Неп у сільському господарстві, промисловості та торгівлі - НЕП та її здійснення в Україні

Неп у сільському господарстві

Із звернення ВЦИК і СНК "До селянства РРФСР" 23 березня 1921 року:

"Постановою Всеросійського Центрального Виконавського Комітету і Ради Народних Комісарів розкладка скасовується, і замість неї вводиться податок на продукти сільського господарства. Цей податок має бути менше, ніж хлібна розкладка. Він повинен призначатися ще до весняного посіву, щоб кожен селянин міг заздалегідь врахувати, яку долю урожаю він повинен віддати державі і скільки залишиться в його повне розпорядження. Податок повинен стягуватися без кругової поруки. Після сплати податку надлишки, що залишилися у селянина, поступають в його повне розпорядження. Він має право обміняти їх на продукти і інвентар, які доставлятиме в село держава з-за кордону і зі своїх фабрик і заводів; він може використовувати їх для обміну на потрібні йому продукти через кооперативи і на місцевих ринках і базарах".

Продподаток був спочатку встановлений на рівні приблизно 20% від чистого продукту селянської праці (тобто для його сплати потрібно було здати майже удвічі менше хліба, чим при продрозкладці). В Україні розмір податку на 1921 р. становив 117 млн пуд. на зернові культури проти 160 млн пуд. розкладки в 1920 р.

30 жовтня 1922 вийшов Земельний кодекс РРФСР, яким скасовувався закон про соціалізацію землі і оголошувалася її націоналізація. При цьому селяни могли самі вибирати форму землекористування -- общинну, приватну чи колективну. Також була скасована заборона на використання найманих робітників.

Необхідно відзначити той факт, що заможні селяни оподатковувалися за підвищеними ставками. Таким чином, з одного боку, була надана можливість покращувати добробут, але з іншого, не було сенсу дуже розвертати господарство. Все це разом узяте привело до "осереднячення" села. Добробут селян в цілому в порівнянні з довоєнним рівнем підвищився, число бідних і багатих зменшилося, частка середняків зросла.

Продовольчий податок як форма заготівель сільськогосподарських продуктів застосовувався три роки, спочатку в натуральній формі, а з 1924 р. -- у грошовій (бідняки сплачували 1,2 % своїх доходів, середняки -- 3,5 і куркулі -- 5,6 %). Це практично означало поширення ринкових відносин, хоч і не повною мірою.

Працюючи в нових економічних умовах, селяни підвищували продуктивність праці в своїх господарствах, що сприяло прискореному відновленню продукії сільського господарства та збільшенню її державних заготівель. Однак порівняно з дореволюційним періодом (1909--1913 рр.) товарна продукція зернового господарства України знизилася у 1923--1929 рр. майже наполовину. Це пояснюється насамперед здрібненням селянських господарств та їх натурально-споживчим характером. Подальший розвиток продуктивних сил сільського господарства вимагав його технічної реконструкції, але за такої роздрібненості виробництва це було неможливим. Дрібні розрізнені індивідуальні селянські господарства, виробництво яких було підпорядковане головним чином задоволенню особистих потреб, не були здатні ані до підвищення товарності, ані до технічної реконструкції. [11, с. 612]

Із самого початку відбудовні процеси в аграрному секторі стримувалися страшним голодомором, що охопив основні зернові регіони краю в 1921--1923 рр. Основною причиною голоду, на думку фахівців, був (окрім спустошливої дії посухи та неврожаю) інтенсивний вивіз хліба за межі України. Незважаючи на голод, з України за 1922--1923 pp. Було вивезено близько 18 млн пудів зерна -- 2,5 млн пудів до Pociї та більше 15 млн пудів на експорт.

Важливим напрямом непу у сільському господарствi стало утвердження плюралістичного підходу до форм селянського землекористування -- колгосп (колективне господарство): комуна (заснована на повному усуспільненні матеріальних умов виробництва й побуту); артіль (створювалася шляхом усуспільнення основних матеріальних ресурсів і збереження особистого підсобного господарства), товариство зі спільного обробітку землі (ТОСОЗ).

Колективні господарства (колгоспи), що утворювалися для спільного ведення великого сільськогосподарського виробництва на основі суспільних засобів виробництва й колективної праці, у 1925-1926 році об'єднували лише 1,2 % загальної кількості селянських господарств України й 1,4 % їх земельної площі.

Неп сприяв також розвитку кооперації. У своїй статті "Про кооперацію" (січень 1923 р.) Ленін наголошував, що суспільна власність на засоби виробництва в поєднанні з "ладом цивілізованих кооператорів" утворюють соціалістичне суспільство. Більшовики вбачали в кооперації оптимальну форму залучення селянства до соціалістичного будівництва, важливий елемент змички міста та села. В Україні формувалася розгалужена система самодіяльних господарських організацій, розгорталася діяльність промислової, споживчої, сільськогосподарської, кредитної кооперації. [8].

Значна частина селянських господарств одержала можливість за допомогою кооперативних організацій збувати свою продукцію на світовому ринку. Створена у жовтні 1924 р. Всеукраїнська спілка тваринницької і молочарської кооперації "Добробут" здійснювала експорт своєї продукції до багатьох країн Європи. Її продукція мала великий попит, особливо вершкове масло, яке не поступалось кращому в світі - новозеландському. Про масштаби її операцій свідчить, наприклад, те, що тільки в 1925/1926 господарському році спілкою для продажу на експорт було заготовлено 682 тис. пудів вершкового масла. Кооперативне об'єднання "Кооптах" завоювало ринки Німеччини, Англії, Італії, Швейцарії та інших країн. Про масштаби його діяльності говорить те, що вже через півтора місяця після свого створення заготівля і обробка яєць та птиці проводилась на 28 складах і 28 переробних пунктах і до нього входило 3 тис. товариств. Вже у 1925 р. вони зібрали 1580 вагонів яєць, у тому числі 340 було експортовано за кордон. У 1927 р. розпочала свою еспортну діяльність республіканська спілка садово-городніх, виноградарських та бджолярських кооперативів ("Плодоспілка"). Не дивно, що довіра селянства до кооперації і її вплив постійно зростали. Кооперативні організації поступово зосередили в своїх руках значну частину виробництва сільськогосподарської продукції. Інтенсивно розвивалася промислова кооперація. У 1928 р. близько 13 % усього обсягу промислової продукції давали кооперативні підприємства.

Неп у промисловості.

Новий курс уряду в промисловості визначився з другої половини 1921 р., згідно з підписаним В. Леніним "Наказом Ради народних комісарів про впровадження в життя начал нової економічної політики".

З резолюції XII з'їзду РКП(б), квітень 1923 року:

"Відродження державної промисловості при загальній господарській структурі нашої країни знаходитиметься в найтіснішій залежності від розвитку сільського господарства, необхідні оборотні кошти повинні утворитися в сільському господарстві як надлишок сільськогосподарських продуктів над вжитком села, перш ніж промисловість зможе зробити рішучий крок вперед. Але настільки ж поважно для державної промисловості не відставати від землеробства, інакше на основі останнього створилася б приватна індустрія, яка, врешті-решт, поглинула б або розсмоктала державну. Переможною може виявитися лише така промисловість, яка дає більше, ніж поглинає. Промисловість, що живе за рахунок бюджету, тобто за рахунок сільського господарства, не могла б створити стійкої і тривалої опори для пролетарської диктатури. Питання про створення в державній промисловості додаткової вартості -- є питання про долю Радянської влади, тобто про долю пролетаріату".

Відповідно до законодавчих актів, що були ухвалені РНК УСРР 30 серпня i 21 жовтня 1921 р. і визначали основні положения перебудови державної промисловості, усі промислові підприємства умовно було подділено на три групи:

    - технічно оснащені та найбільш придатні до налагодження виробництва підприємства (залишались у безпосередньому управлінні держави в особі УРНГ); - підприємства, які позбавлялися державного постачання й здавалися в оренду кооперативним організаціям або приватним особам; - підприємства, що не входили в ці групи, закривались, а робітники та службовці направлялись на працюючі підприємства.

Запровадження непу в промисловості розпочалося з переведения державних підприємств на самофінансування та господарський (комерційний) розрахунок. З метою зацікавлення робітників у результатах виробництва було відновлено грошову оплату праці, запроваджено тарифну систему, за якою заробітна плата сплачувалася залежно від кваліфікації робітника та від кількості виробленої продукції, було знято обмеження на збільшення заробітків при зростанні виробітку, що означало відміну зрівнялівки в оплаті праці, притаманну системі "воєнного комунізму". Нарешті, ліквідовано загальну трудову повинність, трудові мобілізації.

У промисловості сталися радикальні перетворення. Главки були скасовані, а замість них створені трести -- об'єднання однорідних або взаємозв'язаних між собою підприємств, що отримали повну господарську і фінансову незалежність, аж до права випуску довгострокових облігаційних позик. Вже до кінця 1922 р. близько 90% промислових підприємств були об'єднані в 421 трест, причому 40% з них було централізованого, а 60% -- місцевого підпорядкування. Трести самі вирішували, що виробляти і де реалізовувати продукцію. Підприємства, що входили в трест, знімалися з державного постачання і переходили до закупівель ресурсів на ринку. Законом передбачалося, що "державна казна за борги трестів не відповідає". Упродовж 1921--1922 рр. була трестована основна маса підприємств крупної промисловості України. До жовтня 1922 р. на комерційний розрахунок було переведено 24 господарські органи, причому до кінця 1921 р. переведено 11 госпорганів, зокрема такі трести, як "Хімвугілля", "Київський шкіртрест", "Укрпапіртрест", "Маслотрест", "Укрсільмаштрест" та ін., із січня до липня 1922 р. -- 8 госпорганів ("Текстильтрест", "Дніпроліс", "Укрдержспирт", "Склосода" та ін.) і 5 госпорганів, що залишилися, були переведені з липня по жовтень 1922 р. ("Фарфор-фаянс-скло", завод "Інтернаціонал", "Донбассилікаттрест", "Київліс", "Славсільтрест") [7, с. 57].

У декреті ВЦИК і Раднаркому від 1923 р. було вказано наступне:

"Трести -- державні промислові підприємства, яким держава надає самостійність у виробництві своїх операцій, згідно із затвердженим для кожного з них статуту, і які діють на початках комерційного розрахунку з метою досягнення прибутку".

Стали виникати Синдикати -- добровільні об'єднання трестів на початках кооперації, що займалися збутом, постачанням, кредитуванням, зовнішньоторговельними операціями. До кінця 1922 р. 80% трестируваній промисловості було синдиковано, а на початок 1928 р. налічувалися 23 синдикати, які діяли майже у всіх галузях промисловості, зосередивши в своїх руках основну частину оптової торгівлі. Правління синдикатів обиралося на зборах представників трестів, причому кожен трест міг передати на свій розсуд більшу або меншу частину свого постачання і збуту у ведення синдикату.

Трестування й синдикування промисловості сприяли ліквідації наслідків главкізму. ВРНГ (Вища рада народного господарства), яка втратила право втручання в поточну діяльність підприємств і трестів, перетворилась на координаційний центр. ЇЇ апарат був різко скорочений. Саме у той час з'явився господарський розрахунок, при якому підприємство (після обов'язкових фіксованих внесків до державного бюджету) має право само розпоряджатися доходами від продажу продукції, само відповідає за результати своєї господарської діяльності, самостійно використовує прибутки і покриває збитки. В умовах Непу, писав Ленін "державні підприємства перекладаються на так званий господарський розрахунок, тобто, по суті, в значній мірі на комерційні і капіталістичні початки".

Не менше 20% прибутку трести повинні були направляти на формування резервного капіталу до досягнення ним величини, що дорівнювала половині статутного капіталу (незабаром цей норматив понизили до 10% прибутку до тих пір, поки він не досягав третини первинного капіталу). А резервний капітал використовувався для фінансування розширення виробництва і відшкодування збитків господарській діяльності. Від розмірів прибутку залежали премії, отримувані членами правління і робітниками тресту.

В результаті проведених заходів з 1921 по 1926 роки об'єм промислового виробництва зріс більше ніж в три рази і практично наблизився до рівня 1913 р. Виробництво сільськогосподарської продукції зросло за п'ять років в два рази і на 18% перевищило рівень 1913 року. Середньорічні темпи приросту національного прибутку в цілому за 1921-1928 роки складали 18%. До 1928 р. національний прибуток на душу населення зріс на 10% у порівнянні з 1913 роком. Особливу увагу уряд звернув на відродження Донбасу. Видобуток вугілля зосередили на найбільш перспективних шахтах. У 1925/26 господарському році Донбас дав майже 20 млн. т вугілля, що становило 78% довоєнного рівня.

Таблиця № 1

Видобуток вугілля в Донбасі

Роки

Видобуток вугілля в Донбасі, тис. т

1913

25 740

1921

5471

1921--1922

7187

1922--1923

8101

1923--1924

12 153

1924--1925

12 451

1925--1926

19 603

1926--1927

24 523

1927--1928

25 732

Інтенсивніше, ніж в інших галузях, відбувалася концентрація виробництва у машинобудуванні. Злиттям десятків підприємств було утворено 32 великих заводи сільськогосподарського машинобудування.

З середини 20-х рр. за планом ГОЕЛРО (Гідроелектрифікації Росії) почали будувати ряд державних районних (тобто, здатних обслужити потреби цілого району) електростанцій, скорочено ДРЕС.

Таблиця № 2

1928-29рр.

Вироблено електроенергії на 138% більше, ніж у 1913р.

Кам'яного вугілля на 119,3% більше, ніж у 1913р.

Сталі на117% більше, ніж у 1913р.

Неп у торгівлі.

Реалізація готової продукції, закупівля сировини, матеріалів, устаткування здійснювалася на повноцінному ринку, каналами оптової торгівлі. Виникла широка мережа товарних бірж, ярмарків, торгівельних підприємств.

У промисловості і торгівлі виник приватний сектор: деякі державні підприємства були денаціоналізовані, інші -- здані в оренду; було дозволено створення власних промислових підприємств приватним особам з числом зайнятих не більше 20 чоловік. Серед орендованих "приватниками" фабрик були і такі, які налічували 200--300 чоловік, а в цілому на долю приватного сектора в період Непу доводилося біля п'ятої частини промислової продукції, 40--80% роздрібної торгівлі і невелика частина оптової торгівлі.

Ряд підприємств були здані в оренду іноземним фірмам у формі концесій. Вони охоплювали підприємства, на яких працювали 18 тис. чоловік і випускалося ледве більше 1% промисловій продукції. Проте, у деяких галузях питома вага концесійних підприємств і змішаних акціонерних суспільств, в яких іноземці володіли частиною паю, був вагомий: у видобутку свинцю і срібла -- 60%; марганцевої руди -- 85%; золото -- 30%; у виробництві одягу і предметів туалету -- 22%.

Окрім капіталів в СРСР прямував потік робітників-іммігрантів зі всього світу. У 1922 р. американською профспілкою швейників і радянським урядом була створена російсько-американська індустріальна корпорація (РАІК), якою було передано шість текстильних і швейних фабрик в Петрограді, чотири -- в Москві.

Бурхливо розвивалася кооперація всіх форм і видів. Роль виробничих кооперативів в сільському господарстві була незначна (у 1927 р. вони давали лише 2% всій сільськогосподарській продукції і 7% товарній продукції), зате простими первинними формами -- збутовій, постачальницькій і кредитній кооперації -- було охоплено до кінця 1920-х більше половини всіх селянських господарств. До кінця 1928 р. невиробничою кооперацією різних видів, перш за все селянською, було охоплено 28 млн чоловік (у 13 разів більше, ніж в 1913 р.). У роздрібній торгівлі 60--80% доводилося на кооперативну і лише 20--40% -- на власне державну, в промисловості в 1928 р. 13% всій продукції давали кооперативи. Існувало кооперативне законодавство, кредитування, страхування.

Замість знецінених і фактично відкинутих грошовим обігом совзнаків в 1922 р. був початий випуск нової грошової одиниці -- червінців, що мали золотий вміст і курс в золоті (1 червінець = 10 дореволюційним золотим рублям = 7.74 г чистого золота). У 1924 р. совзнаки взагалі припинили друкувати і вилучили із обігу; у тому ж році був збалансований бюджет і заборонено використання грошової емісії для покриття витрат держави; були випущені нові казначейські білети -- рублі (10 рублів = 1 червінцю). На валютному ринку як усередині країни, так і за кордоном червінці вільно обмінювалися на золото і основні іноземні валюти за довоєнним курсом царського рубля (1 американський долар = 1.94 рубля).

Відродилася кредитна система. У 1921 р. був відтворений Держбанк СРСР, що почав кредитування промисловості і торгівлі на комерційній основі. У 1922--1925 рр. були створені цілий ряд спеціалізованих банків: акціонерні, в яких пайовиками були Держбанк, синдикати, кооперативи, приватні і навіть у свій час іноземні, для кредитування окремих галузей господарства і районів країни; кооперативні -- для кредитування споживчої кооперації; організовані на паях сільськогосподарські спілки; замкнені на республіканських і центральний сільськогосподарські банки; суспільства взаємного кредиту -- для кредитування приватної промисловості і торгівлі; ощадні каси -- для мобілізації грошових накопичень населення. На 1 жовтня 1923 р. в країні діяло 17 самостійних банків, а доля Держбанку в загальних кредитних вкладеннях всієї банківської системи становила 2/3. До 1 жовтня 1926 р. число банків зросло до 61, а доля Держбанку в кредитуванні народного господарства знизилася до 48%.

Економічний механізм в період непу базувався на ринкових принципах. Товарно-грошові стосунки, які раніше намагалися забрати з виробництва і обміну, в 1920-і роки проникли у всі пори господарського організму, стали головною сполучною ланкою між його окремими частинами.

Всього за 5 років, з 1921 по 1926 р., індекс промислового виробництва збільшився більш ніж в 3 рази; сільськогосподарське виробництво зросло в 2 рази і перевищило на 18% рівень 1913 р. Але і після завершення відновного періоду зростання економіки продовжувалося швидкими темпами: у 1927 і 1928 рр. приріст промислового виробництва склав 13 і 19% відповідно. В цілому ж за період 1921--1928 рр. середньорічний темп приросту національного доходу склав 18%.

Широка кампанія зі зниження цін була почата урядом ще в кінці 1923 р., але дійсно всеосяжне регулювання цінових пропорцій почалося в 1924 р., коли оборот повністю перейшов на стійку червону валюту, а функції Комісії внутрішньої торгівлі були передані Наркомату внутрішньої торгівлі з широкими правами у сфері нормування цін. Прийняті тоді заходи виявилися успішними: оптові ціни на промислові товари знизилися з жовтня 1923 р. по 1 травня 1924 р. на 26% і продовжували знижуватись далі.

Весь подальший період до кінця непу питання про ціни продовжувало залишатися стрижнем державної економічної політики[8].

Похожие статьи




Неп у сільському господарстві, промисловості та торгівлі - НЕП та її здійснення в Україні

Предыдущая | Следующая