Мета і завдання дослідження - Гетьман Іван Виговський

Розглянувши життя і політику І. Виговського. Можна вже точніше дослідити основні напрямки державної політики І. Виговського.

Отже мета і завдання дослідження показати місце і значимість, і його досягнення в ті часи розвитку України. Наочним прикладом є Гадяцький договір 1658р.

Відповідно до статей Гадяцького договору передбачалося таке:

    *Руське князівство в складі лише Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств входило на правах формально рівноправного суб'єкта до "єдиної і неподільної Речі Посполитої". *На чолі князівства стояв гетьман, котрий виступав водночас київським воєводою і першим сенатором. * Влада гетьмана визначалась як довічна, а після його смерті українські стани обирали 4 претендентів, з-поміж яких король мав би призначити гетьмана. *За польським зразком відновлювалися дореволюційні органи влади, суд і судочинство, адміністративно-територіальний устрій. Князівство позбавлялося права на відносини з іншими держати а його збройні сили складалися з 60 тис. козаків і 10 тис. найманців, *У сфері соціально-економічних відносин поновлювалися феодальне землеволодіння, кріпацтво, всі повинності й податки, що існували до 1648 р.; тільки козаки зберігали свої права й вольності, а по 100 кожного полку могли отримати шляхетство. * Передбачалася свобода православного і католицького віросповідання дання (уніатське підлягало ліквідації); гарантувалися права православні Церкві на теренах етнічної України; дозволялося відкриття двох академій та, без обмежень, середніх шкіл і друкарень.

Отже, Галицький договір:

    * Зводив до мінімуму прерогативи українських органів влади, істотно змінював політичний лад, адміністративно-територіальний устрій судову систему козацької України; * Унеможливлював досягнення незалежності й соборності Україні * Ліквідував соціально-економічні завоювання революції.

В умовах громадянської війни, що не вщухала, визначилося кілька тенденцій, що могли вкрай негативно позначитися на розумінні представниками еліти сутності державної ідеї та її ролі в житії козацької України.

По-перше, в очах старшини, козацтва та інших прошарків населення неухильно падав авторитет гетьманської влади.

По-друге, масові репресії І. Виговського проти населення Полтавського, Миргородського та інших полків штовхали місцевих жителів шукати захисту в Росії й сприяли зміцненню проросійських настроїв.

По-третє, окреслилася небезпека розпаду козацької України на 11 мі державних утворення: Правобережжя, Лівобережжя та Запорожжя.

По-четверте, в умовах розв'язаної проти України війни російські воєводи стали на шлях призначення полковників та підтримки самозваних гетьманів, що вело до анархізації політичного життя.

Гетьман та його оточення намагалися консолідувати еліту й запобігти спалаху невдоволення населення укладеним договором з Річчю Посполитою. Зібрана у другій половині березня 1659 р. старшинська ради розробила "Нові пункти", які посольство повезло до Варшави, їх аналіз засвідчує прагнення еліти відновити ідею соборності (до складу Великого князівства Руського мали бути приєднані Волинське, Руське й Подільське воєводства), а також зміцнити прерогативи гетьманської влади передбачалося встановлення спадкового гетьманату (монархічної правління), запровадженого весною 1657 р. Богданом Великим. Проте польський сейм не лише відхилив "Нові пункти", а й пішов на вилучення з тексту договору (ратифікованого 22 травня) важливих для Україні положень (зокрема, чисельність козацького реєстру скорочувалася де ЗО тис. осіб; унія залишалася тощо). Щоб якось загладити неприємне враження від вчиненого свавілля, було надано маєтки гетьманові й деяким старшинам, а понад ЗО особам - - шляхетство.

Переважна більшість старшини, не говорячи вже про козацтво, не сприйняла вихолощеного змісту Гадяцького договору й почала відходи підтримки політики І. Виговського. За таких обставин навіть блискуча перемога українсько-кримських військ 9 липня 1659 р. під Конотопом над росіянами не зміцнила його становище. Рух проти влади І. Виговського охопив козацтво Лівобережжя й Правобережжя. У 20-х числах вересня козацька рада обрала гетьманом Ю. Хмельницького, сам І. Виговський врятувався втечею.

Галицький договір 1658 р.

Гадяцький договір було укладено 16 вересня 1658 р. в м. Гадячі. За Гадяцьким договором передбачалося таке.

    * Україна в межах Київського, Чернігівського й Брацлавського воєводства ставала вільною й незалежною державою під назвою Великого князівства Руського, яка входила на рівних у федерацію трьох самостійних держав: Польщі, Литви й України. * Ця федерація об'єднувалася особою спільного короля, обраного всіма трьома державами спільно. * Всі три народи мали спільними силами здобути береги Чорного Моря і відкрити на ньому вільну навігацію. Вони мали взаємно допомагати у війні, навіть проти Росії, якщо Москва не поверне забраних нею иповських і білоруських земель. * На випадок згоди Росії з Польщею Росія може бути прийнята як четвертий член слов'янської федерації. * На чолі Великого князівства Руського мав бути гетьман, якого обирали б українські стани довічно й затверджував король. * Довічне гетьманство на території України й новий спосіб його обрання порушували одну з основних козацьких вольностей - вільний вибір гетьмана, що не могло сподобатися козакам. * Гетьману належало командування всіма військовими силами; він мав також обіймати посаду київського воєводи і бути першим сенатором Наддніпрянщині. * Гетьманові заборонялися відносини з іншими державами, окрім Криму, з яким союз дозволявся, що, звичайно, значно обмежувало суверенітет України. * Договір передбачав у князівстві нові посади канцлера, маршала та підскарбія, послів до спільного законодавчого сейму, свій найвищий. удовий трибунал із діловодством українською мовою, власний скарб (фінанси), свою монету, свою армію: ЗО тис. козаків і 10 тис. регулярного найманого війська. * Польські й литовські війська не мали права перебувати в Україні, а якби в разі негайної потреби зайшли, то ставали під команду гетьмана. * Відновлено посади воєвод і каштелянів; ці посади в Київському воєводстві отримувала шляхта грецької віри, у двох інших воєводствах по черзі православні й католики. * Козакам забезпечувалися давні соціальні права, але щороку гетьман мав подавати королю реєстр на 100 козаків із кожного полк надання їм шляхетської гідності. Практично це означало, що козам старшина ставала шляхтою, а рядове козацтво залишалось у простому стані, і це тоді, коли козацтво як стан, котрий виборов Україні воно претендувало на ту роль, яку відігравало в Польщі шляхетство, тобто шляхетством мав уважатися весь козацький стан. Введення цього підпункту в договір було однією з причин неприйняття Гадяцького договору козацькими масами. * Згідно з Гадяцьким договором унія мала бути скасована в усіх трьох державах: Україні, Литві й Польщі; православна віра мала бути зрівняна в правах із римо-католицькою, будівництво уніатських церков і монастирів заборонялося і в спільному сенаті мали дістати місця православний митрополит і єпископи. * В Україні мали бути засновані дві академії, дозволялося відкривати колегії, гімназії з латинською або грецькою мовою навчання; взагалі будь-які школи й друкарні "оскільки їх потрібно буде". * Вводилася свобода друку й слова, навіть у релігійних справах, аби тільки не було в книжках або в дискусіях образи королівського маєстату (гідності).

Отже, польські політики в деяких пунктах Гадяцького договору пішли на визнання елементів української державності. Але в принципових питаннях виявили давню непоступливість: не погодилися на державну рівноправність, а надали обмежену автономію лише для самої Наддніпрянщини.

Українські депутати домагалися, щоб було утворене Велике князівство Руське на зразок Великого князівства Литовського, щоб у його склад входили також західні українські землі Волинське, Подільське, Руське та Белзьке воєводства і Пінський та Мстиславський повіти, щоб весно дами і каштелянами були православні, щоб козацьке військо налічувало 60 тис., без урахування найманого. Але всі ті домагання поляки відкинули,

Помітно було також те, що на Наддніпрянщину широко відчинено двері для шляхти: вже не самі козаки мали вести справи України, а спільно зі шляхтою і під керівництвом Польської держави.

Тому Гадяцький договір у самій своїй основі не міг повністю задовольнити борців за українську державність. До того ж він не був продуманий у всіх деталях, містив у собі не тільки ті позиції, які сприяли рухові України до суверенітету, а й ті, які не дали йому можливості буї втіленим у життя.

Прагнення І. Виговського та його найближчого оточення створити І України державу європейського зразка під протекторатом польською короля, але з усіма (крім вільних зносин з іншими державами) ознаками суверенної держави, прагнення обмежити козацьку демократичну анархію, тобто намагання розбудувати державу, перевівши козацьке звичаєве-право на типові для Європи рейки аристократичної або напіваристократичної республіки, було їх заслугою, а водночас і помилкою, бо народ до таких перетворень не був готовий і не зрозумів їх.

Гадяцький договір не було втілено в життя, тобто Україна за ним практично не жила. Польський сейм у Варшаві ратифікував його, приму найбільші суперечки викликав пункт про скасування церковної її справа була вирішена тим способом, що проголошено загальну своїх віри. Проте поляки не збиралися виконувати пункти Гадяцького договору.

У свою чергу в Україні він, підтриманий частиною козацької старшини не знайшов схвалення серед рядового козацтва, селян та міщанства, настроєних проти польської влади. Народні маси цілком резонно шуміли, що за Гадяцьким трактатом мають повернутися пани, ксьондзи пі, відібрати освоєні ними маєтки й землі, які колись належали панам, тобто повернеться феодальна наруга.

Похожие статьи




Мета і завдання дослідження - Гетьман Іван Виговський

Предыдущая | Следующая