курії були двоступеневі. Спочатку кожні 500 виборців обирали одного представника, який потім голосував за того чи іншого кандидата в депутати. Тому, наприклад, по другій курії на одного депутата в середньому припадало 39 виборців, а по четвертій - майже 8 800 виборців.
Крім того, до виборів допускалися селяни і міщани, які платили податки не нижче 8 крон, через це сільська і міська біднота були позбавлені виборчих прав.
Виконавчим органом сейму був крайовий комітет, який складався із 8 членів (на Буковині - із 4 членів), що вибиралися із числа депутатів сейму.
Галицький крайовий сейм - представницько-законодавчий орган австрійської провінції Королівство Галичини та Володимирії з Великим князівством Краківським, князівством Освенцімським і князівством Заторським (рис. 3).
Сейм налічував 150 послів (за законом 1900 року їхню кількість збільшили до 161). 9 послів отримували мандати автоматично. Серед них так звані "вірилісти": єпископат усіх 3 обрядів (римо-католицького, греко-католицького та вірменсько-католицького), обидва єпископи перемиські, єпископ тарнівський, єпископ станіславський (цісар наказав створити Станіславську єпархію Греко-Католицької Церкви ще 1850 року, але першого станіславського єпископа висвячено лише 1885 року); ректори Львівського та Краківського університетів, Львівської політехніки та українського університету, який мав постати в Галичині.
Депутатів обирали за куріальною системою терміном на 6 років, притому виборці не мали права відкликати депутата. Курій було 4 (з 1897 р. - 5). Обирали 141 посла:
- 44 - з курії великої земельної власності; 3 - від торгово-промислових палат (у Бродах, Кракові та Львові); 20 - з міської курії; 74 - з курії малої земельної власності (сільської) [8].
Рис. 3. Будинок Сейму (сучасний головний корпус Університету ім. І.Франка)
Буковинський крайовий сейм - представницько-законодавчий орган коронного краю Герцогства Буковина (рис. 4).
Буковинський крайовий сейм очолював крайовий Маршалок. Як правило Маршалком ставав один з румунських магнатів. Заступником - буковинський Митрополит. Маршалка і заступників за поданням Президента Буковини призначав Цісар із числа послів сейму.
Помітну роль в організації роботи крайового парламенту відігравало його Бюро, до складу якого входи: Маршалок, його заступники, секретарі та керуючий справами.
Буковинський крайовий сейм перших скликань складався з 30 послів:
- - Митрополит; - 12 представників від сільських громад; - 10 представників від великих землевласників; - 5 представників від міст; - 2 представника від торгової та промислової палат [9].
Рис. 4. "Будинок крайового сейму" в Чернівцях
Діяльність сеймів була підпорядкована центральній владі, тому їх постанови хоч і мали характер дрібних актів, однак набували чинності лише з санкції імператора, який мав право скликати і закривати засідання сеймів, в будь-який час розпустити один з них чи обидва і призначити нові вибори. У свою чергу сейми здійснювали нагляд за повітовими, міськими і сільськими органами. В 1862 р. було прийнято галичанський крайовий закон про громади, згідно з яким повітовою інстанцією самоврядування стала повітова рада. До складу Повітової ради входили представники від поміщиків, промисловців та купців, які сплачували не менше 400 крон прямих податків, і представники від міських та сільських рад. Повітова рада обиралася строком на п'ять років і мала виконавчий орган - повітовий комітет, який складався з голови (ним був зазвичай повітовий староста), заступника голови і п'яти членів та їх заступників. У такий спосіб органи самоврядування потрапляли під контроль з боку державних органів (адже старости призначалися міністром внутрішніх справ та намісником монарха і могли зупинити виконання будь-яких рішень повітової ради під приводом їх невідповідності законам або недоцільності).
У рамках проведеної в Австро-Угорщині реформи міського самоврядування (1870 р.) у великих містах (із західноукраїнських - у Львові й Чернівцях) було відновлено органи міського самоврядування. Відповідно до міських статутів, розв'язання всіх питань політичного, економічного і культурного життя стало виключною компетенцією міської ради та її виконавчого органу - магістрату. Міська рада й магістрат виконували подвійні функції. Вони вирішували питання, що стосувалися їхньої власної компетенції самоврядування (управління маєтками, фінансами міста, торгівлею тощо), а також клопоталися "дорученими справами" (вибори до сейму і рейхсрату, військові та інші питання), тобто виконували окремі функції державної адміністрації. Очолював магістрат президент міста, який обирався радою на весь термін її повноважень (шість років) і затверджувався імператором.
Органи самоврядування на рівні повіту репрезентували повітові ради (сеймики, збори). Зі свого складу рада обирала як виконавчий орган повітовий виділ і голову. Кандидатуру останнього затверджував цісар. Повітова рада обиралася по чотирьох куріях (І - великих землевласників, II - великих промисловців і торгівців, ІII - міських, IV - сільських громад), щоправда, за нижчих норм майнового цензу. Кількість обраних до ради депутатів представниками кожної з курій залежала від загальної суми прямих податків, і що їх сплачували члени цієї групи відносно податкової суми повіту. Одна курія могла вибрати не більше 12 осіб.
Повітові ради виконували розпорядчі функції. До їхньої компетенції належали господарські справи повіту. Повітова рада укладала річний бюджет, мала право встановлювати надбавки до прямих податків" брати позички. На звернення урядових органів влади чи сейму повітова рада повинна була висловлювати свої міркування з тих чи інших питань. Право розпуску повітової ради мав намісник (на Буковині - крайовий президент). Відповідно до повітової виборчої ординації вибори у третій та четвертій куріях були двоступеневими. Бути обраними до повітової ради позбавлялися права ті особи, котрі не сплачували прямих податків. Члени повітової ради працювали на громадських засадах.
Повітові органи самоврядування, особливо на Буковині, не мали якогось самостійного значення. У багатьох повітах вони діяли кволо, майже повністю віддаючи свої повноваження крайовим властям. Уже 31 грудня 1872 р. імператор підписав указ, яким скасовував повітові органи самоврядування на Буковині. їхні повноваження й фонди передавалися в розпорядження крайового виділу, а також окремим адміністративним установам.
Відповідно до Закону про громади (1866 р.) у селах і містах створювались органи громадського (гмінного) самоврядування: громадська рада - постановчий і контрольний орган, і громадська влада - виконавчий, керівний орган. До виконавчого органу, що його рада вибирала зі свого складу, входили: начальник (бурмистр, війт) і принаймні два радних (асесорів, присяжних) [10].
В містах і селах обиралися Міські та сільські ради. Виконавчими органами цих рад були управи (в більших містах - магістрати), на чолі яких стояли начальники рад. До компетенції рад відносилися питання господарського характеру. Право розпуску повітових, міських і сільських рад належало наміснику. Вони могли оскаржити свій розпуск перед міністерством внутрішніх справ, але подача скарги, як підтверджувала практика, ніколи не припиняла виконання рішення намісника. І навпаки, як свідчать інтерпеляції депутатів сейму, були випадки, коли під покровительством повітового старости і всупереч волі селян війт і ради виконували свої функції вісім, десять, дванадцять і більше років.
На відміну від Галичини і Буковини Закарпаття в складі Угорщини не було виділене в окремий коронний край. Тому адміністративно-територіальний устрій тут був як і по всій Угорщині. Уся територія Угорщини була розділена на 41 жупу (область) . Закарпатські землі складалися із чотирьох жуп: Ужанської, Березської, Угочанської, Мараморошської. Влада в жупах перебувала в руках жупанів і піджупанів, які за допомогою адміністративно-судового апарату управляли територією, збирали податки тощо. Жупи поділялися на комітати, начальники яких підпорядковувалися жупному керівництву.
Начальники країв, повітів, міст і сіл, жуп і комітатів повністю підлягали оперативному управлінню з боку уряду [11].
Похожие статьи
-
У другій половині XIX ст. відбулися значні зрушення в соціально-економічному розвитку західноукраїнських земель. Домінуючими тут поступово ставали...
-
Вступ - Організація управління західноукраїнськими землями в складі Австро-Угорської імперії
У другій половині ХІХ ст. відбулися значні зміни в соціально-правовому житті в Галичині, Буковині та Закарпатті, що перебували у складі Австрійської...
-
Суспільний устрій Західно-українських земель під владою Австро-Угорщини У другій половині XIX XX ст. західноукраїнські землі - Східна Галичина, Північна...
-
Нормативні та ідейно-концептуальні основи організації управління західноукраїнськими землями у період першої російської окупації (серпень 1914 - червень...
-
Магдебурзьке право на українських землях
Одне з найважчих завдань будь-якого державного будівництва - пошук рівноваги між владною вертикаллю й місцевим самоврядуванням. Останні півтора десятка...
-
Існування Полтавського українського педагогічного інституту як навчального закладу, що фінансувався із місцевого (губернського) бюджету охоплює невеликий...
-
Західноукраїнські землі мали сприятливі природні умови - гарний клімат, багатий рослинний світ, зокрема ліси, родючі грунти, великі запаси корисних...
-
Розвиток багатопартійної системи. Вибори до Верховної Ради УРСР (1990 р.) Необхідною умовою становлення демократичної правової держави є...
-
СТАН ДИСЦИПЛІНИ ТА ЗАКОННОСТІ СЕРЕД ОСОБОВОГО СКЛАДУ ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ УКРАЇНИ В НАДЗВИЧАЙНИХ УМОВАХ ВІЙСЬКОВОЇ ОБСТАНОВКИ (1941-1945 рр.) Лесь І. О.,...
-
Культура управління містами півдня України в кінці XVIII - на початку XX ст
У статті аналізується культура управління південноукраїнськими містами в кінці XVIII - на початку XX ст. Звертається увага на головні принципи...
-
Пошук справедливості в людському суспільстві - це вічна тема. Навіть у часи, коли люди не тільки не знали слова "справедливість", але й були ще досить...
-
Боротьба за освіту: створення різними урядами органів управління освітою на Харківщині у період революції 1917-1921 рр. Одним із складних і суперечливих...
-
Повітові училища України: мережа та система управління (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)
Проаналізовано нормативно-правову базу, що регулювала процес розвитку повітових училищ у Російській імперії в другій половині ХІХ -- на початку ХХ ст....
-
У статті визначено вплив муніципальних органів на розвиток культурної ланки життя міст Волинської та Подільської губерній наприкінці ХІХ -- на початку ХХ...
-
Наприкінці XVIII ст. рішуча і цілеспрямована політична лінія Росії виявилась активнішою від європейської дипломатії у напрямку приєднання етнічних...
-
Соціально-економічний і політичний розвиток Російської імперії наприкінці XIX
Соціально-економічний і політичний розвиток Російської імперії наприкінці XIX - на початку XX ст. У пореформений період (з 1861 р.) внаслідок...
-
Україна у складі "Союза нерушимого..." - Російсько-радянське "визнання" України
Наприкінці 1921 р. головні противники більшовиків були розгромлені. Ніяких перешкод для реалізації їх політики в Україні не було. Саме в цих умовах...
-
Історико-правові витоки участі прокурора у кримінальному провадженні в суді на українських землях
У статті досліджено вітчизняні історико-правові витоки участі прокурора у кримінальному провадженні в суді. Встановлено, що зародження функцій...
-
Релігійні громади етноменшин України у системі конфесійних організацій на рубежі XX-ХХІ століть
Розглянуто динаміку відродження релігійного життя етноспільнот пострадянської України. Виявлено низку факторів, які започаткували процес об'єднання...
-
Міські соціальні фронтири у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст
Увага до проблем взаємодії та функціонування спільнот в зоні фронтиру обумовлюється набутим комунікаційним досвідом та практиками економічної,...
-
Реформи в системі управління Прийшовши до влади в 1689 р., Петро І успадкував традиційну систему управління XVІІ ст. - з Боярською думою і приказами як...
-
Організація державної влади в роки непу - Влада і суспільство в добу нової економічної політики
Державною владою в опанованій більшовиками країні формально була система рад, на вершині якої знаходився Всеросійський Центральний Виконавчий комітет...
-
Культурно-виховний напрям роботи польських парамілітарних організацій на Волині у 1921-1939 рр
Культурно-виховний напрям роботи польських парамілітарних організацій на Волині у 1921-1939 рр. Після підписання Ризького мирного договору в 1921 р. до...
-
Система переселенських органів Української Радянської Соціалістичної Республіки (1925-1930 рр.)
У статті описується система органів влади, яка була задіяна для проведення переселенських заходів протягом 1925-1930рр., з'ясовуються особливості її...
-
Австрійський цивільний процесуальний кодекс 1895 року: причини укладення, структура і зміст
У статті розкрито соціально-політичні та правові передумови укладення австрійського цивільного процесуального кодексу 1895 р. Значну увагу зосереджено на...
-
Початок XX ст. характеризувався значним загостренням в Російській імперії соціально-економічної та політичної ситуації, що переростала в революційну...
-
Тоталітарний терор - Тоталітарний терор
Форсування соціалістичної індустріалізації та насильницька колективізація, формування режиму одноосібної влади Сталіна і посилення...
-
Німецькі держави у ХVIII ст. Тридцятилітня війна (1618-1648) довершила розпад Священної Римської імперії на величезну кількість незалежних держав. Усі...
-
Ренесанс європейської адвокатури - Філософсько-історичні витоки судозахисництва
Середньовіччя з його спустошливими варварськими війнами, феодальними тенденціями та похмурим торжеством інквізиції надовго зупинили хід цивілізації на...
-
Релігійне життя старообрядців села Чолівка Коростенського району Житомирщини у 1944-1990 рр
Аналізується становище і діяльність старообрядницької общини с. Чолівка у 1944-1990 рр. Простежено вплив тоталітаризму на віруючих та реалізацію...
-
Референдум і Президентські вибори Коли 24 серпня 1991 р. депутати Верховної Ради УРСР зібралися на надзвичайну сесію, представники від громадськості...
-
Влада і опозиція в парламенті - Здобуття незалежності Україною
15 травня 1990 р. Верховна Рада УРСР дванадцятого скликання вперше почала працювати, як парламент, - на постійній основі. Перша сесія тривала понад два...
-
Одним з важливих питань вітчизняної історії є державно-церковні відносини у Радянському Союзі. Доволі оригінальними в історичній ретроспективі виглядають...
-
На основі репрезентативного кола джерел, масиву літератури розглянуто зміни в політичних і правових передумовах корупційних діянь різних верств...
-
М Асонство на Україні менш усього можна назвати українським, -- менш усього -- бо воно відбивало на собі національні риси української людності. І сталось...
-
Анотація. Розглянуто політико-правові аспекти демократичного транзиту в Україні на прикладі трансформаційних перетворень 1917 року. Проведено огляд...
-
Петлюра Симон Васильович - Діячі Української революції 1917-1921 рр
Петлюра Симон Васильович -- український державний, військовий та політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик. Організатор українських...
-
Підвищення якості і конкурентоспроможності вітчизняної освіти в нових економічних та соціокультурних умовах, як обов'язкова умова прискорення інтеграції...
-
У другій половині XIX ст. в західноукраїнських землях відбувається поступовий перехід до капіталістичних форм господарювання. Зростає товарність...
-
У статті розглянуто процес приєднання нових територій та формування адміністративної карти Османської імперії - від утворення першого бейлербейліка...
Органи самоврядування в Галичині, на Буковині та Закарпатті (крайові сейми, повітові, міські і сільські ради) - Організація управління західноукраїнськими землями в складі Австро-Угорської імперії