Історико-методологічні аспекти дослідження князівської добродійності в Київській Русі, Історія дослідження князівської добродійності в Київській Русі - Князівська доброчинність у Київській Русі

Історія дослідження князівської добродійності в Київській Русі

Початок благодійності пов'язують з 911 роком, коли був підписний договір князя Олега з греками, котрий складався з взаїмообов'язків про викуп росіян та греків, де б вони не були, та відправлення їх на Батьківщину. По суті цей договір вістував у собі частини соціальної роботи та був першим свідоцтвом турботи держави про громадян [12;152].

У X-XII ст. в Україні відбувається зміна моделі допомоги та підтримки нужденних. Це пов'язано зі зміною соціально - економічної та соціокультурної ситуації (до початку IX ст. у східних слов'ян завершився розклад первіснообщинного ладу. ) На зміну родоплемінним прийшли територіальні, політичні та військові, виникли племінні союзи, на базі котрих створюється держава - Київська Русь [2;2].

Розвиток феодальних відносин, інтереси єдності країни вимагали реформування уявлень стародавньої Русі, прийняття спільної релігії. У 988 році християнство визнається офіційною релігією.

Християнізація слов'янського світу справила вирішальний вплив на всі сфери суспільства, на суспільні відносини, і це, в свою чергу, позначилось на формах допомоги та підтримки людини. З цього часу починається формуватися християнська концепція допомоги, в основі якої є філософія любові до ближнього. "Полюби ближнього твого, як самого себе" - цей вираз стає моральним імперативом, що визначає сутність вчинку індивіда. З іншого боку, він виражає сутність єднання суб'єктів, стаючи тим самим показником незалежності до певної спільності.

Соціальна допомога того часу стає необхідною умовою особистого морального здоров'я осіб, які її здійснювали. Йшлося про те, щоб піднести рівень власної духовності, а не суспільного добробуту. Слідуючи з цього, допомога нужденним була справою кожного, а не держави. Милостиве ставлення до старців було одним з головних засобів морального виховання на Русі. Основними об'єктами допомоги стають хворі, жебраки, вдови, сироти. З'являються законодавчі акти, що регулювали відносини щодо підтримки та допомоги різним категоріям населення. До найдавніших джерел права належать церковні статути князів Володимира Великого та його сина Ярослава Мудрого, що містять норми шлюбно - сімейних відносин. Виникають й нові суб'єкти допомоги: князь, церква, парафія, монастирі. Визначилися основні напрямки допомоги та підтримки: княжна, церковно - монастирська, парафіяльна благодійність, милостиня [3].

Поворотним пунктом у розвитку добродійності на Русі, - надумку В. І. Курбатова [4], стало її хрещення. Християнство, щопризивало людей до любові й милосердя, упавши наблагодатний грунт, стало державною релігією. За свідченнямлітописців, найбільшвидатнимиправителями цього періоду були князь Володимир ЧервонеСонечко, Ярослав Мудрий і Володимир Мономах [5]. Київський князь Володимир І (Великий) статутом 966 р. офіційно зобов'язав духівництво займатися суспільним благодійництвом, визначивши десятину (1/10) від княжих доходів на утримання монастирів, лікарень, церков і богоділень. Майже відразу після хрещення князь зайнявся богоугодними справами: будував церкви, які стали не лише фундаментом віри, а й основою наукового знання, книжкової справи. Також заснував школи та училища, що були першим кроком у народній освіті Русі [6; 40].

За свою благодійність Володимир заслужив велику любов свого народу. Він влаштовував банкети на княжому дворі не тільки для бояр і дружинників, а й для убогих. Після свого врятування у битві з печенігами під містом Василевим, його щедрість була особливо велика. Бідні отримали від князя велику на той час суму грошей - 300 гривень. Повернувшись до Києва, він влаштував банкет для бояр та простого люду. З того часу кожен бідняк міг вгамувати свій голод на княжому дворі і кожен з жебраків міг отримати від князя трохи грошей. Його благодійність поширювалася навіть на тих, хто не був спроможний прийти за допомогою сам. Князь наказав своїм людям розвозити по вулицях хліб, м'ясо, рибу, овочі і роздавати на подвір'ях жебракам та убогим. Така благодійність набувала інколи навіть загрозливого для держави характеру: князь став поширювати свою доброчинність на злодіїв та вбивць, змінюючи їм страту та штраф.

В особі Володимира поєднувалися особиста та державна благодійність, бо він був першою особою та главою держави, та й гроші на це витрачав ті, що поступали до скарбниці з податків від населення. Отже, тут ми бачимо державну та приватну доброчинність тісно переплетеними, які ще не розділені. Ця традиція тривала на Русі і після Володимира Великого, продовжувалась його нащадками.

Гідним продовжувачем усіх справ свого батька Володимира був великий князь київський Ярослав Мудрий. Він заснував сирітське училище, де навчалося близько 300 юнаків. Це був перший справжній навчальний заклад на Русі. Але найбільшої слави Ярослав отримав своїм складанням першого письмового руського зводу законів - "Руської Правди". У цьому документі загально прийняті закони стали правовим кодексом. Складався він з 37 розділів соціального спрямування, що було незвичним для тогочасних європейських держав.

"Руська Правда" була першим слов'янським кодексом законів, що включав у себе подобу соціальної програми. Наступні зведення законів значною мірою будувалися за зразком "Руської Правди", міцно стверджуючи основи соціальної політики [6; 42]. Онук Ярослава Мудрого Володимир ІІ Мономах, великий князь київський з 1113 по 1125 роки, дослухався до скарг нижчих верств. У своєму правовому кодексі систематизував їхні права та обов'язки. Сестра Володимира Мономаха Анна заснувала в Києві училище для дівчат, яких не тільки утримувала за свій рахунок, а й навчала грамоти і різних ремесел.

Відомі також своїми благодіяннями й інші історичні особи того ж періоду: князь Ізяслав та Всеволод Ярославович. За їх правління був широко відомий єпископ Єфрем, який 1091р. побудував для бідних і сиріт лікарні, призначив їм лікаря, встановив, щоб повсюдно хворих лікували і доглядали безкоштовно. [6;44]

Таким чином, у середньовічному суспільстві починають формуватися нові суспільні зв'язки - для нужденних передбачена не тільки економічна підтримка, а й захист з боку держави. Але така допомога аж ніяк не була систематичною. Княжна добродійність - це дуже противоречивий факт тому що, наприклад, у літописах не зафіксовано проявів благодійності під час голоду та епідемії, які траплялися майже кожні 7 років. Відсутність княжого втручання можна охарактеризувати висловлюванням: "Бог наказывает вас за ваши грехи". Так у 1034 року в Ярославлі спалахнув голод, але князь Ярослав не вжив жодних дій щодо його ліквідації. Мабуть, такі проблеми масового характеру були поза княжою опікою [3].

В часи правління Володимира Мономаха та до середини ХVІ ст. яких не будь законів, котрі торкались б організації благодійної діяльності не приймалося. Це пояснюється двома основними причинами: по-перше, з середини ХІІ ст. Русь перестала представлятися як єдина ціла держава, вступивши в період феодальної роздрібненості. Відбулося падіння Києва як руського центра, велико княжий престол було перенесено у Володимир. Русь стала поступово переходити під владу Візантії та Грецької християнської культури. По-друге, встановлення золотоординського іга реформувало державне правління. Виходячи із наведеного матеріалу, можна сказати, що княжна благодійність в Київській Русі не переступила меж приватної опіки. Звідси її найважливіші риси:

1. Княжа благодійність засновувалася на особистому бажанні злидарелюбця, а державної системи благодійності не існувало. 2. Участь в опіці була не обов'язком, а правом князя. Доброзичливе ставлення до жебраків стало рисою вартою наслідування, але не обов'язком для виконання. 3. Допомога князів та інших знатних людей не була систематичною і всеохоплюючою. 4. Держава в особі княжої влади мирилась з фактом існування злидарства, дивлячись на нього, як на необхідний, посланий Богом хрест, а сама виступала в ролі приватного благодійника [7; 155].

Історія дослідження князівської добродійності в Київській Русі

Похожие статьи